Олександр Кольченко: «Реальна вигода від активізму ‒ те, що ти виграєш»

У вересні до України повернулися 35 утримуваних росіянами українців. Серед них ‒ кримський громадський активіст лівого спрямування, анархіст, захисник прав кримського студентства Олександр Кольченко.

Яким був перший місяць після звільнення для Олександра Кольченка? Як сприймали Євромайдан у Криму? Про це та інше з ним говорили в ток-шоу «Доброго ранку, Криме» на Радіо Крим.Реалії.

‒ У тебе було зовсім небагато інтерв’ю. Кому ти взагалі їх давав? А то якось мало…

‒ Два інтерв’ю для «Громадського» та короткі коментарі для АТR, «Настоящего времени». Мабуть, усе.

‒ Чому так мало? Запрошень на інтерв’ю було багато…

‒ Для мене це трохи важко. Я не дуже звик до такої уваги. Я вирішив надати пріоритет, у першу чергу, «Громадському» та Крим.Реалії.

‒ Ти народився в Криму і жив там усе життя. Розкажи трохи про свій Крим. Крим, у якому ти ріс, який він?

‒ У молодості я часто їздив Кримом. І в кримські гори, і до друзів у Севастополь, Ялту.


Олександр Кольченко

‒ Може, є улюблені місця?

‒ Мені дуже подобалося дике місце недалеко від Балаклави, куди можна потрапити тільки на катері або спустившись зі скелі. Відповідно, там практично не було туристів. Дуже красиво.

‒ Ти виїжджав за межі Криму?

‒ Виїжджав. Часто їздили до Запоріжжя до друзів, до Харкова, тричі бував у Києві, виїжджав до Херсона. Мабуть, усе. І навесні 2014 року вже «переїхав» до Росії разом із Кримом (після анексії півострова Росією ‒ КР).

‒ Чи відчував ти себе особливим, тому що ‒ кримчанин, чи вважав ти Крим особливим місцем?

‒ Хіба що з точки зору клімату та географії. Там дуже багато красивих місць. А так, у принципі, ні.

‒ Ти бачив своє майбутнє на півострові чи думав кудись поїхати?

‒ Я не планував нікуди їхати. Я думав, що житиму там, нічого не віщувало подорожей.

‒ Як ти прийшов до активісткої діяльності? Чим ти займався в Криму до подій 2014 року?

До активізму я прийшов швидше з субкультури «хардкор-панк»

‒ Ми займалися з хлопцями вуличним протистоянням ультраправим. Потім організували профспілку «Студентська дія», влаштовували акції солідарності з робітниками. З робітниками Херсона, з робітниками «Кримтролейбуса». Брали участь в екологічній боротьбі. Зокрема, були учасниками екологічного табору протесту проти будівництва вугільного термінала в Севастополі у 2009 році.

‒ З якого року ти став активістом?

‒ Я не пам’ятаю вже, десь із кінця 2000-х.

‒ Що тобою керувало? Чому ти не сидів удома та не займався своїми справами? Чому ти вирішив з друзями відстоювати чиїсь права?

‒ До цього я прийшов швидше з субкультури «хардкор-панк». І з часом уже став усвідомленіше все це сприймати.

‒ «Хардкор-панк»? А музику продовжуєш слухати? Захоплюєшся?

‒ Так.

‒ А що слухаєш?

‒ Багато чого. І карибські мотиви, і хіп-хоп, і хардкор-панк також.

‒ Щось відкрив для себе з сучасної музики після того, як на волі опинився?

‒ Ні. Ще не встиг. Хіба що нові кліпи російської групи What We Feel вийшли.

‒ Повернімося до активістської діяльності. Наскільки активізм був дієвим як інструмент впливу на те, що відбувається. Ти говорив, що захищав працівників «Кримтролейбуса»… Чи вийшло?

‒ Щодо цього я не в курсі, але у 2009 році нам вдалося домогтися того, що вугільний термінал не почали будувати.

‒ Тобто можна було впливати на те, що відбувається?

‒ Так. Також за допомогою наших студентів ми змогли домогтися скасування платних послуг у вишах Криму.

‒ У нас є запитання в Youtube. Олексій Салагаєв запитує, звідки в Олександра з’явилося прізвисько «Тундра»?

‒ Це з молодості ще. Коли спілкувався з хлопцями в центрі, одна дівчинка упродовж двох днів називала мене так. Прилипло.

‒ А чому вона так називала тебе?

‒ Не знаю.

‒ Ще є одне провокаційне запитання від Наталії з Ялти, наша постійна глядачка в Youtube. Скільки платили активісту?

‒ Анітрохи. Реальна вигода від цього ‒ те, що ти виграєш. Ті перемоги, які ти здобуваєш. У цьому для тебе і сенс.​



Завантажити відеосюжет на комп'ютер:

Підбираємося плавно до цієї позначки, коли почалася активна фаза анексії кримського півострова. До 2013 року як змінювалася ситуація в Криму? Чи відчував ти якісь зміни у сфері прав і свобод людини?​

Реальна вигода від активістської діяльності – те, що ти виграєш. Ті перемоги, які ти здобуваєш. У цьому для тебе і сенс

– У той час ще ні. Все залишалося по-старому. Починаючи з зими 2013-2014 років уже відчувалося певне напруження в суспільстві. У громадському транспорті, на біл-бордах була агресивна пропаганда, спрямована проти Майдану. Все це переросло в анексію.

‒ Як ти сприймав події на Євромайдані в Києві?

‒ Існувало дуже багато суперечливих чуток. Я намагався дивитися новини про те, що відбувається в інтернеті, стріми. І крім цього, щоб особисто своїми очима побачити, на початку лютого я з’їздив до Києва.

‒ Що ти побачив?

На Майдані я був дуже вражений рівнем низової самоорганізації людей

– Ми приїхали наступного дня після ночі, коли відбили «Український дім» у «беркутів». З того часу встановилося тимчасове перемир’я. І коли зайшов до «Українського дому», там він був як мурашник. Усі чимось займалися: ремонтували, організовували ‒ і кожен один одному пропонував свою допомогу. Я був дуже вражений рівнем низової самоорганізації людей.

‒ Усі ці історії про «бандерівців», російську мову… Знайшов ти ці підтвердження?

‒ У Криму я такі історії чув від, здавалося б, дорослих адекватних людей. Але все-таки вони відтворювали ці міфи.

‒ А якби ти сам не поїхав на Майдан і не побачив все на власні очі, ти б теж увібрав всі ці історії в Криму?

‒ Я від початку не був сприйнятливим до таких міфів.

‒ Як це відбувається? Чому одні сприйнятливі, а ти ‒ ні?

‒ Я не знаю.

‒ А щодо оточення? Знайомих, сусідів… Різниця була видна між тобою та ними?

‒ Моє оточення та люди, з якими я спілкувався, вони, можна сказати, теж або симпатизували, або критично симпатизували Майдану.

‒ Чи відбувся розкол у твоєму оточенні?

‒ Ні. За винятком моїх одногрупників в університеті чи на роботі. Вони виявилися більш сприйнятливими до пропаганди.

‒ Як ти думаєш, та пропаганда, про яку ти говорив, яка була навіть у тролейбусах, на екранах, на листівках, на під’їздах ‒ вона на людей впливала?

‒ Мені здається, так.

‒ Був такий момент, що місцева Партія регіонів теж брала участь у всій цій інформаційній кампанії. Частина листівок, які були розвішені, були присвячені кримським активістам. Тим кримчанам, які їздили на Майдан. Хтось із твоїх знайомих потрапив на ці листівки?

‒ Так. Деякі з моїх знайомих потрапили. Це люди, які більше займалися громадською діяльністю, ніж я: Олександра Дворецька, Максим Осадчук та інші. Зараз не можу всіх згадати. З одного боку, це було смішно, а з іншого боку – викликало деякі занепокоєння. У листівках були опубліковані й фото цих людей, адреси їхньої реєстрації.

‒ У тебе щось змінилося, коли ти повернувся з Києва до Криму у 2014-му? Чи відчував ти в Криму якусь підтримку з Києва? Зв’язок із материковою Україною був?

‒ Напевно, я так думаю, був і зв’язок, і підтримка. Але особисто я не відчував. Я тоді працював, було дуже складно встигати стежити за всіма новинами.

Другу частину інтерв’ю з Олександром Кольченком читайте пізніше на сайті Крим.Реалії.

Справа Сенцова та Кольченка

Кримського режисера Олега Сенцова і анархіста Олександра Кольченка затримали представники російських спецслужб у Криму в травні 2014 року за звинуваченням в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму за звинуваченням у терористичній діяльності на території Криму. Кольченко отримав 10 років колонії. Обидва свою провину не визнали.

Олег Сенцов відбуває покарання в місті Лабитнангі, на півночі Росії. Олександр Кольченко перебуває в колонії міста Копейськ, на Уралі.

Після 145 днів голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, які перебувають у російських в’язницях, Сенцов «письмово погодився на прийом їжі». Він назвав це «вимушеним заходом через загрозу насильницького годування». Amnesty International заявила, що примусове годування є катуванням. 25 жовтня 2018 року Сенцову присудили премію Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.

Правозахисний центр «Меморіал» вніс Сенцова і Кольченка в список політв’язнів. Петицію на сайті Білого дому із закликом врятувати засудженого в Росії Олега Сенцова підписали понад 100 тисяч осіб.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *