Питання мови у сучасній Україні політизоване, наелектризоване та підіймається низькоякісними політиками тоді, коли їм вигідно, — замість бути постійно у центрі уваги, як цього вимагає наш розвиток.

Простий же народ більше за все любить говорити про те, яка українізація повинна бути, щоби не було зворотнього ефекту. Думки трапляються від “заборонити російську повністю, як нашу мову забороняли!” (якби ж це було зараз можливо!) до “нехай вдома кожен говорить, якою хоче, просто всі повинні знати державну мову”. Мабуть, усе різноманіття поглядів громадян України на мовну політику може бути об’єднане ідеєю, що української мови в Україні має бути більше.

Але є в нашому суспільстві невелика кількість орґанізмів із паспортами України, які в ідеалі жодної України не хотіли би бачити. Вони намагаються перетягувати на свій бік хороших людей і дійсно вміють заморочити голову кому завгодно. Щоби протидіяти побрехенькам і пересмикуванням москалів та їхніх посіпак, треба бути дуже добре підготовленими. Брехня і зло не обмежують себе у методах впливу, тому послухаєш прибічників “русского міра” — і часто тут же, поки не проаналізуєш, починаєш в усе вірити.

Улюблений прийом тих, хто хоче панування вічно тоталітарної росії і знищення України — гальмувати українізацію тим, що вона дискомфортна для когось та начебто є недемократичною. Брехуни розуміють, що суспільство завжди тяжіє до однієї мови і що поряд із росією Швейцарій або Бельґії у нас ніколи не буде. Вони свідомо працюють на те, щоби залишилась одна російська мова — а потім й українську державність “упразднить за ненадобностью”. Цинікам за поширення таких ідей фашистська росія платить, а “корисних ідіотів” — принагідно ліквідовує. Звісна річ, що в “русском мире” ніякої демократії ніколи не було і виникнути вона не може, поки росія не припинить своє існування, поки на її території не виникне сукупність повноцінних національних держав, так як і сучасні европейські країни розташовані на території колишньої Римської Імперії. Тому свобода та демократія не може бути пов’язана зі сприянням поширенню російської жодним чином. Навпаки, бажання жити вільно в Україні неминуче породжує бажання відродити українську мову та убезпечитися від російської, яка як у казці про лисичку “спочатку кладе голівку, потім хвостик, потім лапки”, а потім — такий квартирант господаря із власної оселі витісняє.

Радянський Союз у перші роки або навіть місяці сформувався як імперія москалів. Злі сили всередині радянської держави швидко придумали, як поставити собі на службу більшість процесів у суспільстві і вже “пізній совок” прирікав українську мову на зникнення. Саме у той час формувалися і визначали свою кар’єрну траєкторію майже всі люди, які зараз перебувають на вирішальних позиціях у суспільстві.

У тому числі викладачі та керівники в освіті. Взагалі-то я пишу цю статтю тому, що разючим і готовим до висвітлення виявився приклад ставлення до української мови та її носіїв у ХНМУ.

Харківський національний медичний університет відрізняється тим, що має велику кількість іноземних студентів, особливу корпоративну культуру (велика династійність і вплив грошового чинника). Випадково сталося так, що я знаю кількох викладачів та студентів звідти і таким чином можу бути трохи в курсі справи.

Якось на одному моєму улюбленому патріотичному сайті з’явилася публікація, наведу її повністю:

“Ми намагаємось побудувати українську державу, але у переважній більшості не зважаємо на методи розбудови. Хворе на асиміляцію зманкуртіле українське суспільство, надихненне ФСБ-шними гаслами про неважливість української мови, з впертістю баранів та без розуміння наслідків, вкотре повторює “Какая разніца?”

P.S. Наших б’ють! Українці мають дати гідну відсіч, а за своїх дітей тим паче — всі знають з чого почався майдан… Поширюйте!”

Звісна річ, я не міг не відгукнутися на заклик автора статті поширювати. Але й не міг поширювати без власного розслідування! Поспілкувався зі знайомими, причетними до ХНМУ та підтвердилося моє припущення: всі знають, що поступити у ХНМУ дуже важко, вчитися — ще важче, а керівництво і викладачі — не всі та не завжди чесні. От тому у цьому середовищі студентові важче, аніж будь в якому іншому навчальному закладі, відстоювати свої мовні права! І, звісна річ, у медінституті легше діяти ворогам. Певен, що прийде час і ми ще дізнаємося, що хтось із ХНМУ брав участь у штурмі ХОДА; збирав і потім тирив “помощь ополченцам новороссии”; стріляв по нашим героям або роками таємно робив усе, щоби їх знеславити. Якщо посадова особа у цій країні у цей час принципово російськомовна — вона обов’язково, можливо і несвідомо, але пов’язана і путінськими катами та патякалами.

Я вийшов на зв’язок зі студентами. Виявилося, що Київ дійсно м’яко і помірковано завжди схиляв до збільшення присутности української мови, особливо в останні роки. Міністерство охорони здоров’я стало сприяти виходу україномовних підручників, 2015го для громадян України обов’язковими стали саме українською мовою так звані КРОКи — спеціальні державні іспити для студентів-медиків, яких за час навчання проходить три.

Декого це не влаштовує і “защітніки руссского язика” почали дмухати у надувну ляльку “русской демократии” — зараз у ХНМУ вперше проводять опитування абітурієнтів, якою мовою їм викладати! З огляду на останні соціолоґічні дослідження, наскільки українці хочуть послуговуватися російською мовою, орґанізатори опитування тримають на поготові принцип – “не важливо, як голосують — важливо, як рахують”.

А я — провів своє опитування. Звісна річ, лише невеликої кількості україномовних студентів. Але ж це і потрібно! Ось як у ХНМУ почуваються зараз ті, хто не хочуть переходити на російську:
“Примусова русифікація з перших хвилин в університеті!”
“Вже в приймальній комісії тебе змушують перейти на російську і перепитують по декілька разів, якщо ти говориш українською”
“А можна на рускам” — цю фразу не важко почути у приймальній комісії”
“Майже кожний викладач (70-80%) буде постійно тиснути на україномовного студента та змушутати його перейти на рос. мову”
“Та здєзь же всьо на рускам”
“Та на рускам же лєґчє об’ясніть”
“Та рускій же практічний язик”
“Пару мєсяцев і ти прівикнеш і поймьош, что мова тут нє нужна”
На першій лекції:
“— КРОКи та література, українською мовою. Який сенс викладати російською?
— На кафєдрє єсть мєтодічка-пєрєводчік укр. тєрміналоґіі на рос. тєрміналоґію. Вазьмі єйо, тєбє важна знать тут рос. Тєрміналоґію. Укр. язик тут нє важен”
“Тут всє прівикают і патом всьо нармальна”
“Нестерпні умови для україномовних студентів”

Студенти поки що не погоджуються опублікувати все, як було, від свого імені. Бояться і правильно роблять. Але скоро боятися прийде час тим, хто зневажає нашу мову і державу.

У цій статті я зумисно не вказую конкретні імена антиукраїнських елементів, хоча вони нам відомі. Коли ми все перевіримо і визріє ситуація — кожному, хто використовував свою посаду для омосковщення, хто принижував україномовних — доведеться пошкодувати.

Українізація — це не самоціль; у нашому суспільстві — це передумова для безпечного і стабільного життя, де кожен буде щасливим на своєму місці, хороша людина займатиме якнайвище становище, а погана — якнайнижче. Це доводиться досвідом сусідніх країн та авторитетом найвидатніших представників нашого народу. Тому не можна казати, що питання мови — не пріоритетне. Як раз ми маємо шанс здійснити всі необхідні перетворення у суспільстві, ухопившись за мову.

Дякую тим, хто мене попрохав написати цю статтю, надавав інформацію та пообіцяв здійснити необхідний вплив. Нагадую патріотичним студентам, що Ваш патріотизм має бути втілений у високому професіоналізмі та чесності. Тоді Ви займатимете хороше місце у житті і швидше заміните недостойних людей на ключових посадах.

Не приховуйте свого ставлення до рідної мови, повідомляйте про всі прояви ворожого впливу журналістам, до СБУ або патріотичних орґанізацій!

Ігор АЛЕКСЄЄВ,
Харків