Перед тим як майбутнє будувати, його слід придумати, а це робота фантастів. Ігор Сілівра

Нашим співрозмовником стане український письменник-фантаст Ігор Сілівра. Він розкаже нам про свою творчість, про те, як карантин позначився на літературному процесі для нього особисто та для українського книговидавництва.

Доброго дня! Український читач знайомий передусім з Вашими романами у жанрі стімпанку: “Цепелін до Києва”, “Край”, та близьким до них романом “Архіпелаг”. Чим новим Ви готуєтесь здивувати читачів у цьому році?

Новий роман вже у видавництві, його робоча назва “Фактор світу”. Планувався до Арсеналу, але через форс-мажор дати можуть змінитись. Як виходу роману, так і самого Арсеналу. Попередньо йшла мова про травень цього року.

Сам по собі роман є певною мірою етапним для мене. І не тільки тому, що він п’ятий, але й тому, що об’єднує усі попередні, служить своєрідним хабом, де перетинаються інші твори. Як ті, що вже написані, так і ті, що ще будуть.

Базово це альтернативна історія, стімпанк, атомпанк, наукова та соціальна фантастика. Там усього багато – ну й роман не маленький. Хоча серед письменників ходять страшні історії, як після роботи редактора обсяги змінюються чи не в два рази. Але це не точно.

Окремо зупинюсь на атомпанку: такого, здається, в українській фантастиці ще не було. Та й у світовій не надто багато, більше ігор і більше в постапокаліптичному антуражі. Так, я про Fallout.  Так от – такого не буде. Ніякої загибелі світу, ніяких радіоактивних руїн та виживальництва не буде. Будуть атомні світильники, атомні авто, атомні іонолети, велетенські, на сотні квадратних метрів комп’ютери, що “жеруть” купу енергії. Енергію, звісно, даватиме компактний реактор. А ще протистояння систем, тоталітаризм… Здається, пригадав усі ознаки жанру і нічого не заспойлерив.

Тут, природно, виникне питання: а як же це все узгоджується зі стімпанком? Просто: портали, паралельні світи ‒ це дуже зручно для письменника. Дуже сподіваюсь, що читачеві сподобається мандрувати світами: у новому романі їх декілька, а їх взаємодія породжує цікаві запитання.

Разом із тим, як і раніше, для читання роману зовсім необов’язково перечитувати усі попередні, сюжетно він повністю незалежний. Проте уважний читач зможе тут впізнати героїв попередніх романів.

“Цепелін до Києва”. Ілюстрації: Віталій Сікарчук

Як і попередні, цей роман вийде у видавництві “Темпора”.

Чим є для Вас Утопія? І чи не відносите Ви Ваші романи до цього жанру?

“Утопія” для мене перш за все ‒ твір Томаса Мора. Враховуючи історію, я розумію, що він прагнув написати щось ідеальне, але вийшов концтабір.  Певні перегукування із саме цим твором можна знайти у третій частині анонсованого вище роману. Хоча, слід зауважити, що у мене більше, так би мовити, панів Стругацьких – їх утопічні твори  дещо актуальніші, набагато людяніші і, якщо розібратись, не менш неприємні.

Тут, власне, вже можна перейти і до переносного значення слова “утопія” – певний ідеальний світоустрій. Для мене таким є, мабуть, перш за все динамічний розвиток як кожної людини, так і суспільства в цілому. Саме тому “Утопія” Мора утопією не є. Пробачте за тавтологію, але тут інакше не скажеш. Пан Мор описав повністю статичне суспільство і абсолютно однакових людей.

Жоден мій роман до цього жанру не відноситься. Як, проте, й до протилежного ‒ до антиутопії: кожне із описаних суспільств має як свої принади, так і свої недоліки. Є один виняток, але це знову ж ‒ в майбутньому романі. Та й то, певен, хтось знайде його для себе ідеальним.

“Цепелін до Києва” та “Край”. Ілюстрації: Сніжана Тимченко

Які нові жанри для себе Ви плануєте розробляти у Вашій творчості надалі?

Про атомпанк я вже згадував. А фентезі… У класичному розумінні фентезі займатись не планую. Тверда космічна НФ була (я про “Межу Людини”), є гарні задуми щодо твердої НФ близького прицілу. Україна, недалеке майбутнє, штучний інтелект в усіх галузях життя, безліч професій раптом стають непотрібними, людям слід адаптуватись, шукати місце в новому світі, що змінюється. Певні “пристрілочні” оповідання вже написані, я про “Зернятка на шахівниці”, “Залізний поступ”, “Початок нового”, “Кому ти потрібен” та інші, поки що об’єднані теґом U-сингулярність. Більшість із них були надруковані в різних часописах, ще їх можна відшукати в мене на сайті.

Але це складна тема, я не певен, чи подужаю. Ще хотілось би написати космооперу, щось таке із зоряними імперіями та епічними сценами. Але як музи вирішать… ну, побачимо. В українській фантастиці неораної цілини всім вистачить.

“Край”. Ілюстрації: Сніжана Тимченко

Як оголошення карантину вплинуло на Вашу творчість, та й взагалі на буденне життя?

Більше пишу. Річ у тім, що незадовго до карантину я прийняв рішення залишити попередню роботу та присвятити себе тільки творчості. Економічно мав би потягнути, побачимо. А карантин… Ну, він спонукає чимось зайнятись. О’Генрі творив в ув’язненні, так що карантин – ще лайт-варіант.

Хто із зарубіжних письменників найбільше вплинув на Вас і чим саме?

Класики “золотого віку” фантастики. Азімов, Бредбері, Едмонд Гамільтон, Пітер Гамільтон. Останні не брати, один американець, інший – британець. Хоча, коли натрапив на другого, то плутав із першим і дивувався різноплановості. Із сучасних – Вендор Віндж, Пітер Воттс. Це перша половина відповіді. Друга ж буде короткою та спільною для всіх: вплинули нестримною фантазією та вмінням придумувати світи.

А якісь українські письменники вплинули на Вашу творчість?

Складне питання. З одного боку, українська фантастика, на відміну від літератури інших жанрів зберегла тяглість. Тому можу згадати і Смолича, і Росоховатського, і Бердника, і Савченка, і Бережного. Це із “радянського” періоду фантастики. Із пізніших і в меншій мірі: Олега Авраменка, Тимура Литовченка, Володимира Арєнєва.

З іншого боку, слід розуміти, що під час СРСР українським фантастам не дозволялось писати фантастику про Україну. А я пишу саме про Україну, який би не був контекст: космос, альтернативні світи, минуле чи майбутнє.

Якою Ви бачите подальшу долю фантастики – у світі в цілому та в Україні зокрема?

З мене посередній провидець, можу тільки екстраполювати світові тренди. А там, як мені здається, фантастика на злеті, є ціла плеяда нових авторів, НФ вийшла на нові рівні, хоч, здавалося, цього вже не буде. Фентезі та містика теж не бідують. То доля ‒ хороша.

Україна має дає ще й виклик. Тобто крім усіх світових трендів є й власний: зараз активно твориться нова ідентичність. А перед тим як майбутнє будувати, його слід придумати. Це – робота фантастів.

Дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Довідка: Ігор Сілівра. Народився та живе у місті Чернівці. У 2011 році рукопис його дебютного роману «Цепелін до Києва» став переможцем Днів фантастики у Києві. У 2013 році цей роман отримав другу премію на конкурсі «Перша Всеукраїнська літературна премія імені Олександри Кравченко (Девіль)». Неодноразовий переможець всеукраїнського конкурсу фантастики «Зоряна Фортеця». У 2014 році письменник удостоєний відзнаки Єврокону як найкращий дебютант. Романи: “Цепелін до Києва”, “Край”, “Архіпелаг”, “Межа людини”.

Інші наші розмови з літераторами у розділі Літературне інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *