Міжвоєнна фантасмагорія “Три товариша” Олександра Середіна за твором Е. М. Ремарка.

– Діду, поганяй слоників. – Та ні, онука, пізно вже. – Ну, діду, поганяй слоників. – Ні, наступного разу, втомився я, спати пора. – Ну, поганяй, будь ласка! – Гаразд. РОТА ПІДЙОМ! В протигазах! Навколо казарми! БІГОМ МАРШ!!!  (радянській анекдот з бородою)

Фантасмагорія починається ще до того, як театральна завіса піднімається над сценою. Постать в протигазі та плащ-наметі радянського зразка виповзає з під неї у клубах диму, підповзає до металевого ящика, завбачливо поставленого з краю сцени, бере звідти продовгуватий предмет, що нагадує гранату, трохи піднімає завісу знизу та кидає у простір за нею цю “гранату”. В цей же момент  падає на підлогу, затуляє вуха та затихає на секунду, потім знову повзе до ящика, виймає з нього нову “гранату” і знову кидає її… Все це дійство відбувається під музику німецької групи “Rammstein” та гуркіт за завісою…

А далі…  починається німецькій письменник Еріх Марія Ремарк зі своїм романом “Три товариша”, про так зване “загублене покоління” молодих ветеранів Першої світової війни. Війни, програної Німеччиною.  Звісно, все у виставі відповідає інтерпретації цього твору режисером Олександром Середіним.

Частину вистави грають у протигазах. Так, тих самих, з радянського анекдоту. Безликі істоти у протигазах – щось виносять на сцену, рухають предмети, вдають з себе тварин, душать одних персонажів та влаштовують перестрілки з іншими.

Також актори фактично відтворюють сцену з фільму “Гаррі Поттер та Келих вогню”. Вони грюкають довгими металевими палицями у сталеві скрині, приблизно так, як це робили студенти школи Дурмстренґ на Турнірі трьох чарівників у Гоґвортс, відтворюючи якусь напів варварську мелодію.

Ось на сцену виходить магнат Блюменталь зі своїми “псами” у протигазах. Назустріч йому йде жінка-поліцейська у чорному мундирі, що нагадує уніформу “Захисних загонів” Третього Райху. Або кудись прямує Отто у коричневому шкіряному напів мілітарному одязі. Проходить під ручку з Роббі Пат, вдягнена у символ жіночої емансипації 20-х років ХХ ст. – брючний костюм.

Проблематику посттравматичного синдрому колишніх військових розкриває сцена, де Ленц “знімає” вартових супротивника у тих же радянських протигазах.

У виставі сплетено у доволі вибухову суміш авторський текст, діалоги німецькою, музику “Rammstein” та фантасмагорію театрального дійства, очима та за задумом режисера. В цілому, людям, що незнайомі з творчістю Еріха Марії Ремарка та оригінальним твором буде цікаво подивитись виставу. У тих же, що свого часу читали оригінал “Три товариша”, безвідносно до мови перекладу, може скластись не безпідставне враження певної зім’ятості та спрощення сюжету роману. Бо, не дивлячись на те, що текст насичено згадками про смерть, це глибоко оптимістичний та життєствердний твір світової  літератури.

Втім, вище згадане є з одного боку такою собі жертвою форми – театральної вистави, яка має певні обмеження і по часу, і по втіленню на сцені. А з іншого боку, кожен хто бажає, може переглянути виставу особисто, та скласти власне враження від цього дійства.

Автор: Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків
Фото: Олександр КОЧЕГУРА, Харків

Пат і Роббі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *