“Дума хохлов”. Частина перша. Єврейська, 43

Теоретично Галя розуміла, що “Крим наш”… З чотирнадцятого року вона туди ні ногою, хоча кожного літа до свідомості докочувався шум хвиль і долітали крики чайок.

— Ну, хоч в Одесу поїду, — вирішила Галя.

Одеса зустріла грізною російськомовністю: з усіх автовокзальних гучномовців догоджали мешканцям сусідньої держави, оголошували про прибуття і відправлення автобусів та про все таке різне. Тут закони не писані… Але світило сонечко і було літо.

— Все-все-все! — рішуче заперечила Галя своєму внутрішньому гучномовцю, який збунтувався проти вокзальної мовної несправедливості, та й зорієнтувала себе на позитив, релакс і відпочинок.

— У морі холодна вода? Не біда! Полежу на пісочку, погріюся.

Плавати не вдається, бо повно зелених водоростей? — то можна хоча б кросворди розгадувати. Аж ось і преса місцева. Надрукована в Одесі і є додатком до газети “На пенсии”. (От завжди дивувало, що в Україні ятках на ніде не продають бульварно-розважальної преси українською мовою. Де вже не питала: у Львові, у Києві, У Чернівцях, у Харкові. І все те ширпотребне читво знову ж таки не мовою корінної нації. Біда!)

— Та вже хай! Я не зважаю. Я відпочиваю, — продовжувала релаксувати й автотренінгувати Галя. Перший кросвордик вона пробігла без особливих емоцій, але з певним відчуттям перемоги. Хай і вода холодна, що не поплаваєш, хай і водорості перетворили море на зелений кисіль, проте її інтелект битву з першою сторінкою виграв! — Ну, що там далі у нас? — подивилася аж десь у кінець газетки. І раптом погляд вихопив серед написів отаке: “Дума хохлов”.

— Що??? Як??? Це… це… що таке? — перехопило дух у дівчини. — Боже милостивий, та невже вони мають на увазі нашу..? Ні-ні, не може бути! Зачекай, але ж для відповіді пропонуються чотири клітинки. І перехресні два слова також вказують саме на ці літери! Так-так-так, подивимося у відповіді… Точно! Рада! Тобто, в Україні, в газеті для українських громадян нашу Верховну Раду, головний орган нашої держави називають “думой хохлов”?! Шок! Ні, шочище! Ще! Ще! Ще! — і так по голові ніби цеглинами, цеглинами кидають… І солона холодна вода руки-ноги обпекла, і поплив той зелений кисіль по обличчю, і навколо — суцільні медузи жалять і не дають пливти.

Що ж робити? Це стопудове порушення Закону. Це має каратися. Такого спустити на гальма не можна!

Але запал Галі дуже швидко відчув на собі дію вогнегасників. Знайомий юрист сказав: — А воно тобі треба? Ти живеш у Харкові, а на суд з цього питання треба буде їздити в Одесу. Та й для того, щоб справа запустилася, в касу потрібно сплатити 950 грн.

Знайомі патріоти обурилися, здивувалися і по одному, але хором сказали: — Із цим нічого не зробиш. Це безрезультатно.

Проте знайшовся один патріот, котрий наполіг написати до СБУ в Одесу (Єврейська, 43, — може, кому знадобиться!).

І Галя написала. Аж дві квитанції тепер має на руках: про те, що лист відправила і про те, що в СБУ Одеси (на Єврейській, 43! Може, кому знадобиться!) той лист отримали. Час спливає. Час іде. Може, море вже декілька разів потеплішало і знову похолоднішало, і кисіль від берега відійшов, і зима на обрії дихає, а листа з Єврейської, 43 Галя ще не отримала. Вже й на пошту тричі ходила: — А подивіться, може, десь для мене лист лежить, а вам ніколи принести, то я сама зайшла… І до СБУ Одеси телефонувала. До речі, дуже чемний черговий українською спілкувався і одразу переадресував на інший телефон, але й там діловод не змогла нічим зарадити. “І нє потому что я такая врєдная. Начальнік запрєтіл…”

Галя — вона людина чемна. А до того має особливість “заднього розуму” (ой, ну, я маю на увазі той розум, коли ти знаєш, як запитати і що влучно відповісти, але це стається тоді, коли час для того всього пройшов). Так ото ж Галя й дотепер сидить і думає: — А чому ж та секретарка так сказала, що вхідний номер вона має право сказати, а вихідний “начальнік запрєтіл”? Адже Галя не вимагала відповіді на свій лист, а лише запитувала, чи направили їй листа і за яким номером вихідної документації він зафіксований. І дотепер та Галя думає, що ж то таке. А по голові знову ніби цеглинами… А по обличчю зелений кисіль… І з усіх боків медузи, медузи, медузи…

Раїна ШУТЬКО

Далі буде…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *