Чи був отець Климентій Шептицький єпископом: віднайдено архівні документи

150-літній ювілей від дня народження блаженного Климентія Шептицького, який відзначаємо цього року як на державному, так і на церковному рівні, ввійде в історію насамперед через те, що саме цьогоріч побачила світ перша ґрунтовна наукова біографія цього славного мужа Церкви і народу.

Її автором є п. д-р Іван Матковський, науковий працівник Постуляційного Центру Монастирів Студійського Уставу УГКЦ, відомий дослідник і видавець писемної спадщини Івана Франка. Перша презентація цієї праці відбулася задовго до ювілею, а саме: 22 грудня 2018 року в архикатедральному соборі св. Юра, а зараз ця презентація відбувається у різних містах України і світу, наближуючи до нас таку знану і таку, як виявилося згодом, незнану постать отця Климентія.

Рідний брат митрополита Андрея, аристократ, доктор двох прав, політик, ігумен і архимандрит Студитів, Праведник народів світу, блаженний Католицької Церкви. Лише одні титули багато свідчать про отця Климентія, тож, здається, що нового чи невідомого можна знайти про нього у його життєписі? Та пильне око дослідника завжди натрапить серед масиву документів, які дійшли до наших днів, на певні загадки, що стають предметом більш детальних досліджень не одного покоління науковців.

Працюючи над біографією отця Климентія Шептицького, п. д-р Іван Матковський переслав мені копію дуже цікавого документу, який, попри те, що давно відомий науковцям, однак, мабуть, детально не вивчений. Це «Прохання екзарха о. Николая Чарнецького скликати черговий Собор Екзархів», з яким він звернувся письмово до митрополита Андрея 5 червня 1942 р.

Може, не всім відомо, що 9 жовтня 1939 р. митрополит Андрей Шептицький, згідно з повноваженнями, які йому надав Папа Пій X і які опісля підтвердили Папи Бенедикт XV і Пій XІ, створив екзархати, які охоплювали територію цілого Радянського Союзу. Водночас митрополит призначив для них екзархів. Владика Миколай Чарнецький став екзархом Волині і Холмщини, владика Йосиф Сліпий – екзархом Великої України, отець Антоній Неманцевич – екзархом Білорусії і отець Ігумен Климентій Шептицький – екзархом Росії і Сибіру.

Після цього у Львові відбулися два собори екзархів. Перший – 18-19 вересня 1940 р., на якому були підтверджені рішення Петроградського синоду 1917 р., а другий 9-15 червня 1941 р., на якому обговорювали обрядові питання та місяцеслов. На жаль, справа утворення екзархатів не знайшла підтримки у Апостольській столиці, тому 30 травня 1940 р. із Риму до Львова було надіслано листа, яким скасовувалися усі повноваження митрополита Андрея, що їх надали йому попередні понтифікати. Митрополит із послухом та покорою прийняв цю новину, однак екзархи продовжували скликати собори, оскільки утворення екзархатів і номінація екзархів відбулися раніше дати відкликання повноважень.

Протоколи засідань собору екзархів заслуговують на окреме дослідження. Частково вони були опубліковані у Львові ще у 1995 році у відомому виданні під назвою: «Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Церква і церковна єдність. Документи і Матеріали 1899-1944. Том 1». Воно стало плодом співпраці ЦДІАУ у м. Львові і Постуляції митрополита Андрея Шептицького, яку очолював блаженної пам’яті владика Михаїл Гринчишин.

Серед протоколів і документів, що стосуються соборів екзархів у Львові, є один дуже цікавий лист, який у ЦДІАУ у Львові зберігається під сигнатурою фонд 201, опис 1т, справа 16, аркуш 133. У вищезгаданому виданні він уміщений на с. 382. Оскільки сьогодні через нову систематизацію справ у цьому описі згаданого фонду доступ до оригіналу тимчасово неможливий, тому для зручності і зрозуміння проблематики наведу його зміст повністю.

«Львів, дня 5 червня 1942 р.

Ваше Високопреосвященство,

Підписаний уклінно просить Ваше Високопреосвященство, як Апостольського Делегата, іменованого Апостольським Престолом, як це звіщає Конгрегація Східньої Церкви письмом з дня 21 грудня 1941 р., о позволення скликати на черговий Собор Преосвященний екзархів:

  • Преосвященного Кир Николая Чарнецького, екзарха для Волині, Підляшшя і Полісся,
  • Преосвященного Кир Климентія Шептицького, екзарха Росії і Сибіру,
  • Преосвященного Кир Антонія Неманцевича, екзарха Білої Руси,

до Львова на день 9 червня 1942 р.

+ Николай Чарнецький

екзарх-протос»

Цей лист заслуговує окремого детального аналізу, що не ставлю собі за мету. Моїм наміром є звернути увагу читача на те, як Преосвященний владика Миколай Чарнецький, який сам був хіротонізований 2 лютого 1931 р., титулує отця Климентія Шептицького. Він називає його «Преосвященним Кир Климентієм Шептицьким, екзархом Росії і Сибіру». Зрештою, так само він величає екзарха Білорусії о. Антонія Неманцевича. Все це вказувало б на те, що станом на 9 червня 1942 р. Преосвященному Миколаю Чарнецькому було відомо про те, що о. Климентій Шептицький є єпископом.

Можна було б припустити, що в цьому листі його автор допустився помилки. Але ж у протоколах собору екзархів Климентія Шептицького кілька разів згадано саме як єпископа. Процитую хоча б один витяг із протоколів засідання згаданого собору:

«ІІ. Засідання

Почалося о год. 14 пополудні звичайною молитвою “Царю Небесний”. До слова зголосився о. Є(пископ) Климентій [Шептицький], вказуючи на неприродній об`яв, що ми змушені відбувати Собор без участи Високопреосвященного Митрополита. Не зважаючи на подані рано рації, рішено вислати делегацію в особах Преосвященного Протоса і о. Є(єпископа) Антонія [Неманцевича] та прохати ще раз до участі в Соборі. На повторне прохання Високопреосвященний Митрополит обіцяв взяти участь у кінцевім засіданні».

Покликаючись на ці документи, маю перед собою не власне оригінали, а їхні наукові видання. Але, знаючи особисто наукову скрупулянтність покійної Оксани Гайової, відомої працівниці ЦДІАУ у Львові та знаної дослідниці спадщини митрополита Андрея Шептицького, як також науковий хист владики Михаїла Гринчишина, які працювали над згаданим раніше виданням, сумніваюся в тому, щоб ці науковці, відчитуючи текст, могли оминути своєю увагу такі важливі деталі.

В усіх інших офіційних джерелах ми не знаходимо жодного документу, який так безпосередньо вказував би на те, що о. Климентій Шептицький був єпископом. Не знаходимо також його прізвища серед єпископів у офіційному переліку єпископів Католицької Церкви. Залишається тільки сподіватися на те, що згодом з’являться додаткові документи, які проллють світло на цю справді загадкову сторінку з життя отця Климентія Шептицького.

Та, незважаючи на брак достовірних документів, які б підтверджували факт єпископської хіротонії отця Климентія Шептицького, існує немало архівних документів, що виразно свідчать про нього як про кандидата на єпископа-помічника Львівської архиєпархії. Тому я поставив собі за мету представити читачеві низку документів, які висвітлюють історію усіх клопотань у цьому напрямку. Деякі з них уже були опубліковані, про що я відповідно зазначу, та більшість із них публікуються вперше. Вони були написані переважно французькою і латинською мовами. Принагідно дякую моєму приятелеві Ростиславові Параньку за допомогу у їх перекладі рідною мовою.

Перед тим, як перейти до представлення документів, які демонструють клопотання різного рангу церковних достойників про номінацію отця Климентія Шептицького на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємства, варто зробити невеличкий екскурс у систему функціонування церковно-адміністративного управління Галицькою митрополією Греко-Католицької Церкви на початку минулого століття.

Отож головою митрополії був Андрей Шептицький, який окрім титулу митрополита Галицького, носив також титул єпископа Львівського і Кам`янець-Подільського. Іншими єпархіями, що входили до складу Галицької митрополії, були Перемишльська і Станіславівська, які очолювали єпископи, іменовані єпископами-ординаріями.

Єпископ у межах власної єпархії мав повноту всієї влади, тобто законодавчої, виконавчої і судової. Але для того, щоб могти її успішно і повноцінно реалізувати, він міг делегувати її окремим священникам або різного роду дорадчим органам. Коли мова про священників, то найбільш відповідальним урядом був уряд генерального вікарія, який діяв у імені єпископа. Винятком було те, що з огляду на священничий сан генеральний вікарій не міг уділяти ієрейських свячень, а на зібраннях єпископських конференцій (тоді не існувало інституції Синоду єпископів) його голос мав тільки дорадчий характер.

Важливими дорадчими органами єпископа тоді були консисторії і капітули. Їхня діяльність, насамперед капітул, керувалася окремими статутами, які апробував Апостольський престол. Члени капітули називалися «крилошанами» і ділилися на три категорії:

  • прелати;
  • соборні члени;
  • почесні члени.
  • Кількісний склад капітул був також канонічно регульований. У Львівській архиєпархії, наприклад, капітула складалася з 10 осіб. На відміну від капітул, кількість членів консисторії сягала аж 30 осіб і, на відміну від капітул, була досить змінною залежно від часу і місця.

    Цей короткий екскурс потрібний для того, щоб зрозуміти роль допоміжних структур в управлінні Львівською єпархією у передвоєнний період. Та найголовніше, що варто сказати, це те, що члени капітули мали величезний вплив на вибір єпископа-помічника єпархії. На їхню думу зважали поважні представники Римської курії і навіть самі понтифіки, від яких особисто залежали номінації на єпископів. Тому єпископ-ординарій завжди зважав на думку членів капітули, хоча мав повне право представити власну позицію і належним чином пояснити її.

  • Лист Апостольського Візитатора в Україні до референта Конгрегації для Східної Церкви від 27 листопада 1920 р.
  • Після закінчення Першої світової війни на теренах Галичини, особливо Львова, розгорівся збройний конфлікт між українцями і поляками, який у сучасній українській історіографії отримав назву «Польсько-українська війна». Інформація про це доходила до Риму з різних джерел. З огляду на це Папа Венедикт XV за порадою асесора Східної конгрегації монс. Ісаї Пападопульоса 28 січня 1920 року іменував о. Джованні Дженоккі Апостольським візитатором Галичини. Його секретарем став монах-редемпторист о. Йосиф Схрайверх, який перебував на Галичині, добре знав українську мову, місцеві звичаї та обставини. Права і повноваження Апостольського візизатора були прописані в окремому декреті та в інструкції. Але передовсім о. Д. Дженоккі повинен був ознайомитися з реальним станом справ на місці і належним чином представити це Апостольській столиці.

    Апостольський сізитатор відразу взявся до виконання своїх обов’язків, але через несприятливі воєнні обставини (радянсько-польська війна 1919–1921 рр.) був змушений більшу частину свого часу провести у Відні, у монастирі отців Салезіян, де перебував понад рік допоки повернувся до Риму. Однак діяльність Апостольського візитатора у цей період була дуже плідною і успішною для української Церкви, оскільки у Відні перебувала велика українська еміграція, з якою він підтримував тісний зв'язок і допомагав вирішувати важливі питання.

    Перебуваючи у Відні і зустрічаючись із різними представниками українського церковного і політичного середовища, о. Д. Дженоккі вислуховував різні прохання, які переказував у своїх звітах до Риму. Серед його офіційної і приватної кореспонденції знаходимо численні листи, що їх він адресував монс. Енріко Бенедетті, який у конгрегації для Східної Церкви виконував місію референта і, за словами знавців справи, був великим приятелем українців.

    У одному з таких листів із Відня від 27 листопада 1920 р. уперше знаходимо згадку про отця Климентія Шептицького як кандидата на генерального вікарія, а водночас (або згодом) на єпископа-помічника Львівської єпархії. Копію цього листа вперше опубліковував блаженної пам`яті владика Іван Хома у своїй праці під назвою «Апостольський Престіл і Україна 1919−1920», що вийшла у Римі 1987 р. у серії видань Українського Католицького Університету св. Климента Папи, том 60. Фрагмент цього листа також опублікував д-р Іван Матковський у згаданій раніше біографії Климентія Шептицького. З огляду на важливість тексту, дозволю і собі його зацитувати (за перекладом І. Хоми):

    «24-го я вислав дипломатичним кур’єром пакет до кардинала Маріні. Ідеться про прохання деяких руських священиків зі Львова, щоб отець Андрей Шептицький, студит (Климент!) став генеральним вікарієм і єпископом-помічником. Брат-митрополит боїться, що родинні зв’язки можуть позбавити його щирости думки або будуть засуджувати його за непотизм, тому не хоче втручатися. Отець Андрей (Климент), покірний монах, виступає проти цього. Я додав і інші інформації, хоча ця справа до мене не належить, бо йдеться про Галичину. Вчора монс. Оґно (що незабаром приїде до Риму після інсталяції монс. Маркетті) сказав мені, що справу трактовано інакше і щоб отець Андрей (Кли­мент) став єпископом».

    Повний текст листа італійською мовою вміщений на С. 118-199 згаданого раніше дослідження владики Івана Хоми. Поки що спробуймо детально проаналізувати цей його фрагмент.

    Отож насамперед впадає у вічі разюча помилка щодо імені кандидата на уряд генерального вікарія і єпископа-помічника Львівського. Апостольський візитатор називає його отцем Андреєм, хоча, поза сумнівами, йдеться про рідного брата митрополита Андрея отця Климентія. Це помилка, на мою думку, не є механічною, ані не навмисною. Швидше за все закралася звичайна помилка, коли автор писав про одну особу, водночас думаючи про іншу. Переплутати митрополита Андрея з отцем Климентієм отець Д. Дженоккі не міг, оскільки був дуже добре знайомий із ними обидвома. На це вказують інші листи Апостольського візитатора до Риму.

    Цікавим, натомість, є те, що цей лист дає нам виразно зрозуміти, що у середовищі духовенства Львівської єпархії священники (передовсім представники капітули) бачили отця Климентія як єпископа-помічника митрополита Андрея, а згодом його наступника. Тому, мабуть, вже тоді надійшла від них пропозиція іменувати отця Климентія генеральним вікарієм, а згодом єпископом-помічником або ж відразу єпископом-помічником.

    Причин для того, щоб саме у цей час хіротонізувати отця Климентія на єпископа-помічника Львівського було більш ніж треба. Насамперед треба пам’ятати про те, що за умов, коли на світовій арені вирішувалася майбутня доля України як держави, митрополит Андрей узяв на себе місію зробити все можливе, щоб вона нарешті сталася. Через це у листопаді 1920 р. він розпочинає дипломатичну місію до Відня, Риму і країнами Європи, щоб поговорити про майбутнє України з чільними представниками європейських держав і впливовими політиками.

    Окрім цього, митрополит Андрей, як великий душпастир, мав велике бажання відвідати всі поселення українців у різних куточках світу, куди вони емігрували у пошуках кращої долі. Невід’ємною потребою тих людей була потреба у душпастирях, яких митрополит намагався до них скеровувати мірою своїх сил і повноважень. Зважаючи на те, що настав сприятливий час відвідати українську еміграцію в світі, митрополит Андрей у 1920 р. отримує офіційне призначення на Апостольського візитатора поза межами своєї архиєпархії. І цього ж таки року розпочинає низку тривалих і виснажливих подорожей країнами Північної і Південної Америки, щоб згуртувати українців у світі та допомогти їм налагодити належне душпастирювання у місцях їхнього перебування.

    На час відсутності митрополита Андрея у Львові і в Галичині в цілому Львівська архиєпархія канонічно переходила під провід Генерального вікарія, хоча найкраще цю справу міг був попровадити єпископ-помічник, який би втішався довірою у митрополита Андрея і міг продовжувати розпочату ним лінію у Церкві. Тому у світлі сказаного стає цілком зрозумілим бажання духовенства бачити єпископом-помічником рідного брата митрополита Андрея отця Климентія, який би і слідував стратегії митрополита, і згуртовував навколо себе духовенство та людей, і завдяки свому довголітньому політичному досвіду був би авторитетним захисником Церкви перед тогочасними органами влади.

    З наведеного фрагменту листа випливає також, що і сам отець Климентій був обізнаний із дискурсом навколо його особи. За твердженням отця Д. Дженоккі, він особисто противиться пропозиції стати єпископом, наводячи власні аргументи. Це означає, що справу отця Климентія як кандидата на єпископа обговорювали авторитетні церковні власті з ним самим. Окрім цього, Апостольський візитатор стверджує, що сам митрополит Андрей виступає проти номінації свого рідного брата Климентія на єпископа. Головним аргументом для митрополита залишається побоювання, щоб його не звинуватили у непотизмі. Та з листа Д. Дженоккі випливає, що деякі представники Римської курії все ж таки вважали, що цю справу можна канонічно вирішити по-іншому, а тому вони не бачать перешкод, щоб отець Климентій став єпископом.

  • Лист отця Климентія Шептицького до Конгрегації у справах Східної Церкви і Апостольського Нунція у Варшаві від 11 листопада 1920 р.
  • Фрагмент листа Апостольського візитатора Галичини, який ми наводили вище і який нам відомий завдяки публікації Преосвященного владики Івана Хоми, дає виразно зрозуміти читачеві, що Д. Дженоккі був дуже добре обізнаний із бажанням Львівської митрополичої капітули і духовенства призначити отця Климентія Шептицького єпископом-помічником митрополита Андрея. Він, як розуміємо зі змісту листа, провів також особисті розмови як з одним, так і з другим. При цьому кожний із них відмовився від такого роду розв`язки.

    Оскільки до обов’язків Апостольського візитатора належало повідомляти про всі справи Апостольську столицю, він також повідомив Рим про можливу єпископську номінацію ігумена Студитів на єпископа-помічника Львівського. До власних думок Д. Дженоккі приєднав також звернення духовенства Львівської архиєпархії у цій справі, а також, як виглядає, думку самого отця Климентія, яку він попросив висловити письмово.

    В архіві Конгрегації Східних Церков знаходимо лист (ACO, Ruteni 3, pos. 478/28, fasc. 1, f. 1b., prot. 48232/1920), що його написав отець Климентій Шептицький в Уневі дня 11 листопада 1920 р. Можливості ознайомитися з цим листом завдячую моєму великому приятелеві отцю Атанасію Маккену, великому досліднику спадщини митрополита Андрея, яка зберігається у Ватиканських архівах.

    Отож згаданий лист адресований асесору Конгрегації для Східної Церкви Ісаї Пападопульосу († 19 січня 1932 р.) і тогочасному Апостольському нунцію в Польщі кардиналу Ахілле Ратті, якого 6 лютого 1922 р. на кардинальському конклаві обрали Папою, що обрав собі ім’я Пій XI.

    З контексту постає висновок, що лист був написаний на прохання самого Папи, оскільки отець Климентій просить достойних церковних ієрархів передати йому власну думку щодо його можливого призначення на високий уряд у Львівській архиєпархії. Щоправда, він нічого не згадує про уряд єпископа-помічника з правами спадкоємства, а про уряд Генерального вікарія Львівської архиєпархії. Очевидно, що це був задуманий крок з боку членів Львівської митрополичої капітули, оскільки вони вважали, що після цього перед отцем Климентієм відкриється пряма дорога до єпископського сану.

    Доносячи високим церковним властям свою думку щодо такої пропозиції, отець Климентій стверджує, що духовенство Львівської архиєпархії, висуваючи його кандидатуру на цю посаду, насамперед сподівається, що він захистить їх перед нападами з боку польської влади. Цьому повинен би був сприяти його великий життєвий і політичний досвід. Окрім цього, отець Климентій звертає увагу на те, що він є маловідомий духовенству Львівської архиєпархії, оскільки тільки три роки перебуває разом із ними. І то більшість часу проводить у монастирі в Уневі. А ще, в дусі монашої покори і трохи з гумором каже, що якби львівське духовенство більше його знало, то ніколи би не погодилося висунути його на уряд Генерального вікарія і, звісно, на єпископа-помічника.

    У нашому розпорядженні маємо тільки фрагмент листа, але він дуже важливий для того, щоб зрозуміти хід мислення отця Климентія і його аргументацію.

    Текст

    (переклад з французької)

    «Унів, 11 листопада 1920 р.

    Отож, я вважаю своїм обов'язком представити Йому [Святійшому Отцеві Бенедиктові XV († 22 січня 1922 р.). – Ред.] – зі всім смиренням та повагою з мого боку – застереження щодо труднощів та небезпек цієї пропозиції.

    Головним мотивом духовенства Львова у цій справі є не мої особисті якості, за якими я би підійшов для такої складної посади, а швидше інші особливі обставини. Духовенство вважає, що інші кандидати на посаду Генерального Вікарія не матимуть достатньо повноважень захищати духовенство та інтереси Унійної Церкви перед владою, і ці повноваження вони сподіваються знайти у моїй особі; окрім того політичні переконання цих [інших. – Ред.] кандидатів не є до вподоби духовенству.

    Стосовно моєї особи, то вона їм маловідома, бо 3 роки, які я живу у Львівській Архиєпархії, я провів у нашому монастирі. Якщо б у духовенства була можливість мене краще пізнати і судити мене за моїми цінностями, то я дуже сумніваюсь, що вони і далі пропонували мене на уряд Генерального Вікарія».

  • Листування Львівської Митрополичої Капітули з Папою Пієм XI
  • Серед справ, які містяться у фондах ЦДІАУ у м. Львові є одна, яка цілковито присвячена питанню отця Климентія Шептицького як кандидата на єпископа-помічника Львівського. Це справа № 270, фонду 358, опис 3. У каталозі її офіційна назва звучить так: «Листування з Папою Пієм XI і митрополичою капітулою у Львові про призначення брата А[ндрея]. Шептицького – Климентія архидияконом з правом успадкування (митрополичого престолу)». Очевидно, що таку назву справа отримала пізніше, коли митрополитовий архів було конфісковано і перевезено саме сюди, а після нової систематизації та каталогізації зараховано до так званого «спецфонду». Про все це свідчить вже сама обкладинка справи, на якій зазначається, що вона належить до фондів «ЦДІА УРСР у Львові».

    Справа № 270 містить 7 документів, писаних української і латинською мовами, які охоплюють 14 аркушів. Один документ представлений в оригіналі українською мовою і його переклад латиною. Частина документів представлена у машинописному варіанті, а частина у рукописному.

    Для того, щоб краще зрозуміти всі сторони справи отця Климентія Шептицького як кандидати на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємності, розглянемо кожен документ окремо у порядку, в якому він уміщений у справі № 270.

  • Лист Львівської Митрополичої Капітули до Папи XI від 12 вересня 1924 р.
  • Першим листом, який відкриває згадану архівну справу, є колективний лист Митрополичої капітули до Папи Пія XI від 12 вересня 1924 р. Він написаний латиною на одному аркуші з обох сторін. Мабуть, він є копією, яку від руки переписали з оригіналу. Підписів під листом не вміщено.

    Причиною звернення капітули до Папи Пія XI стала якраз справа єпископа-помічника для Львівської архиєпархії. Митрополича капітула, яка мала дорадчий голос у такій важливій справі, вирішила присвятити цьому питанню окреме засідання, яке відбулося 19 червня 1924 р. Саме на ньому було вирішено одностайно запропонувати особу отця Климентія Шептицького на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємності.

    Головною причиною великої потреби у єпископові-помічникові члени капітули насамперед вважають не найкращий стан здоров’я митрополита Андрея, яке особливо підірвалося під час його заслання до Росії, куди він потрапив після арешту російськими окупаційними властями 19 вересня 1914 р. До того ж, як зазначають члени капітули, митрополит курує дуже багатьма проектами, а щонайголовніше має намір провести візитацію усіх парафій та монаших спільнот після війни, що вимагає величезних зусиль і здоров’я.

    Зважаючи на всі обставини, Митрополича капітула пропонує як найбільш відповідного кандидата на уряд єпископа-помічника з правами спадкоємності отця Климентія Шептицького. На думку членів капітули, саме він «користується великою симпатією духовенства та народу», а його номінація була б «превеликою благодаттю і для нашої Греко-Католицької Церкви, і для справи Святої Унії, і для нашого українського народу, який одностайно, не зважаючи на конфесію, з превеликою радістю вітатиме цю номінацію».

    Автори листа дають зрозуміти, що у цій справі вони вже мали попередню розмову зі згаданим раніше отцем Д. Дженоккі, яка, на превеликий жаль, їм не принесла очікуваних результатів. Через це вони вирішили звернутися безпосередньо до Папи. Так виглядає, що під час розмови Апостольський візитатор повідомив членів капітули про те, що мав попередню розмову у цій справі як з митрополитом Андреєм, так і з отцем Климентієм, та що вони обоє виступають проти такого рішення. Саме тому капітула просить Святішого Отця зобов’язати їх обох прийняти це рішення як волю Апостольського престолу, суперечити якій не слід.

    Мабуть, у розмові з Апостольським візитатором члени капітули довідалися про головні мотиви спротиву отця Климентія і митрополита Андрея щодо номінації першого на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємності. Для отця Климентія головною причиною було те, що він є монахом і повинен перебувати у монастирській клявзурі, а для митрополита Андрея – той факт, що ігумен Студитів є його рідним братом, а це з черги створювало б прецедент для звинувачення його у непотизмі. З огляду на це члени капітули просять Святішого Отця Пія XI «вділити отцеві Климентові необхідні диспензи та покласти на його плечі ношу єпископа-помічника».

    Наприкінці всі члени Львівської митрополичої капітули висловлюють вдячність, що їхнє прохання буде вислухане, а також запевняють Апостольський престол у своїй відданості і слухняності.

    1/2

    Текст

    (переклад з латинської мови)

    «Святіший Отче,

    Львівська Митрополича Капітула Греко-Католицького обряду на засіданні 19 червня 1924 року одностайним голосуванням постановила, припавши до ніг Вашої Святості, знову повторити щонайвідданіші благання, щоб Ваша Святість зволив щонаймилостивіше номінувати Преподобного Отця доктора Климента графа Шептицького єпископом-помічником нашої архієпархії.

    Наш Всесвітліший та Високопреосвященний митрополит Андрей граф Шептицький, щонайліпший пастир і ревнитель Святої Унії, після стількох трудів та щонайтяжчих переслідувань, знесених за нашу матір Церкву та за Святий Престол, утішається не найкращим здоров’ям, та попри це якнайстаранніше виконує своє служіння в керуванні Архиєпархією. До того ж, його розум та серце постійно щонайглибше перейняті дочасним піклуванням про наш зубожілий клір; численними позбавленими утримання сиротинцями; українськими та російськими біженцями від більшовиків, покинутими в жахливих бідуваннях; управлінням духовними семінаріями; підготовкою провінційного синоду; а найбільше — поширенням Унії.

    Денно і нощно трудячись під тягарем цих справ, він тепер намірився влаштувати пастирську візитацію; це діло, дуже потрібне в наших краях після війни, через зруйновані дороги та погіршене сполучення між парафіями може обернутися превеликою небезпекою для здоров’я нашого митрополита.

    Спонукані прещирою любов’ю та щонайглибшою відданістю Високопреосвященній особі Митрополита і спрагло прагнучи щоб він, вельми шанований усіма, навіть неприєднаними, на многі літа з Божою поміччю залишався зверхником нашої Церкви і премудрим та прерозважним провідником нашого пригнобленого народу, уклінно просимо нашого Святішого Отця приставити до нього помічником Преподобного Отця Климента.

    Преподобний Отець Климент граф Шептицький народився 1869 року в давній шляхетській родині. Він брат Високопреосвященного Митрополита, доктор права, депутат австрійського парламенту у Відні. Зодягнув габіт Згромадження Студитів, що його відновив той-таки Високопреосвященний Митрополит. Новіціят похвально відбув у Преподобних братів Бенедиктинців у Бойроні в Німеччині. Пізніше навчався в Інсбруку, де його благочестя подивляли і керівники, і підлеглі. У 1915 року, в часи щонайтяжчого переслідування нашої Церкви російським урядом, радо і без зволікання прийняв свячення. Нині служить Ігуменом Студитів і користується великою симпатією духовенства та народу.

    Розглянувши питання на засіданні нашої капітули, ми вирішили, що Преподобний Отець Климент є мужем з усіх оглядів найпридатнішим, щоб пособляти Високопреосвященному Митрополитові у виконанні обов’язків і на розсуд нашого Святійшого Отця допомагати в керуванні Архиєпархією та поширенні Святої Унії.

    Якнайпокірніше подавши ці благання, не хочемо приховувати від Вашої Святості й відкрито зізнаємося, що і Високопреосвященний Митрополит, і Преподобний Отець Климент від самого початку опираються і вже два роки відмовляються від нашої пропозиції, до якої спонукає та приспішує все духовенство. З болем ми прийняли і відповідь делегованого Вашою Святістю Високопреосвященного та Преподобного отця Дженоккі. Залишається єдиний засіб: щоб обидва врешті-решт скорилися слову нашого Святішого Отця. Адже з усіх аргументів, які вони оба висували, перешкодою може бути лише один: що Преподобний Отець Климент є братом Високопреосвященного, а також, що живе як монах у клявзурі. Справді, від початку новіціяту отець Климент якнайстаранніше уникав публічного життя і плекав монаше споглядання.

    Нині наважуємося якнайнаполегливіше благати Вашу Святість, щоб зволив своєю владою якнаймилостивіше вділити отцеві Климентові необхідні диспензи та покласти на його плечі ношу єпископа-помічника — без сумніву, дуже тяжку, проте полегшену Апостольським Благословенням. Адже годиться, щоб муж, якого наш Спаситель обдарував великими чеснотами, глибокими богословськими знаннями та винятковою розважливістю, докладав своїх сил у адмініструванні Архиєпархією.

    Отож, номінування Преподобного Отця Климента єпископом-помічником було б превеликою благодаттю і для нашої Греко-Католицької Церкви, і для справи Святої Унії, і для нашого українського народу, який одностайно, не зважаючи на конфесію, з превеликою радістю вітатиме цю номінацію.

    Щонайсмиренніше сподіваючись, що наші благання буде вислухано, і усердно випрошуючи Апостольського Благословення, зостаємося якнайслухнянішими синами.

    Львів, 12/[0]9 1924 року».

  • Лист священників Львівської Архиєпархії до Папи Пія XI від 10 грудня 1926 р.
  • Другим документом, що його знаходимо у справі № 270, є колективний лист священників Львівської архиєпархії до Папи Пія XI, у якому вони звертаються з проханням призначити отця Климентія Шептицького єпископом-помічником митрополита Андрея. Лист писаний латиною, міститься на 4 машинописних аркушах, з яких перший є титульним. На ньому одним реченням сформульовано зміст листа. На жаль, не збереглося імен та прізвищ священників, які підписалися під ним. Аналізуючи стиль мови, викладення справи як також уживаної термінології, можна припустити, що за написанням основного тексту листа стояла особа отця Олександра Бачинського, на той час Генерального вікарія Львівської єпархії. Але в кожному разі сам лист є свідченням того, якою великою популярністю серед духовенства втішався отець Климентій Шептицький і наскільки вони його любили та шанували.

    Стиль та зміст листа вказує на дуже високий рівень як писемної риторики його авторів, так і на прекрасне знання латини. Вишуканість мови, витонченість слів, чітка, переконлива аргументація, глибоке розуміння ситуації адресата і читача підносять його до рівня взірцевих дипломатичних листів цієї жанрової проблематики.

    Підставою звернення священників Львівської єпархії до Папи Пія XI став той факт, що після смерті владики Йосифа Боцяна 21 листопада 1926 р. уряд єпископа-помічника залишався вакантним. Очевидно, що духовенство було свідоме того, що номінація нового єпископа-помічника є тільки справою часу. Головною проблемою залишався пошук відповідного кандидата.

    З контексту листа розуміємо, що кандидатуру отця Климентія Шептицького на цей уряд вже довший час обговорювали у церковних колах. А тому священники Львівської єпархії вирішили написати особисто Папі Пієві XI листа на підтримку саме такого вибору. Як самі стверджують, роблять це всупереч волі митрополита Андрея, який, як відомо, не хотів бачити на Львівській митрополичій катедрі свого рідного брата, щоб потім не бути осудженим за непотизм.

    Цікавим штрихом листа є нагадування Папі Пієві XI його служіння у Польщі у ранзі Апостольського нунція. На цей пост його як кардинала Ахілле Ратті іменував у 1919 році Папа Венедикт XV. Цей легкий натяк натяк священники роблять для того, щоб пригадати Папі його обізнаність зі справами та проблемами українського церковного життя.

    Представляючи постать отця Климентія Шептицького як найбільш відповідного кандидата на єпископа-помічника, священники Львівської єпархії наводять кілька поважних аргументів:

  • кандидат характеризується добрими духовними, людськими й організаційними якостями; він є людиною діалогу і співпраці, який буде здатний знайти порозуміння як з духовенством, так і з вірними;
  • його підтримує велике число вірних і духовенства. Слова про те, що «немає серед нас іншого кандидата, від якого ми могли б очікувати такого ж рівня одностайності з усіма підпорядкованими йому вірними», говорять самі за себе;
  • він найкраще відповідає нелегким обставинам війни і є здатний об’єднати довкола себе Церкву.
  • З листа можна також зрозуміти, що єпископській хіротонії отця Климентія Шептицького на єпископа-помічника Львівського противився не тільки митрополит Андрей, а й сам кандидат. Про це, як виглядає, було добре відомо і священникам. Тому вони просять не зважати на відмови отця Климентія від єпископського уряду, а силою Апостольського престолу зробити все можливе, щоб отець Климентій усе ж таки став єпископом-помічником митрополита Андрея Шептицького. Їхнім головним аргументом у цьому питанні є історичний досвід, згідно з яким більшість із тих, що відмовлялися від різного роду посад у Церкві, ставали прекрасними пастирями Христового стада.

    Наприкінці листа його автори висловлюють надію, що їхнє проханням буде вислухане, як також засвідчують свою вірність Апостольському престолові.

    Текст

    (переклад з латинської мови)

    «Святішому та Блаженнішому Отцеві

    Папі Пієві XI

    Римському Понтифіку

    щонайсмиренніше та щонайнаполегливіше благання

    українських себто русинських греко-католицьких священиків

    Львівської єпархії

    прихильно номінувати преподобного отця Климентія Шептицького,

    ігумена монастиря святого Теодора Студита в Уневі,

    єпископом-помічником Преосвященнішого Митрополита Львівського.

    Святіший Отче!

    Спонукані турботою та піклуванням за добробут нашої Церкви, приступаємо до престолу Вашої Святості і, прихиливши коліна, просимо та молимо прихильно вислухати наше благання.

    Після відходу благочестиво новопереставленого Єпископа Йосифа Боцяна, превченого і щонайвидатнішого ревнителя Святої Унії, залишилася вакантною посада єпископа-помічника нашого преподобного Митрополита. Розглянувши питання обставин, осіб, впливів, ми, керуючись лише любов’ю до нашої Церкви, наважуємося з належним смиренням просити Вашу Святість, щоб зволив номінувати Єпископом-Помічником, якого нині бракує, брата нашого Митрополита Андрея від тих самих батьків, Преподобного Отця Климентія Шептицького, ігумена монастиря святого Теодора Студита в Уневі.

    Ми переконані, що Ваша Святість вже не раз чула про якнайкраще перевірені чесноти Преподобного Отця Климентія. Він покинув високу посаду, яку займав мирянином, і, вступивши до монастиря святого Теодора Студита, віддався чернечому життю. Це — муж, цілковито відданий Церкві, зразково святобливий у житті, винятково культурний та вихований, досвічений у багатьох галузях, видатний своїм хистом; він здатний поєднати старанність у виконанні обов’язків із душевною лагідністю, тож вселяє нам упевненість, що завжди намагатиметься якнайтісніше співпрацювати з усіма підпорядкованими йому кліриками та мирянами. Аргументом чималої ваги варто вважати те, що так багато з нас — власне, весь наш клір — прагне та бажає його за Єпископа. Немає серед нас іншого кандидата, від якого ми могли б очікувати такого ж рівня одностайності з усіма підпорядкованими йому вірними. Здатності Єпископа завойовувати любов та повагу людей надаємо великої ваги, адже бачимо, що її брак є фатальним і йде на лихо Церкві. У таких єпархіях цілковито руйнується порядок. Нам такий любий дух нашого шанованого та возлюбленого митрополита Андрея саме тому, що він не тільки завжди вміє знайти вихід із щонайтяжчої скрути, а й при цьому ще більше привертає до себе душу своїх підданих. Плекаємо добре обґрунтовану надію, що й Преподобний Отець Климентій, коли його поставлять Єпископом, продовжуватиме в цьому ж дусі батьківської любові та щонайвторопнішого правління, усе добачаючи та передбачаючи. Сподіваємося, що Преподобний Отець Климентій ступатиме слідами свого брата, Преосвященнішого Митрополита, якого всі хвалять та цінують за напрям та спосіб його дотеперішньої діяльності.

    Без сумніву, Ваша Святість добре пригадує — із тих часів, коли перебував у Польщі як Апостольський Нунцій, а тепер ще й з листів, які останніми роками часто надходили до Святого Апостольського Престолу, — що після падіння Австрійської імперії наша Церква постійно перебуває немовби у воєнному стані. Нам, котрі так тяжко відчули на собі світську війну, добре відомо, що придатність генерала виявляється не в мирний час, а під час війни. Саме тому тепер так важко виконувати служіння Єпископа в нашій Церкві, адже треба відповідати нинішнім обставинам. Нині Єпископ насамперед має згуртовувати всіх довкола себе. Саме цієї здатності впевнено очікуємо від Преподобного Отця Климентія. Він краще за будь-кого іншого зуміє уберегти нашу Церкву від усіх небезпек, котрі, як відомо, ще грізніше нависають під час війни.

    Висловлюємо свою якнайглибшу вдячність за кожне слово утіхи та за всі доброзичливі благословення, що їх уділяє нам Ваша Святість. Ми добре усвідомлюємо, що Святий Апостольський Престол не може здійснити всього, до чого стремить і чого прагне заради блага нашої Церкви. У вирішені ж цієї справи, наскільки нам відомо, Святий Апостольский Престол не залежить від інших чинників. Отож сподіваємося, що Ваша Святість ласкаво схвалить наше щире прохання і номінує Преподобного Отця Климентія Шептицького Єпископом-Помічником Львівським, навіть якщо сам він відмовлятиметься прийняти цей сан. З історії знаємо, що ті мужі, які уникали посад, ставали прекрасними Єпископами, бо на них сповнювалися слова Господа нашого Ісуса Христа: “Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба”(Мт 20,26-27).

    Запевняємо, що не керуємося жодними особистими інтересами. Тільки маючи перед очима благо нашої Церкви ми посміли, навіть всупереч волі нашого Митрополита Андрея, звернутися до Святого Апостольського Престолу з цим проханням. Ми тим паче впевнені, що його буде прихильно вислухано, оскільки твердо переконані — бо мали не одне підтвердження — у доброзичливості Святого Апостольського Престолу до нашої Церкви.

    Завжди щонайвірніші сини Святого Апостольського Престолу, ручаємося зоставатися щонайпослушнішими слугами Вашої Святості.

    Львів, 10 грудня 1926 року».

  • Листи отця Олександра Бачинського, Генерального вікарія Львівської єпархії від 5 травня 1928 р.
  • Отець Олександр Бачинський († 9 червня 1933 р.) належав до найбільш довірених людей митрополита Андрея Шептицького. На такий його статус вплинуло дуже багато чинників, зокрема його висока освіта, ерудованість, широта поглядів, життєвий і церковний досвід тощо. У Львівській єпархії він завжди відігравав провідну роль. Після арешту митрополита Андрея російською військовою жандармерією він виконував уряд канцлера, з 1920 року – тобто в час кількарічної відсутності Митрополита в Галичині – він по суті керував єпархією як Генеральний вікарій.

    У справі просування отця Климентія Шептицького на єпископа-помічника Львівського отець Бачинський, мабуть, прислужився найбільше. Свідченням цього є хоча б два його листи, які дійшли до наших днів, що їх він скерував до компетентних дикастерій Римської курії. У них він відважно та послідовно відстоює справу єпископської хіротонії рідного брата митрополита Андрея. Обидва листи датуються 5 травня 1928 р., написані латиною і є абсолютно однаковими за змістом. Різняться між собою хіба адресатами, до яких вони повинні були потрапити.

    Адресатом першого листа був Секретар Священної Конгрегації для Східної Церкви кардинал Люїджі Сінчеро († 7 лютого 1936 р.), натомість адресатом другого листа – кардинал Франческо Мармадджі († 3 листопада 1949 р.), який у 1928 році виконував місію Апостольського нунція у Польщі. Самі ці знані постаті очолювали дві поважні церковні інституції, від яких великою мірою залежав вибір єпископів, у тому числі для Львівської єпархії. Їхні думки про ту чи іншу особу ставали підставою вибору, який остаточно був прерогативою Папи.

    Уже на самому початку листа отець Олександр Бачинський зазначає, що звертається до достойних церковних ієрархів як Генеральний вікарій і член Митрополичої капітули, але також від імені усіх її членів.

    Далі переходить до викладення суті питання. З його слів виникає, що розмови про єпископа-помічника для Львівської архиєпархії точаться вже віддавна. Це питання піднімають не тільки представники духовенства і капітули, а й сам митрополит Андрей, який з огляду на свій похилий вік і фізичну неміч потребує помочі. Кандидатуру свого рідного брата Климентія на єпископа-помічника Львівського, якого йому запропонували представники духовенства і капітули, митрополит цілковито відкинув, оскільки побоюється закидів щодо непотизму. Тому, як постає з листа, отець Олександр Бачинський за власною ініціативою, не повідомляючи про це самого Митрополита, написав до Папи листа з проханням усе ж таки іменувати отця Климентія Шептицького єпископом-помічником Львівським.

    Аргументи, що їх наводить отець Олександр Бачинський і які повинні стати причиною номінації отця Климентія на єпископа-помічника Львівської єпархії, є майже в усьому співзвучними з тими, що їх знаходимо у листі священників до Папи Пія XI. Винятком є хіба підкреслення великої жертовності у житті отця Климентія: він покинув високу світську кар’єру, а сам посвятився чернечому життю. Свої родинні маєтки передав у власність співбратам монахам Студитам.

    Зважаючи на вищесказане, автор листа просить згаданих раніше кардиналів, щоб вони силою свого уряду посприяли позитивному вирішенню його прохання. Водночас, будучи свідомим того, що дискусії навколо питання єпископства отця Климентія можуть зайняти немало часу, він звертається до них про клопотання перед митрополитом Андреєм, що він у міжчасі погодився іменувати свого рідного брата Климентія архидияконом митрополичої капітули. При цьому отець Бачинський зазначає, що капітула вже не раз зверталася до Митрополита з таким проханням, але він цілковито відкидає навіть таку можливість.

    Завершує він свої обидва листи загальноприйнятними на той час висловами покори та відданості.

    1/4

    Текст

    «Ваша Ексцеленціє!

    Перед роком вручено письмо Єго Святости Папі Пію XI, щоби зволив іменувати В[исоко]Пр[еподобного]. Ігумена Студитів о. Климентія Шептицкого Суфраганом з правом наслідства гр[еко-]к[атолицької] Митрополії Львівскої для котрого вздержано обсадженя посади Архідіякона Митроп[оличої]. Капітули.

    Доси та справа не зістала рішена і Митроп[олича]. Капітула вносить просьбу до Нунціатури в Варшаві і до св. Конгрегації для Восточних, щоби вставилися до Апостольского Престола о приспішенє рішення тої справи.

    Митроп[олича]. Капітула не тратить надії, що Апостольска Столиця задостьучинить прошеню Митроп[оличої]. Капітули.

    Но нім то наступить, удяєся з умильним прошеням до Вашої Ексцеленції, щоби зволили о. Ігумена Климентія іменувати Архідіяконом Митроп[оличої]. Капітули в тім увіреню, що так Курія Архієпископска, як і Митроп[олича]. Капітула узискає під кожним оглядом додатну силу.

    Від гр[еко-]к[атолицької]  Митроп[оличої]. Капітули

    Львів, дня 7 мая 1928.

    [підпис]

    А. Бачинський

    Архипрезвитер».

  • Лист Львівської митрополичої капітули до митрополита Андрея Шептицького від 14 вересня 1928 р.
  • Цей лист є черговою спробою Львівської митрополичої капітули переконати митрополита Андрея у тому, щоб він все ж таки підтримав номінацію свого рідного брата Климентія на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємності і здійснив практичні кроки у цьому напрямку.

    Для того, щоб увесь процес мав канонічний і офіційний характер, члени митрополичої капітули вирішили зібрати спеціальне засідання, на якому окремо обговорити питання майбутнього кандидата на єпископа-помічника Львівського. Засідання відбулося 13 вересня 1928 р. На ньому було одноголосно вирішено підтримати кандидатуру отця Климентія Шептицького на архидиякона митрополичої капітули, а також просити митрополита Андрея, щоб він зробив усе можливе, аби його рідний брат став єпископом-помічником Львівським із правами спадкоємності.

    Після проведення засідання митрополича капітула через своїх уповноважених представників – отця Олександра Бачинського, архипресвітера, й Олександра Ковальського, крилошанина – вирішила листовно звернутися з проханням до митрополита, щоб він підтримав їхні рішення. Члени капітули прекрасно розуміли, що головною перешкодою для митрополита Андрея у справі з єпископством отця Климентія був той факт, що він є його рідним братом.

    Виглядає на те, що члени капітули шукали канонічних аргументів, щоб остаточно переконати митрополита. І знайшли. Вони пішли за простим принципом, який каже, що не є заборонене, те є дозволене. А тому, просячи митрополита іменувати отця Климентія архидияконом капітули, вони стверджують, що немає жодного документу, який би забороняв йому призначати на цю посаду свого рідного брата.

    Цей лист є ще одним доказом того, яким сильним було прагнення митрополичої капітули бачити отця Климентія Шептицького єпископом-помічником Львівської архиєпархії з правами спадкоємності.

    Текст

    «Ч. 19/Кап.

    Ваша Ексцеленціє!

    Посада Архидіякона в гр[еко]. кат[олицькій]. Митрополичій Капітулі є опорожнена. Посаду ту маю обняти майбутній Єпископ – Суфраґан Вашої Ексцеленції. Від смерти бл[аженної]. п[ам`яті]. Єпископа Йосифа Боцяна – Митрополича Капітула уважала одиноким відповідним на Єпископа Суфраґана Високопреподобного о[тця] Климентія Шептицького, Ігумена Студитів і ту свою гадку виявила окремим письмом Св[ятійшому]. Отцю Папі, Св[ященній]. Конґреґації для Восточних Справа і Нунціятурі і просила є Єго заіменованє. Митрополича Капітула є того увіреня, що та просьба буде узгляднена, наколи Ваша Ексцеленція вискажуть Свою згоду.

    З огляду однак, що о[тець]. Ігумен Климентій є братом Вашої Ексцеленції, доси відтягаються від заявленя Своєї згоди обавляючися, щоби не посуджувано Вашу Ексцеленцію о непотизм і з того поводу відказали навіть просьбі Капітули о іменованє о[тця]. Климентія Архидіяконом Капітули лиш для того, що Він є братом Вашої Ексцеленції. Іменованє членів Капітули прислугує Вашій Ексцеленції в порозуміню з Капітулою, а нігде не є сказано, що членом Капітули не може бути брат Владики.

    З огляду на се, що членів Капітули Владика іменує в порозуміню з Капітулою, Капітула має важний голос в тій справі і для того рішила одноголосно на засіданю дня 13.IX.1928 єще раз просити Вашу Ексцеленцію, щоб зволили ласкаво іменувати о[тця]. Ігумена Климентія Архидіяконом Митрополичої Капітули й поробити всі кроки, щоби о[тець]. Климентій був Свя[тим]. Престолом іменований Єпископом Суфраґаном є правом наслідства Вашої Ексцеленції.

    Від гр[еко]. кат[олицької]. Митрополичої Капітули

    у Львові, дня 14 вересня 1928

    [підпис]

    А.Бачинський

    Архипрезвитер,

    Представник Капітули

    [підпис]

    Олександр Ковальський

    Крилошанин, нотар».

  • Лист (проект) митрополита Андрея від 14 листопада 1928 р.
  • Архівні документи, які дійшли до наших днів, зокрема і ті, які ми аналізуємо, дають нам можливість зрозуміти, яким широким і сильним був рух священиків та мирян, що хотіли бачити отця-ігумена Климентія Шептицького єпископом-помічником Львівським. Водночас, можна зрозуміти ситуацію і самого митрополита Андрея, який небезпідставно побоювався усіляких закидів із різних сторін, у тому числі політичних кіл, коли він погодиться на іменування свого рідного брата єпископом з правами спадкоємності.

    Зважаючи на те, що його найближче оточення одностайно виступало за призначення отця Климентія єпископом, що суперечило волі митрополита, він вирішив порадитися у цій справі з людьми з-поза меж Львівської архиєпархії, але які знали добре її духовенство і яким він особисто довіряв.

    У справі № 270, яка є головним предметом нашого дослідження, знаходимо одного дуже цікавого листа, а радше його проект, що датується 14 листопада 1928 р. Проект листа, судячи з його змісту, був написаний у Римі. Знаходимо також і його переклад латинською мовою. Почерк вказує на те, що як сам проект листа, так його переклад був написаний котримсь із секретарів митрополита Андрея, але під його диктовку. Єдиною цікавою деталлю, яка відрізняє український і латинський проекти листів є те, що на латинському варіанті ліворуч зверху простим олівцем написано, що зроблено кілька копій цього листа, кожну на окремому бланку. З цього виникало б, що митрополит Андрей радився одночасно у справі єпископа-помічника з кількома людьми.

    Хто були ці люди? На підставі документації, яку ми маємо, важко відповісти на так поставлене питання. Коли взяти до уваги спосіб звертання «Ваше Преосвященство», то однозначно можна ствердити, що серед цих людей однозначно був котрийсь єпископ. Але, не виключено, що серед адресатів цього листа були також священники, яким митрополит Андрей довіряв та на думку яких зважав. Зрештою, декого з них можна гіпотетично вичислити, але про це пізніше.

    Перейдімо до аналізу змісту самого листа. З першого абзацу можна зрозуміти, що митрополит Андрей у намаганнях Львівської митрополичої капітули за будь-яку ціну лобіювати кандидатуру його рідного брата Климентія на єпископа-помічника вбачає односторонність, якої дуже побоюється. Про це він пише з надзвичайною і властивою йому делікатністю, не засуджуючи, але розуміючи. Саме тому він вирішує вдатися до поради ззовні.

    Водночас митрополит також визнає, що його вік і стан здоров’я вже не дозволяють йому повноцінно виконувати всі обов’язки, які випливають із уряду. А тому він має велику потребу у єпископові-помічникові, який би після його смерті міг перейняти справи архиєпархії. Звертаючись до незнаного нам ближче адресата, він стверджує, що той добре орієнтується у ситуації, як також добре знає греко-католицьке духовенство Галичини. На випадок, коли б чогось не знав, він може без жодних перешкод попросити додаткової інформації у тих осіб, яких він вважатиме гідними довіри. Митрополит Андрей не подає жодних характеристик майбутнього єпископа-помічника з правами спадкоємності, ані не називає жодних прізвищ. Ба більше, він жодним словом не згадує про те, що священники і митрополича капітула одностайно висловлюються на підтримку його рідного брата ігумена Климентія Шептицького. Він тільки стверджує, що єпископ-помічник, згідно з правом, повинен бути членом Львівської капітули у статусі архидиякона, оскільки ця посада залишається вакантною.

    Митрополит завершує свого листа словами вдячності невідомому адресату, запевняє його у молитовній пам`яті. Але важливою деталлю, яку знаходимо наприкінці листа, є прохання про те, щоб «відповідь прислати по можности як найскорше до Львова». Все це вказує на те, що восени 1928 р. митрополит Андрей хотів остаточно визначитися з кандидатурою єпископа-помічника, щоб могти спокійно продовжувати вирішувати справи архиєпархії, яких, з огляду на тогочасні суспільно-політичні обставини, ставало щораз то більше.

    Забігаючи наперед, слід зауважити, що дискусія над кандидатурою єпископа-помічника тривала ще рік, оскільки щойно 16 вересня 1929 р. Папа Пій XI проголосив ним отця Івана Бучка, який був дуже добре знаний у римських колах. До того у 1921 р. він захистив докторську дисертацію з богословських наук, а опісля був ректором Папської малої української семінарії в Римі. Його єпископська хіротонія відбулася 20 жовтня 1929 р. у церкві свв. Сергія і Вакха у Римі. Головним святителем був митрополит Андрей, а співсвятителями Преосвященний Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський, і Преосвященний Йосафат Коциловський, єпископ Перемишльський.

    Текст

    (переклад з латинської мови)

    «Рим, 14 нов[ембрія]. 1928.

    Ваше Преосвященство!

    Прошу мені простити, коли в дуже важній справі, що відноситься до моєї Єпархії і до моєї особи, звертаюся до жичливости і доброти Вашого Преосвященство в тім пересвідченню, що в братерській приязни Вашій найду добру раду в Христі. Бо в справі, в якій пишу, боюся і власного суду і ради тих, навіть найліпших мужів, що звичайно є моїми дорадниками у важних справах, боюся іменно, що на справу будуть дивитися з одного лишень боку і подадуть сторонничу раду.

    Я зачав тридцятий рік єпископства і мушу думати про ту поміч, без якої ледви чи зможу сповнити як слід всі обов’язки єпископа, про поміч коад`ютора або єпископа-помічника. Тому звертаюся до жичливости і приязни Вашого Преосвященьства з просьбою, щоби зволили всказати мені на ту особу, або ті особи, що їх будете уважати в Бозі за найвідповідніших на єпископа суфраґана.

    Знаєте достаточно духовенство наших усіх Єпархій або бодай значніших священників з того духовенства, щоби Ви могли запропонувати одного або трех кандидаті. Коли не будете мати достаточних інформацій, будьте так добрі, покірно прошу, поінформуватися у тих, що можуть дати добрі і певні відомости.

    Єпископ суфраґан мусів би зістати і Каноніком Львівської Капітули, то єсть обняти становище Архидіякона, що під пору вакує (залишається вакантною. – Ред.).

    Будьте так для мене ласкаві і не відмовте тої услуги братної любови в справі, як видите, дуже важній, в якій боюся сам перед Богом відповідати.

    Розваживши перед Богом цілу справу, зволять Ваше Преосвященьство відповідь прислати по можности як найскорше до Львова.

    Молитви щоденні при Божім престолі за Ваше Преосвященьство і всі Ваші справи, що їх обіцюю, най будуть доказом моєї вдячности.

    З чувствами найвищої пошани і братньої любови в Христі остаю …»

  • Лист ієромонаха Панкратія Кандюка, ЧСВВ до митрополита Андрея від 28 листопада 1928 р.
  • Постать ієрм. Панкратія-Михайла Кандюка, ЧСВВ на сьогодні є маловідомою навіть у монаших колах. Більше про нього знають дослідники історії Василіянського чину і взагалі історії УГКЦ. Але свого часу він був людиною, яка виконувала дуже важливу місію у Римі як для свого чину, так і для всієї Церкви. Намагаючись знайти хоча б якусь інформацію про нього, я виявив, що її не так багато. Завдяки підказці ієрм. Єроніма Гріма, ЧСВВ, мені вдалося отримати електронний примірник «Записок ЧСВВ» (Том ІІІ (IX), Вип. 1-2), у якому вміщений короткий життєпис ієрм. Панкратія Кандюка латинською мовою (С.100-102), що його свого часу написав головний редактор цієї відомої серії ієрм. Іриней-Іван Назарко, ЧСВВ. Тому перед тим, як розпочати аналіз листа отця Панкратія Кандюка, ЧСВВ до митрополита Андрея, варто кілька слів сказати про нього самого.

    Народився він 20 листопада 1871 р. у с. Тартаків, Сокальського району, Львівської області. Здобувши початкову, а опісля середню освіту у львівській гімназії 13 жовтня 1896 р. у ще юному віці він зголосився як кандидат до монастиря отців Василіян у Добромилі. Після трирічної монастирської формації 30 липня 1893 р. бр. Панкратій-Михайло Кандюк складає довічні обіти. А 20 серпня 1896 р. після закінчення філософсько-богословських студій у Кракові отримує священничі свячення. Після завершення студій сповнює різноманітне служіння на різних урядах у Василіянських монастирях у Бучачі, Добромилі, Крехові, Лаврові.

    У 1925 р. монастирський провід скеровує ієрм. Панкратія до Риму до Колегії Св. Йосафата, де він до 1932 р. виконує місію духівника студентів. Тим часом Конгрегація у справах Східної Церкви покликала його до складу консульторів цієї дикастерії Римської Курії, а Чин Святого Василія Великого на Генеральній капітулі у Добромилі, яка відбулася у червні 1931 р., призначив його прокуратором чину у Римі.

    Коли у 1932 р. Колегію Св. Йосафата перенесли на узгір’я Джанікольо, отець Панткратій Кандюк залишився у старому приміщення колегії, яке розташовувалося біля храму Свв. Сергія і Вакха. Так він до кінця своїх днів ревно трудився на благо всієї Церкви і Василіянського чину. 25 вересня 1948 р. ієрм. Панкратій Кандюк відійшов до Господа по вічну нагороду, залишаючи по собі пам’ять доброго трудівника на Христовій ниві.

    Митрополит Андрей, приїжджаючи до Риму, зупинявся переважно у старому приміщенні Колегії Св. Йосафата. Тут він мав власну кімнату, а також окрему канцелярію, через яку контактував у різних церковних справах з Апостольською столицею. Ієрм. Панкратій Кандюк, ЧСВВ був для митрополита Андрея великим помічником і порадником, особливо у важливих справах. 

    Отож у фонді 358, опис 3, справа № 270 зберігся також лист від ієрм. Панкратія Кандюка, ЧСВВ до митрополита Андрея написаний латиною, який датується 28 листопада 1928 р. Із листа стає зрозуміло, що митрополит, шукаючи найбільш відповідну кандидатуру на єпископа-помічника Львівського, вирішив надіслати листи до різних довірених осіб, які добре знали стан справ у Львівській архиєпархії, та й взагалі в Українській Греко-Католицькій Церкві. До числа цих осіб належав також ієрм. Панкратій Кандюк, ЧСВВ.

    Відповідаючи на прохання митрополита Андрея, він чітко і промовисто вказує на особу отця Климентія Шептицького як єдиного гідного, зазначаючи при цьому, що «в наших умовах марно й шукати іншого такого ж придатного кандидата». Очевидно, говорячи про умови, він має на увазі тяжкі міжвоєнні часи, як також ситуацію, у якій опинилася вся УГКЦ. Особу отця Климентія він характеризує якнайкращими словами. Ієромонах Панкратій називає його монахом виняткової чесноти, відданим у послусі Апостольській столиці. До того ж він звертає увагу на його освіченість, життєвий досвід, у якому наріжним каменем є «сила духу й непохитна воля у доланні труднощів». Із огляду на всі ці та інші риси, притаманні особі отця Климентія, ієрм. Панкратій Кандюк, ЧСВВ у дусі монашої скромності смиренно радить митрополиту Андрею «постаратися про піднесення Преподобного Отця Ігумена Климентія Шептицького до служіння Єпископа-Помічника з правом наступництва».

    Очевидно, що автор листа мусив безпосередньо контактувати з Львівською митрополичою капітулою, а також з духовенством архиєпархії, оскільки він добре обізнаний з їхніми очікуваннями, стараннями і прагненнями. Це, мабуть, зрозумів і сам митрополит Андрей, оскільки не наважився піти за порадою ієрм. Панкратія, але його листа він зберіг для історії як важливий документ у своєму особистому архіві. Цей лист є також свідченням широти поглядів і самого автора листа та його розуміння ситуації УГКЦ та Львівської архиєпархії у міжвоєнному періоді.

    1/3

    Текст

    (переклад з латинської мови)

    «Високопреосвященному

    Владиці Андреєві Шептицькому,

    Архієпископові і Митрополиту Львівському.

    Рим, 28 листопада 1928 року.

    Високопреосвященний Владико!

    На подане мені питання про те, яку я знаю з-поміж священиків особу, найпридатнішу для служіння Єпископа-Помічника у Львівській Архиєпархії, щонайсмиренніше відповідаю:

    Достатньо знаю священиків, яких можна взяти до уваги при виборі; та не знаю серед них жодного, який міг би зрівнятися потрібними обдаруваннями із Преподобним Отцем Ігуменом Климентієм Шептицьким. З власної обізнаності мені відомо, що він — монах виняткової чесноти, відважний і ревний священик, розважливий та солідний настоятель, щонайвірніший католицькій Церкві, щонайпокірніший Святому Престолу, щонайзавзятіший у спасінні душ, відданий поширенню Царства Божого аж до власного пониження. Якби випала нагода, Преподобний Отець Климент не ухилявся б і від героїчної самопожертви заради Божої слави та блага Христового стада. Та найкращою рекомендацією для єпископського служіння є його виняткова освіченість, приязна поведінка, обачність та розважливість у пізнанні людей та справ і у виборі засобів; а ще — сила духу й непохитна воля у доланні труднощів.

    На мою думку, в наших умовах марно й шукати іншого такого ж придатного кандидата.

    Тому, будучи твердо переконаним, що чиню вгодну Богові та якнайкориснішу для Церкви справу, смиренно раджу Вашому Високопреосвященству, наскільки можливо, постаратися про піднесення Преподобного Отця Ігумена Климентія Шептицького до служіння Єпископа-Помічника з правом наступництва.

    Щонайпокірніший слуга во Христі Вашого Високопреосвященства,

    Отець Панкратій Кандюк, Чину святого Василія Великого,

    Радник Священної Конґреґації Східної Церкви».

  • Лист отця Йосифа Сліпого, Ректора Львівської Духовної Семінарії до митрополита Андрея від 2 листопада 1928 р.
  • Серед документів, які належать до тих, що демонструють бажання різних кіл духовенства Львівської архиєпархії старатися про те, щоб єпископом-помічником митрополита Андрея з правами спадкоємності став саме отець Климентій Шептицький, особливе місце посідає лист отця Йосифа Сліпого від 2 листопада 1928 р. Ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа написав його на особисте прохання митрополита. Згаданий лист зберігається серед особистої кореспонденції між митрополитом Андреєм і отцем Йосифом Сліпим під наступною архівною сигнатурою: фонд 358, опис 1, справа № 345, аркуші 73-75. Лист-характеристику, про яку ведемо мову, недавно опублікував д-р Іван Матковський у «Біографії» отця Климентія Шептицького (С. 402, 404-405), однак для повноти розгляду порушеної проблематики ми також розглянемо її більш детально та представимо зацікавленому читачеві.

    Отець Йосиф Сліпий у середовищі співпрацівників Андрея Шептицького втішався великою довірою як самого митрополита, так і його рідного брата Климентія, з яким вони товаришували ще зі студентських часів у Інсбруці. У своєму зверненні до народу від 26 липня 1940 р. на випадок смерті, яке зберігається у фонді №201, опис 5, справа 38, митрополит Андрей характеризуючи його вже як свого єпископа-помічника з правами спадкоємності, висловлюється про нього як про найбільш довірену і надійну особу. Ось його слова:

    «Преосв[ященний. – Ред.]. Йосиф ділив зо мною усї думки щодо душпастирської праці і щодо зєдинення Церкви. Про нього можу сказати уживаючи слів св. Павла, що «не мав я нікого так однодушного» як Преосв[ясенного. — Ред.]. Йосифа тому маю певну в Бозі надію, що Преосв[ященний. — Ред.]. Йосиф довгі літа буде вашим душ пастирем-митрополитом і поведе вас Божими дорогами до вічного спасення».

    З цих слів стає очевидним, чому саме у дуже непростий у своєму житті момент – вибору єпископа-помічника з правами спадкоємності – митрополит Андрей звертається саме до отця Йосифа Сліпого.

    Свою характеристику про особу майбутнього єпископа-помічника Львівського ректор духовної семінарії у прийнятному для нього чіткому стилі висловлення ділить на дві частини. У першій частині викладає усі виклики, перед який опинилася Львівська архиєпахія, а в другій – безпосередньо вказує на отця Климентія Шептицького як на найбільш відповідного кандидата на цю церковну посаду і коротко характеризує його. Стислість та чіткість листа отця Йосифа Сліпого не потребують додаткових коментарів, усе ж таки слід звернути увагу на цікаві моменти, яких не зустрічаємо у інших документах.

    Передовсім, коли мова йде про виклики, перед якими стоїть Львівська архиєпархія, отець Йосиф Сліпий вказує на ті, які походять ззовні і зсередини. Зовнішні виклики – це насамперед напружена політична ситуація, у якій Церква повинна зайняти власне становище. Натомість серед найбільш загрозливих внутрішніх викликів він згадує брак єдності між духовенством у справах обрядових і політичних, брак розуміння та підтримки з боку єпископів Станіславівського і Перемишльського, потребу упорядкування майнових питань архиєпархії і, врешті-решт, на слабке здоров’я самого митрополита Андрея. Цікавим є те, що отець Йосиф Сліпий своєму листі до Митрополита проявляє якнайбільшу відкритість і прямолінійність.

    Коли ж мова про характеристику отця Климентія як найкращого кандидата на наступника для митрополита Андрея, то він вказує на кілька його чеснот: побожність і самопосвята, великий життєвий досвід, який так потрібний у нелегкий час, величезна підтримка серед духовенства тощо. Але найголовнішим аргументом для отця Йосифа Сліпого є, мабуть, той, що отець Климентій продовжить провадити Церкву тієї дорогою, яку обрав митрополит Андрей.

    Варто визнати, що характеристика ректора духовної семінарії на єпископа-помічника Львівського з правами спадкоємності є хоч і не велемовною, але дуже чіткою, змістовною та інформативною.

    Текст

    «Сл[ава]. І[сусу]. Хр[исту]!

    Ваша Ексцеленціє!

    В прохання о епископа-помічника можна би, на мою неміродайну думку, навести слідуючі рації:

    1. Велика архіепархія і митрополія, її висунення на Схід. Большевицьке сусідство як загалом дух часу перестроюють ціле життя. Церква мусить опанувати нові напрями і течії, і то відразу. Се вимагає помноження сил.

    2. Напрями польської правительственної політики і церковної польського єпископату збуджують підозріння вірних. Правительство потайки, така гадка загалу, фаворизує нез’единених, а з другої сторони «Польська Унія» загрожує ідеї з’єдинення України і Росії. В помічнику-епископові зобачують всі закріплення нашої Церкви.

    3. Внутрішне положення архіепархії: сектантство, схизма, знову автокефальні кличі, вправді без поважнішої хвилевої небезпеки, але треба скріпити віру через часті поїздки помічника.

    4. Конечність, а при тім добрі нагоди опанувати товариство «Просвіти», «Рідної школи», економічні інституції, бурси гімназійні і ремісничі і т. д.

    5. Парцеляція ґрунтів, забезпечення архіепархіяльних капіталів, візитації і поїздки по єпархії, суд церковний.

    6. Невдача «християнської організації», якої обава заходить, утруднить положення Митрополита. Піддержувана фондами епи[скопськими]. Станіславівського і Перемиського і їх вдачами, попадає в екстерми, простими виступами знижується до рівня ворогів Церкви, яких поборює і тим компрометує католицьке становище загалом в очах цілого громадянства. Відтручує безпотрібно запал духовенства, ангажується в політичні виступи (угодовища, яка викликала і в самій Організації тертя). Супроти Східних занимає дуже неприєднююче становище, передовсім через безоглядне облатинення обряду. Поширювання християнського погляду на події і їх освітлювання з точки віри, пошана авторитету ерархії треба би належно спрямувати і використати для здвигнення релігійного духа архіепархії і вдержати рівнож напрям церковної політики.

    7. Старший вік і слабке здоров’я Ексцеленції, дальше Митрополит не може себе експонувати в підготовчих тих акціях з огляду на непевний вислід, а мимо того треба авторитетної особи.

    8. Лат.[инська] Львівська архіепархія має вже помічника, хоч менша і ситуація о много лекша.

    За особою о. ігумена Климентія промовляють слідуючі рації:

    1. Його глибока побожність і ніжна скромність, а при тім висока загальна ерудиція.

    2. Чоловік посвяти і пожертвування, що не глядить своєї користи. Він відданий Церкві і Вашій Ексцеленції.

    3. Фінансові спосібности і рідкий в нас досвід на тім полі, що в теперішнім положенню перефінансовання архиепархії, є великої ваги.

    4. Чоловік, що вміє вдержати засаду і вміє вийти з тяжкого положення. Має реальні погляди на хід церковних справ.

    5. Має здорові суди і опановує ситуацію.

    6. Має пошану в цілім духовенстві. Загальне пересвідчення, що він одинокий беззамінний кандидат на епископа.

    7. Вдержить напрям церковної політики, який розпочали Ексцеленція і буде противагою проти Станіславівського і Перемиського напряму.

    Признаюся Вашій Ексцеленції, що із-за надміру праці не маю спокійної хвилі передумати цілої справи зі становища Ексцеленції. До того слухи про напад на Семінарію мимохіть мене затривожують. Впрочім Богу дякувати всьо до тепер досить добре. Прохаю дуже о авдієнцію завтра вполудне і підписи банкетів, які хочу розіслати пізніше.

    Цілую святительські руці і прохаю о молитви за Семінарію.

    Відданий о. Йосиф Сліпий

    Львів 2/XI, 7 год[ина]. веч[ора]. 1928».

    Замість висновку

    Історія з кандидатурою єпископа-помічника Львівського заслуговує на поважне окреме наукове дослідження. Із листування митрополита Андрея з представниками різних кіл духовенства, а особливо найбільш довірених осіб, постає висновок, що розмови на цю тему розпочалися ще у 1919 р. Головною причиною стало те, що після періоду заслання у Росії здоров’я митрополита Андрея Шептицького було поважно підірване.

    Окрім цього, велика міграція українців в країни Європи і Америки, вимагала від Митрополита здійснення частих довготривалих подорожей, які мали на меті об’єднати український народ у розсіянні сущий під знаменом Церкви, а водночас спонукати уряди різних країн підтримати питання України як держави. З огляду на це виникала потреба у єпископові-помічникові, який би, перебуваючи у Львові, міг авторитетно заступати архиєпископа Львівського.

    Документи, які дійшли до наших днів, виразно засвідчують, що духовенство різних рівнів, інтелігенція та миряни майже одноголосно підтримували кандидатуру рідного брата митрополита отця Климентія Шептицького, який на той час був ігуменом Студитів. Попри спротив як самого митрополита Андрея, так і його рідного брата, рух на підтримку особи останнього набирав щораз більших обертів.

    Для митрополита Андрея він остаточно завершився тоді, коли 22 грудня 1939 р. він таємно висвятив на єпископа-помічника з правами спадкоємності свого вірного учня отця Йосифа Сліпого. Та для багатьох людей у церковних колах отець Климентій Шептицький залишався великим авторитетом і порадником. То саме на його плечі випала тяжка доля підготовляти Церкву до переслідувань, а потім разом із вірними, священниками, монахами, монахинями і єпископами засвідчити свою вірність Христові ціною власного життя у радянських концтаборах.

    Повертаючись до згадок отця Климентія Шептицького у протоколах і листах соборів екзархів у Львові як про єпископа, слід ствердити, що вони потребують додаткових студій. Сьогодні ми не маємо жодних достовірних документальних доказів, які підтверджували би факт його хіротонії. Проте, зважаючи на всі непрості зовнішні обставини, у яких опинилася УГКЦ на початку Другої світової війни, неможливо також цілковито його заперечити. У будь-якому разі ця тема заслуговує більш детального дослідження. Моєю ж метою було представити українському читачеві досить розлогу і ще не публіковану документацію, що має безпосередній стосунок до однієї з історій з життя отця Климентія Шептицького.

    Висловлюю вдячність усім тим, які у різний спосіб допомагали мені в пошуку і перекладі представлених матеріалів. Особливу вдячність складаю керівництву та працівникам ЦДІАУ у м. Львові, які допомогли мені найбільше у тому, щоб дана публікація побачила світло денне.

    Синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ Юстин Бойко, для Гал-інфо

     

    Джерело

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *