«Машину репресій треба було зупинити і знищити»: засновник «Безсмертного барака» Андрій Шалаєв про минуле та сьогодення терору

Російський проєкт «Безсмертний барак» створений Андрієм Шалаєвим у травні 2015 року. Оголошена мета ‒ зберегти спогади, розповіді, документи та свідчення періоду репресій в історії СРСР та Росії. Про те, як «Безсмертний барак» допомагає сучасникам знайти предків і не тільки, які відомі історії пов’язані з Кримом і чим страждає російська державна політика пам’яті в цьому відношенні, в ефірі Радіо Крим.Реалії розповів сам Андрій Шалаєв.



‒ Як створювався ваш проєкт, Андрію?

‒ Усі ми знаємо, що є такий проєкт «Безсмертний полк», створений в 2012 році. У 2015-му люди, які не мали можливості вийти з портретами своїх родичів, оскільки ті були репресовані і не брали участь у війні, майже не змовляючись почали викладати в соцмережах ці історії. Люди були, їх розстріляли, і пам’ять про них теж хотілося зберегти. Ми спочатку створили спільноту, а потім вже вирішили зберегти це все в єдиній базі. Так створили сайт, який працює і донині.

‒ Яка концепція «Безсмертного барака» зараз?

Деякі історії вражають, за ними фільми можна знімати, а їх не зберігали. Це і є та сама наша історія

‒ Основа проєкту ‒ сімейні історії про конкретну людину. Багато інформації на нашому сайті, яку надсилають нам родичі, ніколи не потрапила б у музеї. Деякі історії вражають, за ними фільми можна знімати, а їх не зберігали. Це і є та сама наша історія. У нас на сайті два розділи: книга пам’яті й те, що додають самі родичі ‒ там понад 40 тисяч історій.

‒ Тобто це інформаційна база, де можна спробувати знайти своїх предків?

‒ І не тільки. Нас дуже радує, коли люди знаходять на сайті своїх живих родичів: дуже важливо відчувати підтримку, що ми робимо все це не дарма. З найвідоміших людей, які знайшли у нас родичів ‒ один із творців повітряно-десантних військ. У нього була розділена сім’я: спочатку одна внучка написала, потім інша, і вони з’єдналися ‒ тепер разом ведуть сторінку на нашому сайті. До нас переважно звертаються люди, які нічого не знають про своїх родичів, щоб ми допомогли знайти архіви, куди можна написати, знайти фотографію, тому що ніколи не бачили цю людину. Часто знають тільки прізвище, ім’я та по батькові, рік народження ‒ а іноді й цього не знають, але намагаються хоч щось знайти. Ми, звичайно, прагнемо всім допомогти, наскільки це можливо, враховуючи, що проєкт волонтерський. У нас два топових хештеги: #памятькричи і #бессмертныйбарак ‒ і вони добре відображають той сенс, який несе сам проєкт.

‒ Як шукати інформацію про репресованих родичів?

‒ В Україні було випущено дев’ять томів книг пам’яті, вони містять у собі близько 30 тисяч записів про людей, репресованих у 1930-і та під час червоного терору. Основна прив’язка ‒ 1937-1938 роки. Вони всі є у нас на сайті. Якщо хтось знайшов там свого родича, треба подивитися архівний код, який є майже у половини записів. Можна зробити за цим номером запит до місцевого архіву в Криму й отримати якісь документи, або шукати далі. Якщо людина була розстріляна, треба звертатися до ФСБ, якщо була депортація ‒ в інші структури. Ситуації різні, немає єдиного стандарту. До кожної історії доводиться підходити окремо, підказувати родичам, куди звернутися. Адже справи репресованих перебували і в таборах. Але починати потрібно саме з записів у книгах пам’яті.

‒ Якщо говорити про Крим ‒ чи багато історій, пов’язаних з ним?

Точне число репресованих назвати неможливо щодо жодного регіону Росії. У нас немає відкритих архівів, як в Україні, і досить багато перешкод, щоб дати адекватну оцінку

‒ По-перше, був червоний терор ‒ близько 120 тисяч репресованих. Другий етап ‒ розкуркулення 1930-х, третій ‒ 1937-1938 роки, зокрема й розстріли інтелігенції, відомих письменників і поетів, потім депортація кримських татар 1944 року. Точні цифри назвати неможливо щодо жодного регіону Росії. У нас немає відкритих архівів, як в Україні, і досить багато перешкод, щоб дати адекватну оцінку.

‒ Є відомі у Криму революціонери, які брали участь у терорі: Бела Кун, Розалія Землячка. Можете додати ще якісь історії?

‒ Насправді історії цих двох вже настільки відомі, що за ними втрачаються інші товариші, які любили знищувати людей, любили розстрілювати і бути присутніми при розстрілах. Чомусь завжди опускається ім’я Яніса Брезгала, який був директором Ялтинського палацу (мабуть, мається на увазі Лівадійський палац ‒ КР). Він заслужений діяч культури, хоча очолював ЧК Євпаторії і сам брав участь у розстрілах. Дуже багато документів на нашому сайті підписані його ім’ям. Серед відомих катів також Лаврентій Якушев, якого нагородили Орденом Червоної Зірки після того, як він спалював дітей. Він відомий тим, що 11 осіб замість розстрілу спалив живцем. Потім пішов на пенсію і став прекрасним дитячим письменником.

‒ За що могли репресувати людину в Криму?

Під репресії міг потрапити абсолютно будь-хто. Під час розкуркулення всі, у кого були будинки із залізним дахом або більше ніж двоє поросят, корів, оголошувалися куркулями

‒ У першу чергу, Крим знаменитий депортацією кримських татар, греків і німців. Червоний терор ‒ це інтелігенція, військові, дворяни. Відомо, що в Криму була розстріляна княгиня Трубецька. У НКВД проводили окремі операції щодо національностей, потім були сталінські списки. Під репресії міг потрапити абсолютно будь-хто. Під час розкуркулення всі, у кого були будинки із залізним дахом або більше ніж двоє поросят, корів, оголошувалися куркулями. Словом, знищити могли будь-кого, хто чимось відрізнявся від інших. Переважно репресії стосувалися найсильніших, найпрацьовитіших, які вирізнялися із загальної сірої маси якимись чеснотами. Може, у людини квартира була хороша ‒ чекістам теж треба було десь жити.

‒ Чи зверталися до вас за допомогою кримчани?

‒ Так, у нас є близько 120-140 історій, які так чи інакше пов’язані з Кримом. Прямо зараз ми шукаємо матеріали про 30 осіб. Звичайно, зараз через самоізоляцію пошук загальмувався, але заявки надходять.

‒ Чи можете пригадати якісь із цих історій, пов’язані з Кримом?

‒ Можна згадати Мойсея Вайнберга, який склав відому пісню про Вінні-Пуха. Він був засуджений за те, що нібито за завданням відомого режисера Соломона Міхоелса мав створити на території Криму єврейську республіку. Вайнберга допитували й катували, він ні в чому не зізнався. Коли Сталін помер, його відпустили, а пізніше реабілітували. Також є відома історія акторки Марії Капніст: вона розповідала, як у Криму розстріляли її батька, а потім вже в серпні 1941 року заарештували її саму, і вона вийшла з таборів тільки у 1958-му. Потрапила молодою жінкою, вийшла вже старенькою. Відомий горілчаний магнат Петро Смирнов втік з Москви до Криму, там його зловили і упродовж п’яти днів щоранку виводили на розстріл: ставили, заряджали гвинтівки, потім давали відбій. Зрештою, на шостий день він втік ‒ щоправда, життя у нього потім склалося не так вдало.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Росія тюремна: третій вал арештантської літератури

‒ Тим часом у Криму в роки після російської анексії проводять виставки, присвячені роботі органів НКВС і КДБ на півострові. Як ви можете це схарактеризувати?

Люди, які працювали в КДБ, передали всі ці навички далі, і все триває по накатаній. Цю машину треба було зупинити і знищити. Її не знищили, вона отримала нові літери і поїхала як ФСБ

‒ Всі ці масові репресії у нас на пострадянському просторі досі завдають певної шкоди людям. Те саме в Криму. Останній офіційний репресивний акт на півострові за часів СРСР відбувся 4 грудня 1987 року ‒ це не так далеко від нас. У принципі, зараз у Криму триває те саме, наприклад, зі «Свідками Єгови». Начебто їх реабілітували, але влада вирішила злісно продовжувати репресії проти них. Те саме з політичними репресіями: нехай не в такому масштабі, не в такому форматі, але вони є. Люди, які працювали в КДБ, передали всі ці навички далі, і все триває по накатаній. Цю машину треба було зупинити і знищити. Її не знищили, вона отримала нові літери і поїхала як ФСБ. Без прямої зупинки машини державного терору, без того, щоб вивчити якісь уроки і внести це в історію, ми будемо спостерігати це й надалі ‒ швидше за все, у більших масштабах.

‒ Чи є досвід інших країн у цьому плані?

‒ У НДР відкрили архіви і назвали всі імена, включаючи інформаторів. У Латвії зробили те саме ‒ і нічого страшного. Так, у когось пішла під укіс репутація, але це речі, які потрібно знати. У Криму, в Україні було дуже багато інформаторів. Так ось, після цього робимо музей на Луб’янці замість ФСБ і організовуємо нову структуру, в якої забираємо абсолютно непотрібні їй функції. Всі ці п’яті відділи створені не для того, щоб убезпечити державу, а для того, щоб знищувати людей, які можуть якось висловлювати свою думку. Тільки після повного знищення цієї структури можна створити щось нове. Те жсаме з тюремною системою.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *