Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Цінності, що повернулися з депортації

Вперше цей матеріал був опублікований 18 травня 2018 року

Рано вранці 18 травня 1944 року в будинки кримських татар увірвалися озброєні радянські солдати. Вони оголосили корінному народу Криму, що ті є «зрадниками Батьківщини», й дали кілька хвилин на збори. Людей повантажили у вагони, в яких перевозили худобу, та вислали до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану. Невеликі групи людей потрапили до Марійської АРСР, на Урал та в Костромську область Росії.

Історики називають цю трагедію однією з найбільш швидко проведених депортацій в історії людства. Однак дещо люди встигли взяти з собою, вони пронесли ці важливі для них речі через роки примусового виселення… Ці речі повернулися до Криму разом з їхніми власниками.

Коран і марама

Гульшан Меметовій було п’ять років, коли в їхній будинок рано вранці дуже наполегливо постукали. Вдома були мама Гульшан, її рідна тітка з інвалідністю та троє дітей, Гульшан ‒ наймолодша в сім’ї. Каже, що добре пам’ятає, як їм дали на збори 15 хвилин, а потім виштовхали в спину з власного будинку.


Гульшан Меметова, яка пережила депортацію, згадує перебіг подій 1944 року

«Але я скажу вам, солдати різні траплялися. Ось, наприклад, у сусідки, у неї взагалі п’ятеро дітей було. До них, коли прийшли ‒ попередили, що везуть вас далеко. Візьміть з собою все, що зможете забрати. Різні люди, різні були. Як і в будь-якій національності: є хороші, а є погані», ‒ згадує Гульшан.​



Завантажити відеосюжет на комп'ютер:

Мати Гульшан встигла схопити Коран і надіти мараму (жіноче покривало на голову). Коран їй подарувала ще її вчителька в 1890 році. Священна книга мусульман пройшла весь шлях поневірянь і злигоднів, зараз вона стоїть на почесному місці на спеціальній підставці.


Біла марама матері Гульшан, яка повернулася до Криму після депортації

Цю сім’ю, як і багато інших, депортували до Узбекистану, поки батько був на війні. Повернувшись додому з війни, він дуже довго шукав свою сім’ю. Їм вдалося зустрітися тільки через два роки. Меметови намагалися повернутися до Криму двічі. Але вийшло приїхати й залишитися жити на півострові тільки в 1990 році.


Батько Гульшан Меметової був учасником Другої світової війни

​Розмірковуючи про те, що ж так сильно тягнуло додому, Гульшан порівнює Крим з магнітом: «Він незалежний від тебе, він притягує, і ти нічого не можеш з цим вдіяти. Тут же всі родичі народилися: бабусі, дідусі, прабабусі, прадідусі ‒ і все життя прожили. Ось я зараз говорю, а у мене мурашки по шкірі». У невеликому будинку Меметових сьогодні все просякнуте кримськотатарською культурою. Головна гордість ‒ сервант, заставлений автентичними речами. Ми просимо вийти на вулицю й зробити кілька кадрів у дворі. Вона погоджується, але просить кілька хвилин, щоб одягнути мараму. Гульшан старанно прибирає волосся під білосніжне покривало, уважно дивиться на себе в дзеркало, а потім, повертаючись до нас, запитує: «Ну як, гарна?».


Гульшан перед дзеркалом у своєму будинку в Криму

Глечик і диплом

У віці восьми років Пакізе Сейтосманова дізналася про депортацію не з чуток. Її, батьків, братів і сестер так само, як і всіх кримських татар, примусово вивели з дому й повезли в невідомому для них тоді напрямку. Батько дівчинки, Абдульвааб Алієв, був учителем географії за освітою. Ще дорогою, сидячи в закритому вагоні, він зрозумів, що везуть його з родиною на Урал.


Батько Пакізе Сейтосманової, вчитель географії

Він був одним з останніх випускників Медресе Зинджирли (середньовічне вище духовне училище в Бахчисараї, збудоване в 1500 році). Диплом батька зберігся до сьогодні. Диплом навчального закладу видавався двома мовами ‒ російською та арабською. На пожовклих від давності аркушах ‒ інформація про студента, список предметів, оцінки й кругла печатка. Щоб побачити весь документ, його довелося збирати по шматочках, немов пазл, і розкладати на столі.


Диплом Медресе Зинджирли, що зберігся з часів депортації

Коли наказали швидко збирати речі, Абдульвааб почав упаковувати книги, якими були заставлені всі полиці в будинку ‒ від підлоги до стелі. Побачивши це, один із солдатів забрав у чоловіка сумку з найціннішими книгами і зник у невідомому напрямку. Пакізе згадує, що, почувши команду: «Зібрати найцінніше» ‒ восьмирічна дівчинка пішла слухняно складати свої іграшки.


Пакізе Сейтосманова у своєму будинку в Криму

Однак, коли їх заборонили брати ‒ вона витягла іграшковий глиняний глечик, покритий коричневою глазур’ю, і сховала його в мішку із зерном. Знахідку виявили вже після приїзду на Урал. Там їх поселили в дерев’яні двоповерхові будинки.



Завантажити відеосюжет на комп'ютер:

Тільки в 2004 році родина Сейтосманових повернулася до Криму. Пакізе тоді вже була бабусею двох онуків. Незмінним залишилося одне ‒ маленький глечик, який вона зберігала упродовж усього часу розлуки з батьківщиною. Вона привезла його додому рівно через шістдесят років.


Іграшковий глиняний глечик, свідок подій 1944 року

Всі звинувачення в «масовому колабораціонізмі» з кримських татар були зняті в 1967 році. Але повернутися на півострів їм дозволили лише в 1989 році. Згідно з різними офіційними оцінками, в місцях спецпоселень померли від 20% до 25% представників народу. За неофіційними відомостями (самоперепис кримськотатарського національного руху), кількість смертей досягла 46%.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *