Нам варта чытаць творы…

Сёння мы пагаворым…

Нам слід читати твори…

Сьогодні нашою спі…

Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

«
»

Глибинні причини насилля – у браку поваги одне до одного і браку почуття власної гідності, – отець Дмитро Романко

Тема насилля в сім’ї – одна із тем, обговорюваних сьогодні в Україні і світі. Щоправда, піар, який її супроводжує, далеко не завжди зачіпає справжні причини і корені цього явища.

Дмитро Романко, священик і психолог, у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розмірковує саме про причини того, з чим, так чи інакше, зіштовхувалися майже всі – зі зневагою, знеціненням і приниженням гідності. Це – емоційне насилля, не менш болісне ніж фізичне.

Що таке насилля – зокрема, у стосунках, між близькими людьми, у сім’ї? Перше, що приходить на думку, –  фізичне домінування, застосування фізичної сили. Але це – лише частина того, чим може бути насилля. Мета будь-якого насилля – приниження і знецінення іншого, за рахунок чого відбувається вивищення, самоствердження, панування. Способів для цього, окрім фізичної сили, більш ніж достатньо: це і емоційний та психологічний тиск, і словесні атаки, і маніпуляції тощо.  

«Тобто насилля відбувається, коли є людина зверхня – і людина принижена, – каже Дмитро Романко. – Насилля може бути і активним, і пасивним, без застосування фізичної сили… Так, можна усміхатися і говорити гарні слова, водночас, принижуючи людину і нищачи її гідність…»

Священик підкреслює: наразі говоримо про такі стосунки і моделі поведінки саме між близькими людьми – між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, оскільки сама тема насилля дуже широка, як і його прояви у різних сферах суспільного життя.

Дмитро згадує відому фразу – «б’є – отже, любить», і зауважує: в культурі українців ніколи не було толерування чи схвалення насилля в сім’ї. Це більше притаманно звичаям наших північних сусідів, і ця приказка дійсно передає цей аспект їхньої культури. Так само, як і неприйнятним є спекулювання фразою «Христос терпів – і нам велів»: терпіння в ім’я Бога – це одне, а терпіння приниження заради чийогось задоволення і домінування – зовсім інше.

«Християнство в принципі не толерує насилля і таке домінування – тим більше, насилля домашнє. Тут немає двозначних оцінок і якогось виправдання, –  каже отець Дмитро. – Церква не заохочує до перебування у стосунках, у яких є загроза життю і здоров’ю. Так, шлюб не анулюється, але, у таких випадках, є дозвіл на сепарацію – це даю змогу захистити себе і дітей… Проблема у тому, що покалічити можна не лише фізично – емоційна травма буває не менш болючою і вбивчою…»

Не може бути прийнятним крик керівника на підлеглого, так само як недопустимий крик чи приниження вдома, в сім’ї. Але будь-що не з’являється нізвідки і всьому є своя причина. Однією із таких причин є, на думку Дмитра Романка, психоемоційна і, головне, духовна незрілість. У чому полягає зрілість у даному випадку? Зокрема, у тому, як людина вирішує конфлікти, наскільки вміє їм протидіяти чи й випереджати. «Насилля – фізичне чи емоційне, стається у моменти сильного емоційного пориву. А це відбувається тоді, коли ми, з певних причин, загалом не навчилися розуміти і розпізнавати свої емоції. Не йдеться про те, щоб повністю їх контролювати – це непотрібно та й неможливо. Йдеться, щоб ми їх розуміли, щоб вони не ставали нашою слабкістю, а, навпаки, – частиною нашої сильної сторони. Люди духовно зрілі набагато рідше потрапляють у ситуації насилля, тому що мають більше способів комунікувати у таких ситуаціях… Духовна зрілість базується на єдиному правилі: Бог став людиною, щоб показати її гідність і цінність – настільки, що за це можна померти. Це і має бути орієнтиром на все життя…»

Ще одна глибинна причина насилля в українських сім’ях, –  непропрацьовані травми, які наше суспільство несе з радянського періоду і ще далі, з періоду імперій. Певні речі – Голодомор, репресії, терор, події ІІ Світової війни тощо, – замовчувалися й досі залишаються не проговореними повноцінно, а тому закріпленими, зокрема, у побутових поведінкових моделях.

«Поріг нашої чутливості до насилля як такого – занижений, ми менш чутливі до цієї проблеми, ніж інші суспільства. Ми слабо реагуємо на випадки насилля і часто сприймаємо їх як необхідність чи звиклу річ, –  зауважує Дмитро. – Наш попередній досвід – не лише особистий, а й історичний, як народу, призвів до того, що гідність – знецінена… Ці речі передаються на побутовому рівні – у спілкуванні між чоловіком і жінкою, між батьками й дітьми. Але ми, нинішні, маємо шанс і нагоду це змінювати. Тому одним із наших найбільших досягнень, окрім іншого, може стати те, що наші сім’ї, у яких виростають наші діти, будуть безпечним середовищем, де ніхто не потерпає від приниження і знецінення…»

Насилля з’являється у середовищі, де не можуть і не вміють говорити – «я пробачаю», «я  прошу пробачення». Це – потужні універсальні форми комунікації зі світом, з іншими людьми, з собою, з Богом. У молитві «Отче наш» йдеться саме про це – про окреслення ким я був, ким є зараз, і куди маю прямувати. «Важливо розуміти: накинутий сценарій насилля можна зупинити на нашому поколінні, не передаючи його далі, нашим дітям», – каже отець Дмитро.  

«Модель вирішення конфлікту у сім’ях, які відтворюють сценарій насилля, проста: сильний не потребує слухати інших і домовлятися, примушуючи приймати свою позицію і умови. Так створюється середовище, у якому є постійний насильник і постійна жертва. У такому середовищі у дітей, які не мають що протиставити батькам, формуються дві моделі реагування: або зворотня дія на захист, причому не завжди пропорційна й адекватна, або трансформація цього насилля всередину, в акти самоагресії, а, отже, знецінення себе… При цьому середовище, яке будуватимуть навколо себе ці діти, базуватиметься на моделях, засвоєних у батьківській сім’ї, з ролями або насильника, або постійно скривдженої жертви. Поняття гідності – своєї чи іншого, залишається за дужками…»

Дмитро звертає увагу: те, що найчастіше асоціюється з насиллям у сім’ї, тобто побиття, –  вершина айсберга проблеми загалом. Важливо побачити, що відбувається «під водою», – те, як агресія, яка спочатку може бути внутрішньою чи пасивною, накладається, трансформується і виплескується у неконтрольовані пориви. Ці сплески часто бувають спочатку словесними – з образами й лайливими словами. І це – також акти насилля, емоційного, не менш болючого, ніж фізичне, мета якого така ж – поранити, принизити іншого і таким чином самоствердитися. До слова, таким емоційним насиллям може бути й ігнорування, демонстрація не-цінності того, хто поряд і потребує уваги.

«Будь-яке насилля супроводжується порушенням і переступанням кордонів, – каже він. – Цілком нормально, що між людьми є певні кордони, які окреслюють особистий простір, певна дистанція. Тому насилля відбувається не лише тоді, коли хтось торкається до нас без нашої згоди, а й тоді, коли переступає кордони нашого простору, не поважає наше бажання чи потребу… З цього й починається насилля, у цьому його глибинні причини – у браку поваги одне до одного і браку почуття власної гідності, а, отже, й гідності іншого…».

reradio.com.ua

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *