Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

«
»

Християнину не може бути «#всеодно» чи «#меніоднаково»

Християнину не може бути «#всеодно» чи «#меніоднаково»

#Невсеодно #вартознати #танеоднаковомені

"та не однаково мені,

Як україну злії люде
присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені"
(тарас шевченко, "мені однаково")

 

Сьогодні часто можна почути різного роду і на різні теми дискусії: що можна, а що не можна? Що є гріхом, а де немає гріха? Чи то добре чи то зле? Такі дискусії ведуться в домівках, на вулиці, за столом, у телевізійних шоу, а особливо в інтернеті, який витримує все. Відкриваючи свою сторінку у соціальній мережі Facebook, кожен зустрічається з автоматичним запитанням: Що у Вас на думці? Свої думки висловлюють діти, підлітки, молодь, дорослі і старші; свою позицію декларують люди освічені і не дуже, мислячі і заангажовані певними ідеологіями, бо ж кожен має право висловити свою думку, свою позицію, своє переконання. І як не дивно, люди останніми часами почали вважати себе експертами у всіх ділянках життя – у політиці, економіці, медицині і, звичайно, у церковних, релігійних питаннях.

І християни, як люди, які незважаючи на свою віру, залишаються членами суспільства, дуже часто стоять перед вибором, можна сказати, що постійно роблять вибір у тих чи інших речах. Інколи дуже важко розібратися в певних речах: чи можна, чи правильно, чи так добре і чи так думати чи казати є по-християнськи? Спосіб мислення сучасного світу накидає людині «незрозумілу» свободу, згідно якої кожен має право думати, говорити і чинити так, як він вважає правильно, а не так як є правильно об’єктивно, тобто кожен має «свою» правду.  Для певної категорії людей такий спосіб дуже і дуже підходить: думаю, кажу і роблю так, як я хочу, а не так як би мало бути чи як треба і чому мені хтось має накидати свою думку, позицію чи переконання. Біда в тому, що і християни підпадають під такий спосіб мислення і часто шукають причин, щоб оправдати ту чи іншу думку, позицію, переконання, ідею, які противляться Євангелію, християнському вченню Ісуса Христа чи вченню Церкви.

Існує такий філософський принцип: «Якщо я не живу так, як думаю, то я почну думати так, як живу». Ще раз уважно перечитайте цю фразу!!! Можемо її перефразувати так: якщо я не стараюся жити за принципом і законами Євангелія Ісуса Христа і за правилами християнської віри, чого я навчився і в дусі чого я зростав, виховувався, то я з часом почну придумувати нові правила, нове своє особисте «євангеліє», нові закони, які би оправдали мій спосіб життя і таким чином заспокоїли мою совість, яка час від часу буде мені нагадувати, що так неправильно думати, говорити чи діяти. У філософії є такий термін як «релятивізм» (відносність), згідно якого кожен має свою правду, свою думку, своє переконання і все об’єктивне можна піддати сумнівам, тобто кожен має «свою» правду.

Але релятивізм противиться здоровому глузду і правдивій філософії (філософія означає любов до мудрості, а людині властиво думати, пізнавати правду), бо існує інший філософський принцип і правило: «Одна і та сама річ – не може бути або не бути в один і той самий час, на одному і тому самому місці: або вона є або її нема». Тобто, якщо хтось каже що зараз падає дощ, а інший каже, що дощу немає, то не можуть двоє людей мати рацію: дощ або падає або не падає і тому один з двох має рацію, в нього є правда, а інший помиляється. А сучасний релятивістський спосіб мислення провокує і дозволяє на таку позицію: аби був мир, то хай кожен має свою правду і живе спокійно! І виглядає, що так добре всім, але це не по-християнськи і не по-людськи, тому що правда є ОДНА, а людина може помилятися. Тому покликанням людини є пізнавати правду – яка полягає у згідності людського розуму з об’єктивною реальністю.

Для нас християн критерієм правди є Євангеліє Ісуса Христа, заповіді Божі, які ґрунтуються на природному законі, закладеному Творцем і записаними у серці людини. І, щоб пізнати де є правда і як правильно думати, говорити чи чинити – нам, християнам – потрібно звертатися до Святого Писання і узгоджувати з Словом Божим.

Але попри модну і популярну позицію «кожен має свою правду» або ж «в своїй хаті своя правда», ми християни повинні прагнути чогось іншого, не модного, щоби була «ОДНА» ПРАВДА і своїй хаті «БОЖА» ПРАВДА, яка є дійсно правдою, яку не можливо піддати сумнівам, бо Господь не помиляється.

Так, наприклад, останніми часами християни зустрічаються з «гарячими» темами  «сурогатного материнства», так званого «права на аборт», «ґендерної ідеології» та її просування в систему освіту через «сексуальне» виховання у школі, атакою на Церкву Христову і на християнські цінності у суспільстві, заборони викладання предмету «Християнська етика» чи «Основи сім’ї»… Як думати, яку позицію займати, як висловлюватися і що захищати, де правда?

Багато людей, які не можуть розібратися у шаленому потоці інформації та тиску засобів масової інформації переходять зі сторони впертого «релятивізму» (ті, що захищають «свою», суб’єктивну, а не Божу об’єктивну правду) і потрапляють у сторону байдужості, тобто займають позицію «моя хата скраю», «це мене не стосується». Такий стан байдужості часами і частково є виправданим, бо людина не бачить реальних плодів своїх старань, не бачить змін і тоді опускає руки, не хоче далі боротися за правду, за добро, за гідність людини і життя, за цінності. Людина починає опускати руки і розчаровуватися через свою неспроможність щось змінити і потрапляє у стан апатії до всього і до всіх, у стан байдужості і їй починає бути «все рівно»… Але ж байдужість вбиває високі ідеали.

Так хочеться тут, у цій ситуації, процитувати як відповідь на цю непросту ситуацію слова Патріарха Йосифа з його послання «Великого бажайте» (1,2): «Що ж можна великого бажати, очевидно, маючи перед очима Бога? Леліяти далекосяжні пляни, жити і працювати для них, ставити собі високу мету, виповнювати великі завдання, осягати геройські чесноти, набувати глибоку науку і високе мистецтво, стати пориваючим проповідником і досвідченим провідником, бути духовним добродієм людства, співдіяти з Божими поривами, не губити їх і не тратити сил на дрібниці і переминаючі речі, не спинюватися на марницях, поширювати і закріплювати Христову Церкву, а передусім – здобути велику святість, бо призвав нас Бог не до нечистоти, але до святості (1 Сол 4, 7), – оце те велике в головних зарисах, якого повинен бажати Христовий ученик…» а також «Одушевлятися великим, високим і мати заєдно перед очима гідну мету – само собою підносить людину; слушно говориться, що вона росте із своїми плянами. Велике не затемнює погляду маловажними речами, але поширює його. Навпаки, хто грязне в тілесних похотях, котиться вниз, що раз глибше і глибше. Такі стають остаточно ворогами Христа, "їх кінець – загибель, їх бог – черево" і слова їх в соромі, – вони думають про земське (Фил 3, 19). Тому каже Христос: "Не шукайте, що вам їсти або що пити, бо того шукають люди цього світу" (Мт 6, 29), – хто бажає великого, той глядить на речі в далекій перспективі, а тоді воно має бути великим і корисним, не на десять, сто, тисяч літ, але на цілу вічність. Коли світські люди чваняться, що вони будують величаві пляни, накреслюють захоплюючі програми, підносять величаві кличі так, що їх голоси варті того, щоби їх взяти в губу, за що їх величають мистці і оспівують поети, – то в порівнянні з Христовим вони [є] нічим. Кожний людський чин – часовий і переминаючий, а Христова програма – це програма на вічність, яка підносить людину так високо, що вище ніхто вже її не може підняти».

Будьмо здорові! Не опускаймо рук у труднощах і не тратьмо надії на краще майбутнє, яке можливе лише з Божою допомогою, не будьмо байдужими щодо спільного добра і захищаймо Божу правду. З Богом у серці, з молитвою на вустах, працюймо невтомно для більшої слави Бога, для добра Церкви Христової, для добра нашої батьківщини України!

о. Йосафат Бойко, ВС
(Вісник «Місіонери Слова» 3(53)2020)

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *