«УГКЦ зробила все можливе, щоби стати з країною пліч-о-пліч у боротьбі з пандемією», – о. Віталій Максимів

Багато людей вже дуже втомилися від великої кількості інформаційних повідомлень, у яких кожне десяте слово – коронавірус. Багатьох виснажили карантинні обмеження. Оце #stayhome стало вже, мабуть, нестерпним. А цікаво, як там медики? Чи втомилися вони? Чи хтось із нас, які слухняно виконуємо розпорядження сидіти вдома, хоч раз поставив себе на їхнє місце? А як на рахунок Церкви? Чи втомилася вона, відгукуючись на заклик Апостольської столиці, сповняти свою місію і свідчити Божу любов через вчинки милосердя у таких непростих умовах? Давайте відправимось у регіони і про це й не тільки запитаємо у о. Віталія Максиміва, віце-економа Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.

– Слава Ісусу Христу! Отче Віталію, для початку дозвольте поцікавитись, як ваше самопочуття?

– Слава навіки! Дякувати Господу, здоровий і глибоко переконаний, що це дія благодаті Божої, адже ми переживаємо особливий час, коли Церкві через її слуг, як ніколи, треба бути поруч зі своїм народом.

– Я не випадково про це запитав, адже хотів і сам переконатись і наших читачів запевнити, що ви здоровий. Ви ж церковний служитель. А останніми днями, як знаєте, суспільством прокотилася хвиля закидів, що нібито Церква є розсадником вірусу. Що скажете на це?

– Один священник, який досить довгий час перебував в Італії, служачи українським заробітчанам сказав на цю тему думку, яка мені запам’яталася. Суть думки така, що він ніколи не сподівався зустріти тут, у рідній країні, такий великий відсоток низького рівня християнської свідомості, особливо серед молоді. Порівнюючи Італію з Україною, він ствердно заявив, що там, де було його служіння, такого масштабу точно немає ані серед українців, ані серед італійців.

УГКЦ зробила все можливе, а навіть і неможливе, щоби стати з країною пліч-о-пліч у боротьбі з пандемією: звільнила вірних від обов’язку бути у храмі на свята, закликала молитися через трансляції онлайн, передала свої будинки для розміщення там потребуючих медиків, підтримує нужденних, допомагає засобами захисту в лікарнях. Чого ще суспільство чекає від Церкви? Зрадити Христа? Почати сумніватися у Євхаристії? Жоден священнослужитель не має права відмовити глибоко віруючій людині у Святому Причасті, яке для неї важливіше за будь-що інше. Критика в цьому випадку пригнічує почуття практикуючих християн. Питання гігієни є дуже важливим і в поєднанні з вірою священика та причасника не може нести загрози поширення вірусу апріорі.

УГКЦ зробила все можливе, а навіть і неможливе, щоби стати з країною пліч-о-пліч у боротьбі з пандемією: звільнила вірних від обов’язку бути у храмі на свята, закликала молитися через трансляції онлайн, передала свої будинки для розміщення там потребуючих медиків, підтримує нужденних, допомагає засобами захисту в лікарнях.

Але я переконаний, що ініціативи Церкві в питанні всеохоплюючої катехизації та євангелізації, які були проголошені останніми Синодами УГКЦ, особливо з використанням сучасних засобів комунікації, – це запорука, як мінімум, зупинити зріст байдужості до християнських цінностей.

– Так, УГКЦ від самих початків пандемії зайняла чітку і однозначну позицію – вона з народом, а отже берегтиме життя і здоров’я кожної людини. На цьому нещодавно вкотре наголосив і наш Блаженніший, коли заявив, що наша Церква служила, служить і буде служити своєму народові, який страждає, хворіє і навіть вмирає. Однак перейдемо до конкретики. Чи так воно відбувається саме на Івано-Франківщині? Як виглядає служіння Церкви тут останніми, скажімо, місяцями?

– Після заклику Блаженнішого Святослава я мав розмову з нашим Митрополитом Кир Володимиром, він наполягав на тому, щоб ми зосередилися на організації роботи, яка б на ділі продемонструвала служіння Івано-Франківської Архієпархії своєму народові.

Ми не уявляли, як зреалізувати це служіння при такій тяжкій матеріальній ситуації. Владика заспокоїв словами, що з Божою поміччю у нас все вийде.

На той час всі наші соціальні підприємства та структури зупинилися в силу введення карантину, і ми в один момент втратили практично всі джерела наповнення нашого бюджету, з допомогою якого можна було б діяти. Ми не уявляли, як зреалізувати це служіння при такій тяжкій матеріальній ситуації. Владика заспокоїв словами, що з Божою поміччю у нас все вийде.

Далі слідували немало онлайн конференцій з митрополитом, генеральним вікарієм та економом нашої Архієпархії. В результаті нарад при Курії було створено Антикризовий координаційний центр та розподілено роботу. Частина учасників взялися за роботу з духовенством, розробку правил дотримання карантину під час священничого служіння, інші зосередилися на пошуку матеріальних ресурсів серед закордонних благодійників, ще інші розгорнули діяльність з пошуку коштів по області для закупівлі належного устаткування та засобів захисту для медиків, бо це виглядало дуже пріоритетним на той час. За останню групу митрополит благословив мене бути відповідальним.

Оскільки робота потребувала суворого дотримання карантину та унеможливлювала особисті зустрічі, нам ще потрібно було адаптуватися й до цих змін. Ми розділили учасників на дві підгрупи (вони так і називалися COVID-ЗБІРКА та COVID-ЗАХИСТ): на тих, хто генерує матеріальні ресурси, і тих, хто вивчає потреби лікарень та шукає якісні та доступні засоби захисту та обладнання. Оскільки ринок потреб був переповнений спекулянтами, то питання ціни-якості було одним з ключових.

Належну діяльність нам забезпечували юристи, бухгалтерія, маркетинговий відділ та медіа-центр Архієпархії. Всього 16 осіб. І всі із них були і продовжують бути волонтерами.

Згадуючи досвід волонтерської роботи Церкви в часі гарячих подій на Донбасі, коли ми закуповували в понеділок бронежилети по 25 тис. грн., а в п’ятницю вони вже коштували 5-7 тис. грн., не можу не подякувати тим особам, які долучилися до нас з Лікувально-діагностичного Центру святого Луки. В силу власного досвіду в медичній сфері вони легко розрізняли спекулянтів від добросовісних постачальників. Належну діяльність нам забезпечували юристи, бухгалтерія, маркетинговий відділ та медіа-центр Архієпархії. Всього 16 осіб. І всі із них були і продовжують бути волонтерами, оскільки заробітна плата їм за таку діяльність не нараховується.

– Кому, найперше, ви як місцева Церква спішите послужити?

– Як уже згадував, пріоритетом були медики та обладнання для тяжкохворих, які потребують штучної вентиляції легень. Згодом з’явилася необхідність допомагати звичайним людям такими речами як медичні маски, дезінфікуючі засоби, які складно придбати, навіть зараз. Тому ми почали розповсюджувати їх через волонтерів та священиків на парафіях. З часом зрозуміли, що, якщо на селі люди ще мають змогу прогодувати свої родини, то в місті через масові звільнення та відпустки за свій рахунок все більше сімей не мають коштів навіть на скромну їжу. Так виник ще один напрямок для нашої діяльності – безкоштовне харчування для потребуючих. До цього додалася підтримка хворих та немічних священників чи членів їхніх сімей. Крім того, у зв’язку з запобіганням поширення вірусу, вузькі спеціалісти міських поліклінік почали приймати пацієнтів тільки в екстрених випадках. З метою допомогти в цьому питанні ми спільно з лікарями ЛДЦ Святого Луки розробили проект безкоштовних консультацій онлайн. Тепер будь-яка особа може звернутися не тільки з питань консультації коронавірусу, а й отримати рекомендації лікарів різних спеціальностей в режимі онлайн. Ви телефонуєте на кол-центр, говорите свою симптоматику та залишаєте свої контакти, очікуючи дзвінка від лікаря. На даний момент, окрім терапевта консультують ще ендокринолог, невропатолог, уролог, кардіолог, педіатр, гастроентеролог, лор, офтальмолог, гінеколог, психотерапевт. Результатом діяльності стало близько 200 дзвінків та 187 консультацій вже в перший тиждень роботи. Програма триває досі. Особлива подяка нашим медикам за жертовність.

– Отче Віталію, деякі із втілених ініціатив ви вже згадали. Можливо,  існують також інші, а, може, плануються нові?

– На даний час ми допомагаємо опорним лікарням засобами захисту та апаратами забезпечення життєдіяльності особливо хворих в межах області. Нами було здійснено вивчення потреб цих лікарень, після чого підгрупа COVID-ЗАХИСТ розпочала процес пошуку й замовлення, який тривав близько двох тижнів. За цей час група COVID-ЗБІРКА згенерувала певні матеріальні ресурси для розрахунку з постачальниками. Результатом пошуку став факт, що нашу допомогу відчуло вже 7 лікарень міста та області. На черзі ще 4 лікарні. До слова, у Велику середу Обласна клінічна інфекційна лікарня отримала поряд з засобами захисту для медиків апарат ШВЛ від нашого Катедрального собору Воскресіння Христового у Івано-Франківську. Така ініціатива цікава ще й тим, що настоятель після поради з отцями-сотрудниками та членами парафіяльної економічної ради прийняв рішення віддати кошти, які довго збиралися на ремонт храму, що мав розпочатися навесні, на цей апарат.

Настоятель катедрального собору в Івано-Франківську після поради з отцями-сотрудниками та членами парафіяльної економічної ради прийняв рішення віддати кошти, які довго збиралися на ремонт храму, що мав розпочатися навесні, на апарат ШВЛ.

Щодо запланованих ініціатив, то зараз триває реєстрація потребуючих на безкоштовні обіди, які розпочнуть доставлятися на дім волонтерами нашої Церкви. Наша спроможність на даний момент становить 100-150 обідів на день. Категорії осіб, які матимуть змогу харчуватися таким чином є не тільки люди похилого віку, багатодітні сім’ї чи матері-одиначки, а й люди, які через карантин втратили роботу та опинилися у складних обставинах життя.

– Відомо, що і будинок семінарії в Івано-Франківську було передано на потреби медиків.

– Так. Даною ініціативою вже скористалися 14 медичних працівників. На постійній основі живуть 8 осіб. Сюди входять як ті медики, які живуть за межами міста та не мають змоги добиратися до місця праці через скасування рейсів громадського транспорту, так і ті, що працюють з хворими на коронавірус і не можуть собі дозволити наражати на небезпеку своїх похилих батьків чи дітей.

– Розкажіть про священників. Як вони відреагували на виклик пандемії? Як архиєпархія допомагає їм перейти цей непростий час випробувань?

– Ми матеріально допомогаємо хворим священникам та членам їхніх сімей. Насправді – це прямий наш обов’язок підтримувати духовенство, тим більше, коли священник є хворий. Ми маємо окрему групу у вайбері, де входять прес-секретарі всіх деканатів. У цій групі регулярно просимо повідомляти про хворих та особливо важко хворих. Після повідомлення про хворого священника зв’язуємось з ним, уточняємо діагноз та допомагаємо матеріально.

В умовах, коли Церкву звинувачують у поширенні епідемії, доречним є проект тестування священнослужителів на Сovid-19. В ЛДЦ Святого Луки за наявності найменших симптомів, навіть застуди протягом 5-7 днів ми рекомендуємо отцю пройти тестування. Всі умови для цього є створені.

– Давайте перейдемо до історій, адже вони допомагають краще зрозуміти, як це служити в умовах пандемії. Отче Віталію, можливо, пригадаєте один-два цікавих випадки?

– Пригадуються дві історії, які вселяли в мене ще більше бажання зосередитися на цій роботі. В перший же день, коли Архієпархією було оголошено про передачу духовної семінарії, до мене зателефонував головний лікар однієї з міських лікарень та повідомив про дуже сміливу і потрібну лікарні медпрацівницю, яка однак опинилася в складній життєвій ситуації. Оскільки вона винаймала кімнату в місті і жила разом з господинею, то зараз опинилася на вулиці, бо власниця виселила її, щоби та не занесла вірус до її квартири. Перед жінкою стояв вибір: або залишити роботу та повернутися до безпечної рідної домівки, або залишитися працювати. Квартирне питання було складним, оскільки окреме житло фінансово неможливо було потягнути, а варіант з винайманням кімнати з власником міг призвести до тих же наслідків, пов’язаних із виселенням. Зараз вона живе у нас і працює у лікарні. Після її поселення в будинок, де проживали семінаристи, я зрозумів, що ми як Церква дуже потрібні медикам.

Після освячення дорого вартісного обладнання митрополитом коротке слово взяв головний лікар. Він сказав, що на даний момент у нього є 6 таких апаратів і всі задіяні, а саме сьогодні з’явився ще один пацієнт з ускладненнями, а тому вже зараз апарат працюватиме і рятуватиме життя.

Друга історія пов’язана з нещодавньою передачею катедрою ШВЛ-апарату на потреби інфекційної лікарні. Після освячення дорого вартісного обладнання митрополитом коротке слово взяв головний лікар. Він сказав, що на даний момент у нього є 6 таких апаратів і всі задіяні, а саме сьогодні з’явився ще один пацієнт з ускладненнями, і тому вже зараз апарат працюватиме і рятуватиме життя.

Ці дві історії ще раз підтвердили Божу опіку над нашими людьми та Його Провидіння відносно діяльності Церкви.

– Запитаю, щоби уточнити: у даному випадку конфесійне питання не піднімається і ви як УГКЦ тут, на Прикарпатті, готові послужити не лише греко-католикам?

– Переконаний, що ніхто з членів антикризового координаційного центру не замислювався над тим, якої конфесійної приналежності той чи інший лікар чи потребуючий. І ми ніколи не запитували їх, до якої Церкви вони ходять, адже справжнє милосердя немає меж.

– Отче Віталію, окрім того, що ви, будучи віце-екононом однієї із найбільших архиєпархій в УГКЦ, маєте багато обов’язків у церковних структурах, найперше ви є священником. Хочу запитати вас саме сьогодні у Великий Четвер таке: яким має бути священник сьогодні, в умовах пандемії? Чого від нього, на вашу думку, очікує Христос?

– Священник має бути тим, хто вселяє надію, тим, який любить повірених йому людей і проявляє цю любов через діла милосердя. Людям в цей час потрібні саме такі священики.

– Зі священниками зрозуміло. А як має поводитись сьогодні вірний Церкви? Чого від мирянина, на вашу думку, очікує Господь?

– Вірні мали б, у першу чергу, вірити в те, що Бог є милосердним та люблячим. Богові, Який є абсолютно досконалим, не властиво бути жорстоким та карати нас. Я переконаний, що допуст Божий є присутнім у цій ситуації. Не потрібно запитувати Бога: «Для чого Ти це робиш?» Але: «Що Ти хотів цим сказати?» А сказати Він хоче те, що ми у гонитві за марнотою марнот забуваємо за Нього і тим самим ризикуємо втратити Царство Боже. Цей час є даний нам саме для того, щоби над цим трохи розважити.

Не потрібно запитувати Бога: «Для чого Ти це робиш?» Але: «Що Ти хотів цим сказати?»

– Отче за декілька днів буде Пасха, і багато людей, мабуть, читатимуть це інтерв’ю, готуючи пасхальні кошики. Вони, думаю були б не проти почути декілька слів привітання, підтримки чи розради. От зараз, думаючи про кожного вірного нашої Церкви, який у найсвятковіший день у році змушений сидіти за закритими дверима власного дому, що ви хотіли б йому чи їй сказати?

– Мені дуже сподобались слова Папи Франциска: річки не п'ють свою воду, дерева не їдять свої плоди, сонце не світить саме собі і квіти не пахнуть самі для себе. Життя для інших – це закон природи. Ми всі народженні, щоб допомагати один одному. Неважливо наскільки це складно. Життя прекрасне, коли ти щасливий; але набагато краще, коли, завдяки тобі, щасливі інші. Христос воскрес!

– Воістину воскрес! Дякую вам за інтерв’ю, отче. Веселих вам пасхальних свят, і нехай у вашому серці ніколи не згасає надія.

 

Розмовляв о. Тарас Жеплінський

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *