В своїй хаті своя правда, і сила, і воля. А в своїй державі – ще й своя церква. За останні роки Україна зробила величезний прорив у національній само ідентифікації, і створення єдиної помісної української церкви є логічною складовою цього шляху. Йдеться не лише про єдність українських православних, а й про духовне здоров’я нації, пропагування своєї культури і традицій.

Відтак 15 грудня 2018 року з рук Вселенського патріарха Варфоломія Україна отримала томос, який проголошує автокефалію, а вже 3 лютого 2019 повноправним предстоятелем помісної Православної церкви в Україні став митрополит Київський і всієї України Епіфаній. На урочисту церемонію інтронізації до Києва було запрошено не лише державних діячів, а й представників інших конфесій. Серед них – першоієрарх Української Православної Церкви у Канаді (Константинопольського  Патріархату) митрополит Юрій (Каліщук).

– Ваше Високопреосвященство, Ви щойно повернулися з Києва, де взяли участь у церемонії входження на престол нового предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія. Розкажіть, будь ласка, про цю видатну для України подію та про свої враження від візиту.

– Насправді я дуже пишаюся тим, що мені довелося долучитися до інтронізації митрополита Епіфанія. Ми так давно чекали на цю, без перебільшення, історичну подію, що, коли я отримав дзвінок від майбутнього очільника Православної Церква України із запрошенням прибути за декілька днів до Києва на офіційну церемонію, моїй радості не було меж.

Ніщо не могло погіршити мені настрій: ані морози та снігові буревії, що вирували тими днями у Вінніпезі, ані хаос в аеропорту Торонто, де через складні погодні умови було цілком порушено розклад відльоту та прибуття літаків. Навіть те, що мій багаж не прибув до Києва вчасно, й організаторам інтронізації довелося поспіхом шукати для мене облачення. Все це було нічим у порівнянні з тим почуттям піднесення, яке охопило моє серце, коли я увійшов до собору Святої Софії Київської.

Тож це сталося! 3 лютого митрополит Епіфаній став повноправним предстоятелем автокефальної помісної Православної церкви в Україні. Урочисту церемонію провели представник Вселенського патріархату митрополит Галльський Еммануїл, колишній предстоятель УАПЦ митрополит Макарій та митрополит Вінницький Симеон (у минулому – представник УПЦ МП). Кожен із них по черзі посадив митрополита Епіфанія на спеціально виготовлений для нього трон, виголошуючи “Аксіос!” (із грецької – достойний, гідний). Після цього Епіфанію піднесли атрибути предстоятельського сану: хрест подав митрополит Черкаський та Чигиринський Іоан, я ж підніс панагію – невеликий оздоблений образ Богоматері. Другу панагію підніс предстоятель Української православної церкви у США митрополит Антоній (Щерба). Після того, як митрополит Епіфаній облачився в ці церковні атрибути, церемонія інтронізації завершилася. Помісна православна церква України отримала свого законного предстоятеля.

– У минулому Ви неодноразово наголошували, що Константинопольська Матір-Церква, а також українська діаспора розглядають приєднання Київської митрополії в 1686 до МП неканонічним і недійсним. Але Якщо про свою помісну церкву українці мріяли вже давно – чому, на Вашу думку, це сталося саме зараз?

– Для Константинополя українське питання – не нове, воно не виникло позавчора. Кожен президент України, крім Віктора Януковича, приїжджав на Фанар (до стамбульської резиденції Константинопольського патріарха) і просив про автокефалію. Так протягом 2015-2016 років  попередні президенти Віктор Ющенко разом із Леонідом Кравчуком щонайменше двічі їздили до патріарха в Стамбул з приватними візитами. Офіційно їхню мету не розкривали, але, очевидно, йшлося саме про створення помісної української церкви. Нарешті, 2016 року український парламент ухвалив звернення до Варфоломія із закликом “визнати недійсним акт 1686 року” і надати автокефалію православній церкві України. Попри те, що Константинополь вивчав ситуацію в Україні десятиліттями, активніше питанням автокефалії для тамтешньої церкви Вселенський престол зайнявся у 2016 році.

У червні 2016 року, за лічені дні до відкриття Всеправославного собору на Криті, Верховна Рада України ухвалила звернення до патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії. “Після подій 2014 року Україна вже ніколи не буде ані політичною, ані церковною колонією Росії. Як свідчить стан православної церкви в Україні, вона вже давно за всіма належними критеріями готова до статусу помісної автокефальної церкви”, – йшлося у цьому документі.

Однак, найбільше вплинув на рішення Константинополя активізувати зусилля на  українському напрямку інший чинник. Йдеться про страждання людей. Дуже багато людей в Україні потерпають від війни на Донбасі. Через політичні питання, через агресію з боку Росії та через політику РПЦ вони не знаходять собі місця в церкві Московського патріархату. Тож у квітні 2018 року, після досконального вивчення українського питання, Константинополь ухвалив принципове рішення про надання українській церкві автокефалії. Гадаю, передусім тому, що українська держава утвердилася і її населення перейнялося долею власної  церкви набагато глибше, ніж до війни.

– Які небезпеки можуть чекати на Україну після здобуття томосу?

– Надання українській церкві автокефалії, безумовно, підніме статус України на міжнародній арені, передусім у православному світі. Але так само це остаточно змінює ракурс відносин із Росією, де, як відомо, православ’я входить до переліку імперської тріади (разом із “самодержавством” та “народністю”). До того ж, Московський патріарх Кирило взагалі заперечує право українців на те, щоб бути окремим народом, і українські святині вважає російськими. Наприклад, на власному 70-річчі патріарх Кирило різко заявив, що Москва ніколи не поступиться канонічною територією в Україні, що автоматично скасувало  усі обіцянки Москви розглянути питання про українську автокефалію, і було прямою заявою, що згоди на зміну кордонів РПЦ ніколи не буде. Більше того, патріарх вважає штучним саме утворення української нації, адже, на його переконання, українці – це така ж культурна етнічна одиниця у межах російського народу, як і помори, сибіряки чи козаки.

Саме існування українців як чогось окремого описується речниками РПЦ як геноцид єдиного російського народу. Духовний зв’язок між Москвою та Україною є одним із головних важелів російського впливу в Україні. Відтак, зрозуміло, що створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні містить у собі багато ризиків і ймовірних конфліктів, суперечностей та додаткових викликів, які можуть суттєво відобразитися як на внутрішньополітичному житті країни, так і на її геополітичних цілях. Тому слід врахувати можливі сценарії розвитку подій після створення в Україні домінуючої релігійної організації. Антиукраїнські сили можуть розпочати нову боротьбу проти України. До цього треба бути готовими.

– Наразі релігійна світова спільнота споглядає на новопризначеного предстоятеля Православної Церкви України. Які сподівання покладають сьогодні на митрополита Епіфанія?

– Так, до митрополита Епіфанія зараз прикута увага мільйонів. Дата інтронізації співпала із днем народження митрополита – предстоятелю Православної Церкви України виповнилося сорок років. Але порівняно молодий вік очільника Православної церкви України компенсується стрімкою кар’єрою та п’ятьма роками роботи заступником патріарха Філарета. На відміну від багатьох колег в українських церквах, які навчались у Росії, теперішній предстоятель здобував освіту в Україні та у Греції – зокрема, у Київських духовній семінарії і академії та в Афінському національному університеті. Навіть більше, митрополит Епіфаній жодного разу не був у Москві!

Уперше я зустрівся із майбутнім предстоятелем Православної церкви України у 2011 році, коли він приїздив до Вінніпегу разом із хором Видубицького монастиря. Митрополит Епіфаній – енергійний, але водночас дуже спокійний та розсудливий. Сьогодні на його плечі лягла неабияка відповідальність, тож від цієї людини зараз потребується величезна віра, мужність, рішучість і любов.

– Шлях України до томосу був довгим і складним. Яку роль відігравала Канадська діаспора у здобутті автокефалії українською церквою?

– Представники вищого православного духовенства Канади завжди плекали надію на здобуття автокефалії українською церквою. Ще перший митрополит Канади Іларіон наголошував, що шлях до незалежності української церкви лежить лише через Константинополь. Саме тому у 80-х роках двадцятого століття між Канадою та Константинополем було розпочато діалог щодо українського питання. З того часу канадські священнослужителі і я особисто багато разів відвідували резиденцію Вселенського патріарха, щоразу порушуючи тему автокефалії для української церкви.

Тож зараз я щасливий через те, що нарешті наші сподівання справдилися. Ми всі стали свідками події, яка за історичним масштабом співставна лише з хрещенням Київської Русі. Але це – лише початок. Попереду багато праці. Праці важкої та відповідальної. І сьогодні ми просимо Бога, щоб він благословив Україну розпочати відлік новітньої доби в її історії і держави, і Церкви.

Дуже дякую Вам за розмову!

На фото:

Під час інтронізації

З хрестом, який було подаровано митрополиту Епіфанію

Фото з особистого архіву митрополита Юрія

Джерело