Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 17

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.

Продовження. Попередня частина тут

Гаяз Ісхакі

Другою важливою фігурою, із якою я у той час познайомився, був Гаяз Ісхакі Бей. Ми були глибоко прив’язані до цього визначного представника татарської літератури з Казанського краю. Його роман під назвою «İki Yüz Yıldan Sonra İnkıraz» [«Занепад після двохсот років», 1903 р.] став предметом наших дискусій. У Стамбулі у нього був виступ про національні та цивілізаційні течії серед казанських татар. Цей виступ глибоко зворушив нас.

[Щодо Гаяза Ісхакі Бея і його лекції див.: [Necib Asrî] «Şimâlî Türk Ediplerinden Ayaz İshakî», Стамбул, 1328 [1909/1910] р., друкарня Танін – прим. Джафера Сейдамета].

Гаяз Бей також винайняв кімнату у пансіоні Джеляла Коркмазова, завдяки чому у нас була можливість часто бачитися. Його простота, скромність, відкритість і рішучість у вираженні поглядів, його прихильність до революції та народного руху наблизили нас до нього. Він також колись пізнав був пригнічення царизму і гіркий смак заслання… Усе це спричинилося до того, що ми від щирого серця обдарували його пошаною.

Турецькі інтелектуали

На жаль, нам не вдалося ближче познайомитися із Абдурешидом Ібрагімом Ефенді, відомим мандрівником, що походив із казанських татар. Зате ми регулярно відвідували його виступи і читали його публікації. Точно так само ми не змогли у той час краще пізнати [азербайджанського публіциста і громадського діяча] Агаоглу [Агаєва] Ахмед-бека.

Турецьких мислителів: [поета] Тевфіка Фікрета, [філософа] Ахмета Шуаїпа, [письменника] Хусейна Джахіта і [міністра фінансів] Мехмета Джавіда Бея, – ми знали тільки за їхніми творами. Роботу Ахмета Шуаїпа Бея «Hayat ve Kitaplar» [«Життя і книги», 1901 р.] у той час ми, незрозуміло чому, вважали за найбільше одкровення знання. З гарячковою зацікавленістю ми стежили за суперечками між Хусейном Джахітом і [журналістом] Алі Кемалем.

/**/
/**/
/**/




БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Окремі спогади». Частина 16

Тими авторитетами, перед якими під час наших до них візитів ми виявляли сумніви, що з’являлися у наших умах і серцях, були [письменник і журналіст] Ахмет Мідхат Ефенді та [філософ і поет] Риза Тевфік Бей [Бьолюкбаші]. Вони обидва заохочували нас до повернення на батьківщину і роботи там, на місці. За допомогою серйозних прикладів і докладних пояснень вони намагалися переконати нас у тому, що реформи, щоб приносити плоди, повинні ґрунтуватися на знаннях. Хоча я відчував велику прихильність і повагу до Ахмета Мідхата Ефенді, мені більше подобався Риза Тевфік Бей. Його ораторський талант був для мене ідеалом. Я не пропустив жодного з його виступів. Якщо я правильно пам’ятаю, я двічі відвідував його у його маленькій квартирі у кварталі Емірґан над Босфором. Під час цих візитів я попросив його взяти участь у конференціях, організованих нашим «Talebe Cemiyeti» [«Товариством учнівської молоді»]. Під час цих візитів я також намагався дізнатися його погляди на певні теми, які нас турбували. Риза Тевфік Бей наполегливо підкреслював, що покращення повинні ґрунтуватися на знаннях, а силу слід черпати в економічному розвиткові. Він був реформатором. Він намагався погасити наші палаючі вогнем революції надії та нашу переконаність у тому, що все хороше виходить само по собі із революційних змін. Він роз’яснював, що про соціальні питання слід думати глибше, більш фундаментально. Він пояснював, що ми, татари, більше виграємо не від російської народної революції, а від цивілізаційного та економічного підйому нашого народу, він пояснював, що ми повинні працювати саме на цій ниві. Він закликав нас використовувати всі можливості, які на цьому полі дає царизм. Але, на жаль, царська адміністрація не дозволяла нам відкривати не тільки вчительські семінарії, а й навіть школи рушдіє. У нас не було вільної преси.

Закликав нас використовувати всі можливості, які дає царизм

Широка обізнаність Ризи Тевфіка Бея, сила його слів, його здатність дивитися на проблему широким поглядом надзвичайно захопили мене. Однак цей факт не змінив ані в мені, ані в моїх друзях нашого революційно-реформаторського настрою.

Наші публікації

Після повернення з Криму, у бесідах із друзями ми прийшли до висновку, що нам вже недостатньо таємно віддрукованих на копіювальному апараті та відправлених до Криму дрібних матеріалів, метою яких було допровадити до національного пробудження на нашій батьківщині. Ми вирішили писати книги, нехай і не дуже великі, друкувати і відправляти їх. Ми прийняли рішення, що один з наших товаришів, Абдулхакім Хільмі [Аблякім Ільмі], перекладе на сучасну турецьку мову книгу [Халіма Герая] «Gülbün-ü Hanan» [«Рожевий кущ ханів або історія Криму», 1811 р.] і додасть від себе кілька приміток. Я же, натомість, підготував спрямовану проти царизму брошуру під назвою «Yirminci Asırda Tatar Milleti Mazlumesi» [«Утиски татарського народу у ХХ столітті», 1911 р.]. Інші колеги вирішили написати вірші та оповідання. Пізніше ці твори були видані друком під назвою «Yaş Tatar Yazıları» [«Писання молодих татар», 1913 р.]. У тому ж виданні вийшло й оповідання «Qarilghachlar duasi» [«Молитва ластівок»] [Номана] Челебіджіхана, що було пародією на оповідання Альфонса Доде про останній урок, який вчитель французької мови дав своєму учневі у зв’язку із переходом Ельзасу і Лотарингії під владу Німеччини. На мій погляд, ця пародія перевершила оригінал і назавжди збереже своє значення в літературі кримських татар.

Турецька революція і татари

Ми займалися нашим «Talebe Cemiyeti» і підпільною політичною діяльністю, навчалися в університеті та, у той же час, намагалися зрозуміти внутрішню політику Туреччини. З цією метою ми не тільки стежили за пресою, але і спілкувалися із депутатами парламенту, дискутували із обізнаними у ситуації нашими товаришами-турками. Нас найбільше засмучували партійні суперечки і ставлення меншини, що вели до послаблення держави, а також нападки, спрямовані безпосередньо на «Cemiyeti İttihat ve Terakki» [«Товариство «Єднання і прогрес»].

Сила, яка пов’язувала нас із цією партією, виникала не з нашого розуміння її програми або того, що ми вірили, ніби у неї є підготовлені сильні лідери, здатних здійснити цю програму. Простіше кажучи, того факту, що вона здійснила турецьку революцію мешрутієту [тобто запровадила конституційну монархію], було досить, щоб ми усією душею прив’язалися до неї. Ми були абсолютно переконані, що сила, яка досягла успіху у введенні мешрутієту, може все. Той факт, що члени «İttihat ve Terakki» принесли свободу, що вони ризикували життям для процвітання нації, підіймав їх у наших очах на недосяжну висоту. Але не тільки ми так думали, у всіх татар була така ж думка про цю партію, і вона їм так само подобалася. Тому такі імена, як Ніязі та, особливо, Енвер, до тих пір серед татар абсолютно невідомі й невживані, раптово стали частіше з’являтися серед дітей, а раніше популярні імена, такі як Абдулхамід, Абдулмеджід і Абдулазіз [тобто імена султанів], виходили з ужитку.

Вплив мешрутієту на татар – це тема, яку варто розглянути окремо, тут же я вважав за потрібне окреслити її хоча б у кількох словах.

Представляли точку зору, що релігія не протистоїть прогресу

У інтелігентної татарської молоді був народний і революційний ухил. Ця тенденція особливо посилилася і поширилася після революції 1905 року. Прихильники нової системи навчання і реформістські улеми, які представляли точку зору, що релігія не протистоїть прогресу, а може його скеровувати, підтримували цю популярну і революційну орієнтацію, і з часом ця лінія зміцнилася і серед народних мас. Турецькі реформи рішуче прискорили цю тенденцію і посилили палкість широких верств населення. Раптово в очах народу виросла цінність і зміцнилася позиція реформістського крила улемів, а також революційної молоді. Зміна влади в Туреччині на конституційну монархію, здійснена під прапором османізму [ідеології рівності всіх жителів імперії в рамках єдиної османській нації] і в обхід пантюркизму, перетворилася на фактор, що зміцнював національну основу політичної свідомості татар.

Позаяк татарські реформістські кола за точку опори для усіх своїх дій брали сподівання російських революційних груп, не дивно, що вони розглядали соціальні аспекти реформ як найбільш важливі, а всі їхні розумові побудови залежали від результатів, які повинна була принести революція. Національні проблеми і цілі все ще залишалися у рамках очікуваної російської революції.

Далі буде.

Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *