А Хрущов «ні в чому не винен»!
Спеціально для Крим.Реалії
Міф про передачу Криму як «подарунка» Хрущовим ‒ чи не найпопулярніший. Незліченну кількість разів він озвучувався таксистами і президентами, циркулював у соціальних мережах і шкільних підручниках, і в результаті став настільки само собою зрозумілим, що його спростування викликає у людей натуральний шок. А скільки вже невтішних слів було вимовлено в сторону нещасного Микити Сергійовича ‒ і уявити важко. Включення Криму до складу України називали і «царським» подарунком Хрущова, і «п’яним». Але чи дійсно він так завинив перед сучасними росіянами, чи йдеться про несправедливе засудження?
Легенди, які циркулюють в інтернеті, переказувати лінь, тому відразу звернемося до офіційних промов і документів. І першим серед рівних, звичайно, буде російський президент Володимир Путін, який сказав під час «Кримської промови» 18 березня 2014 року наступне:
«А 1954 року було рішення про передачу в її склад і Кримської області, заодно передали і Севастополь, хоча він був тоді союзного підпорядкування. Ініціатором був особисто голова Комуністичної партії Радянського Союзу Хрущов. Що ним керувало ‒ прагнення заручитися підтримкою української номенклатури чи загладити свою провину за організацію масових репресій в Україні у 30-ті роки ‒ нехай з цим розбираються історики».
Про міф про «Севастополь союзного підпорядкування» ми поговоримо іншим разом, а поки що продовжимо розгляд тези про особисте рішення Хрущова або, як максимум, «міжсобойчик». Міністр культури Росії Володимир Мединський у передмові до «Історії Криму» був лаконічнішим і категоричнішим за президента.
«Волюнтаристська політика радянського лідера М. С. Хрущова привела до того, що Крим 1954 року був «подарований» РРФСР Українській Радянській Соціалістичній Республіці, що стало відправною точкою для подальших протиріч. По суті, населення Криму виявилося розмінною монетою у несуттєвому з точки зору реалій тієї епохи перекроюванні кордонів всередині єдиної країни».
Як завжди зухвалий у своєму підході до цього питання публіцист Микола Стариков, у своїй книзі «Росія. Крим. Історія» прямо звинувачує Хрущова у вбивстві Сталіна і змові з іноземцями для руйнування Радянського Союзу.
«Тільки розглянувши всі діяння Микити Сергійовича, можна зрозуміти, що ситуація з Кримом була зовсім не помилкою, а одним із кроків у напрямку розвалу СРСР. Передача Криму ‒ це показовий жест Хрущова. Він демонструє партійній еліті, хто тепер у домі господар. Адже передача була здійснена з явним порушенням тодішніх законів країни. При одностайній підтримці цієї хрущовської пропозиції і відсутності заперечень з чийого б то не було боку. Іншими словами, віддаючи Крим Україні, Хрущов ставив остаточну крапку в питанні «престолонаслідування». Влада тепер ‒ це тільки він, Хрущов».
Але, скажете ви, можливо, це приватна думка кількох авторів, і я даремно драматизую. Хотілося б так думати, але давайте заглянемо до «Методичних рекомендацій для шкіл Російської Федерації з проведення уроків і позакласних заходів, присвячених возз’єднанню Росії і Криму» і подивимося, як справа йде там.
«1954 року з ініціативи тодішнього лідера СРСР М. С. Хрущова і в ознаменування 300-річчя Переяславської Ради (об’єднала ‒ «возз’єднала» Україну з Росією) Крим був введений до складу Української РСР. Передача Криму зі складу РРФСР у підпорядкування України мала важкі наслідки для економіки півострова, адже стався розрив налагоджених господарських і адміністративних зв’язків. Цей крок був здійснений з грубим порушенням дійсного на той час законодавства».
І в іншому місці:
«1954 року ‒ завдяки волюнтаристському рішенню Першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова, Крим передається з юрисдикції Російської Федерації (РРФСР) під юрисдикцію УРСР і стає областю у складі України».
Як бачимо, російські і кримські школярі приречені вислуховувати на уроках історії байки про «волюнтариста» Хрущова, «Переяславську раду», «порушення законодавства», про «погіршення економічного становища» (як це поєднується з офіційною формулою: «враховуючи спільність економіки», ‒ незрозуміло) і, нарешті, брехня про перетворення Криму на область ‒ бо областю він став ще в складі Росії.
Загалом, міф про «подарунок Хрущова» став надто помітним, щоб можна було його проігнорувати. Всі питання, пов’язані з процедурою включення Криму до складу України, ми розглянемо іншим разом, а поки що зосередимося на ролі і мотивах Хрущова в цьому процесі.
І перше, що треба знати про Микиту Сергійовича у контексті передачі Криму до складу України, так це те, що 1954 року Хрущов не був, та й не міг бути одноосібним керівником Радянського Союзу, і хоча б тільки тому не вирішував одноосібно питання такого рівня.
Уже в день смерті Йосипа Сталіна 5 березня 1953 року його найближче оточення вчинило перестановки у владі. На вершині неформальної ієрархії опинився Георгій Маленков, який поєднав посади Голови Ради Міністрів СРСР і секретаря ЦК КПРС, в уряді його заміщав підлеглий-конкурент Лаврентій Берія. Формальним головою Союзу став Голова Президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов. Лише 7 вересня Хрущов став Першим секретарем ЦК партії, однак він довго залишався молодшим партнером своїх колег.
Першим вибув з лідерської гонки неймовірно зміцнілий Берія, який фактично очолив процес лібералізації сталінського режиму. Внаслідок змови з боку керівництва партії 26 червня він був заарештований, а пізніше розстріляний. Маленков продовжував грати першу скрипку в оркестрі радянського керівництва, і лише в лютому 1955 року зазнав поразки у боротьбі з Хрущовим і втратив свою посаду. Таким чином, в січні-лютому 1954 року, коли ухвалювалося принципове рішення про долю Криму, Хрущов не перебував на верхній сходинці ні формальної, ні фактичної влади.
Цікаво зауважити, що питання зміни приналежності півострова не знайшло відображення ні в 8-томному зібранні творів, ні в 4-томних спогадах Хрущова. Це може свідчити про його невисокий інтерес до цієї проблеми.
І друге, що треба знати про Микиту Сергійовича у контексті включення Криму до складу України, так це те, що підпису Хрущова немає ні на одному з основоположних документів, пов’язаних з цим процесом. На засіданні Президії ЦК КПРС 25 січня 1954 року, на якому йшлося про передачу Криму, головував Маленков, а Хрущов завізував лише виписку з протоколу. На указі Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року і подальшому законі від 26 квітня про передачу Криму стоїть підпис Ворошилова.
Найімовірніше, що міф про прямий вплив Хрущова на передачу Криму виник пізніше ‒ «завдяки» звичці приписувати всі досягнення і всі провали радянського керівництва одній людині. У пострадянський час на руку цьому міфу зіграли спогади зятя і дочки Микити Сергійовича ‒ Олексія та Ради Аджубей, опубліковані в російських медіа. Варто зазначити, що в мемуарах Аджубея, виданих 1989 року, немає про роль Хрущова в долі Криму ані слова.
Ну, оскільки можна вважати доведеним, що ініціатива передати Крим Україні не належить особисто Хрущову, то немає і особливого сенсу розглядати його особисті мотиви, навіть якщо вони і були.
Отже, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР ухвалювалося колегіально радянським вищим керівництвом, і ніякої «волюнтаристської ініціативи» Микити Хрущова, ніякого «царського подарунку» не було і близько. Якщо російським пропагандистам вже так хочеться назвати «винних у втраті Криму» поіменно, то на цю роль претендують Маленков і Ворошилов, але ніяк не Хрущов.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
-
Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук