"Галя на Марсі" -…

Галя ось уже четве…

Яким чином журналіст може…

Якщо Ви працюєте ж…

Тиждень молінь за єдність…

По всьому світі від…

Свята Літургія за єдність…

Свята Літургія за є…

Творчість, яка ніколи не…

17 грудня 2019 року…

«
»

День українськомовної преси — 2019. Реєстрація учасників

12 листопада — День українськомовної преси

День українськомовної преси

Європейська медійна спілка, Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Харківська обласна організація Національної спілки письменників України, Лубенський медіаклуб, Спілка української молоді, Наукова бібліотека НЮУ імені Ярослава Мудрого

запрошують взяти участь в урочистій академії в

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ПРЕСИ

12 листопада 2019 року.

Початок о 12:00

в Науковій бібліотеці НЮУ імені Ярослава Мудрого (місто Харків, вулиця Пушкінська, 84-А). Довідки за тел.: 066-826-98-28.

Ласкаво просимо!

Для участі в заході необхідно зареєструватися за цим посиланням:

http://mediaunion.eu/ua/denj-ukrajinsjkomovnoj-presy-2019-rejestracija-uchasnykiv/

ІНШІ ЗАХОДИ З НАГОДИ ДНЯ УКРАЇНСЬКОМОВНОЇ ПРЕСИ В ХАРКОВІ:

Слобожансько-галицькі читання за участі журналістів, літераторів, громадських діячів Харківщини та Львівщини. Спомин про Владислава Проненка (1960 — 2017), знаного журналіста, одного із засновників Дня українськомовної преси

9 листопада. Початок о 17:00

Харківська обласна організація Національної спілки письменників України (вул. Чернишевська, 59)
Вхід вільний

* * *

Круглий стіл
“Українська преса Харківщини.
Що заважає розвитку?”

11 листопада. Початок о 12:00

Харківський пресклуб (вул. Гоголя, 9-Б)
Вхід за попередньою реєстрацією за тел.: 066-826-98-28

ІСТОРІЯ

Одвічний потяг до свободи спонукав братів Володимира і Миколу Шеметів боротися за утвердження справжньої української незалежности й самостійности, і вони в листопаді 1905 року почали видавати першу на теренах Центральної й Лівобережної України українськомовну газету “Хлібороб”.

Після польського повстання 1863 року царизм нарік український рух “польською інтригою” і видав циркуляр, що забороняв друкувати книжки й пресу українською мовою.
Революційні події змусили царя Миколу ІІ піти на деякі політичні поступки. Так, 17 жовтня 1905 року було видано маніфест про запровадження прав і свобод, зокрема, й свободи друкованого слова.

Брати Шемети практично скористалися тодішніми обставинами — і вже 12 листопада 1905 року в м. Лубни Полтавської області вийшло перше число “Хлібороба”. Жадна з київських друкарень не насмілилася друкувати це видання, і так перший, як і всі подальші числа друкувалися в невеликій лубенській друкарні. Пізніше братів Шеметів звинуватять саме в тому, що “Хлібороб” став виходити “без пред’явлення законом установленого дозволу”, а “явочним порядком” і відразу накладом у 5 тис. примірників.

Була це невелика, на дві картки, газета. Як повідомлялося в “Хліборобі”, його “одвічальним” редактором значився Микола, але фактичним редактором став Володимир. Видавалася газета “коштами і заходами Лубенської української громади”, тож певним чином висвітлювала і її потреби.

Володимир Михайлович Шемет

Володимир Шемет

Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема, до автономії в межах Росії, передачі землі селянам, обрання цивілізованих органів влади, восьмигодинного робочого дня, відкриття українських шкіл тощо. У першому нумері містився Маніфест 17 жовтня і стаття “Про вольності громадські”, а згодом з’явилася й стаття, у якій подавався об’єктивний аналіз “царської милости”. Із другого числа передруковувалась угода Хмельницького з царем Олексієм від 1654 р., схвалена в Переяславі. Найцікавішими були в газеті відомості про те, як пробуджувалося українське життя та про український рух на західноукраїнських землях. Містилися також статті історичного й загальнополітичного спрямування, вірші Христі Алчевської, Ю. Буняка й инших.

Появу газети все національно свідоме українство зустріло з ентузіязмом. Навколо надрукованого рідною мовою слова гуртувалися вся українська інтелігенція й політики Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Микола Лисенко… Вони розуміли, що втратити слово — це значить утратити культуру, традиції, тобто позбутися всього того, що ідентифікує націю.

Редакція не приховувала власної позиції й зазначала, що бореться “за такий лад в Україні, який повинен задовольнити потреби як українського, так і инших народів, в Україні сущих”.

“Хліборобові” не вдалося проіснувати довго — усього п’ять чисел устигли видрукувати брати Шемети. Потому часопис було заборонено. Та, попри все, “Хлібороб” устиг і за нетривалий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил. І вже роком пізніше Микола Міхновський, ідеолог української державности, наснажений прикладом Володимира Шемета, видав у Харкові знамените число газети “Слобожанщина”. Саме “Хлібороб” і “Слобожанщина” започаткували новітню історію українськомовної журналістики.

Микола Міхновський

Микола Міхновський

СУЧАСНІСТЬ

Українську пресу на Харківщині ми втратили, як не парадоксально і як не прикро це визнавати, саме на початку незалежности України. За радянських часів три з чотирьох великих газет в обласному центрі виходили українською мовою, як і більшість районних, міських, заводських «багатотиражок». Переважно україномовними були також радіо і телебачення. І справа тут не в особливій прихильності влади до української мови, а винятково у дотриманні вимог Москви, яка прагнула засвідчити всьому світові, що ніякого утиску національних мов у “васальних” республіках не існує. Таким чином на тлі існування доволі розгалуженої мережі україномовних ЗМІ мовби не помічалися майже повна відсутність шкіл з українською мовою навчання, неможливість отримати вищу освіту будь якою мовою, окрім російської, панування її у всіх державних установах.

Незалежно від мови застосування усі ЗМІ проводили у життя політику КПРС і мали однакове ідеологічне забарвлення. Утім, не однаковою була прихильність читачів до ріжних ЗМІ. Вона залежала виключно від контексту, бо навіть, дотримуючись усіх партійних вимог, можна було знаходити цікаві теми і писати так, щоб це було цікаво читати.

Вийшовши з-під державної опіки, власники ЗМІ у незалежній Україні чомусь вирішили, що саме російська мова сприятиме зростанню накладів, популярності і насамкінець — збільшенню прибутків. Політика центральної й особливо регіональної влади поблажлива до «двомовности», що практично надає повну свободу використанню російської мови у всіх сферах життя, і це, безумовно, теж уплинуло на те, що україномовна преса стала падчеркою у рідній країні. Журналісти, навіть українськомовні, змушені були переходити на російську, і поступово звикали до цього.

Так тривало понад два десятиріччя. І тепер, коли влада принаймні декларує необхідність реально надати українській мові статус державної, нема сенсу чекати вказівок, щоб ізнову «зверху» все регламентувалося аж до мови в Інтернеті. Треба визнати, що й самі ЗМІ не змогли, як треба, захистити рідну мову, і тепер насамперед самим журналістам необхідно докорінним чином змінити ситуацію. І ліпший шлях до цього – якість наших текстів і взагалі контенту, який ми пропонуємо споживачам. Замало просто наголосити: «Ми пишемо тільки українською». Необхідно обов’язково додати: «Ми вміємо цікаво писати українською!» Тільки так переможемо!

Проголошення Дня українськомовної преси. Харків, 2009 р.

Проголошення Дня українськомовної преси. Харків, 2009 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *