6 січня 2018 року легендарному українському поету і борцю за права людини Василю Стусу виповнилося б 80 років. Уродженець подільської землі він більшу частину свого життя прожив на Донеччині.

Народився Василь Семенович Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині в селянській родині. 1940 року разом із батьками переїхав до м. Сталіно (Донецьк), де закінчив середню школу й педагогічний інститут. Вчителював на Кіровоградщині й Донеччині. У 1963 році поступив в аспірантуру Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка АН України.
Перша збірка віршів із напутнім словом Андрія Малишка з’явилася 1959 року в «Літературній газеті», попередниці теперішньої «Літературної України».

У 1965 році під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» разом з В’ячеславом Чорноволом закликав глядачів: «Встаньте, хто проти тиранії!». Так митці засудили арешти української інтелігенції.

У січні 1972 року був заарештований органами КДБ. Київський обласний суд визнав його винним у тому, що він «…систематично виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські наклепницькі документи, що завдавали шкоди радянському державному та суспільному устрою, а також займався антирадянською агітацією в усній формі» та засудив його до п’яти років таборів суворого режиму й трьох років заслання.

Улітку 1979 року був звільнений з таборів. Працював на одному із Київських заводів формувальником у ливарному цеху. Тоді ж долучився до Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод й написав кілька правозахисник документів, зокрема заяви на захист заарештованих поета Миколи Горбаля і публіциста В’ячеслава Чорновола.

Навесні 1980 року Василя Стуса заарештовують удруге. Його визнають украй небезпечним рецидивістом і засуджують до десяти років ув’язнення в колоніях особливо суворого режиму й п’яти років заслання. Навіть в таких умовах продовжував плідну творчу роботу, проте більшість його віршів та поем були знищені  табірними наглядачами. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.

28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 від переохолодження. За офіційними даними причина смерті – зупинка серця.

Найповніша збірка поезій Василя Стуса «Палімпсести» вийшла за кордоном 1986 року. У 1990 році в Івано-Франківську побачила світ книжка «Повернення». Того ж року в Києві вийшла збірка «Дорога болю», яку упорядкувала Михайлина Коцюбинська. Ще через рік син уже реабілітованого поета Дмитро Стус видав у Львові книжку Василя Стуса й Юрія Литвина «Передчуття. Збірка вибраних поезій». Там же згодом побачило світ кількатомне видання творів Василя Стуса.

1991 року творча спадщина Стуса була визнана гідною Національної премії України імені Т.Г. Шевченка.

Після окупації Донецька, влада так званої ДНР продемонструвала свою повну спорідненість з людоненависницьким більшовицьким режимом та зруйнувала барельєф Василю Стусу, що був розміщений на корпусі філологічного факультету Донецького національного університету, де навчався поет.

Департамент інформаційної та внутрішньої політики Донецької облдержадміністрації

Джерело