Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

«
»

«Мамо, ти не знаєш, які ми тут тортури проходимо»

«Як там військова частина? Про нас говорять? Цікавляться, коли нас звільнять?» – запитує полонений солдат у мами, й коли вона розповідає, що переживають – веселішає.

Станіслава захопили на Донбасі, а до двох інших в’язнів Кремля – Нарімана та Яшара, яких правозахисні організації визнали політичними, вломилися у будинки, коли там спала сім’я. «Ми прокинулися від того, що ломом вибивають наші двері», – каже кримчанка Лемара, яка чекає на чоловіка з дворічного позбавлення волі у колонії-поселенні. На суді його звинуватили в закликах до тероризму в інтернеті – на своєму каналі той коментував політичні події, культуру та історію кримських татар.

Ці історії Радіо Свобода публікує у співпраці з Центром громадянських свобод та у рамках кампанії #PrisonersVoice.

Станіслав Панченко

20-річний Станіслав Панченко, боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ, зник у зоні бойових дій на Донбасі в ніч з 17 на 18 січня 2019 року. Він був на посту, коли зв’язок із ним обірвався.

«Напередодні зникнення ми з ним розмовляли по телефону, й у нас обірвався зв’язок. Через деякий час я йому знову передзвонила, але зв’язку не було. Мобільний був виключений. Я почала дзвонити до його керівництва, до хлопців, щоб дізнатися, чому зник зв’язок і де Стас. Головний сказав, що не знає, куди зник Станіслав, що його ніде немає і зранку буде видно, де він і що з ним, – розповідає Валентина Панченко, мати зниклого бійця. – Я всю ніч що дві години йому дзвонила, питала, чи не знайшли мого сина. Поки була ніч – а того року випало багато снігу і було дуже холодно, – сина ніхто не шукав, пошуки розпочали лише наступного дня».


Станіслав Панченко

Валентина Панченко згадує, що командування бригади озвучувало їй різні версії зникнення сина.

«То він посварився із кимось і кудись пішов, то його викрали, то він не прийшов на пост. Я їх слізно просила, щоб допомогли у пошуках, щоб звернулися до вищого командування. Але мені відповіли, що нічим допомогти не можуть. Тоді ми самі почали пошуки. Допомагали, звичайно, різні організації, і наш районний голова, і районний комісаріат, і наш голова поліції. Дякую їм за це», – згадує Валентина Панченко.

А через три доби бойовики «ДНР» заявили, що Станіслав потрапив до них у полон. Вони виклали відео, де український військовий нібито зізнається, що з власної волі перейшов на сторону бойовиків. Тоді ж командування 58-ї ОМПБр заявило, що трьох днів, що минули з моменту зникнення Станіслава, достатньо для того, щоб змусити бійця зробити подібне «зізнання». У бригаді нагадали, що всі інформаційні матеріали проросійських найманців є «нічим іншим, як елементом інформаційної війни»: «Скоріш за все, сказані ним слова на відео є результатом психологічного чи навіть фізичного тиску», – зазначили в бригаді.

Про те, що Станіслав не самовільно перейшов на сторону «ДНР», а був захоплений у полон, свідчить і так званий «суд» над ним. Російські гібридні сили «засудили» Станіслава Панченка до 17 років позбавлення волі. Спочатку український військовослужбовець перебував у донецькому СІЗО, зараз – у макіївській колонії.

«Я з ним тільки трохи спілкувалася, але він мені про пережите нічого не розказував, щоб я не хвилювалася. Сказав: «Мамо, ти не знаєш, які ми тут тортури проходимо. Я навіть не очікував, що в наш час таке є». Я розумію, що наші хлопці пройшли великі випробування. Вони засмучені, бо розраховували, що їм допомагатимуть, а вони бачать, що крім матерів, які б’ються за них, підтримки немає. Це недавно їх міняти почали. Це дуже важко, коли одних хлопців випускають, а інші залишаються у полоні», – розповідає мати військовополоненого.

Він дуже хотів служити

Станіслав Панченко служив на передовій з 2017 року. Підписав контракт із ЗСУ одразу після закінчення Полтавського машинобудівного ліцею, де вчився на механіка тепловоза. «Він дуже хотів служити. У мене ще два сина – учасники бойових дій, так що й Стас пішов. Він добровільно підписав контракт одразу після закінчення ліцею. І після трьох місяців навчання у «Десні» поїхав в Луганську область на передову», – розповідає Валентина Панченко.

Перемовини, як я зрозуміла, йдуть дуже складно. Мені СБУ сказала, що сина не підтверджує та сторона

«У списках від нашої сторони він є. Перемовини, як я зрозуміла, йдуть дуже складно. Мені СБУ сказала, що сина не підтверджує та сторона. – розповідає Валентина Панченко. – Але ми маємо бути більш наполегливими. Наші хлопці йшли захищати України і ми повинні витягти їх з полону в будь-якому випадку. Праві-не правді – на підконтрольній Україні території простіше розбиратися, ніж робити припущення».

Розповідає, що кілька місяців взагалі не знала, що з її Станіславом, чи живий він взагалі.


Станіслав Паченко після затримання російськими гібридними силами

Великою підтримкою для мене зараз є діти, а ще друзі – усі ті матері, з якими познайомилась за цей час

«Нічого про нього не чула, не знала, що з ним. Це дуже важко. Мені такі фотографії присилали, писали: «будемо повертати шматками». Зараз я вже знаю, що він більш-менш стабільний, що їх не б’ють, не знущаються. Але здоров’я, і зокрема психологічний стан, не найкращі. Ми всі сподіваємось на обмін, і що скоро я його побачу. Ми всі його дуже чекаємо, – говорить матір Станіслава. – Він у мене такий приємний хлопець. Веселий. Життєрадісний. Гарний. У нас із ним довірливі стосунки, він ніколи від мене нічого не приховує, у нас з ним повне взаєморозуміння. Зараз мені дає силу віра і надія, що скоро з ним побачимось. Великою підтримкою для мене зараз є діти, а ще друзі – усі ті матері, з якими познайомилась за цей час».

«Кожен українець повинен розуміти, що наші хлопці, які зараз перебувають у полоні, захищали нас, захищали українські території. Я вважаю, що кожен українець повинен підтримувати військових – не тільки тих, хто в полоні, а й на передових, у воєнних частинах. Щоб хлопці трималися, щоб у них була надія і підтримка. Щоб хлопці мали віру, що вони потрібні, що про них не забувають. Це дуже важливо. І для нас важливо, що наших дітей не забувають. У мене син питав: «Мамо, як там воєнна частина? Про нас говорять? Цікавляться, коли нас звільнять і як до нас ставляться?». Я починаю розповідати, то він веселішає, що про них не забувають, що переживають».

Наріман Мемедемінов

«Наріман обожнює робити сюрпризи та невеличкі подарунки. Поки його не забрали, ми з дітьми навіть не думали, наскільки ми цим розбалувані, – розповідає Лемара Мемедемінова, дружина несправедливо ув’язненого Російською Федерацією кримськотатарського громадянського журналіста Нарімана Мемедемінова. – Навіть коли Нарімана вже заарештували, він все рівно зміг відправити мені квіти. Знаєте, такі троянди з довгою тонкою ніжкою. Навіть перебуваючи в СІЗО, він пробував нас розвеселити. Ми всі за ним дуже сумуємо».

Навіть коли Нарімана вже заарештували, він все рівно зміг відправити мені квіти. Знаєте, такі троянди з довгою тонкою ніжкою

Наріман Мемедемінов – економіст, громадянський журналіст ініціативи «Кримська солідарність». З 2014-го знімав на мобільний телефон і поширював онлайн переслідування кримських татар. Кілька разів у нього вдома проходили обшуки. У березні 2018 року російські силовики затримали Нарімана.

«Це був ранній ранок, вони перелізли через паркан, почали виламувати двері, – ми прокинулися від того, що ломом вибивають наші двері. Увірвалися, накинулися на Нарімана, повалили його на підлогу просто в коридорі. Вони прекрасно знали, хто такий Наріман і що він не має жодного стосунку до того, в чому його звинувачують, але все одно так поводилися. Знаючи, що в домі маленькі діти… Я була дуже налякана», – згадує той день Лемара.


Наріман з дітьми

Ми прокинулися від того, що ломом вибивають наші двері. Знаючи, що в домі маленькі діти

Нарімана Мемедемінова звинуватили у «публічних закликах до здійснення терористичної діяльності, вчинених з використанням мережі Інтернет». Приводом для арешту став відеоблог на YouTube, який Мемедемінов вів з 2013 до 2015 року. У ньому – відеоролики з коментарями політичних подій, сюжети про культуру та історію кримських татар, про їхні мирні зібрання. На початку жовтня 2019 року російський суд оголосив вирок: два роки і шість місяців колонії-поселення. На днях Нарімана етапували з СІЗО до колонії-поселення у Ростовській області.

Правозахисний центр «Меморіал» визнав Нарімана Мемедемінова – політв’язнем, переслідуваним за активну ненасильницьку правозахисну і журналістську діяльність і критику російських правоохоронних органів.

«Наріман – дуже сильний. Перебувати в таких умовах, як він, далеко від дому і родини – важко. Він дуже скучає за дітьми. Але, тим не менш, він завжди у доброму гуморі. Не буває такого, щоб він був пригнічений, нахмурений, без настрою. Він завжди усміхається, завжди говорить, що залишилося ще трішки почекати, що все скоро закінчиться і ми повинні завжди сподіватися лише на краще», – розповідає Лемара Мемедемінова.

Вона говорить, що умови, в яких перебуває Наріман та інші політв’язні, – погані. Через сирість, холод, антисанітарію та неналежне харчування у багатьох ув’язнених погіршується стан здоров’я. Водночас вони не мають доступу до якісної і вчасної медичної допомоги.


Наріман з дітьми

«У Нарімана в СІЗО почалися проблеми з хребтом і треба було терміново робити операцію, то він щодня писав заяву й тільки через три місяці йому провели цю операцію. Також в ув’язненні його почали непокоїти суглоби – там вогко, там цементна підлога. Болять поперек і коліна, ми постійно відправляємо йому якісь знеболювальні препарати, мазі. Там дуже складно потрапити до лікаря, можна довго чекати і не відомо, чи зрештою потрапиш до кваліфікованого лікаря, чи ні», – розповідає дружина політв’язня.

«Потрібна справедливість. Наших чоловіків, які просто знімали, що відбувається в Криму, закрили у СІЗО. Вони не порушували жодних законів. Ми повинні допомагати одне одному», – говорить Лемара Мемедемінова.

Центр Громадянських свобод створив петицію із закликом до ООН, Ради Європи, Європейського союзу, ОБСЄ, а також держав, які беруть участь у цих організаціях, вплинути на Росію задля звільнення в’язнів, захистити їх від катувань, надати меддопомогу, а також відкрити доступ на територію Криму і ОРДЛО міжнародним міжурядовим організаціям і гуманітарним місіям. Також правозахисники оголосили про набір волонтерів кампанії #PrisonersVoice.

Яшар Муедінов

«Коли ми з Яшаром познайомилися, у нього були діти від першого шлюбу і у мене була дитина. І мене одразу вразило його ставлення до дітей. І те, як він загалом по-доброму ставиться до інших людей. Це в ньому захоплює, – розповідає Найле Муедінова, дружина активіста громадського об’єднання «Кримська солідарність» Яшара Муедінова, політв’язня, фігуранта так званої «другої сімферопольської групи» у «справі Хізб ут-Тахрір». – Яшар – дуже чуйна людина. Він ніколи не проігнорував жодного прохання про допомогу. Родичі завжди могли на нього покластися. Яшар допомагав сім’ям ув’язнених, робив передачі в СІЗО».

Яшара Муедінова, спеціаліста з будівництва залізниць і батька 8 дітей, затримали 27 березня 2019 року під час масових обшуків у кримських татар, влаштованих російською окупаційною владою. Тоді російські силовики затримали 24 активістів, яких звинувачують в участі у забороненій у Росії й анексованому нею Криму організації «Хізб ут-Тахрір».


Яшар Муедінов

Яшару загрожує до 20 років ув’язнення – його звинувачують у «тероризмі» та «приготуванні до насильницького захоплення влади». Сам політв’язень переконаний, що це – політичне переслідування кримських татар.

«Яшара затримали 27 березня. Це була 6 ранку, ми ще всі спали. Почули сильний стук у вікна та двері – чоловік відчинив. У нас відразу забрали всі засоби зв’язку, щоб ми не могли ні з ким зв’язатися. Під час обшуку вони все перевернули. Спочатку згребли всю літературу, тоді її посортували і забрали всі ісламські книги. Забрали також всю техніку. Запитали наприкінці, чи є ще телефони, – і син витягнув і віддав свій. Тому що ми вчили дітей, що треба завжди бути чесними», – згадує той день Найле Муедінова.

Розповідає, що через кілька днів після арешту Яшара разом з іншими затриманими кримськими татарами вивезли у невідомому напрямку.

«Це були дні невідомості – ми не знали, куди їх перевели, куди вони поділися. І лише через кілька днів дізналися від адвокатів, що Яшара перевели в місто Шахти, що в Ростовській області, – згадує Найле. – Що з ним було і в яких умовах він утримується, – я не знала, у мене не було з ним пів року абсолютно ніякого зв’язку. І адвокатка не могла до нього швидко потрапити, тому що це далека дорога. Лише листи писали одне одному. Півмісяця лист йде туди, пів місяця назад. В листах чоловік писав нам настанови триматись і не опускати руки».

Яшар Муедінов зараз на завершальному етапі примусової судово-психіатричної експертизи. По суті, він перебуває у багатотижневому психіатричному ув’язненні. Міжнародні правозахисні організації виступили із заявами, в яких засуджують широке використання Росією каральної психіатрії в анексованому Криму проти незгодних з анексією жителів півострова.

У Яшара, розповідає дружина, в ув’язненні погіршилося здоров’я. «У нього набрякають ноги, він не може довго стояти. Має проблеми зі шлунком. Є головний біль і біль в спині. На свій ризик купуємо ліки і відправляємо йому, займаємося самолікуванням», – розповідає Найле.

Говорить, що без чоловіка родині дуже складно.

Середня дочка впродовж двох місяців щовечора гірко плакала, що хоче до тата. Разом з нею починала плакати і молодша дитина. Я ж можу собі дозволити поплакати вночі, коли діти не бачать

«Але в мене багато дітей, тож потрібно триматися. Під час обшуку дорослі діти плакали, а середня дочка впродовж двох місяців щовечора гірко плакала, що хоче до тата. Разом з нею починала плакати і молодша дитина. Я ж можу собі дозволити поплакати вночі, коли діти не бачать, – розповідає Найле Муедінова. – Добре, що старшій доньці вже 19 років і вона приглядає за молодшими, коли мені потрібно займатися документами і передачами. Дуже допомагає наша віра і колосальна підтримка людей. Це дає сили».

За останніми даними Служби безпеки України, на окупованих російськими гібридними силами територіях Донбасу позбавлено волі 214 людей. Щодо утримуваних безпосередньо на території Росії та в окупованому Криму, то за даними уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, їх від 113 до 115. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв’язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи. А член Ради правозахисного центру «Меморіал» Сергій Давідіс повідомив, що у списку їхнього центру перебуває 315 осіб, 59 із яких – кримчани.

МЗС України констатує, що протягом останнього року Україні вдалося провести три успішних етапи звільнення утримуваних осіб і повернути з російських в’язниць понад 130 громадян України. Проте питання звільнення утримуваних Росією за політичними мотивами громадян України і надалі залишається актуальним, передусім у контексті тривалих репресивних практик на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та Севастополя, а також на території самої Росії, йдеться в повідомленні.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *