У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

Діти-читачі з Харківщини та…

Дитячий Міжрегіона…

На будинку, де вийшла…

В центрі Лубен, на …

На відміну від української…

Говорить Андрій Крю…

Має бути державна політика…

Говорить Дмитро Шев…

Якщо студент хоче бути…

День українськомовн…

«
»

Свято Входу Господнього в Єрусалим. Освячені галузки – символ християнських чеснот

У нашій церковній традиції на свято Входу Господнього в Єрусалим освячується верба, так, як в українській місцевості не ростуть пальми чи оливкові дерева. Освячене віття є прикладом того, як свого часу єрусалимський народ зустрічав Христа в передсвятковий день єврейського свята Пасхи.

Більшість істориків та богословів дотримуються думки, що Ісуса в Єрусалимі вітали оливковими гілками, які символізують перемогу, адже так зустрічали царів, імператорів. У богослов’ї, як відомо, оливкове дерево символізує мир, помазання на вірність Богові та благословення. Згадку про оливкове дерево знаходимо практично в усіх біблійних книгах, починаючи від Книги Буття і закінчуючи Апокаліпсисом та Книгою Одкровення. Це пов’язано з практичним значенням оливи, адже із її плодів виготовляли олію та пахощі. Традицію використання оливи простежуємо в євреїв; вона входила до складу мира святого помазання, яке Господь наказав приготувати Мойсеєві (Вихід 30, 24), входила і до складу бажаного для Господа жертвоприношення, яке складали євреї на горі Синай (Числа 28, 5). У  Євангелії згадується Оливна гора і Гетсиманський сад неподалік Єрусалиму, де в біблійні часи знаходилась тлочня оливок. Саме тут після останньої вечері молився Ісус, тут його знайшов та зрадив Юда.

Це свято є одним із найбільших дванадцяти в літургійному році і воно підводить нас до страстей Господніх. «Господь входить в Єрусалим і діти єврейські, які знали, що Він має прийти, зустрічають його з вітками, а деякі навіть стелили під ноги осляти, в сідлі якого був Ісус, одіж», – пояснює о. Іван Гобела, доктор літургійного богослов’я.  Тож Христос входить тріумфально, як цар, і вся літургійна традиція говорить нам про те, що єврейські діти його вітали. Ось як переповідає про це Псалом, який вживається на богослужіннях цього дня: «Із уст младенців і немовлят, вчинив ти собі славу» (Пс.8,2). «Діти, напевно, всього до кінця не розуміли, але нарізали гілок, аби вітати Його ними, на знак пошани та подяки за те, що Він вчинив для ізраїльского народу. Разом із ними вся єврейська спільнота вийшла вітати Христа, бо вірили Йому, як своєму Месії», – каже богослов.

Подія воскресіння Лазаря є нерозривною зі святом Входу Господнього в Єрусалим, що передує Страсній седмиці: зради Христа Юдою, страждань, розп’яття і Воскресіння Спасителя. Усю розповідь про це знаходимо в апостола і євангелиста Йоана Богослова (Йо 11, 1-45). Так в Євангельському читанні оповідається, що у Витанії, тобто в селі перед Єрусалимом, жив Лазар із сестрами Мартою і Марією.  Господь часто відвідував цю родину. Та одного разу Лазар захворів: «Був один хворий, Лазар із Витанії, із села Марії та її сестри Марти. Це була та Марія, яка помазала Господа миром та обтерла Його ноги своїм волоссям; її брат хворів. Сестри послали передати Йому: Господи, той, кого Ти любиш, хворіє». Цікавою була відповідь Христа апостолам: «Ця хвороба не на смерть, але для Божої слави, щоби Божий Син прославився через неї!». Апостоли не зрозуміли такої відповіді і через два дні Христос звернувся до них і закликав піти знову в Юдею.  Апостоли тоді: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?». Але Він наполягає, що потрібно туди йти, аби сповнити Слова Божі: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його». Учні не зрозуміли про що йдеться: «Господи, коли заснув, то й одужає». Христос приходить у Витанію, і, коли Марта з Марією почули, що Він наближається, вибігли йому назустріч.  Марта тоді каже Йому: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!  А тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть». Ісус тоді каже: «Твій брат воскресне». Марта на це: «Знаю, що воскресне у воскресіння, дня останнього».  Ісус відповідає: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!  Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?». Христос гостро підкреслює цими словами основу буття людини. Вона відповіла: «Так, Господи, вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей». Далі Спаситель  просить показати місце, де знаходиться мертвий Лазар. Коли вони підійшли до печери, де він був похований, Господь повелів одвалити камінь від входу до неї. Він звів очі до неба і, помолившись, голосно кликнув: «Лазарю, вийди!». Померлий вийшов із гробу, обвитий, за тогочасним обрядом, по руках і ногах пеленами, обличчя його було пов’язано хусткою. На цю подію збіглися подивитися всі юдеї: «І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії».

«Христос своїм входом в Єрусалим навертає людські серця в правдиве русло життя, тому ця подія тісно пов’язана із суботою воскресіння Лазаря, бо вже символізує наше спільне воскресіння, яке ми згодом побачимо в момент Пасхи», – вважає душпастир. Недарма головний тропар, як суботи Воскресіння Лазаря, так неділі Входу Господнього в Єрусалим, є таким:

Спільне воскресіння перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.

Літургійні тексти празника Входу Господнього в Єрусалим  говорять, що Христос входить в місто на страждання. «Сучасники Христа, ті люди, що сиділи в темряві й тіні смерти, зустріли Його, взявши знамення воскресення, – каже літургіст,- гілки дерев і галуззя пальмове. Також і ми, як й ті люди і діти, повинні вітати Христа нашими галузками, що символізують, насамперед, чесноти християнського життя, й очікувати животворного тридневного Його Воскресення». Євреї, які вітали Христа, тоді кричали: «Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє». Цей стих завжди використовується в Літургії, зокрема під час Освячення: «Свят, свят, свят Господь Саваот. Повне небо і земля слави Твоєї». «Це гимн всемогутності Бога, Його слави, який сотворив людину і Всесвіт. Ним оспівують великого Бога, якого словесно неможливо збагнути і передати Його велич. Цей стих присутній в усіх церковних літургійних традиціях і ним в Єрусалимі вітали Христа діти», – каже о. Іван. На його думку, діти, які деколи не розуміють глибину змісту того, що відбувається, коли Син Божий урочисто входив в місто, хотіли вітати. Свого часу Господь сказав: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мф.19,14). Діти, що вітали Христа, є уособленням молодого нового покоління. Молодь побачила в Ньому визволення не лише соціальне, а, насамперед, духовне, тому вони виголошували: «Осанна! Благословен грядий во ім’я Господнє!». «Христос приносить визволення для Ізраїлю, а в особі Ізраїля всьому людсту, таким чином з’являється нова парадигма стосунків Бога з людиною, – продовжує далі священик. – Старійшини Ізраїля, первосвященик і вся верхівка тогочасної влади, не побачили в Христі Визволителя, найперше, через власний гріх, однак саме тогочасна молодь відкрила своє серце, відгукнулася на новаторство Христа, яке Він пропонує людині в іншому вимірі – богоспілкуванні».

 На іконі Христос входить в Єрусалим, сидячи на осляті, а не на коні, як цар чи імператор. «На ній зображені різні верстви тогочасного суспільства (старі і малі, багаті й бідні), що складають новозавітній Ізраїль, нову Церкву», – веде він далі. Також на ній можна побачити Єрусалимську браму, через яку урочисто входить Ісус, яка тепер є замурованою, так, ніби чекає другого пришестя Христа. На думку о. Івана, вербові гілки символізують наші чесноти і віру: «Ми повинні представити Богові  наші духовні лози і вітати Його ними, а вони мають свідчити про наші чесноти».

У нашій літургійній традиції текст однієї із молитов на благословення лози провіщає пришестя Духа Святого, тобто народження Церкви, празник П’ятидесятниці:

Господи Боже Вседержителю, Ти показав образ Церкви через образ ковчега при праведникові й угодникові Ноєві, провіщаючи пришестя Пресвятого Духа через голуба, що приніс оливну галузку. Цей образ завершили діти юдейські, зустрічаючи Тебе з віттям оливним і пальмовими галузками, викликуючи Тобі: осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.

Подібно, як галузка, яку приніс голуб праведному Ноєві, що предвіщала радість життя, так само й галузки, які тримають діти єврейські, а сьогодні Церква Христова, новий Ізраїль, сповіщає Бога-Життя, який приходить і являється в Тройці Святій. Літургійний припис під час благословенні галузок має таку стихиру:

Нині благодать Святого Духа зібрала нас, і всі ми, взявши хрест Твій, кличемо: благословен, хто йде в ім’я Господнє, осанна в вишніх.

«Інколи можна побачити, як в деяких літургійних традиціях  священнослужителі одягають ризи зеленого кольору цього дня, що нічого не має спільного з кольором віття дерев, але із богослов’ям празника, літургійні стихири, якого перегукуються із празником П’ятдесятниці», – пояснює ієрей.

Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ

 

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *