Київщина, 1868 рік. 14-річний хлопець з бідної єврейської родини залишає батьківське село Ігнатівку та подається до столиці — вчитися ювелірній справі. Вже за десять років Йосип Маршак стане чи не найбагатшим киянином, пише онлайн-журнал The Ukrainians.

Він рано одружується — у 19. За посаг дружини у 100 срібних рублів відкриває власну майстерню на Подолі. Спершу працює з єдиним помічником. А вже за рік може дозволити собі орендувати для майбутньої фабрики золотих і діамантових прикрас дві кімнати у будинку №4 на вулиці Хрещатик (нині на цьому місці височіє будівля УНІАН). По сусідству — успішний салон швейцарських годинників, тож грошовиті клієнти поруч. Скоро він викупить і той салон.

На зламі століть — у 1902 році — на фабриці Маршака працює вже сотня майстрів. Серед них — півтора десятка жінок. Побувавши за кордоном, він першим у Російській імперії починає брати на роботу жінок — їм особливо майстерно вдається шліфування й полірування.

Надзвичайний київський ювелір на той час уже знаний далеко в світі: творіння його підприємства отримують найвищі нагороди на виставках Чикаго, Антверпена, Парижа.

Коли у 1913 році до Києва приїздить цар Микола II, Маршакові замовлять, серед інших монарших дарунків, срібну копію Педагогічного музею (тепер це Будинок учителя), що його якраз відкриватимуть до приїзду самодержця. Мініатюра відрізнятиметься від оригіналу лише розміром — усі деталі фасаду відтворено з надзвичайною точністю. Коштуватиме вона відповідно.

Ціни деяких прикрас із маркуванням «Іосіфъ Маршакъ» швидко сягнуть вартості маєтків.

Самого ж Йосипа Маршака слушно вважатимуть суперником Фаберже, котрий, відтак, навіть буде вимушений закрити власний магазин у Києві. Тоді ж Фаберже зізнається: «Двом ведмедям в одному барлозі затісно».

Але успіх Маршака триватиме недовго.

Читайте історію повністю й дивіться більше фото за посиланням. 

Джерело