«Міф про русофобію ‒ жахлива брехня»: Кримська війна та сучасність

У Криму 9 вересня відзначили День пам’яті воїнів, полеглих у Кримській війні 1853-1856 років ‒ ця дата встановлена ще 1996 року. Російський глава півострова Сергій Аксенов на своїй сторінці в Facebook написав, що «ідейною основою війни стала русофобія, до пропаганди якої доклали зусиль провідні європейські ЗМІ того часу».



За підсумком Кримської війни Росія зазнала поразки й була змушена прийняти ультиматум союзних держав. Аксенов у своїй публікації стверджує, що «це була спроба реалізувати стратегію, яку зараз на Заході називають «стримуванням Росії», і при цьому «колективний Захід» нібито домагається мети «завжди з однаково сумним для себе підсумком».

Керівник української громадської організації «Центр мілітарної історії» Василь Павлов заперечує паралелі, які намагається провести Сергій Аксенов.

‒ Якщо проаналізувати ті бойові дії, навряд чи це було викликане однією тільки русофобією ‒ я думаю, що й слова такого тоді не дуже й знали. Головним чином для європейських держав це було спробою зупинити експансіоністські впливи Росії, які тоді починали посилюватися. Взагалі, я б не став проводити паралелі між подіями того часу й нинішніми, тому що події, які передували 1853-му року, і події, які передували 2014-му, досить-таки різні. Якщо в 2014-му Росія намагалася претендувати на провідні ролі в Європі, то в 1853-1856 роках ‒ це навряд чи, тому що Росія перебувала в глибокій кризі. У чому можна знайти паралелі, так це у спробі перемкнути увагу суспільства на зовнішній конфлікт.


Василь Павлов

Російський філософ, публіцист Ігор Чубайс пропонує у зв’язку з цим згадати другу оборону Севастополя.

Справжньої історії в СРСР і після, в нинішній Росії, немає
Ігор Чубайс

‒ Справжньої історії в СРСР і після, в нинішній Росії, немає. Основний сенс подій переінтерпретується, перетрактовується. У випадку з Кримською війною треба все-таки згадати оборону Севастополя у 1941-1942 роках, яка закінчилася жахливою зрадою. Командувач оборони, віцеадмірал Октябрський, коли німці пішли в атаку на місто, сів у літак і полетів на Кавказ, щоб зайвий раз не ризикувати ‒ звісно, за погодженням зі Сталіним. Водночас у підводні човни сіло вище керівництво Криму й пішло на Кавказ, а 90 тисяч наших бійців були покинуті й залишилися без медичної допомоги, без військової підтримки. Всі вони потрапили в полон, і ті, хто вцілів і повернувся, потім усе життя ходив з клеймом. А Октябрський 1956 року отримав звання Героя Радянського Союзу ‒ цей останній негідник.

Ігор Чубайс зазначає, що Кримська війна була ознаменована першою за 150 років поразкою російської армії.


Ігор Чубайс

‒ Але після цієї війни Росія провела серію реформ, тобто влада реагувала ‒ а радянська влада майже ніколи не реагувала на проблеми. Зараз Росія створює все нові й нові війська: у нас конфлікт, криза, протести, створили Національну гвардію, Управління «Э», приватну військову компанію «Вагнера» ‒ тобто замість вирішення проблеми збільшується силовий блок. А та Росія після Кримської війни реагувала на проблеми, програли ‒ робіть висновки. Це й селянська реформа, і реформа місцевого самоврядування, і правова. Росія після 1856 року ‒ це зовсім інша країна. Це були реформи держави, яка визнавала не тільки удачі, але й поразки. А після Великої Вітчизняної досі божевільні «паради Перемоги» ‒ 42 мільйони людей втратили, більш ніж усі супротивники й союзники разом узяті. Краще зніміть капелюха та мовчіть.

На думку Ігоря Чубайса, нинішні російські політики використовують слово «русофобія», щоб затвердити уявлення про країну як про її владу.

Міф про русофобію ‒ це жахлива брехня. Неможливо жити в цій країні, де корупція, свавілля, беззаконня
Ігор Чубайс

‒ Міф про русофобію ‒ це жахлива брехня. Неможливо жити в цій країні, де корупція, свавілля, беззаконня. Люди їдуть туди, де нібито русофобія, там влаштовуються і живуть. У нас русофобія всередині країни ‒ наші співвітчизники не можуть висловитися на повний голос, повідомити про свою позицію. Захід ніколи не проводив «політику русофобії» ‒ просто він дуже негативно ставиться до керівників держави, до президента Володимира Путіна. Але керівникам не вистачає сміливості сказати, що справа не в росіянах, а в політиці, яку вони ведуть. Негативне ставлення до курсу Путіна називається у нас русофобією.

Британський історик та економіст Андрій Галушка стверджує, що про Росію в Великій Британії думають зовсім не так, як це намагається подати російська влада.

Я б не сказав, що русофобія ‒ це щось, що пронизує все британське суспільство
Андрій Галушка

‒ Британці дуже рідко святкують якісь перемоги, тим більше у війні, яка сталася вже майже два століття як… Кримська війна не фігурує якось особливо в британській свідомості, хіба що в центрі Лондона стоїть дуже гарний пам’ятник полеглим у тій війні. Але я думаю, велика частина британців навряд чи зможе сказати щось, окрім того, що написане на пам’ятнику. А ці розмови про русофобію дуже здивували б їх. Росія взагалі не на перших шпальтах газет чи в перших епізодах теленовин. Добре, якщо буде якийсь епізод раз у кілька тижнів. Сьогодні я бачив у газеті на десятій смузі замітку про місцеві вибори в Росії. Звичайно, до неї ставляться дуже несхвально, але мені не здається, що це торкнулося британської політики в широкому сенсі або пересічних британців. Я б не сказав, що русофобія ‒ це щось, що пронизує все британське суспільство.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

  • Сергій Громенко

    Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *