Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич в ефірі Еспресо про вгамування «угорських пристрастей» і мовний іспит для держслужбовців.

Наскільки я розумію, ситуація з мовною статтею закону «Про освіту», мається на увазі навіть про міжнародний її вимір, дещо нормалізувалася. Цьому передували дуже гострі, якщо не сказати брутальні заяви з боку МЗС Угорщини та Румунії. Зараз є відчуття, що немовби пішов якийсь конструктив?

Такі жорсткі заяви якраз свідчать і про породження міфів, на основі яких можна ділити людей. Мова дуже часто розколювала суспільство не тільки в Україні. Водночас це тема, яку можуть експлуатувати політики з-за кордону зі своєю метою. Але зараз ми перейшли до поглиблення освітнього дискурсу з нашими європейськими партнерами.

Я пішла шляхом зустрічей з міністрами освіти різни країн, які висловлювали в той чи інший спосіб – більш цивілізований, менш цивілізований – свою стурбованість цим текстом статті. І виявляється, що коли вони читають цей текст, вони його читають не цілісно.

Вони читають, що все навчання буде здійснюватися лише державною мовою, але я хочу зазначити, про що саме мовна стаття, – ми маємо змогу у  початковій школі навчати в основному мовою меншини, поки діти оволодіють певним рівнем державної мови.

Певний адаптаційний період.

Так. Після того, залежно від готовності дітей, ми можемо запроваджувати частину навчального часу навчання державною мовою і збільшувати цей обсяг навчання державною мовою до старших класів. Внаслідок цього ми маємо, частину предметів мовою меншини, вона нікуди не зникає, а частина – державною мовою.

І саме те, що дитина не лише вчить державну мову як предмет, а застосовує її для вивчення інших предметів, збільшує термінологічну базу, покращує лексичний запас дитини українською мовою.

Коли я почала говорити про це з міністрами освіти, чи з міністром людських ресурсів Угорщини, з яким в мене також була зустріч, вони усвідомили цілковиту адекватність наших аргументів. І тому саме в результаті цих зустрічей з міністрами постає більш конструктивна позиція.

Зрозуміло, що політики все одно не відступаються від свого. Угорщина – це, взагалі, окремий варіант. В Угорщині зараз триває передвиборча кампанія. І треба сказати правду, що частина наших громадян мають угорські паспорти і голосують на угорських виборах.

Звісно, угорські політики змагаються: хто краще «захистить» інтереси угорців в Україні, інколи не заглиблюючись навіть в саму суть процесу. 60% дітей зі шкіл з угорською мовою навчання, рівно ж як і з румунською мовою навчання, не можуть скласти навіть зовнішнього незалежного оцінювання з української мови, тобто доступу до вищої освіти вони вже не мають.

Більше того, до 50% не можуть скласти математику своєю рідною мовою, це теж велика проблема. І це свідчить ще й про низький рівень якості освіти в частині шкіл, бо більшість з них – це школи в сільських територіях. Це теж робить свій вплив.

А коли ця сільська територія є ще й місцем компактного проживання, то дитина не чує взагалі української мови, тому що і вдома, і на вулиці вона розмовляє тільки рідною мовою, з іншої мовної групи.

А як вдалося порозумітися з поляками? Свого часу лунали доволі недипломатичні заяви з боку того самого Ярослава Качинського.

Поляки висловили свою занепокоєність. Більше того, Парламентська асамблеї Ради Європи ухвалила резолюцію, яка, на мою думку, була названа взагалі оцінково, тому що в ній йшлося, що буцімто український закон «Про освіту» є великою перешкодою для національних меншин.

Українська делегація виступила проти. Поляки тоді проголосували за цю резолюцію. Це було підігріто істерією і міфами навколо цієї статті закону. Але, коли міністр освіти Польщі пані Анна Залевська приїхала до мене в міністерство, і ми з нею провели переговори і пояснили всі деталі статті та її імплементації, знову ж таки, дискурс одразу змінився.

Ситуація з поляками була така: вони усвідомили під час переговорів, що сьогодні польські школи навчають так, як ми пропонуємо у цьому законі. Тож для них особливих змін не відбудеться. Діти з польських шкіл вивчають частину предметів українською мовою і чудово володіють українською мовою. Більше того, ЗНО складають також українською мовою, більшість з них.

Ми розуміємо, що є ще російська сторона. І що би ми не говорили, щоби ви не писали, щоби Венеційська комісія не приймала, російська сторона буде завжди незадоволена, вони будуть відверто брехати і перекручувати. Ми розуміємо, що вони будуть використовувати мовну карту у своїх політичних інтересах, а політичні інтереси Кремля, на превеликий жаль, – сіяти розбрат і дестабілізацію в Україні.

Нас цікавить думка наших європейських партнерів, тому що ми маємо свій інтеграційний вектор, і цей вектор точно не на Схід, а на Захід. Тому ми працюємо з європейськими партнерами.

Що ми можемо брати до уваги, і це потрібно брати до уваги, це інтереси російської меншини, яка мешкає в Україні. Вони є українськими громадянами, більше того, частина з них захищає нашу незалежність зараз на фронті, і ми повинні враховувати їхні інтереси.

Але практика останніх років після Революції Гідності демонструє, що значна частина дітей, які ідентифікують себе як росіяни із сімей росіян, ідуть до українських  шкіл. Більше того, вони зацікавлені, щоби їхні діти добре володіли українською мовою. Це цікавий тренд.

Є ще одна особливість. Російськомовним дітям значно легше, навіть у порівнянні з поляками, перейти на спілкування українською мовою. І те, що вони будуть мати більше можливостей вживати українську мову в  школі, (хоча вдома вони спілкуються рідною мовою і вивчають російську мову як предмет), допоможе їм у повноцінному володінні державною мовою і дасть більші можливості для самореалізації.

Коли російськомовна дитина приходить – це маленька дитина – в школу, початкову освіту вона здобуває рідною мовою, при цьому вчить українську мову. До п’ятого класу ця дитина має вже той рівень, з якого ми можемо запроваджувати предмети українською мовою.

При цьому вони будуть мати можливість продовжувати далі вчити російську мову, – є факультативні курси, які можна обирати російською мовою. Але в основному навчання всіх основних предметів буде здійснюватися українською державною мовою.

Це цілком можливо для російськомовних дітей, але, я ще раз наголошу, в них буде можливість вивчати свою мову, і, можливо, застосовувати ще якийсь факультативний курс, також російською мовою.

А як нам бути з вивченням української мови? Будуть, можливо, якісь безкоштовні курси для громадян України, котрі не володіють українською мовою на достатньому рівні, аби допомогти їм вивчити, бодай в примусовий спосіб, українську мову?

Насправді, якщо ви вивчите всі можливості, у нас є багато громадських організацій, різних інституцій, які проводять подібні курси. І якщо хтось хоче оволодіти українською мовою, він може знайти таку можливість. Зрештою, є дистанційні курси.

Має бути якась певна позитивна мотивація, наприклад, у доступі на державну службу, або для роботи в органах місцевого самоврядування. Якщо у нас буде справжній іспит з української мови, тому що ви знаєте, що зараз запроваджено іспит з української мови для державних службовців, але там є можливість, що ви можете пред’явити свою оцінку з атестату про загальну середню освіту, а інколи цей атестат отриманий 25 років тому.

Якби це було одразу зроблено, не було б такої масової кількості людей, яких треба пропустити через цей іспит, але нам цей іспит треба удосконалювати.

Більше того, якраз на цьому тижні ми мали нараду з різними партнерами щодо запровадження міжнародного стандартизованого іспиту з української мови. Це на кшталт іспиту з англійської мови, яким можна перевірити, який в вас рівень володіння мовою, починаючи від А1 до С2.

І якщо ми впровадимо такий іспит, відповідно до європейських мовних рекомендацій, цей іспит може бути інструментом і мотивацією для іноземців, які, наприклад, вивчають українську мову як другу. В діаспорі молоде покоління вчить українську мову, в них нема інструменту оцього міжнародного іспиту.

От British Council проводить такий іспит з англійської мови, Ґете-Інститут – з німецької мови, так само ми маємо мати свій стандартизований іспит з української. До чого я веду? Що цей іспит як інструмент може застосовуватися і при доступі до певних професій. Якщо ви ідете в певні, наприклад, регульовані професії

Як державна служба?

Державна служба, або правничі професії, ви хочете бути суддею чи прокурором, ви повинні скласти і довести, що у вас є рівень С2 з української мови. І тільки тоді ви можете йти на таку державну службу. Це, на жаль, не робиться в один рік, і хочу вам сказати, я вважаю, що насправді, такий підхід вивчення української мови і навчання частини предметів українською мовою, зокрема, в школах наших різних національних громад мав би розпочатися вже давно.

Державна мова – це засіб суспільної злагоди та інтеграції держави. І нам в Україні треба дивитися на державну мову теж як на цей інструмент. І якщо подивитися, наприклад, на досвід Балтійських країн, які є членами Європейського Союзу, то вони пережили подібний важкий період трансформації.

Це був дуже болісний процес. Я спілкувалася з послом Латвії, з послом Естонії, і цей процес досі не закінчився. Вони запровадили в себе формулу 60 на 40, де діти починають вчитися мовою національних меншин і мають право вчитися мовою національних меншин до 9-го класу, а на рівні старшої профільної школи вони мають дійти до співвідношення вивчення предметів 60 відсотків державною мовою, 40 відсотків – мовою меншин.

Ми пропонуємо подібну формулу. Ми ще не виписували відсотків, але чому сьогодні країни Європейського Союзу, знаючи прекрасно про моделі, які вже працюють в країнах Балтії, так критично налаштовані до України!? Адже в нас подібна ситуація.

Українська мова була репресованою мовою. Українська мова піддавалася дискримінації на території України дуже багато років. І для нас в цьому сенсі є особливо важливим питання розвитку мови, її термінологічного апарату, і можливість дати шанс кожному громадянину України оволодіти цією мовою.

Вертаючись до проблеми українських держчиновників. Який приблизно коридор часу у них є, допоки ви не почнете застосовувати так звані драконівські методи?

Тобто коли вчительки української мови будуть приходити до обласної адміністрації Херсонщини чи Луганщини і казати: «Шановний заступник голови обласної адміністрації, чи обласної ради, прошу написати нам мінімальний диктант».  

Цим займається держслужба, а не Міністерство освіти і науки. І, мабуть, це питання до держслужби. Мені відомо одне: що всі чиновники, які набираються на держслужбу, зараз повинні складати іспит, або пред’явити свої документи, які вже сертифікують певний рівень української мови, зокрема, це атестати про загальну середню освіту, де вони вивчали українську мову, і повинні мати оцінку.

Я переконана, що пред’явлення атестатів – це є така тимчасовий захід. Треба, все-таки, переходити до стандартизованого тестування для всіх. Щоб кожен, хто йде працювати на державну службу, довів свою спроможність, що він володіє державною мовою.

Антін Борковський, Еспресо

Джерело