Автор посту:  Полетта Волш,  Асистент прес-аташе Посольства США

Для звичайного мандрівника, приїзд в нову країну – це завжди неповторний досвід. Нові місця і запахи, перспективи свіжих пейзажів і архітектури, можна офіційно заявити – пригода розпочалася. Дипломати, мабуть, найкращі дослідники в історії, від Ібн Батута, Макіавеллі до Бенджаміна Франкліна. Вони залишають свою батьківщину, представляючи своїх лідерів, і йдуть на службу з глибоким розумінням інших народів і культур.

Я приїхала в Україну якраз напередодні Нового року. Добре закутавшись від холоду, я розпочала своє знайомство з містом. Мої колеги з посольства надихнули мене вести блог про свої відкриття Києва та України.

9 березня українці відсвяткували 203-ю річницю від дня народження Тараса Шевченка, улюбленого поета, письменника і громадського активіста, якого часто називають батьком української літератури. З цієї нагоди дипломати посольства США записали на відео кілька віршів Шевченка. Згодом, разом із групою дипломатів посольства, до якої також долучилася посол Марі Йованович і її мати, пані Надія, я відвідала музей Шевченка, щоб дізнатися про нього більше.

Музей Тараса Шевченка розташований в улюбленому Шевченком Києві, в особняку, що колись належав багатому цукровому магнату. Це безпосереднє сусідство найповнішої колекції артефактів, картин і речей із життя Шевченка в оточенні розкоші, викликає почуття парадоксальності і болю. Для українців, Шевченко – головний національний герой. Син кріпака, і одночасно письменник і художник, поет і в’язень, Шевченко був знаменитістю і політичний діячем, який, врешті решт, повернувся додому, в містечко неподалік від Канева, щоб бути похованим там після смерті. Для  нового покоління українців, народжених після радянської епохи, вихованих із почуттям національної ідентичності, які досягли повноліття в епоху Євромайдану, мрія Шевченка про свободу України резонує з новою силою. Музей однаково надає можливість як іноземцям, так і місцевим громадянам, познайомитися із Шевченком та зробити висновки з його праць про минуле і майбутнє України.

Отже, музей розміщується в одній із чудових будівель Києва, яких багато на вулицях, вимощених бруківкою у старому місті. Спочатку, ви потрапляєте в сучасний скляний атріум, з достатньою кількістю місця для колекції сучасного мистецтва. Піднявшись на другий поверх мармуровими сходами, можна оглянути кімнати музею, прикрашені картинами, малюнками і книгами. Я дізналася про історію козацької України, а потім,  крок за кроком, про різні етапи життя Шевченка. Історія життя Тараса Шевченка добре відома в Україні. Народився в 1814 році, Шевченко виріс у злиднях, осиротів у віці 11 років, але незважаючи на це, йому вдалося отримати освіту, будучи учнем викладача і диякона. Ранні роки його життя залежали від примх господарів, але згодом життя у Вільнюсі стало більш продуктивним, бо він мав змогу брати уроки малювання. Його наступна подорож зі своїм господарем в російську столицю, Санкт-Петербург, буквально змінила його життя. Шевченка прийняли до Імператорської Академії мистецтв, де він почав навчатися живопису. Що ще більш важливо для історії української літератури, він почав писати вірші. Згодом, він познайомився з іншими українцями – художниками з діаспори, а також з тим, хто купив йому свободу в 1838 році. У 1840 році була опублікована його перша збірка віршів – «Кобзар». Це було початком нового розділу в його житті, який згодом привів до конфлікту з російською імператорською сім’єю та іншими представниками правлячого класу, чий патронат був йому потрібен, щоб вижити. Пізніше він писав вірші українською мовою, де критично висловлювався щодо кріпосницької системи і режиму царя Миколи I. Шевченко відбув шість років в колонії суворого режиму в Новопетрівському. Після звільнення він повернувся в Санкт-Петербург, де продовжував писати аж до своєї смерті у віці 47 років 10 березня 1861 року, за сім днів до звільнення кріпаків від рабства.

Але чого саме боялася Російська імперія? Я почала шукати ті вірші, які резонували в той час так, як і зараз, щоб зрозуміти українську ідентичність і серце, яке прагне свободи.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Тарас Шевченко
25 грудня, 1845 р.
в Переяславі

Про Музей Тараса Шевченка в Києві website, FB, VK

 

Advertisements
Джерело