Хто такі медичні капелани? І чому Церква – інститут гігієни? – Інтерв’ю зі с. Севастіяною Карвацькою

Медпрацівники вийшли на нову передову боротьби із невидимим ворогом, який уразив вже понад 3 мільйони людей по всьому світу, з них понад 200 тисяч померли. В Україні з 9410 інфікованих осіб 239, на жаль, переставились до вічності. Церква в Україні пліч-о-пліч із державою стала до активної боротьби із цією смертельною хворобою.

Найближче до передової перебувають медичні капелани і Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, які мають безпосереднє відношення до лікарів та хворих. Не кожен хворий є інфікований новим ще недослідженим вірусом, але кожен ним може стати. Як правильно пройти це випробування пандемією, залишившись неураженим? На що покладатись – віру чи здоровий глузд? Хто такі медичні капелани, і чи є насправді Церква безпечним середовищем для вірян? Про це і не тільки в інтерв’ю із сестрою Севастіяною Карвацькою, яка очолює Комісію УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

Христос воскрес!

Сестро Севастіяно, вітаю Вас із великим святом Христового Воскресіння.

Як Ви переживаєте цьогорічну Пасху?

Воістину воскрес, отче. Цього року сенс Пасхи є особливо видимий. Як монахиня, у святкуванні Великодня я завжди на перше місце ставлю подію Воскресіння. У такому контексті я переживала і Страсний тиждень. Цього року він був особливий тому що, переживався поруч із повним молитовним правилом, яке сестри-василіанки виконують, я мусіла бути там, де потребували мене теперішні зобов’язання голови Комісії душпастирства охорони здоров’я. Я мала зустрічі у міській та обласній радах, зустрічі з медиками, які просились на проживання. Власне, із тими першими медичними працівниками, медсестрами, лікарями, які заїхали на проживання до Патріаршого дому тиждень перед Воскресінням. Навіть сам день Воскресіння проживався у телефонній розмові з тими, хто ще під’їжджав до нас. Цікавилася, як вони себе почувають, чи все гаразд у них. Не хотілось залишати їх, хоч у комфортному домі, який Блаженніший Святослав віддав на проживання медичних працівників, але сам-на-сам у чотирьох стінах. Хотілось все ж таки, щоб і вони мали святковий настрій, щоб і вони сіли всі разом, навіть перебуваючи у карантині, за святковий стіл.

Ви згадали про те, що очолюєте Комісію УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. Розкажіть, будь ласка, про те, як змінилась інтенсивність життя комісії у зв’язку із пандемією?

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я покликана до життя у 2004 році Блаженнішим Любомиром. До цього часу у комісії ми працювали зі здоровим суспільством, з медиками, які потребували нашої психологічної допомоги. Останніми роками у зв’язку із тим, що живемо у часі війни, ми працювали з військовими, над їхньою психологічною реабілітацією. Багато працювали з особами, які втратили дитину через аборт, видавали чимало посібників, як душпастирі мають поводитись у тих чи інших ситуаціях. Наша комісія дбала про психологічний та духовний супровід медичного капеланства, а ця пандемія, світове захворювання, вірус, скерував нас до іншого способу праці.

Тепер, у першу чергу, ми намагаємося звернути увагу на людей, які перебувають у великій небезпеці захворювання, і на тих, які вже захворіли. Також працюємо, щоб запобігти захворюванню і медикам, і самим людям, а особливо медичним капеланам.

Тепер, у першу чергу, ми намагаємося звернути увагу на людей, які перебувають у великій небезпеці захворювання, і на тих, які вже захворіли. Також працюємо, щоб запобігти захворюванню і медикам, і самим людям, а особливо медичним капеланам, які мають безпосереднє відношення до хворих, що перебувають у зоні ризику. Тому тепер працюємо у такому дусі. Останнім часом було розроблено дуже багато різних документів, пропозицій, побажань, рекомендацій для медичних капеланів, як поводитись їм зараз у цей час пандемії у лікарнях із хворими, як відбувати їхні служіння, як провідувати хворих, як уділяти Найсвятіші Тайни тощо.

Ви згадали і за медичних капеланів, і за медпрацівників. Скажіть, будь ласка, кому належить пріоритет вашого служіння як комісії? Комісія через священників служить мирянам, у тому числі й медпрацівникам, чи комісія опікується медичними капеланами, аби ті вже на своїх місцях служили мирянам?

Найперше комісія дбає про медичних капеланів. Їх налічується близько 120. Вони служать по цілій Україні. Перед цією пандемією ми проводили двотижневі реколекції для понад 60 медичних капеланів. Тоді вже спостерігалися початки захворювання, вже лунали питання від медичних капеланів до отця-реколектанта про те, як потрібно поводитись у тих чи інших ситуаціях. Карантину однак ще не було.

Окрім опіки самих медичних капеланів, через них ми служимо і всім медичним працівникам. Я, наприклад, входячи як голова Комісії до антикризового центру УГКЦ, маю ще додаткові зобов’язання дбати безпосередньо за медиків, за їхнє психологічне і фізичне здоров’я, рекомендувати і пропонуючи їм наші об’єкти для проживання, проходження обсервації тощо.

Про медичиних капеланів. Як виглядає їхнє служіння у нинішніх умовах?

Кількість медичних капеланів із приходом пандемії не зменшилась. Єдине, що вони також зараз переживають період карантину. Місця їхньої праці – певні каплички чи вестибюлі в лікарнях – де вони щоденно служили Літургії, спілкувалися з хворими, уділяли Найсвятіші Тайни, тепер є недоступними, тому що на час карантину адміністрація багатьох лікарень чи невеликих амбулаторій просить максимально скоротити візити абсолютно всіх, в тому числі й медичних капеланів.

Адміністрація багатьох лікарень чи невеликих амбулаторій просить максимально скоротити візити абсолютно всіх, в тому числі й медичних капеланів.

Служіння в цих умовах виглядає дещо по-іншому: ми розробили флаєри, де є молитва на оздоровлення від пандемії коронавірусу. Там розміщена також інформація про онлайн-ресурси, за якими люди зможуть переходити і спільно молитись Літургію чи інші молитви онлайн. На флаєрі вказується ім’я медичного капелана і його контакти. Згідно розпрацьованого плану, капелани більше спілкуються із людьми не безпосередньо, але через різні засоби комунікації. До цього, власне, й закликає наша Церква, – щоб якнайменше було особистої комунікації, але щоб медичні капелани могли зустрічатися, підтримувати хворих, медичних працівників онлайн.

Сестро, що в цій ситуації, яка зараз склалася, Вас найбільше вражає у служінні Церкви як позитивно, так і негативно?

Позитивними є ті моменти, що наша Церква ніколи не залишає своїх людей осторонь. Які події не відбувалися б у світі чи у державі – велике переслідування УГКЦ у минулому століття, війна, пандемія, – наша Церква ніколи не стоїть збоку, вона завжди є відкритою і використовує усі можливі засоби для того, щоби бути з людьми. Ми як Церква дбаємо про те, щоб самотні, бідні, хворі, які залишаються вдома, не були голодними, щоб медичні працівники могли поселитися у Домі Патріарха, відчувати себе як вдома, відбуваючи карантин. Коли маємо відповідні засоби захисту чи антисептики, ділимося ними з медиками чи людьми, які не можуть собі їх придбати.

Які події не відбувалися б у світі чи у державі – велике переслідування УГКЦ у минулому століття, війна, пандемія, – наша Церква ніколи не стоїть збоку, вона завжди є відкритою і використовує усі можливі засоби для того, щоби бути з людьми.

Негативи також, на жаль, є присутні. І це, перш за все, страх. Хотілося б, щоби всі активно долучилися до праці. Є такі особи, які нейтрально до цього відносяться. Навіть байдуже. Однак ці негативні аспекти губляться серед великої кількості позитивних.

Що можете сказати про медпрацівників? Як вони, згідно Ваших спостережень, зустрілися із викликом пандемії? Блаженніший говорив про те, що вони зараз на передовій. Ви ж знаходитесь найближче до них. Що можете розповісти про їхні переживання?

Нещодавно, рік ще не пройшов із цього часу, я працювала у відділенні кардіохірургії. Там я могла зустрічатися із тим, з чим зустрічаються медики. Перебуваючи в декількох країнах, я мала нагоду бачити медичну сферу з різних ракурсів. В Австралії я навчалась і працювала. В Америці лікувалась і бачила зсередини їхню медичну систему. Останніх 13 років я працювала у Львівській обласній лікарні, і там бачила ситуацію. Прикро, що наші медичні заклади не є забезпечені всім необхідним для того, що потрібно для повноцінної праці кожного медика. Однак я завжди зауважувала і тепер зауважую, що наші медики вміють вийти з будь-якої ситуації, вони вміють допомогти, вміють зарадити, вміють часом з нічого зробити щось. І це завжди подивляло інших лікарів, які приїжджали до наших лікарень з інших країн. Вони завжди були здивовані тим, як наші медики вміють вийти з часом безвихідної ситуації і зарадити собі. В ситуації цієї пандемії ми, на превеликий жаль, маємо щоразу більше повідомлень про це, що у списки інфікованих потрапляють лікарі. Це дуже сильно болить, особливо, мене як медика. Я дуже за це переживаю. Думаю, що причиною цього є брак засобів особистого захисту, які медики потребують у цій ситуації.

Іноземні лікарі, які приїжджали до українських лікарень, завжди були здивовані тим, як наші медики вміють вийти з часом безвихідної ситуації і зарадити собі.

Хтось каже про покарання, хтось говорить про виклик, хтось – про можливість. А от Ви як людина богопосвячена як охарактеризували б пандемію з богословської точки зору?

В історії вже ставалися епідемії, пандемії, і вони завжди приносили із собою багато смертей. Сучасна пандемія є вже сьомою в історії. Вважаю, що Господь нікого не хоче покарати. Бог є любов. Він у своїй любові є завжди прихильний до людини. Ця ситуація по-перше, якщо брати з медичної точки зору, має десь свій початок. Чому вона сталася? Це питання швидше до науковців, генетиків, біологів, вірусологів. З іншого боку, вважаю, що це є також якийсь момент застанови, адже часом люди, переживаючи лише за своє життя, не можуть усвідомити, що поруч триває війна, що існують великі пандемії тощо. Коли я була маленькою, наша бабця розповідала про війну. Я собі подумала, що ніколи в часі війни жити не буду. На жаль, ми, які живемо у наш час, маємо безпосереднє відношення до війни, маємо відношення до серйозної пандемії. Я думаю, що кожна ситуація має нас чогось навчити, переосмислити наше життя, кожного зокрема. Я думаю, що ми всі повинні кожен день цієї пандемії переживати, як книгу, гортаючи листок за листком: чого вона мене навчила сьогодні, чого навчить завтра, і чого мене навчить ця книжка вкінці, коли настане the end.

Ми всі повинні кожен день цієї пандемії переживати, як книгу, гортаючи листок за листком: чого вона мене навчила сьогодні, чого навчить завтра, і чого мене навчить ця книжка вкінці, коли настане the end.

Повернімося до Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я, до її практичної діяльності. Розкажіть, будь ласка, про ініціативи, які вдалося втілити і про ті, які плануєте.

Перш за все, ми заключили договір з усіма лікарнями Львівщини. Всього їх є 9, але з них лише 4 приймають уражених коронавірусом. Згідно договору, вони можуть розраховувати на наші об’єкти: Патріарший Дім у Львові, реабілітаційний центр у Брюховичах та будинок у Новояворівську.

На сьогоднішній день захворювання на Львівщині є, скажімо, контрольоване. Лікарні мають виділені певні місця, де їхні працівники, які повахтово працюють, можуть відпочивати. Наразі до нас звернулися 3 лікарні із проханням, щоби Патріарший Дім прийняв їхніх працівників після вахтових чергувань. Маємо у домі Патріарха 38 медичних працівників. Вони ротують: коли приходять їхні ПЛР тести із негативним результатом, вони від’їжджають до своїх домівок.

Медиків, які проживають у Патріаршому домі, ми харчуємо, вони мають дворазове харчування. Також тут, спільно із «COVчегом» Львівської архиєпархії, Патріарший дім забезпечує теплими обідами мешканців Сихівського регіону.

Їх налічується близько 100.

У сфері медичного капеланства я вже згадувала за флаєри, які є одним зі способів комунікації із хворими та медпрацівниами. Цього тижня будуть також засоби особистої безпеки для медичних капеланів: макси, шапки, бахіли, рукавиці, халати, антисептики. Ми масово їх закупили і тепер будемо розсилати до всіх голів єпархіяльних Комісій, а ті роздаватимуть їх медичним капеланам.

Попередньо Ви згадували про те, що капелани намагаються уникати фізичного контакту із медичними працівниками та хворими. Для чого їм захисні костюми?

Продовжують функціонують інші відділення, де є інфаркти, інсульти, онкологія тощо. Кожна лікарня переживає період карантину, але не звертаймо всієї уваги лише на коронавірус! Кожен день маємо безліч смертей, наприклад, від ДТП.  Маємо і онкохворих, які помирають щодня, і це не одиниці, на превеликий жаль. Маємо інші серйозні патології, маємо дитячу онкологію. Ми не можемо залишити осторонь тих людей, які, не маючи відношення до коронавірусу, на жаль, помирають. Їхні рідні просять медичного капелана, священника, щоб той супроводжував помираючу особу в останні хвилини життя Сповіддю та іншими потрібними Таїнствами.

Ми не можемо залишити осторонь тих людей, які, не маючи відношення до коронавірусу, на жаль, помирають.

Дуже доречно Ви сказали, що, коли ми говоримо «коронавірус», «пандемія», забуваємо про інших потребуючих людей, які не мають найменшого відношення до цієї хвороби, але також потребують послуги медичного капелана.

Я дуже пишаюсь тим, що маємо знаменитих медичних капеланів. Блаженніший Святослав запрошує бути біля людей, не відмовляти їм. І саме ці священники, не зважаючи ні на що, ніколи не відмовляють потребуючим, навіть у найважчих ситуаціях. Звичайно, вони у цей період карантину вживають усі засобів особистої гігієни та особистого захисту.

Сестро, маю запитання про парафіяльних священників. На одній із парафій я мав нагоду чути, як священник цікавиться: «Що робити мені, простому священнику, коли кличуть до лікарні?» Що Ви йому відповіли б? Чи йти до лікарні є справою лише медичного капелана?

Повернімося до часів підпілля. Були моменти великої небезпеки. Це була небезпека 20-30 років каторжних робіт, виселення на Сибір, однак наші священники, не зважаючи ні на що, шукали можливості відправити Святу Літургію ночами в лісі, на морозі, в парку – будь-де, була б лише нагода сховатися. Мені здається, що неправильно зараз ховатись тільки за медичних капеланів, мовляв: «Зараз епідемія, мене це не стосується, карантин, я собі сиджу вдома, а ти, медичний капелан, – прошу дуже!» Звичайно, кожен повинен виконувати свою роботу, свою функцію, своє призначення, але мені здається, що Господь Бог є понад усе, і понад усе Його сила, понад усе Його опіка над нами. Мені здається, що всі ми маємо своє призначення в житті, та я б не бажала, щоби священник відмовив уділити Святі Тайни хворому чи помираючому лише тому, що він не є медичним капеланом. Хочеться, щоб священники були завжди присутні, коли є така потреба.

Всі ми маємо своє призначення в житті, та я б не бажала, щоби священник відмовив уділити Святі Тайни хворому чи помираючому лише тому, що він не є медичним капеланом.

Проте ми абсолютно розуміємо ситуацію теперішню із коронавірусом. Є інфекційні відділення, і не варто свідомо наражати себе на небезпеку. Як є така річ, із різних послань Папи Римського, Блаженнішого, єпископів знаємо, що кожна людина (варто людям про це пригадувати) може збудити у серці щирий жаль за гріхи, зробити іспит сумління. Я вірю, що Господь у своїй любові та своїм милосерді прийме це. Коли ж людина одужає і все буде гаразд, вона матиме можливість прийти висповідатися і запричаститися, як це ми робили буквально донедавна.

Для уточнення: медичний капелан у інфекційне відділення не заходить?
Ми не рекомендуємо. Адже в такому випадку людина свідомо потрапляє у місце, де може заразити і себе і інших. Якщо би так було, священники могли б дійсно стати тими, хто спричиняється до поширення пандемії, а не протидії їй. Так не є. Як на мене, в даній ситуації маємо мати велику довіру до Бога, але рівно ж користуватися здоровим глуздом.

Як Ви прокоментували б твердження про те, що Церква є розсадником коронавірусу?

Річ у тому, що всюди є присутні різні сили. Візьмемо ЗМІ. Окремі телеканали, журналісти лише чекають на момент, щоб очорнити нашу чи якусь іншу Церкву, показати її у недоброму світлі. Так завжди було: часом менше, часом більше. Зараз, у період такої непевності, є сприятлива нагода, щоби церковні неприятелі вишукували різних негативних моментів, помилок і висвітлювали їх. От приклад у Києві із Києво-Печерською лаврою, у Львові із Сихівською церквою тощо. На мою думку, це ніщо інше, ніж намагання підірвати церковний авторитет.

А як Ви охарактеризували б Церкву в умовах пандемії? Церква є не розсадником коронавірусу, а…

…інститутом гігієни, який дослівно і поетапно не лише бореться, але й рекомендує, пропонує, ділиться, як поводитись так, щоби найменше зашкодити собі особисто, суспільству і людям. Це я про УГКЦ. Про інші Церкви говоритимуть ті, хто краще їх знає.

Церква є інститутом гігієни, який дослівно і поетапно не лише бореться, але й рекомендує, пропонує, ділиться, як поводитись так, щоби найменше зашкодити собі особисто, суспільству і людям.

На завершення, сестро Севастіяно, що Ви хотіли б донести до пересічного греко-католика, священника, який буде читати це інтерв’ю?

Я би завжди дуже бажала, щоби було більше таких людей, які вміють побачити когось, хто є одинокий, самотній, хто потребує нашої допомоги і підтримки. Коли зараз дивимось на цей час, бачимо осіб, волонтерів, які є присутні, вони допомагають, розвозячи обіди. Їх не так багато. Однак навіть ті люди, які є, дуже сильно виснажуються. Люди в нас чудові. У нас прекрасні священники, прекрасне монашество. Та часто між ними присутній страх. Страх заразитися і принести цю хворобу до своїх спільнот, до своїх родин.

Я б хотіла донести до наших людей, що, творячи добро, Господь його обов’язково побачить. Ми є всі під опікою Господньою. Бажала б, щоби було більше тих, які стараються вийти на зустріч тим, яким тяжче, які немічніші від нас. Також я дуже хотіла б звернулася до деканів, парафіяльних священників, аби ті звернули увагу на своїх медичних капеланів, бо, по великому рахунку, медичні капелани сьогодні – це священники, які є волонтерами у медзакладах. Я прошу підтримати кожного медичного капелана!

 

Розмовляв о. Тарас Жеплінський

Фото: Назарій Жеплінський

 

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *