«Якби хоча б один моряк не витримав, то вся стратегія захисту завалилася б». Микола Полозов ‒ про справу захоплених моряків

Російські військові 25 листопада 2018 року таранили, обстріляли та захопили біля берегів Криму три плавзасоби Військово-морських сил України ‒ катери «Бердянськ», «Нікополь» і буксир «Яни Капу» ‒ вони прямували з Одеси до Маріуполя. Разом із кораблями були захоплені 24 члени екіпажів. Російські суди в Криму заарештували їх, звинувативши в «незаконному перетині кордону». Потім українських військових перевезли в московське СІЗО «Лефортово», де вони провели близько дев’яти місяців. У суботу 7 вересня 2019 року, захоплені моряки повернулися в Україну завдяки російсько-українському обміну.

Крим.Реалії поговорили з координатором групи адвокатів у справі захоплених моряків Миколою Полозовим. Це перше інтерв’ю з ним після повернення українських військових на батьківщину.

З першою частиною інтерв’ю можна ознайомитися тут.

‒ Чи розповідали моряки своїм адвокатам про спроби вивідати у них щось, підсаджуючи до них у камери так званих «донощиків»?

Нам було дуже важливо контролювати стан моряків і пояснювати ті ризики й ті загрози, які для них можуть нести їхні сусіди у камері, оперативники, які теж викликали їх на бесіди «про життя»

‒ Звичайно. Відносно моряків проводили й внутрішньокамерну обробку, коли підсаджують ув’язненого, чиє завдання щось вивідати, щось нав’язати, якусь точку зору. Усі моряки перебувають в «Лефортово», але вони розділені. Що відбувається з його товаришем, ніхто не знає. Відповідно, у кожну камеру садять якогось іншого сусіда по камері, а далі вони упродовж двадцяти чотирьох годин ‒ дні, тижні, місяці ‒ перебувають разом. Коли ви перебуваєте в замкнутому просторі, площею у 8 квадратних метрів, ви неминуче все одно якось будете спілкуватися. Не завжди в камері це відбувається, іноді, коли в автозаку везуть на суд, і ось один починає щось розповідати, ставити запитання: зміна довкілля, хочеться поговорити, хочеться поспілкуватися, тобто це поставлено, що називається, на потік. Тому нам було дуже важливо контролювати стан моряків і пояснювати ті ризики й ті загрози, які для них можуть нести їхні сусіди у камері, оперативники, які теж викликали їх на бесіди «про життя».

‒ А якого характеру були ці розмови з боку оперативних співробітників?

Якби хоч один з двадцяти чотирьох моряків не витримав, визнав провину, дав свідчення, то вся стратегія захисту, яка повернута на зовнішній контур і апелює до міжнародних інстанцій, розвалилася б

‒ З матросами було приблизно так: їх викликали й говорили: «Ну ти ж матрос? Ну, тобі що, в крижане море треба було стрибнути, щоб не перетнути кордон з Росією? Дай свідчення, що тобі командир сказав це зробити і все, поїдеш додому». На офіцерів намагалися впливати таким чином: «Ось дивись, у цього такий знаменитий адвокат, а у тебе немає. Ось його витягнуть, а ти будеш сидіти». Співробітникам СБУ говорили: «Ви точно будете сидіти, якщо не заговорите». Вони, безумовно, змалювали психологічний портрет кожного, ходили до офіцерів, до деяких матросів. До мого підзахисного Дениса Гриценка намагалися підсадити кілька разів специфічного ув’язненого, на сленгу це називається «квочка». Але Денис Володимирович (Гриценко ‒ КР) ‒ такий тертий калач, один з цих «квочок» проколовся прямо відразу. Наприклад, заходить він у камеру і з порога: «Здрастуйте, Денисе Володимировичу!» Тобто звідки він може знати ім’я по батькові свого сусіда? Чому для нас це було так важливо? Якби хоч один з двадцяти чотирьох моряків не витримав, визнав провину, дав свідчення, то вся стратегія захисту, яка повернута на зовнішній контур і апелює до міжнародних інстанцій, розвалилася б. Тому що російська влада відразу притягла б ці документи й сказала: «Слухайте, про яких військовополонених моряків ви говорите, якщо вони зізналися в провокації, свідомо порушивши кордон Росії?»



Завантажити відеосюжет на комп'ютер:

‒ Чи змінювалася суть звинувачень, висунутих українським військовим морякам упродовж досудового розслідування?

‒ Згідно з обвинувальною постановою про притягнення їх як обвинувачених, моряків звинувачують у тому, що вони в складі організованої групи незаконно перетнули кордон Росії. Це злочин, передбачений ч. 3 ст. 322 Кримінального кодексу Росії. Максимальне покарання за який до 6 років позбавлення волі. Відповідно, всім їм висунули однакові звинувачення. Таким чином, за версією слідства, моряки за нез’ясованих обставин десь у морі зібрали організовану групу. Чи то на викрадених, чи то на пригнаних кораблях ‒ незрозуміло. Мабуть, з точки зору цієї кримінальної справи у свідомості слідчого спочатку темрява, потім вмикається світло, і ми бачимо, що є кораблі, є моряки на них, і вони перетинають кордон. Що відбувається до того ‒ ніхто не знає.

‒ Українські моряки пробули в ув’язненні дев’ять місяців. Як вони пристосувалися до умов ув’язнення?

‒ Моряки ‒ це взагалі народ діяльний. Не те, що вони там сиділи цілими днями й не вставали. Багато з них займалися спортом, ось, наприклад, Денис Гриценко, сидів свого часу з якимось сусідом у камері, дуже таким огрядним чоловіком, який окрім як лежати й дивитися телевізор, не робив взагалі нічого. І він зрозумів, що, якщо буде існувати в такому ж режимі, швидко перетвориться на нього. Це для Дениса стало мотивувальним фактором, відповідно, Він набрав собі пакетів, навантажив їх якимось піском або чимось ще, і піднімав, одягав, бігав з ними, щоб навантаження було.

‒ Це все в умовах камери відбувалося?

Хтось із моряків, по-моєму, Терещенко, отримавши в передачі перець болгарський і якусь м’ясну продукцію, певно, це ковбаса або щось інше ‒ у чайнику готував фарширований перець

‒ Так, в умовах камери або на прогулянці. Хтось із моряків вчить іноземні мови, в «Лефортово» є бібліотека, їм надсилали ще якісь книги іноземними мовами, підручники, щоб вони не втрачали час дарма. Наприклад, В’ячеслав Зінченко навчився в умовах слідчого ізолятора за допомогою кип’ятильника крутити шаурму. Він замовляв собі корж, йому передавали якісь овочі, він все це крутив, грів. І дуже непогано виходило. Хтось із моряків, по-моєму, Терещенко, отримавши в передачі перець болгарський і якусь м’ясну продукцію, певно, це ковбаса або щось інше ‒ у чайнику готував фарширований перець. У когось з моряків погано працював телевізор, і він з металевої вішалки антену для телевізора змайстрував. У «Лефортово» розваг мало, є годинна прогулянка, раз на тиждень лазневі процедури, весь інший час ‒ це перебування в камері, якщо не викликають на слідчі дії, не відбувається зустрічей з консулами або адвокатами, або не вивозять до суду. Ми тоді постійно жартували, що зараз вони з пластикових пляшок і вішалок собі вертоліт спорудять і полетять з цього «Лефортово».


Микола Полозов в аеропорту «Бориспіль». 7 вересня 2019 року

‒ Багато хто називає повернення військових моряків та інших українських в’язнів «великим обміном», чи вірно тут вживати слово «обмін»?

Умовно кажучи, моряки залишаються в статусі обвинувачуваних, інше питання, що Україна не визнає цю кримінальну справу та вважає, що російська влада порушила імунітет українських військових суден

‒ Якщо ми говоримо чітко про справу військовополонених українських моряків, то ніхто їх не міняв. Їм змінили запобіжний захід на «непов’язаний з триманням під вартою». Перебуваючи в статусі обвинувачених в межах кримінальної юрисдикції Росії, вони залишили спочатку СІЗО «Лефортово» за постановою слідства, а потім ‒ і кордон Росії перетнули, оскільки цей запобіжний захід дозволяє перетинати кордон без будь-яких обмежень. Умовно кажучи, моряки залишаються в статусі обвинувачуваних, інше питання, що Україна не визнає цю кримінальну справу та вважає, що російська влада порушила імунітет українських військових суден. Що стосується політв’язнів, то вони також були звільнені з процесуальних підстав. Ця подія є, швидше, взаємним звільненням утримуваних осіб, ніж обміном.

‒ Я правильно розумію, що, незважаючи на те, що моряки зараз перебувають в Україні, щодо них триватимуть судово-слідчі дії?

‒ Можливо, буде кримінальна справа, а може, і не буде продовжуватися. Це залежить від рішення російської влади. Вони спираються в цьому випадку на той пункт рішення міжнародного трибуналу, який не заборонив Росії продовжувати справу проти моряків. Не бачу політичного інтересу у російської влади далі тягнути цю не дуже просту, навіть з технологічної точки зору, справу. Якщо розглядати варіант якоїсь дистанційної участі моряків, я ось, чесно кажучи, не уявляю, що таке суд над двадцятьма чотирма обвинуваченими у відеоконференцзв’язку. Також вони можуть спробувати притягнути до відповідальності того, хто віддавав їм наказ, заочно. В принципі, російська влада може робити все, що завгодно. Тому що в Росії закон, що дишло: куди повернеш, туди й вийшло.

‒ Про швидке повернення моряків в Україну серйозно заговорили навесні. Чи траплялося таке, що їх повернення зривалося в останній момент і скільки разів?

‒ Це вже третя або четверта спроба позитивно ухвалити рішення. Мені відомо, що це відбувалося і навесні, і влітку. Неминуче втручалися якісь сили, причому як у Росії, так і в Україні.

‒ Що заважало цьому процесу?

‒ Складно сказати, що саме заважало обміну, тому що для цього треба було б бути учасником цих переговорів. На мій погляд, обміну заважало, перш за все, бажання деяких політичних гравців використовувати ситуацію з військовополоненими моряками як певний важіль для досягнення своїх власних політичних інтересів.

‒ Про кого йдеться?

Російська влада може робити все, що завгодно. Тому що в Росії закон, що дишло: куди повернеш, туди й вийшло

‒ Це, безумовно, ситуація навколо Суркова (помічник президента Росії Владислав Сурков ‒ КР) і Медведчука (нині депутат Верховної Ради України Віктор Медведчук ‒ КР), їхнє протистояння. Оскільки це зачіпає українську тематику, то неминуче це мало свій вплив. Медведчук неодноразово намагався в цю справу зайти, своїх довірених осіб надсилав навіть до моряків. Десь на якомусь етапі відбувався зрив, і все поверталося на якийсь зворотний вектор.

‒ Що, за вашою інформацією, насправді відбувалося в ніч з 29 на 30 серпня, коли нібито мав відбутися обмін ув’язненими між Україною та Росією?

‒ За моєю інформацією ‒ нічого. Всі ув’язнені, серед них і військовополонені моряки, перебували на місцях.

‒ Чому після цього вся команда адвокатів відмовилася від коментарів? Чи просив вас хтось не коментувати повернення українських в’язнів?

Не варто забувати, що в Росії та окупованому Криму залишається ще понад сотня українських політв’язнів, переважна більшість з яких ‒ кримські татари

‒ Рішення, про те, щоб не коментувати події, що відбуваються, було ухвалене колективно, адвокатами. Як в інтересах підзахисних, так і їхніх родичів. Тому що неодноразово спливала інформація, що їх повернення має відбутися в певний день, певного числа. Все це, звичайно, негативно позначається на моральному стані і родичів, і тих, хто перебував у «Лефортово». Я нагадаю, у них там у камерах є телевізори і, відповідно, ця інформація могла б дійти і до них. Ніхто не забороняв нам цього робити, це просто була необхідна тактична доцільність.

‒ Чим будете займатися після справи українських моряків?

‒ Я планую почати активну юридичну діяльність в Україні. Не так давно я відкрив адвокатське об’єднання в Києві, і разом зі своїми українськими колегами вестиму тут юридичну практику. До того ж, не варто забувати, що в Росії та окупованому Криму залишається ще понад сотня українських політв’язнів, переважна більшість з яких ‒ кримські татари. По можливості я працюватиму над тим, щоб вони якомога швидше повернулися додому.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *