Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Проповідь Блаженнішого Святослава у Неділю самарянки під час Літургії в Соборі Воскресіння Христового

В сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Ісуса Христа біля криниці. І вся розмова, яку Він веде з жінкою самарянкою, це є розмова про джерело, про спрагу, про здатність цю спрагу затамувати, про те, звідки взяти цю живу воду, яким чином мати доступ до цієї води.

Проповідь Блаженнішого Святослава
Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви
у Неділю самарянки під час Літургії в Соборі Воскресіння Христового

 

Вода, що я дам, стане джерелом води, що б’є у життя вічне.

 

У книгах Священного писання ми часто бачимо образ Бога як джерела. У різних частинах Писання ми чуємо благовіст про те, що наш Бог є вічнопливучим джерелом життя. Увесь світ, усе сотворіння, ми з вами живемо, існуємо саме через те, що з того джерела випливає нам життя. Коли людина перестає мати доступ до цього джерела, вона починає завмирати, задихатися, а коли прямо не можливо з того Джерела черпати, людина вмирає.

І в сьогоднішньому Євангелії ми бачимо Ісуса Христа біля криниці. І вся розмова, яку Він веде з жінкою самарянкою, це є розмова про джерело, про спрагу, про здатність цю спрагу затамувати, про те, звідки взяти цю живу воду, яким чином мати доступ до цієї води.

Цікаво, що Христос приходить і сідає біля криниці Якова. Ми добре знаємо, що стародавні криниці були плодом певної особистої зустрічі патріархів з живим Богом. Будуючи криниці, вони будували певні пам’ятники особистого духовного досвіду, тої можливості доступу до того вічно пливучого джерела життя, яке на обітованій землі Господь Бог відкрив своєму народові.

Цікаво, що біля цієї криниці Якова Христос сьогодні об’являється нам як та справжня єдина криниця. Він є Син Божий, який у собі носить оце вічно пливуче джерело життя, яким є особа Бога-Отця. А тою живою водою, яка животворить усе, за якою ми всі маємо таку спрагу, це є Дух Святий, життя податель, та жива вода, яка струменіє, б’є, дає нам життя вічне.

У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо, що людина є спрагла, тому що вона є сотворінням. Вона не є джерелом самої себе, не є самовистачальною, не має у собі джерела свого власного буття але черпає його з криниці, якою є Христос. Але цікаво, до цієї спраглої людини та криниця, те джерело само прийшло. Бог робить перший крок на зустріч людині.

Видається, що жінка шукає джерела, тому що опівдні, о шостій годині, за тодішнім обрахунком часу, коли сонце стоїть у зеніті, коли найбільша спрага є в людини, вона приходить до криниці шукати води. А там зустрічає, знаходить самого Христа-Господа. Знаходить вічно пливуче джерело життя, знаходить воду, яка тамує найглибшу спрагу людини. Спрагу за Богом.

Христос перший починаючи розмову з нею начебто переборює всі можливі перепони, кордони, які десь історично постали між людиною і Богом. Він ламає перепони, які існують як поділ між юдеями і самарянами. Більше того, він перший починає розмову, ламаючи певні стереотипи поведінки тогочасного Близького Сходу, коли жінка не могла заговорити з незнайомим чоловіком.

Але Бог шукає людину, щоби втамувати її спрагу за вічним життям. У тій розмові ми відчуваємо, як зміщується акцент із нашої тілесної спраги до спраги за змістом життя. Христос починає говорити з нею про її історії, про її подружню ситуацію, торкає її минуле, сучасне і навіть торкає все те, що стосується її мрій про майбутнє.

І в певний момент вона починає розуміти, що перед нею є той Єдиний, який може затамувати не лише її фізичну спрагу, а затамувати її спрагу за життям вічним.

Вона прийшла до криниці як кожна добра господиня з глечиком, аби набрати води. Але після розмови з Ісусом Христом лишає той збанок. Біжить назад до свого міста і сама перетворюється на носія цієї води, якої вона зачерпнула в самого Христа. Вона шукає інших людей і починає ділитися з ними досвідом ковтка живої води.

Що далі стається? Усе місто приходить. Бо замало лише почути про джерело, замало лише знати, що воно існує. Потрібно самому з нього напитися. Як каже псалмопівець Давид: як олень прагне до джерел водяних, так душа прагне живого Бога. Поки я сам не нап’юся, жодні гарні свідоцтва, розповіді, не можуть затамувати цієї спраги. Її може затамувати лише Сам Господь,  Той, хто прийшов як джерело життя вічного до мене, до мого життя, до моєї життєвої ситуації.

Слово про живу воду, про джерело, про нашу спрагу, гадаю, особливо звучать у наших вухах у той час, коли ми переживаємо карантин. Коли не маємо можливості як звично збиратися у храмі, коли сьогодні сотні тисяч людей у цілому світі мають єдину можливість в неділю молитися лише за допомогою онлайн трансляцій Божественної Літургії.

Спілкуючись з нашими людьми на карантині, зі священиками в різних країнах світу, слухаючи наших людей, ми відчуваємо, що навіть онлайн трансляції збуджують у кожної віруючої людини величезну спрагу. Збуджують отой духовний голод, бо замало лише показати джерело життя через онлайн трансляцію. Можна пережити у спразі певний період свого життя. Навіть є дуже важливим навіть часом усвідомити ту духовну спрагу за Богом як фундаментальну потребу кожної людини, щоб потім мати можливість прийти, зблизитися, зачерпнути, напитися з джерела життя, яке б’є зі Святого престолу в кожному нашому храмі.

Згідно зі старовинною традицією Церкви, посвячений престіл у храмі є джерелом живої води, яке настановляє Христос між нами, щоби дати нам можливість через причастя Святих Таїн, отримати доступ до джерела життя, до тої води, яка б’є, яка струменить у життя вічне.

Ми знаємо, що сьогодні в різних країнах світу, у тому числі і в Україні, говорять про поетапний вихід з карантину. Не кінець карантину, а лише послаблення цього болючого досвіду, яке переживає усе людство. Але в тому етапі різні державні мужі намагаються розрізнити, що є справді життєвонеобхідним для людини, а що, можливо, для неї не є так конче потрібним. У послабленні карантину вони стараються найперше задовольнити життєво важливі потреби людей, без яких суспільство не може жити. У цьому новому етапі боротьби з пандемією важливо зрозуміти всім, що духовна спрага, духовний голод, духовні потреби людини є фундаментальними потребами людської істоти.

І ті фундаментальні потреби, та спрага за Богом є основою фундаментального права люди на релігійну свободу. Тому ми звертаємося до державних мужів, зважайте на ту фундаментальну потребу людини, на ту спрагу людини за Богом, яку може втамувати лише момент її особистої зустрічі і особистого причастя Святих Таїн.  Це той момент, коли джерело життя дає нам можливість усвідомити в нових обставинах, віднайти зміст нового життя в посткоронавірусному світі. Христос і сьогодні хоче торкнути наші життєвоважлитві  питання, фундаментальні життєві потреби і прагнення, щоб ми зрозуміли, як нам пережити ці труднощі і проблеми, з якими сьогодні зустрічається людство.

І тому добра новина, яку сьогодні голосить Церква, – світлом надії є те, що Господь Бог і сьогодні першим приходить до нас, долає всі перешкоди, які можливо, людина, людська хвороба, людські правила, виставляють, ділять, дистанціюють. Він є той, що сьогодні нам хоче дати живу воду, яка у нашому нутрі стане джерелом води, яка б’є у життя вічне.

Змістом служіння священика, диякона, а навіть змістом свідоцтва кожного християнина є стати посередником зустрічі, подібно як жінка самарянка привело до зустрічі з Христом усе своє місто Сихар. Якщо я знаю, де є джерело життя, якщо я знаю, де є оця криниця, з якої б’є жива вода, я повинен до тої криниці привести і інших. Це є серцем місійного діла Церкви.

Сьогодні ми висвятимо чотирьох нових дияконів. Нехай це буде свідоцтвом, що навіть під час картину, пандемії Церква живе, життя продовжується, Господь Бог дбає про свій народ, посилає йому служителів та кличе до зустрічі зі Собою.

Нехай допоможе нам перебороти страх перед іншою людиною, бо одним з побічних ефектів карантину є те, що люди починають боятися один одного, бачачи іншу людину, підсвідомо вважаємо її носієм вірусу і такою що несе небезпеку для нашого життя.

Нехай Милостивий Господь втамує нашу спрагу, усуне страх і кожному з нас дарує радість зустрічі з Богом, з іншою людиною. Нехай Господь допоможе нам відкрити іншу особу як носія Його живої води.

† СВЯТОСЛАВ

Патріарший собор Воскресіння Христового, 17 травня 2020 року

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *