Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

«
»

Будуть повені, буде торнадо

Як саме вируб лісу впливає на масштаби паводків, чому не можна чіпати каміння в річках і чи можливо врятуватися від повені «раз і назавжди» – Z розповідає еколог, директор «Дунайсько-Карпатської програми», кандидат біологічних наук Богдан Проць

Що означає термін «спалахаючі повені», котрий ви використали на своїй сторінці у Facebook для характеристики теперішніх паводків у Карпатах?

– Цей термін широко використовується в англомовній літературі – так звані flash floods. У нас він не є поширеним, хоча, на мою думку, з гідрологічної точки зору є дуже точним.

«Спалахаючі повені» – це є характеристика паводків, які стаються раптово, після тривалого посушливого періоду. Вони дуже сильні за своїми масштабами, довготривалі. І, звичайно, приносять дуже значні руйнування.

Чому посушливий період має значення для кваліфікації такого типу паводків?

– Вода, земля – мають зв’язок. Коли триває посушливий період, поверхня землі часто перетворюються на своєрідну плівку. Наприклад, ви дуже довго не поливали квітів на підвіконні. Земля зробилася твердою. Коли ви починаєте їх підливати, то потребується певний час для всмоктування води до ґрунту.

Аналогічне відбувається в природі. Коли йдуть дуже швидкі води, пересушений ґрунт не встигає їх всмоктати. Вода ллє, біжить зверху вниз. Мчить по схилах з верхньої частини Карпат до нижньої. Вода сходить швидко, і, власне, спричиняє такі руйнівні наслідки – flash floods.

Яремче. Темна вода мчить вниз зі страшною силою. Початок повені червня 2020 року

«Спалахаючі повені» – це співпадіння багатьох факторів. Мине день – земля почне вбирати воду. Але якщо дощі продовжать падати, то, звичайно, може дійти до катастрофічних впливів: насиченість ґрунту стане настільки високою, що подальші опади вже не будуть сприйматися – а стікатимуть вниз.

Якою мірою вируб карпатського лісу загострює проблему з паводками?

– Я розумію, що всі хочуть повної і простої відповіді: чекають підтвердження, що вирубка лісу є найбільшою причиною усіх цих бід. Я вам хочу сказати: і так, і ні. Залежить від випадку, від місця, від типу лісу, який зрубали, від схилу тощо.

В одних випадках все однозначно: так, вирубка лісу зумовила руйнівні наслідки. Особливо якщо період тривалих дощів припав на час, коли ліс от щойно вирубали.

Беремо приклад. Два-три роки тому в лісі відбулися значні вирубки. Ліс ще не затягнувся. Якщо йдуть величезні дощі – однозначно, катастрофа.

Бувають інші приклади. Вирубали ліс – а за два-три роки на ньому проросли молоді смереки, він затягнувся кущами, вкрився молодими травами. Негативного впливу не буде.

Отже, багато що залежить від конкретного випадку. І там, і там рубали ліс. Але в одному випадку – біда, в іншому випадку – все обійшлося. Тому вирубка лісу – це лише один із кількох факторів, які стимулюють такі паводки.

В українському інтернеті стали популярними відеоролики із дослідами про те, скільки води вбере земля з насадженнями, а скільки – простий ґрунт. Результат вражає.

– Звичайно. Але в природі таких «ідеальних» випадків майже ніколи не буває.

Я просто зараз перебуваю в горах, біля Парашки (ми спілкувалися з паном Богданом телефоном, – Z). Переді мною – схил гори з великими деревами. Однозначно, коли падає дощ, краплі затримуються в гілках. Потім вони падають донизу, там є підстилка, й далі поступово відбувається насичення ґрунту. Але коли рівень насичення ґрунту досягає піку, вода далі виходить з системи.

Коли дощ падає день-два – нічого не помітно. Ліс приймає воду. Але якщо йдуть інтенсивні опади – жодна система цього не вбере.

Десять років тому тут був випадок, дощ ішов безупинно майже три тижні. Багатовіковий ліс був таким насиченим, що вже не міг ввібрати воду, і вона просто виходила назовні.

Звичайно, якщо візьмемо луку, то вода з луки спускається швидше. В нас був випадок, коли частина схилу з лукою просто з’їхала донизу. Ґрунт настільки наситився водою, що перестав триматися разом, і на крутому схилі відпустив частину донизу – шмат гори з’їхав вниз.

Зсув селевого потоку на автодорогу державного рівня Хуст-Долина-Львів поблизу с. Нижній Бистрий

Однозначно, ліс підтримує, захищає поверхню… Але в природі гола земля може спостерігатися лише відразу після вирубки. І – якщо проїхалися страшними тракторами. Тоді, звичайно, отримуємо катастрофу.

Я потрапляв на такі ділянки в лісових господарствах, коли на вулиці сонце – а річка мутна і чорна (в горах ріки мутніють після сильних дощів, – Z). Особливо на Івано-Франківщині, район Бистриці. А коли подивився: схили порізані тракторами. Сама деревина спускалася по струмках. Люди без будь-яких застережень, без будь-яких засобів захисту захотіли спустити деревину якнайшвидше донизу – і схил більше не може захиститися.

Картина залежить від конкретного місця, де проходила вирубка, від конкретної ситуації. Десь ліс стоїть – він захищений. Тому й кажу: не все однозначно. Вирубка лісу – це один із факторів серед інших. Але ніяк не в усіх випадках найосновніший.

Люди фокусуються на проблемі вирубки лісу, бо зрубані гори – це символ нещадного ставлення до своєї природи.

– Так, однозначно! Лісове господарство не реформувалося з часів Радянського союзу. Скільки разів намагалися щось змінити, і Євросоюз свою допомогу пропонував – все залишається, як було.

Структура лісового господарства – напіввійськова організація. Вони можуть реформуватися лише згори. Якщо внизу будуть незгідні люди, їх просто звільнять. Але проблема в тому, що сам верх відмовлявся завжди.

Недавно був гарний шестирічний проект KfW (Kreditanstalt für Wiederaufbau, «Кредитна установа для відбудови», –  Z), який мав на меті реформувати, запропонувати зміни… Все вже розробили – але нема політичної волі. Нема бажання змінитися, нема бажання реформуватися.

За ті роки з технічної точки зору лісове господарство себе вичерпало. Техніки немає. Вся та техніка – це вже минуле. Залишилися останні страшні машини, які є дуже важкими на схилах. А Карпати – це дуже ніжні поверхні, вони абсолютно не підходять для такої техніки.

Ну і зараз через те, що немає техніки, а купити техніку не вистачає грошей, переходять на коні. Парадокс! Повертаються до того, що було колись!

Лісове господарство давно мало запропонувати рішення, щоб реформувати галузь, зробити її технічно оснащеною і ефективною.

Президент відреагував на паводки цього літа: треба зробити «раз і назавжди», щоб ми не потерпали від великої води. Власне, так говорить будь-яка влада, якій доводиться долати повінь – але результат не змінюється. Чи дійсно можна вирішити проблему «назавжди»?

—  (Сміється) Ця проблема не вирішується швидко і не має простих рішень. Насправді, йдеться про цілий комплекс викликів, яким треба дати раду.

Кожен фактор треба вирішувати по-різному, з великою кількістю залучених осіб і відомств. Найбільш ефективний – басейновий підхід до вирішення проблеми. Кільком державним інституціям треба працювати в одному напрямку для того, щоб вирішити проблеми кожного окремо взятого басейну. Забезпечення водою, ефективне і ощадливе вирубування лісу, знищення рівня засміченості і так далі.

В нас є управління для такої роботи. Але вони не мають достатньо влади і достатньо впливу. Загалом, ми маємо дуже подібну систему до тієї, яку колись, понад пів століття тому, мали американці. Хтось робив реформи – але вони зупинилися якраз на рівні реформування оцих басейнових одиниць. Ми відстаємо від американського досвіду на 50 років. А нам потрібно рухатися далі.

Коли говорять, що треба вирішити «раз і назавжди»… Це неправда. Ми мусимо розуміти, що буде падати сильно. Ми йдемо до кліматичних змін. Дуже серйозних кліматичних змін. У нас будуть екстремальні випадки. Все частіше і частіше буде торнадо. За тривалою посухою підуть тривалі опади. В часи посухи річечка перетвориться на маленький струмок, а після сильних опадів, як зараз, буде зносити все вздовж берега. Об’єми води зростатимуть. Ми страждали від поганої зими – тепер страждаємо від заводненого літа.

Ми прийшли до зовсім іншого світу. В цьому світі величезна кількість викликів. Ми мусимо з ними давати собі раду і адекватно на них реагувати. Так людство і вижило: воно постійно адаптовувалося і використовувало свій мозок для того, щоб вижити щоразу в нових умовах.

Ми повинні бути готові. Наша інфраструктура повинна бути готовою. Ну, смішно слухати, що це можна вирішити «раз». Тут нема одного фактора. Тим більше, в нашій слабкій державі, при такому слабкому менеджменті. Найперше, щоб бути ефективним, потрібне розуміння тих явищ.

Якщо не можна надіятися на погоду, то що робити з поселеннями, дорогами, інфраструктурою? Виселятися і перебиратися вище?

– Ми не зможемо вирішити ці питання швидко. Це вимагає років. Але, дивіться, от зараз знесло кілька мостів, поруйнувало дороги. Зараз знову оголосять тендери. На боротьбу з наслідками паводків дають величезну суму грошей, і ця сума завжди дуже швидко зникає. Так званий «протипаводковий захист». Ті гроші мають властивість швидко розходитися, але їхня ефективність дуже низька.

Знову напишуть технічне завдання на виконання робіт. Той міст знову побудують з мінімально можливою відповідністю закладеним характеристикам. А ми мали б іти до того, що в ДБНівські норми закладуть додаткові кліматичні, екологічні вимоги. Підвищену стійкість. Міст мусить мати ширшу площу: коли піде велика повінь, він не повинен створювати заторів, він не може ставати перепоною чи загрозою для людей.

Прут зніс аварійний міст між селами Маршинці та Лунка. 26 червня 2020 року

Вимоги до робіт мають бути вищими. Не можна орієнтуватися на те, хто запропонує меншу оплату на ProZorro. Бо інакше і всі матеріали будуть найдешевшими, вся робота буде дешевою. Пройде повінь – і той міст знову знесе.

От приклад. Сколівський район, село Крушельниця. Влітку 2008 року паводок знищив міст. Люди вижили завдяки диву: п’ять хвилин по тому, як автобус проїхав, міст впав. З того часу міст не побудовано. Через річку досі лежить тимчасовий міст. Він нормальний, з металевих пластів, по ньому може проїхати і важча техніка – але він тимчасовий, без жодного захисту. Минуло 12 років! І на що сподіватися?..

У своєму дописі на сторінці «Дунайсько-Карпатської програми» ви згадали про те, що причиною паводків також є неякісне вибирання гравію. Під тим дописом у коментарях ви додали, що мали особистий досвід, коли разом зі сусідами вдалося захистили берег від втручання тракторами. Як це сталося?

– Це відбувалося, орієнтовно, у 2006 чи 2007 році. Якийсь час перед тим була маленька повінь, а вже в 2008 році вдарив сильний паводок.

Місцеве державне підприємство перевозило гравій з одного місця річки в друге. Будували якийсь захисний вал з гравію, насипали якусь дамбу – до речі, саме за протипаводковою програмою. Біля нас були невеличкі горбики, порослі рослинністю: найбільше – вербою, а також і вільхою. Коли вони приїхали з трактором, я сказав: нічого з цього не вийде. Тому що тут є ідеальна система, яка захищає берег і захищає людей. Ми мали з ними аргументовану розмову, я попередив, що все оприлюдню до громадськості, і вони матимуть проблеми. Ті працівники пішли собі і знайшли десь інше місце, щоб взяти той гравій.

Процес вибирання гравію з гірської річки

Все це закінчилося досить плачевно. Всі ті місця, де вони насипали гравій, під час повені в 2008 році просто знесло. Вода була величезна! Навіть не дивлячись на те, що вище від мене – тільки національний парк, і вище немає ніяких вирубок, крім військового лісгоспу, і лісистість понад 80%, – вода була шалена. Просто через те, що опади були дуже інтенсивні.

Після паводку річка змінила русло, перенеслася з одного місця на інше метрів на п’ятдесят і змила неукріплені береги. Вони своїми діями зашкодили абсолютно природньому розвитку річки. Вона змінилася. Тому штучне пересування гравію з однієї частини річки в іншу веде до її руйнування. А те, що ми відстояли, і тепер стоїть.

Я сам для себе тоді відкрив багато нового. Це був приклад тих практичних засобів, коли бачиш результат одразу на свої очі.

Гравій взагалі не можна відбирати з річки. Лише там, де він накопичується в великих кількостях. А ще краще робити кар’єри і брати з них великий камінь. Це абсолютно зрозуміло: людям треба будувати хати, економіка має працювати. Для цього існують спеціальні способи видобування каменю. А ми – руйнуємо річку, стимулюємо повінь. Це дуже прикро.

Річку – взагалі не треба чіпати. Гравій очищує воду. Через каміння, через пісок вода очищується. Саме тому ми й цінуємо карпатські води. Не треба руйнувати коштовності, які в нас є під ногами.

Розмовляв Володимир СЕМКІВ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *