Діти-читачі з Харківщини та…

Дитячий Міжрегіона…

На будинку, де вийшла…

В центрі Лубен, на …

На відміну від української…

Говорить Андрій Крю…

Має бути державна політика…

Говорить Дмитро Шев…

Якщо студент хоче бути…

День українськомовн…

Мова — це зброя.…

День українськомовн…

«
»

«Нам є що запропонувати українському читачеві»: Джеміле Сулейманова про дитячу кримськотатарську літературу

«Кримський інжир» ‒ українсько-кримськотатарська антологія, заснована на роботах однойменного літературного конкурсу. Це чи не єдине видання останніх років, де зібрані сучасні твори кримськотатарською та українською мовами.

Серед робіт, зібраних на конкурсі «Кримський інжир», є й дитяча кримськотатарська література. Про те, які проблеми перед нею стоять, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Сергієм Мокрушиним розповідає літературознавець, член журі конкурсу «Кримський інжир» Джеміле Сулейманова.



‒ Джеміле, в якому стані зараз дитяча література кримськотатарською мовою?

‒ Зараз час складний і цікавий. Радує, що у нас з’являються все нові й нові автори, які пишуть для дітей, причому не тільки віршики, а й прозу, і більш серйозні твори ‒ казки або фантастичні оповіданнячка. Хотілося б відзначити, що попередня кримськотатарська дитяча література періоду депортації та повернення до Криму за інерцією продовжувала розвиватися у стилі радянської ‒ тобто була дидактичною, повчальною, орієнтувалася на вік дошкільний і до 10 років. Зараз ми, на жаль, не можемо похвалитися літературою для підлітків: таких захопливих прозових творів у нас ще немає, але тенденція намічається.

‒ Яких авторів ви виділили б?

Найважливіше зараз ‒ захопити підлітковий пласт, у нас він абсолютно порожній

‒ У період депортації та повернення це Білял Мамбет, наш класик Ервін Умеров з чудовими віршами та казками, Айше Кокієва, Наджиє Аметова, Юнус Кандимов, Решид Меміш ‒ цікавий дитячий поет. Це золотий фонд, тому що автори знали кримськотатарську мову як рідну. У новітній дитячій літературі я б у зв’язку з цим відзначила Ельмаз Бахшиш з її чудовою мовою та відчуттям дитячої психології. Також не можна не назвати Лілію Муратову, Сусанну Джемілєву, Сафета Сейдамета, Майє Софет. Деякі з них, на жаль, більше пишуть російською мовою, але автори все одно перспективні. Найважливіше зараз ‒ захопити підлітковий пласт, у нас він абсолютно порожній. Після повернення до Криму ми втрачали читачів, а у них втрачався інтерес до рідної мови. Якщо постаратися заповнити цю прогалину, тоді є ймовірність прищепити любов до рідної мови з дитинства.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Кримський інжир» для України

‒ Нинішні діти добре знають кримськотатарську мову?

‒ Думаю, що 70% з них до 5-6 років можуть розповісти віршик, вони розуміють, про що йдеться. Але вже починаючи з 3-4-5 класів мова втрачається, залишається лише на побутовому рівні. Нічого читати, дивитися, слухати кримськотатарською.

‒ Чи змінюється тематика творів у зв’язку з актуальними подіями, проблемами?

‒ У період депортації дітей абсолютно захистили від проблем. Єдине, що ми могли прочитувати, це любов до батьківщини, збереження традицій тощо. Зараз мені здається, що тоді дітей навіть надто захищали. Що стосується новітньої прози та поезії для дітей, я, на жаль, теж не можу сказати, що ми якимось чином вчимо їх бачити проблеми, яких накопичилося безліч. Варто визнати, що цьому приділяється недостатньо уваги.

‒ Що надсилають вам на літературний конкурс «Кримський інжир»? Де це можна почитати?

‒ Це і проза, і поезія. Лілія Муратова запропонувала нам казку, аналогів якої я в нашій літературі не знаю. Цінність цього автора в тому, що вона пише своїм південнобережним діалектом. Ельмаз Бахшиш надсилає вірші. Дуже радує, що у нас є щомісячний літературний журнал, в якому все-таки щось друкують, і батьки можуть знайомитися з новою літературою. Є також електронний ресурс Qirim Junior, де збирається вся дитяча література. Але коло тих, хто читає, дуже вузьке, тому що батьки приділяють недостатньо уваги цьому питанню. У сучасних школах у Криму проблеми з вивченням кримськотатарської мови, а нинішні батьки ‒ дуже молоде покоління, 25-35 років, і вони самі недостатньо добре знають її. Я вважаю, що школа може вирішити багато проблем, але не будемо заглиблюватися.

‒ Який стан справ з книговиданням?

Кожен кримськотатарський автор розуміє, що його книги не надрукують великим тиражем рідною мовою, і він не зможе окупити витрати

‒ Кожен кримськотатарський автор розуміє, що його книги не надрукують великим тиражем рідною мовою, і він не зможе окупити витрати. Невідомо, чи захочуть видавництва зв’язуватися з ним. Звичайно, є невеликі видавництва, які йдуть на співпрацю. Ми намагалися видавати книги на материковій частині України, але матеріально це також дуже складно.

‒ Можливо, варто було б перекладати кримськотатарські книжки українською і навпаки?

‒ Безумовно. Переклади збагачують і літературу, і читачів. У «Кримському інжирі» у нас є окрема номінація щодо цього. У нас є що запропонувати українському читачеві, причому я говорю не про класику столітньої давності, а про сучасні твори. Є прекрасні казки й балади. Я також вважаю, що кримськотатарські книжки могли б збагатити українську шкільну програму. Таким чином дітей можна познайомити з нашим народом, налагодити ці зв’язки, починаючи з дитинства.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *