Діти-читачі з Харківщини та…

Дитячий Міжрегіона…

На будинку, де вийшла…

В центрі Лубен, на …

На відміну від української…

Говорить Андрій Крю…

Має бути державна політика…

Говорить Дмитро Шев…

Якщо студент хоче бути…

День українськомовн…

Мова — це зброя.…

День українськомовн…

Скільки можна поступово, вже…

Скільки можна посту…

«
»

«Спогади про Крим мають стати нашою зброєю»: українські дитячі письменники пишуть про півострів

Анексія Криму та ностальгія за півостровом в останні роки знаходять відображення в українських книгах для дітей і підлітків. Що пишуть про Крим дитячі автори та як донести до цієї аудиторії сучасні проблеми? І чи варто вводити такі твори до шкільної програми з літератури?

На ці та інші запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Сергієм Мокрушиним відповідають українські письменники Володимир Нікітенко та Андрій Кокотюха, а також кандидат філологічних наук, автор чинних підручників з української літератури для 7-11 класів Олена Міщенко.



‒ Книга «Крадій спогадів», за сюжетом якої діти борються із загадковим кримським викрадачем спогадів, була презентована у вересні 2019 року. Володимире, як вам прийшла ідея цього твору? Чи мають до неї який стосунок кримські події останніх років?

Нікітенко: Вона писалася довго, з 2013 року і була задумана як сценарій анімаційного фільму. Але від історії постійно щось відвалювалося, вона не трималася купи, як мені здається. У 2016 році, після кримських подій, після усвідомлення того, що сталося, я зрозумів, що ця історія саме про Крим. Сюжет може бути досить банальним, але коли справа торкнулася Криму, історія склалася.

‒ По-вашому, чи можна в дитячій літературі подавати складні дорослі теми, зокрема окупацію Криму?

Нікітенко: Якщо ми не розповімо, розповість хтось інший, і не факт, що це буде правда. Щодо багатьох питань діти роблять напрочуд правильні висновки і самі прекрасно у всьому розбираються. Якщо є складніші проблеми ‒ треба, звичайно, пояснювати. Дитяча книжка ‒ не про хронологію подій. Це спроба озброїти їх стимулами для подальшої боротьби. Тут я вирішив, що стимулом для подальшої боротьби мають стати спогади ‒ сама наша пам’ять. Я вважаю, що це не привід для схлипувань, для занепадницьких думок ‒ вона має стати зброєю. Але в якій формі ти донесеш це послання? Напевно, для дітей ефективніше робити це у вигляді казки.


Українська дитяча література на Міжнародному книжковому ярмарку в Празі, 2018 рік

‒ А які у вас особисто відносини з Кримом?

У книзі я показую не територію, а цінність. Те, заради чого варто воювати, іти в печери, боротися з будь-якими монстрами.
Володимир Нікітенко

Нікітенко: Як я говорив на презентації, у Криму я дуже любив цілуватися ‒ і з першою дружиною, і з другою, використовуючи всі тридцять чотири лицьових м’язи, які в цьому беруть участь. Я думаю, це найповніший опис того, наскільки мені дорогий Крим. Я насправді не пережив трагедію, як багато інших, хто змушений був звідти виїхати або залишається там у незавидному положенні. У книзі я показую не територію, а цінність. Те, заради чого варто воювати, іти в печери, боротися з будь-якими монстрами. Тому справа, напевно, не в пейзажах, а в тому, що вони уособлюють і яке місце займають у нашій пам’яті.

‒ Багато хто помітив, що викрадач спогадів, який зображений на обкладинці, схожий на президента Росії Володимира Путіна. Хто це, з вашої точки зору?

Нікітенко: У зла багато облич. Можна дивитися не тільки на ілюстрації, але й звірятися з різними особами в реальності. Можна дивитися на фрески 14-го століття у Вероні, де ці особи теж цілком впізнавані. Для кожного цей образ збірний, але в якийсь конкретний момент ці риси, напевно, досить явні. Ілюстратор як один з авторів твору вклав зокрема і своє уявлення про те, як виглядає зло.

‒ Як його перемогти?

Нікітенко: Як я і сказав, тільки тим, щоб не користуватися спогадами як приводом для смутку ‒ вони мають бути зброєю. Вони мають стати порохом у гільзах нашої армії, кольоровими грифелями для наших генералів у Генштабі.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Кримський інжир» для України

‒ Чи побачать цю книгу в Криму?

Нікітенко: Ми зробили електронну версію книги, ми робимо розсилку, ми передали кілька десятків примірників для розповсюдження силами волонтерів у Криму. Наскільки це допоможе, не знаю. Коли ми зберемося в нашому Криму з дітьми, з тими, хто повернеться туди, ми просто посміємося з цієї історії, подумаємо: «Ох, як було раніше!» ‒ і почнемо жити далі.

‒ Дякую, Володимире. Книга «Таємниця підводного човна» Андрія Кокотюхи була опублікована у 2013 році, її події також розгортаються в Криму. Розкажіть про неї, будь ласка.

Це історія українського Криму для дітей. Можливо, книга дійсно в чомусь передбачила події 2014 року
Андрій Кокотюха

Кокотюха: Це третя частина моєї дитячої, підліткової пригодницької трилогії про пошуки скарбів. Якщо в першій книзі скарб шукали на землі, у другій ‒ під землею, то у третій ‒ під водою. А як тільки починаємо говорити про море, у моїй голові відразу виникає Крим. Тут ми з видавцем вирішили показати через пошуки скарбу, через пошуки затонулого підводного човна історію українського Чорноморського флоту. У книзі є балада, яку спеціально з цієї нагоди написав Сергій Жадан. Окрім того, що в ній є зашифрований ключ до розгадки розташування скарбу, вона розповідає історію про те, як Чорноморський флот України сто років тому протистояв спробі захоплення російськими більшовиками. Загалом, це історія українського Криму для дітей. Можливо, книга дійсно в чомусь передбачила події 2014 року. Взагалі, я не звичайний письменник ‒ я журналіст, і для мене важливо, щоб у вигаданих подіях вгадувалися реалії.


Андрій Кокотюха

‒ У цій книзі ви серед іншого порушили питання взаємної інтеграції Криму з іншою частиною України. Як ви дивитеся на це зараз?

Кокотюха: Я б говорив про Крим насамперед як про територію самобутньої кримськотатарської культури, яка має великі зв’язки з українською культурою та Україною як такою. Я не кажу про якусь інтеграцію, тому що Україна у нас всюди, а всі ці стереотипи породжувалися штучно всередині нашої території. Росія ще з петровських часів намагається сіяти ворожнечу на територіях, які вона прагне контролювати.

‒ Як можна розповідати дітям про те, що зараз відбувається в Криму?

Про нинішні події мають писати самі кримчани, які там живуть. Ми ж можемо розповідати в дитячих, підліткових книгах історію відносин України та Криму
Андрій Кокотюха

Кокотюха: Потрібно робити це звичайною, сухою публіцистичною мовою. Це захоплена територія, вона окупована Російською Федерацією, на півострові порушуються права корінного населення ‒ кримських татар, але ця територія буде обов’язково звільнена. Тут цілком можуть розгортатися події українських дитячих і дорослих книг, але вже після звільнення, коли почнеться реінтеграція. Я вважаю, що все це можна буде відрефлексувати, тільки коли Росія звідти забереться. Про нинішні події мають писати самі кримчани, які там живуть. Ми ж можемо розповідати в дитячих, підліткових книгах історію відносин України та Криму ще з часів Кримського ханства ‒ точно так само, як це зробив я.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Немає хорошого знайомства з минулим і сучасністю»

‒ Дякую, Андрію. Олено, чи зможемо ми побачити подібні книги про Крим в українській шкільній програмі?

Міщенко: Питання шкільних програм ‒ одне з найболючіших, навколо цього тривають постійні дискусії. Ми маємо пояснювати дітям, що таке Крим, де він, чий він. Діти, які підростають у період окупації півострова, ніколи не бували там і не уявляють, що це таке. На жаль, наша шкільна програма надто повільна й неповоротка. Я вважаю, що було б здорово внести в неї прекрасну книгу «Таємниця підводного човна», інші твори ‒ дітям було б дуже цікаво.

Активно пропагувати хороші ідеї, агітувати дітей вчити історію своєї країни, історію кримськотатарського народу ‒ це насправді дуже важливо
Олена Міщенко

Ми всі говоримо про те, що вони не читають ‒ так їм треба давати щось захопливе. Література про Крим виконувала б відразу кілька функцій. Ми сміємося над своїм північним сусідом ‒ як вони агресивно нав’язують ідею «русского міра», одягають дітей у костюми часів Другої світової війни ‒ але у пропаганді та агітації як таких нічого поганого немає. Активно пропагувати хороші ідеї, агітувати дітей вчити історію своєї країни, історію кримськотатарського народу ‒ це насправді дуже важливо. Програма з української літератури має містити такі твори, а ми майже не використовуємо цей апарат ‒ у нас вийшло рудиментарне продовження радянських навчальних програм.


Презентація кримськотатарського історико-етнографічного журналу «Къасевет» на фестивалі «Книжковий арсенал», 2016 рік

‒ Що з цим можна зробити?

Міщенко: Можливо, мало б сенс розділити українську класичну літературу та сучасну. Ми часто сподіваємося на те, що діти якось самі здогадаються, що відбувається навколо, адже вони живуть поруч з нами, але вони не дивляться телевізор і новини ‒ вони сидять у гаджетах. У підсумку виходить, що наш найбільший актив для впливу на дітей це школа, так додаймо хороші книжки до шкільної програми. Дітей потрібно відірвати від радянських традицій вивчення історії та літератури і нарешті занурити у сучасний літературний процес.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *