У наріжний камінь парафії Святого Йосифа Обручника в Чикаго закладено вугілля з Донбасу і камінь з Дніпра

Парафія Святого Йосифа Обручника УГКЦ у Чикаго налічує майже тисячу родин, а все починалося у 1956 році з невеличкого приміщення під куполом… Про це в новому фільмі Живого ТБ.

Основною цінністю парафії її вірні вважають відчуття свободи, яке тут панує.

Андрій і Мотря Дубак:

– Кожна людина чується тут свобідною, чи ви за юліанським календарем святкуєте чи за григоріанським, не грає ролі. Хочете на колінах бути, можна, хочете стояти під час Служби, можна. Ніхто нічого не боронить.

Якщо парафія УГКЦ за кордоном, то це також обов’язково і культурний український осередок.

– Свій до свого по своє, – кажуть на парафії.

Марко Крутяк, диригент хору, булавний СУМу:

– Ми займаємося вихованням дітей у християнсько-патріотичному дусі. Праця з молоддю, служба Богові, служба людям – це все поєднано разом.

Василина, співає в хорі:

– Я належу до сестринства Покрови Святої Богородиці. Парафія мені дуже сподобалася тим, що тут багато всього є. Театр, школа і різні гуртки для дітей.

Парохом для парафії Святого Йосифа Обручника є отець Микола Бурядник. Він вважає великим Божим благословенням таку велику кількість парафіян.

Громаду було засновано в далекому 1956 році. Першим парохом і організатором спільноти був о. Йосиф Шарій.

– У той час було багато мішаних шлюбів, – розповідає священик, – тому була потреба, аби Літургії відбувалися двома мовами – українською та англійською.

13 квітня 1958 року відбулося освячення землі і розпочалося будівництво церкви з центром релігійно-громадського життя. Але це був звичайний будинок з куполом і залою у підвалі для зустрічей.

Парафія росла і збільшувалася. Тим часом йшов пошук місця, де б можна було збудувати величніший храм Святого Йосифа Обручника. Таке місце знайшлося і громада збудувала вражаючий храм. Архітектурна будівля цього храму є унікальною. Виконана у модерному стилі, що поєднує бетон і багато скла, за рахунок чого всередині церкви є багато природнього світла. Храм виглядає дуже просторим.

Цікавим є той факт, розповідає священик, що в наріжний камінь цього храму було закладено кам’яне вугілля з Донбасу і камінь з річки Дніпро. Це те, що люди привезли з собою з України і що їх поєднувало з їхньою батьківщиною у такий фізичний і, очевидно, у духовний спосіб.

– Частина парафіян – це люди, які збудували цю церкву. Це так звані наші піонери, які зібралися, молилися і тяжко працювали, аби збудувати цей храм і сформувати цю спільноту.

Параскева Дуда є парафіянкою з 1964 року:

– Я тоді працювала за 68 центів. Усе чекали на ті центи, коли принесемо додому, щоби оплатити помешкання, школу, а що лишалося, то на церкву. Ми були тоді як родина. Як родина в Україні на селі. Ми все разом святкували…

З часом для пані Параскеви все поіншало:

– Я так дивлюся, що мало кого зі знайомих можна зустріти. Тепер я живу наче в іншому світі. Бо всі вже майже на цвинтарі, але вони є в моєму серці.

Проте старші парафіяни радіють, що вони заклали гідний наріжений камінь для майбутніх поколінь.

Андрій і Мотря Дубак:

– Тепер є багато молодих. Храм заповнений дітьми і є що робити. Є танці, театр, школа по суботах.

Школа українознавства імені Митрополита Андрея Шептицького нараховує понад 280 дітей. Вони навчаються мові, культурі. Вивчають українську літературу, географію. Також є уроки катехизму.

У школі також діє дитячий хор “Надія”. Керівниця хору Ольга Допюк розповідає, що хор існує всього кілька років. Починався він з 3-4 дітей, а зараз у ньому співає уже 50 учнів. У репертуарі – вертеп, гаївки…

При парафії також активно розвивається танцювальна школа “Вишиванка”. Учителька танців Оксана Федьків розповідає, що діти вчать різні танці як от гуцулка, гопак…

Мета танців – привити любов до української культури.

А ще тут є Школа бойового гопака імені Івана Нечая.

Керівник Школи Андрій Качала поділився, що він спершу займався з дітьми в лісі, а потім священик їх запросив тренуватися при парафії і надав приміщення для занять.

Але фінансову підтримку забезпечують на парафії дорослі організації такі як Сестринство Пресвятої Богородиці, які є промоутером усіх святкувань на парафії.

– Завдяки їхній важкій допомозі і важкій праці ми маємо можливість збирати пошти на відновлення храму, на підтримку наших ініціатив…

– Ми робимо обіди на Різдво, на різні свята, – каже пані Галина Маслова, активна учасниця Сестринаства. – Готуємо різні страви для молодих, які не вміють готувати. На Великдень печемо паски. Печемо їх і маленькі і великі, які хочете.

Парафія проводить щороку масштабний фестиваль під назвою Uktober Fest. Фестиваль збирає близько десяти тисяч людей.

Уся організація фестивалю лягає на волонтерів парафії. Участь в організації беруть близько 150 волонтерів.

– Частину грошей, які заробляємо, передаємо у Фонд захисту героїв, – каже отець Микола.

– Ця велика кількість вірних, які приходять до нас, – це великий дар Божий. Але разом з тим це і велика відповідальність.

– Україна починається з кожного з вас, – наголошує священик юним парафіянам.

– Як неодноразово любить повторювати Блаженніший Святослав, ми не є Церквою, яка обмежена своїми кордонами. Ми маємо дар, з яким потрібно ділитися, тому ми відкриті для всіх у парафії, ми всіх приймаємо і всіх ласкаво запрошуємо бути разом на славу Божу для майбутніх поколінь.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *