Старий рік минає, новий наступає

Традиція двічі відзначати Новий рік в Україні має довгу історію і виникла внаслідок того, що українські православна та греко-католицька Церкви не акцептували григоріанську реформу календаря: церковний рік далі визначається юліанським календарем. Розбіжність між новим (світським)  та старим (церковним) календарями, як знаємо,  становить 13 днів.

Отже, 1 січня святкуємо Новий рік за новим стилем, тобто григоріанським календарем. А у ніч на 14 січня маємо ще одну можливість забезпечити себе успіхом та щастям на цілий рік, відзначивши свято Нового року за старим стилем, тому й називаємо його Старим Новим роком. На відміну від 1 січня, святкування цього дня в Україні неофіційне, але наповнене давніми традиціями. І в Галичині вони мають свою специфіку.

Василь і Маланка

Непритаманним для галичан є влаштування вечері 13 січня. В Наддніпрянській Україні її називали щедрим вечором чи багатою кутею, адже споживали м’ясні страви, алкоголь, а кутю заправляли смальцем. Галичани ж Щедрим або Другим Святим вечором називають 18 січня напередодні Водохреща.

 

Різдвяний хліб – символ здоров’я, багатства та майбутнього врожаю

На Новий рік галичани, однак, споживали різдвяний хліб, щоб бути здоровими цілий рік. У селах Жидачівщини та Стрийщини напередодні Різдва пекли дві хлібини — «василь» і «маланка», які ставили на стіл один на одного; 14 січня «василя» давали худобі, а «маланку» з’їдали самі напередодні свята. В гірських районах зранку на Василія їли хліб – “карачун”, який також зберігали на столі від святвечора. Чотири його окрайці (“роги”) обов’язково давали худобі, а середину залишали до дня заорювання першої борозни. Все це мало сприяти здоров’ю родини, домашніх тварин та урожайності поля.

Де коза ходить, там ся хліб родить

Найколоритнішим звичаєм вечора 13 січня є  “маланкування”.

В Галичині він не набув масової популярності, на відміну від Буковини, де маланкування відбувається у формі карнавалів та притягує нині туристів.

Маланкування у Вашківцях. З фоторепортажу для Z Павла Паламарчука

Маланкувати ходили переважно хлопці. Один з них перевдягався Маланкою, інші – князем, княгинею, дідом, бабою, конем, козою, ведмедем, жидом, чортом та іншими персонажами. Перебранці ходили від хати до хати, вітали господарів з Новим роком, розігрували жартівливі сценки, а також могли робити збитки. “Маланка” могла ходити до кожної домівки, або ж лише туди, де жили незаміжні дівчата.

Обряд “Водіння кози” у замальовці Юрія Павловича

В Галичині був відомий інший обряд ритуального рядження – водіння кози. Хтось з парубків перебирався за козу, iнші – за пастухів, жида, жандарма, комісара, а хтось – за дівчину. Розігрували сценки зі смертю кози та її поверненням до життя, бажали господарям достатку в прийдешньому році, адже “Де коза ходить, там ся хліб родить”.  Ряджених щедро пригощали варениками, салом, віддячувалися грішми.

Перший в хату – чоловік

В Галичині, як і повсюдно в Україні вірили в полазника (палазника), тобто в залежність сімейного щастя від того, хто прийде першим до хати. Прихід 14 січня жінки віщував нещастя, а поява на порозі чоловіка, особливо хлопчика, була добрим знаком.

Я маленький сівачок
Дайте грошей в кулачок
Не давайте копійки,
Бо подерті кишеньки
А давайте паперові
Будьте люди гонорові!
 

З цим віруванням пов’язаний новорічний звичай посівати, коли зранку на Василя хлопці посівають зерном домівки на багатий урожай. На Жовківщині дітям давали палиці, якими вони мали оббити різдвяного житнього снопа. Потім це жито сіяли, вірячи, що воно рясно вродить. Господарі пригощали хлопчиків спеціально спеченими калачиками чи пампухами. Якщо ж хлопцям нічого не дали, вони кричали: “Родися кукіль, кукілиця, а на припічку дітей копиця”. Та й швидко втікали, “бо за то господарі б’ють”.

Коли ще звірі говорили

У Галичині ворожили, щоб дізнатися, чи буде прийдешній рік вдалим та намагалися магічними діями цьому сприяти. 

Від Різдва до Василія не виносили сміття з хати, а 14 січня спалювали його в саду під плодовими деревами, щоб добре родили. Господар чи хтось з дітей йшли в сад і “залякував” кожне дерево сокирою, мовляв, якщо не вродить рясно цього року, то зрубає наступного.

На Гуцульщині господар опівночі або вдосвіта набирав воду з річки і промовляв: “Не беру я воду, але молоко, хліб і вино”. Вдома кидали у воду монети та милися в ній, щоб бути багатими та красивими.

Як і напередодні Різдва, жителі гірських районів несли “карачун” до водойми, а вдома котили його від порогу до столу. Якщо він падав вершком догори, рік буде щасливим.

У новорічний ранок чи в передноворічну ніч господиня виймала з печі кілька жевріючих вугликів з букових дров, один з я них означав жито, решта – овес, картоплю, інші агрокультури або ж членів сім’ї. Залежно від того, як вуглик покривався попелом, передбачали наступний рік. Якщо він повністю спопелів, це віщувало багатий урожай відповідної рослини чи щасливу долю конкретного члена сім’ї.  

Надворі під вікнами ставили стільки полін, скільки було членів родини, або в хаті край столу – стільки ж ложок. Якщо поліно чи ложка до ранку падали, хтось помре.

Дівчата ворожили на заміжжя – ліпили вареники (пироги), cкладали поряд і впускали голодного кота. Чий вареник він з’їсть, та й вийде заміж, чий тільки відтягнув і залишив, – ту дівчину зрадить коханий. 

Зоряне і ясне небо на Василя віщувало добрий урожай. Сніг трактували двояко: добрий заробіток або ж неспокій в державі, а буря – війну.

Вірили, що опівночі розкриваються небеса, а кожне бажання, загадане в цей час, обов’язково здійсниться.

Як і перед Різдвом, щедро годували тварин, оскільки вони в новорічну ніч розмовляють.

Дехто намагався почути, як опівночі новий рік проганяє старий. Кажуть, cтарий рік хоче забрати з собою все, а новий намагається віддати йому лише лихе.

В новорічних легендах, звичаях та обрядах відчутна невмируща віра предків в здатність людини вплинути на свою долю за допомогою сили слова та ритуалу, здійснених у магічний новорічний час.

*авторка – кандидатка історичних наук, наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *