Листи кримчан: Післямова до Винника

Інтерв’ю відомого українського співака Олега Винника, сильно сколихнувши медіапростір і соцмережі, поступово зникає з топа новин. Благо, чого-чого, а новинного дефіциту Україна останнім часом не має.

Нагадаю, Олег Винник, єдиний з українських виконавців, нещодавно взяв участь у зйомках флешмобу #Всеммир, організованого якоюсь російською організацією. У флешмобі, який, як зазвичай як такі збірні «солянки», за все хороше й проти всього поганого, взяли участь кілька російських виконавців, які раніше відзначилися активною підтримкою окупації Криму Росією.

Після того, як розгорівся скандал, Винник дав інтерв’ю українським телеканалам, де сказав: «Я не буду нічого ділити й говорити, чий Крим. Мені здається, що сьогодні говорити про це, я сказав би, не потрібно». І остаточно добив розсудливу частину своїх шанувальників сентенцією, що «за Крим не загинув жоден солдат».

Співак виявився звичайним обивателем

Я не буду ставати в чергу, щоб кинути камінь у популярного співака, який виявився на перевірку звичайним обивателем, який, до того ж, пересмикує (можливо, через незнання, хоча, швидше, через байдужість) очевидні факти, поширюючи російську пропагандистську брехню про «безкровне» захоплення Криму. Спалахнувши у ЗМІ та в соціальних мережах, скандал, сподіваюся, позначиться на іміджі та кар’єрі поп-зірки.

Я хочу сказати про страшну шкоду мовчання, коли на тлі якоїсь загальної амнезії, уявної або дійсної, люди починають говорити речі, які неможливо було вимовити вголос у порядному товаристві три роки тому. Сказати ‒ і залишитися в очах оточення порядною людиною.

/**/
/**/
/**/




БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Співак Винник вибачився перед родинами загиблих у Криму українських військових

Винник просто озвучив те, що все частіше звучить у побутових розмовах. Але вийшло так, що співака, через його популярність, почули, зокрема й люди небайдужі, які пам’ятають, з чого починалася війна на Донбасі. А скажи Винник таке, скажімо, у компанії старшокласників, яким у 2014 році було 10-12 років ‒ і цілком можливо, підлітки взяли б слова свого кумира за одкровення, яке не підлягає сумніву. На підтвердження моїх слів ‒ хто з молодих зараз назве імена тих же Карачевського, Кокуріна чи кримського татарина Решата Аметова, перших жертв російської агресії? А якщо немає імен загиблих, значить, кровопролиття не було, кумир правий! З такою «народною логікою» сперечатися важко.

А найголовніше, не без «могутньої російської підтримки» зі свідомості українців щодня вимивається причинно-наслідковий зв’язок між двома подіями нашої новітньої історії, а саме ‒ захопленням Криму та початком війни на Донбасі. І що війна є прямим наслідком окупації Криму, а окупація, у свою чергу, ‒ перша й головна, можливо, єдина причина цієї страшної війни.

Війна є прямим наслідком окупації Криму

Нещодавні події, очевидні й однозначні у сприйнятті тих, хто пережив їх особисто, таким чином виявляються для молоді якимось напівзабутим історичним фактом, який, якщо викличуть до шкільної дошки, можна, затинаючись і переписуючи дати з прізвищами, переказати на трієчку. Приблизно так само, як переказати на уроці історії главу про прихильно сприйнятий Європою аншлюс Австрії та його віддалені наслідки у вигляді Другої світової війни. У принципі, якщо не вдаватися в подробиці, розповісти нескладно, тим більше, про Другу світову відповідати потрібно буде вже на наступному уроці. А, головне, висновки для себе на уроці школярам робити не обов’язково.

/**/
/**/
/**/




БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Олег Винник: «Чому їхати в Крим купатися можна, а виступати ні?»

Ну а для багатьох дорослих, але байдужих наших співгромадян, і Майдан, і окупація Криму, і війна на Донбасі від початку не були гамлетівським питанням щодо України, і до свого затишного існування. Зараз же, коли нагальні проблеми, хоч побутові, хоч політичні, поглинають усю нашу увагу, все більше поглинають нашу увагу, спогади про події, з яких все починалося, поступово зникають з нашого горизонту, тануть у серпанку прожитих років. Схоже, і на питання «Чий Крим?» скоро в пристойному товаристві стане можливим відповідати ухильно, починаючи відповідь глибокодумним: «Бачте, пане…».

Я, звичайно, іронізую, але в цій іронії, на жаль, все більше присутній нехороший присмак життєвих реалій.

І тому потрібно й самим пам’ятати, і постійно нагадувати оточенню прості й чіткі істини, вистраждані кров’ю українців.

Крим ‒ наш!

І за наш Крим загинули вже понад 13 тисяч громадян України.

Бо війна на Донбасі почалася саме в Криму, 26 лютого 2014 року.

Крапка.

Максим Кобза, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *