Олег Покальчук: інформаційна контрреволюція

13:27 29/06/2020

Сьогодення позначається засиллям лицемірів і боягузів при владі. Це якщо назвати більш простими словами стрімко занепадаючу дипломатію (як мистецтво компромісу) і не менш стрімко мутуючу чемність, яка перетворилася на люту міжусобну війну різних свобод і прав. Це спростить нам бачення ситуації, яка склалася між владою, суспільством та медіа, і позбавить політологічних шор.

Природа влади така, що вона ніде і ніколи прямо не корелюється з інтелектом і навіть з кваліфікацією та компетентністю. Це підтверджується як історією, так і науковими дослідженнями.

Та частина суспільства, яка тяжіє до розвитку, постійно намагається впливати на це сумне явище природи, якого в останні роки люди навіть перестали соромитися. Одним з інструментів такого впливу традиційно була вільна преса. Швидка і незалежна думка дійсно сприяла становленню демократії. Але цей період, в Україні, зокрема, був дуже коротким.

По-перше, радянська звичка отримувати інформацію безкоштовно, або за символічну плату, плюс ланцюжок економічних криз, привели до того, що самоокупність класичних медіа стала категорично неможливою.

По-друге, слабкі рученята українського громадянського суспільства не в змозі були утримати такий важкий, і складний в експлуатації інструмент, як преса. Його по-розбійницьки вихопили сильніші руки олігархів.

І нарешті, комп’ютерна революція, поява Інтернету, постійне вдосконалення смартфонів і софту, принципово змінили напрямки інформаційних потоків та, в підсумку, радикально вплинули на смаки і запити кінцевих споживачів.

Наслідком цього стало те, що сучасні засоби масової інформації втратили ті функції, які формували їхні суспільно-політичні форми побутування. Наприклад, щезла репортерська функція. Позаяк нині будь-хто в будь-якому стані може достеменно зафіксувати будь-яку незвичайну подію, і миттєво зробити її надбанням мільйонів людей.

Зникла репрезентативно-відомча функція, бо зникло примусове культивування виробничого колективізму, а профспілки стали анахронізмом, навіть не встигнувши народитись.

Зникла організуюча функція. В української преси був шанс її зберегти приблизно до початку двохтисячних. У цей період символічна постать Журналіста затьмарила таку саму символічну постать Письменника, котра стрімко пішла в минуле разом із безславним занепадом Народного Руху України.

Якщо від письменників українське суспільство очікувало месіанських одкровень і чітких рекомендацій щодо виходу з комуністичної пустелі, то від журналістів воно чекало принциповості і самовідданості. У певному сенсі слова українське суспільство хотіло бачити в журналістах потенційних мучеників за свободу слова, і в значній мірі міфологізована і політизована справа Ґонгадзе цьому посприяла. Частина журналістів дійсно поводилася і поводиться саме так.

Але більшість швидко втямила, що можна героїчно удавати страждання, і з чималою вигодою для себе. І справа “вбивства” Бабченка підтвердила це у всій своїй непривабливості.

Залишилася нібито пропагандистська функція. Втім, всі самовіддані викривачі пропаганди в медіа свідомо ігнорують той факт, що в епоху постправди довіра до будь-якої інформації по всьому світу тяжіє до нуля. Відповідно, критики цілком справедливо констатують факт пропагандистського впливу. Проте цілковито зневажають його імовірну неефективність. Хоча б тому, що не існує на цей рахунок точних інструментів виміру. А ще тому, що зміни людської поведінки ми часто приписуємо зовнішнім силам, достеменно так, як наші предки приписували природні явища свідомій діяльності духів та божеств.

Словом “пропаганда” прийнято називати інформаційні дії ворога, хоча пропаганда за своїм функціоналом насамперед спрямована на громадян власної країни, а вже в другу чергу на тих, на опанування якими претендує дана країна.

Якщо говорити про пропаганду та медіа в контексті новітнього часу України, то дуже важливо згадати самий початок каденції президента Зеленського. Його оточення публічно і демонстративно відмовилося від співпраці з пресою, звинувачуючи її у корупційності, клановості та нефаховості. Звинувачення були значною мірою справедливі. Перша частина цієї вистави мала б тріумфальне продовження, якби виявилося, що президентське оточення блискуче дає собі раду самостійно, без всього цього архаїчного баласту.

Виборці президента завмерли в солодкому очікуванні, але “гора народила мишу”. Публічна комунікація влади і суспільства виказала не тільки катастрофічне нерозуміння комунікаційних механізмів, але, що гірше, їх принципове неприйняття.
А також відсутність масштабного мислення та будь-якої виразної ідеології, спираючись на яку, можна було б форматувати власні публічні повідомлення.

Інформаційне обслуговування гілок влади обраними журналістами та обраними медіа, те, що заведено називати “клієнтела” (відносини між людьми з різним соціальним та економічним статусом, що передбачають обмін заступництва «патрона» на лояльність «клієнта» ), не є якимось винятковим українським ґанджем. Пули журналістів так чи інакше працюють в кожній країні, вряди-годи цивілізовано. Під цивілізованістю тут належить розуміти рівновагу поміж особистою мораллю, соціальною етикою, та (здебільшого) аморальними та неетичними пропозиціями влади.

Прямий пропагандистський ефект медіа в усьому світі стримить до нуля. Правда, як така, перестає бути прибутковою. Тому засоби масової інформації здебільшого імітують пропаганду, тиражуючи уявлення влади про саму себе. Інші медіа, навпаки, імітують боротьбу з пропагандою.

Єдина ефективна роль ЗМІ з управління масовою поведінкою – це роль замкової шпарки, у яку підглядає немов би сміливий журналіст. Здебільшого це тому, що його привели до тієї шпарки, і дозволили трошки підглянути.

Потрібно розуміти, що дійсно найважливіша для людини інформація передається в генетичних ланцюжках ДНК, а все інше – лише продукт уяви та гри колективного розуму. Тому медіа продовжують претендувати на виконання, умовно кажучи, священницьких-пресвітерських функцій в новій цифровій релігії та різних утвореннях епохи постмодерну.

Втім, з точки зору функціональності, ЗМІ підштовхують людей до колективних дій, цілком марних в плані особистого успіху, але ефективних для тієї чи іншої групи. Якщо говорити про владу, як про відособлену соціальну групу, то здебільшого медіа об’єктивно продовжують бути першочерговими виразниками інтересів влади, навіть якщо самі журналісти щиро переконані, що вони захищають інтереси народу.

Розглянемо, з огляду на це, певні функції влади.

Традиційна сакральна функція, яка закликала до послуху, навіть в релігійних державах сьогодні зазнає ерозії. В демократичних державах, які дедалі більше стають соціалістичними, влада засадничо є негідною і підлягає упослідженню з першого дня. Преса тим успішніша, чим вона уїдливіша та ущипливіша. Це, знову таки, зовсім не означає ефективного впливу зі зміни масової поведінки, проте викликає прихильність масової аудиторії та робить пресу корисною в очах влади.

Репресивна функція влади є однією з базових функцій, тому що без монополії на насильство держава не може існувати. Відповідно, в умовах зростаючої демократизації, кожна насильницька дія влади спочатку має отримати кредит довіри від преси, якщо преса збирається вижити в ринкових умовах. Тобто наразі преса удає, що вона авангард народних мас, які здатні фізично усунути владу, скажімо так, щонайменше електоральним шляхом.

Влада платить народу в особі преси за хорошу поведінку, активно обговорює критику себе, і все починається спочатку.

Регулююча функція влади гіпотетично належить до повноважень президента, який зобов’язаний весь цей не надто доладний балаган приводити до тями згідно з Конституцією. Але до споживчих властивостей суспільства це не має ніякого відношення. Наразі громадська думка ствердилася в тому, що державі нема сенсу довіряти абсолютно ні в чому. Медіа, що поділяють цю точку зору та культивують її, є лідером громадських думок, таким чином спонукуючи суспільство до бездіяльності. Медіа, які всупереч власним амбіціям, але йдучи назустріч матеріальним побажанням редакції, підтримують чинну владу, здебільшого боряться за потрапляння в пул.

Тобто засоби масової інформації, будучи спершу силою й інструментом соціальних перетворень, в процесі цих самих перетворень породили проблеми, з якою самі наразі впоратися не в змозі. Понад те, медіа самі стали джерелом чималих проблем.

Головна проблема медіа полягає в тому, що з захисника свободи слова та поборника плюралізму думок вони перетворилися в зловісного регулятора і жорсткого цензора. Триває стрімке обертання на агресивного захисника «благонадійності», таким чином преса переймає у влади частину репресивних функцій держави.

Тому ми маємо право сьогодні говорити про інформаційну контрреволюцію. Всупереч думкам конспірологів, за нею не стоїть якась глобальна змова. Масові когнітивні зміни, пов’язані з технологічними нововведеннями та ресурсними обмеженнями, загальна демографічна ситуація, остаточно зруйнували уявлення про соціальну ієрархію, її функції та обов’язки. Тому брехня і брехуни в епоху постправди стають дедалі важливішими чинниками.

Для окремої, вибраної поза соціумом, людини не має великого значення, як саме вона буде здійснювати свої рефлексії. Це як у кажанів, важливо не те, від чого з естетично-етичної точки зору відбивається сигнал, а важлива швидкість його проходження, бо саме так визначається розмір перешкоди чи наявність їжі попереду.

Що це важить в українських реаліях? Базова мітопоетична свідомість суспільства зруйнована вщент. Політично активне покоління розвивається поза культурним контекстом. Влада, яка вийшла з цього суспільства і цього покоління, засадничо не здатна сформувати жодну ідеологію.

Комунікаційний процес, пов’язаний з незворотною мутацією засобів масової інформації, варто розділити на дві складові.

Їхній розвиток рухається врізнобіч. Засоби масової інформації, які представляють традиційні редакційні колективи, будуть неухильно вироджуватись, перетворюючись в агрегатори імітаційних моделей соціальних процесів. Але окремі журналісти, або, точніше кажучи, безліч людей, що відчули смак до самостійного створення та розповсюдження інформаційних сигналів, набудуть дедалі більшого значення. Сьогодні вже немає різниці, звідки надходить інформація. Її репрезентативність стрімко стає анахронізмом.

Тому можна сказати, що ми нині маємо справу з масовим інформаційним бандитизмом і отаманщиною. Інформаційна контрреволюція переслідує ті самі цілі, що і звичайна: стрімкий грабунок слабко захищених ресурсів. Наразі цей ресурс – влада.

У медіа немає ні амбіцій, ні можливостей ставати владою, хоча окремі прецеденти були. Та привласнити частину повноважень, що погано лежать, вони цілком спроможні. Це зручно ще у той спосіб, що, як при кожному масовому грабунку, особистої відповідальності ніхто не понесе.

Все вищесказане зовсім не означає загибелі медіа. Вони існуватимуть, як існують театр, опера та балет в епоху інтернету і Ютюбу.

Питома вага тих, хто читає пресу, дорівнюватиме завсідникам театру або подібних реліктових художніх закладів. Когнітивна реальність, у якій існує українське суспільство, теж буде розвиватися шляхом змін у споживчих можливостях.

Це слабко пов’язане напряму з медіа, оскільки маркетинг більше не потребує ЗМІ, щоб донести свої нововведення до споживача. Українська влада, що стрімко втрачає суб’єктність, за великим рахунком не потребує ні преси, ні самого суспільства, оскільки її життєздатність залежить у більшій мірі від наявності кредитів МВФ, аніж від податків.

Розриви між медіа, суспільством і владою зростатимуть. Частково це природний еволюційний процес кожної спільноти в XXI столітті. Єдина можливість уникнути додаткових драматичних колізій при цих розривах полягає в трансформації всіх трьох учасників цієї драми згідно викликів часу.

Контрреволюція може бути пригнічена лише адекватною поведінкою влади, котра схилить на свій бік суспільство і таким чином позбавить інформаційних мародерів можливості для маніпуляції і політичного грабунку. Влади, котра спроможеться налагодити комунікацію з суспільством, яке все ще чекає змін.

За посередництва незалежних професійних медіа. А такі ще залишилися.

Олег Покальчук,
соціальний психолог

ДЖЕРЕЛО: ІНСТИТУТ ДЕМОКРАТІЇ ім. ПИЛИПА ОРЛИКА

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *