Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

«
»

Інструкція про присутність церковних структур, інституцій, духовенства, богопосвячених осіб КГВА УГКЦ в мережі «Інтернет»

ЗАТВЕРДЖЕНО
на трирічний випробувальний термін
з 3 серпня 2020 року Божого
Постановою № 2 85-ї сесії Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

ІНСТРУКЦІЯ

про присутність церковних структур, інституцій, духовенства, богопосвячених осіб
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ в мережі »Інтернет»
Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави,
бо це мій обов’язок; і горе мені,
коли б я не проповідував Євангелії (1 Кор. 9, 16).

Вступ

1. Воплочене Боже Слово, яке стало тілом та оселилося між нами (див. Ів. 1, 14), протягом трьох років активно несло Благу вість всьому створінню. При цьому Господь Ісус проголошував Євангеліє в різний спосіб та в різних місцях. В одному місці Він проповідує Боже Слово на горі (Мт. 5, 1–12), в іншому — з човна (Мр. 5, 1–20), ще в іншому — у храмі (Мр. 12, 41). Врешті, навіть на хресті, помираючи, наш Божественний Спаситель проповідує про любов Отця (Ів. 19, 26 н). Отже, Він, як Добрий Сіяч, постійно та всюди, де тільки перебував, ніс слово Євангелія у світ.

2. Христос заповів своїй святій обручниці Церкві та її членам: «Ідіть по всьому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє» (Мр. 16, 15). Христос наказав апостолам та їхнім наступникам «зробити учнями всі народи», бути «світлом світу» й проголошувати Добру новину повсюди та повсякчас. Протягом свого життя на землі Христос показав себе досконалим проповідником. Його апостоли вдавалися до тих засобів соціальної комунікації, що були тоді доступні. Тож і тепер потрібно поширювати Христове послання за допомогою сучасних медіа. Багато людей не матимуть можливості почути Христову Благовість, якщо Церква не використає новітніх технічних засобів, які дозволяють сповіщати Боже Слово дедалі більшій кількості людей. Тому Другий Ватиканський Собор закликав Божий народ «одностайно домагатися, щоб засоби соціальної комунікації без проволоки стали на службу різним формам апостольської праці і щонайдіяльніше допомагали Церкві повсякчас і повсюди»[1].

3. Відгукуючись на заклик Христа, УГКЦ намагається щоденно нести Боже Слово також за допомогою мережі «Інтернет». Ця Інструкція має на меті окреслити відповідні норми, які допомагатимуть церковним структурам та інституціям[2], духовенству[3], богопосвяченим особам УГКЦ проголошувати Боже Слово та християнські цінності в суспільстві. Вона містить відповідні вказівки для ефективного використання інтернету. Водночас цей документ повинен допомогти користувачам мережі уникнути потрапляння в пастку легковажного ставлення до віртуального світу. Окрім духовенства і богопосвячених осіб, значна частина положень цієї Інструкції має обов’язковий характер і для мирян, які працюють у церковних структурах, інституціях або перебувають в інших правових чи фактичних відносинах із ними відповідно до їх уряду чи функцій, а також для членів сім’ї священника, адже вони беруть участь у місії Церкви Христової в сучасному світі.

I. Мережа «Інтернет» — інструмент для євангелізації суспільства

4. «Розвиток соціальних мереж спонукає людей до побудови стосунків і дружби, до пошуку відповідей на питання, до розваг, а також до інтелектуальної творчості та обміну знаннями й навичками. Мережі стають у дедалі ширшому діапазоні частиною самої тканини суспільства, оскільки поєднують людей на основі цих фундаментальних потреб. Отже, соціальні мережі живляться прагненнями, закоріненими в людських серцях»[4].

5. Сьогодні Церква вбачає необхідність своєї присутності в глобальній інформаційній мережі, зокрема через офіційні вебсайти та соціальні мережі, адже «інтернет — це таки справді новий форум, якщо розуміти це слово так, як розуміли його давні римляни, тобто як громадське місце, де вирішують політичні та ділові справи, відправляють релігійні обряди і де минає все суспільне життя містян, — і саме там навіч проявляється все найкраще й найгірше в людській природі. Цей заюрблений і повний гармидеру майдан мав на собі відбиток довколишньої культури, але водночас розвивав і паростки власної. Усі ці ознаки давнього форуму можна цілком слушно застосувати й до кібернетичного простору, який, немовби розложиста невідома земля, відкрився перед нами на світанку третього тисячоліття. Як і всяка нововідкрита земля, він містить у собі і грізні небезпеки, і світлі надії, а довкола нього, — як це завжди буває в епоху великих перемін, — витає дух пригоди. Для Церкви новий світ кіберпростору — це заклик до великої пригоди, якою стане спроба використати нові можливості для того, щоб сповіщати євангельське послання. Відгукуватися на такий заклик — це якраз і означає на початку нового тисячоліття залишатися вірним Господньому велінню „Duc in altum“ — відчалювати на глибінь» (Лк. 5, 4)»[5].

6. Соціальні медіа на сьогодні є найбільшим місцем для обміну та поширення ідентичності та інформації. Окрім того, вони також є місцем, де можна спілкуватися як із власною паствою, з якою єднають спільні погляди, ідеї та цінності, так і з тими, хто ще не пізнав Христа. Вагомість і необхідність цих засобів комунікації для добра Церкви підкреслюють своїм прикладом римські папи: Венедикт XVI, який у 2012 році створив обліковий запис у твітері, та Франциск, який сьогодні присутній у твітері з обліковим записом @Pontifex (дев’ятьма мовами) та в інстаграмі з профілем @Franciscus.

7. Як у світі реальному, так і у віртуальному духовенство та богопосвячені особи завжди розглядаються як пастирі чи представники Церкви. Так само сприймаються й церковні структури й інституції, коли вони діють у віртуальному світі через соціальні мережі та інші медіа. Інтерес Церкви до інтернету — один із проявів її давнього зацікавлення засобами соціальної комунікації. Церква розглядає медіа як результат історично обґрунтованого наукового процесу, завдяки якому людство «досягає щоразу нових успіхів, розкриваючи ті ресурси та цінності, що містяться в усьому творінні»[6]. Вона часто висловлювала свою переконаність у тому, що сучасні медіа є «дивовижними технічними винаходами»[7], які вже багато зробили для задоволення потреб людини і можуть зробити набагато більше. З огляду на це, соціальні медіа є не приватною сферою діяльності духовенства, а сучасним амвоном, з якого повинна лунати наука Церкви, аналогічно до реального світу. Тому соціальні медіа повинні використовуватися не просто для публікування приватних фотографій, аудіовізуальних матеріалів, текстів, а передусім для навчання про Бога і проповіді Євангелія: свідчення віри і надії, поглиблення віри інших, підтримки нужденних, побудови спільноти навколо особи Ісуса Христа. Соціальні медіа в руках духовенства і богопосвячених осіб жодним чином не можуть служити для діяльності проти Бога, Євангелія, спільноти Церкви, ієрархії, будь-якої людини чи для власного вивищення перед іншими духовними особами[8]. Тому кожний користувач завжди повинен керуватися повагою до моральних і людських цінностей.

8. Культура соціальних мереж і зміни в засобах та стилях комунікації ставлять великі виклики перед тими, хто хоче говорити про Істину та християнські цінності. Як і в разі інших засобів соціальної комунікації, часто значення та ефективність різних форм вираження більше визначається популярністю, ніж притаманною їм важливістю та цінністю. При цьому популярність переважно пов’язують зі славою чи стратегіями переконування, аніж із логікою аргументації. Саме тому соціальні медіа потребують участі всіх, хто усвідомлює цінність діалогу, раціональної дискусії та логічної аргументації; людей, які намагаються культивувати форми дискурсу та вираження та сягають найблагородніших прагнень учасників процесу комунікації. Діалог і дебати можуть також процвітати і зростати тоді, коли ми спілкуємося і серйозно сприймаємо людей, чиї погляди відрізняються від наших[9]. «Враховуючи наявну культурну різноманітність, людям слід не лише приймати факт існування інших культур, а й намагатися збагачуватися ними і запропонувати їм те добре, істинне і гарне, чим володіють вони самі»[10].

9. Саме тому діяльність духовенства і богопосвячених осіб в соціальних медіа не повинна бути лише відстеженням контенту інших користувачів. Слід активно передавати євангельські цінності, знаходити важливі матеріали, приклади з життя святих, повчальні історії сучасних християн і ділитися ними, дотримуючись норм інтелектуальної власності й чинного цивільного законодавства, та запрошувати інших інтернет-користувачів до спілкування з Ісусом Христом у живих, позавіртуальних церковних спільнотах[11]. Святіший Отець Франциск закликає: «Щоб не збитися з дороги, нам потрібно дихати повітрям добрих історій: історій, що будують, а не руйнують; історій, що допомагають віднайти коріння й силу для того, аби разом прямувати вперед»[12].

10. Архиєреї та ієреї покликані надавати душпастирську опіку і підтримувати присутність церковних установ та інституцій у соціальних мережах, а також всіх, хто залучений до запуску цих профілів і каналів. Інтернет — це нова технологія, яка дає можливість для спілкування душпастирів і вірних. Другий Ватиканський Собор навчає, щоб члени Церкви відкривали пастирям «свої потреби й бажання з тією свободою та довірою, яка личить дітям Божим і братам у Христі»; справді, вірні не тільки можуть, а й іноді повинні — в міру своїх знань, компетентності та становища — «виявляти свою думку про те, що стосується добра Церкви»[13]. Оскільки Церква — це «живе тіло», то їй «потрібна суспільна думка, щоб підтримувати обмін думок серед своїх членів»[14].

II. Функції соціальних медіа

11. Провадячи публічну діяльність, Ісус Христос спілкувався з людьми, яких можна умовно поділити на три групи: окремі співрозмовники в особистих справах; вибрані Ним апостоли; інші людські спільноти. Сучасні соціальні медіа надають подібні можливості через:

1) приватне спілкування (обмін миттєвими повідомленнями, приватне листування);

2) спілкування з певними групами людей (на вебсайтах, що дозволяють групове спілкування чи можливість надсилати повідомлення обмеженій громаді людей, або закритому обліковому запису, на якому вміст видно людям тільки після їх прийняття адміністратором; через месенджери, зокрема ватсап, вайбер, телеграм тощо, соціальні мережі, форуми, що дають можливість об’єднувати користувачів у відкриті чи закриті групи, прийняття до яких підтверджує адміністратор, та обмінюватися не лише текстовими, а й мультимедійними повідомленнями);

3) відкрите та публічне спілкування (стрічка новин — newsfeed, часова стрічка — timeline, і т. п.), яке доступне кожному інтернет-користувачеві[15].

12. Соціальні медіа можуть виконувати функції, які дозволяють духовенству і богопосвяченим особам, дотримуючись норм ККСЦ про засоби суспільної комунікації[16], здійснювати в них такі види діяльності:

1) інформаційну — світ потребує інформації про Ісуса Христа, Церкву, релігійні громади, рухи та церковні об’єднання вірних, Учительський уряд Церкви, розклади богослужінь, благодійну діяльність, роботу церковних установ, місії, події в парафіях, монастирях, протопресвітеріатах, єпархіях, митрополіях, вищих церковних структурах УГКЦ, Святого Престолу тощо. Засобами для цього є офіційні вебсайти єпархії / екзархату, парафії, богопосвяченої спільноти тощо. Вони повинні містити контент двох типів: статичний (історія, провід, розклад богослужінь, контактні дані) і динамічний (новини, блоги, фото- і відеопродукція, тобто те, завдяки чому сайт зможе постійно оновлюватися).

2) євангелізаційну — це постійне і найважливіше завдання Церкви також і у віртуальній реальності;

3) освітню — йдеться про важливе завдання пояснювати навчання Церкви, так щоб вірні могли прийняти його з вірою і розумінням. На вебсайтах доцільно створювати спеціальну рубрику, у якій користувачі могли б отримати компетентну відповідь на свої запитання;

4) промоційну — заохочення до активної участі в житті Церкви та дієвої підтримки християнських ініціатив у соціальних мережах; через приклад власного життя, активне ведення сторінки та публікування цікавих матеріалів заохочувати підписників до активного прояву своєї християнської позиції (через коментарі, поширення і т. п.)

5) формаційну — полягає в залученні з боку соціальних медіа учасників різних громад, релігійних рухів і об’єднань вірних до підготовки та видання формаційних матеріалів; у створенні формаційних груп на сайтах соціальних мереж для обміну досвідом віри, поглибленого вивчення та обговорення важливих інтернет-публікацій; у формуванні образу/обличчя Церкви, який сприйматимуть користувачі соцмереж, що провадило б до поглиблення їхньої довіри до Церкви; у формуванні громадської думки про Бога та УГКЦ. Кожний допис — текстова, аудіовізуальна інформація — формує не лише сприйняття Церкви адресатом, а й самого адресата. Це зумовлює велику відповідальність автора медійного контенту за створення та поширення високоякісної та максимально правдивої інформації;

6) спільнотну — діяльність духовенства і богопосвячених осіб повинна бути спрямована на творення єдності між користувачами соціальних мереж[17].

13. Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» навчає: «Засоби масової інформації (ЗМІ) є позитивним знаменням сучасності. Їхні працівники покликані розбудовувати громадянське суспільство, сприяти єднанню людей у суспільстві. У своєму розвитку засоби масової інформації стали потужною суспільною силою. Звідси випливає відповідальність працівників ЗМІ за поширення інформації, зміст якої може як зближувати людей, сприяти суспільному порозумінню та розвитку суспільної свідомості, так і вводити в оману і маніпулювати суспільною думкою. Треба уникати таких способів подання інформації, які спотворюють її правдивість, а також спричинюють наростання пасивності та депресивності людей, які її сприймають, та зменшують їхню здатність до критичної оцінки»[18]. Тому в кожному типі комунікації, зокрема й тієї, що відбувається у віртуальному просторі, необхідно дотримуватися таких правил:

1) мати чисті наміри в комунікації, що відповідають гідності клирицького чи богопосвяченого стану;

2) нести відповідальність за себе і співрозмовника, щоб не спровокувати згіршення та образи і не наражати інших на контакт із невідповідним вмістом;

3) творити спільноти у віртуальному світі та запрошувати до церковної спільноти в реальному світі[19].

ІІІ. Принципи ведення інституційних профілів

14. Для ефективного функціонування церковних структур та інституцій у соціальних медіа необхідно дотримуватися таких умов:

1) рішення про створення профілів і облікових записів приймає відповідний ієрарх чи настоятель згідно із типіконом або статутом;

2) повинен бути призначений адміністратор створених профілів та облікових записів соціальних каналів, який погоджується виконувати ці обов’язки. Він може мати асистентів (редакторів, модераторів);

3) імена чинних у соцмережах профілів повинні збігатися із офіційними назвами церковних структур чи інституцій. У разі дуже довгих назв — бути зрозуміло скороченими, мати посилання на повні назви, які використовуються в групі або спільноті. Вони не можуть замінюватися абревіатурою, яка не зрозуміла, образлива або використовується іншими реальними особами чи інституціями;

4) в інтересах користувачів та з огляду на їх право на інформацію — матеріали, розміщені в соціальних медіа, повинні регулярно оновлюватися;

5) уповноважена ієрархом/настоятелем особа несе відповідальність за ведення облікового запису. У разі кадрових змін необхідно докласти всіх зусиль для того, щоб уникнути перешкод адмініструванню облікового запису або профілю;

6) надання паролів доступу до профілів у засобах масової інформації і соціальних мережах повинно здійснюватися для добра Церкви і з відповідальністю за таємницю їх зберігання. Поточні паролі повинні бути повідомлені ієрарху/настоятелю або уповноваженій ним особі;

7) не дозволяється публікувати на облікових записах, профілях та інституційних каналах будь-який матеріал із джерела, яке порушує відповідне медійне і авторське право або діє без дотримання відповідних ліцензій. Цей принцип також повинен бути застосовний щодо дотримання норм ККСЦ та норм державного законодавства у сфері захисту персональних даних[20];

8) відповідальні за вебсайт і групи в соцмережах повинні чітко розуміти різницю між ними. Офіційний вебсайт, на відміну від групи, — найавторитетніше джерело інформації про церковну структуру чи інституцію. Кожна стаття, розміщена на ньому, повинна відповідати журналістським стандартам;

9) кожен, хто бере участь у створенні та поширенні новин, часто має доступ і до конфіденційної інформації, а тому у власному сумлінні та перед Господом відповідальний за збереження довірених йому таємниць. Звідси випливає також неприпустимість продажу чи передачі такого роду інформації з будь-якою метою.

IV. Принципи ведення індивідуальних облікових записів і профілів

15. Духовенству та членам інститутів богопосвяченого життя слід дотримуватися певних правил, які регулюють публічне ведення приватних профілів, зокрема:

1) профіль повинен містити чітку інформацію про духовний стан особи в назві облікового запису, ідентифікаційні ознаки особи на фотографії профілю або виразну інформацію про це в описі облікового запису (для профілів, які вже існують та не можуть бути зміненими);

2) обліковий запис повинен бути відкритим, а опублікований вміст — мати характер свідчення віри;

3) активність у соціальних мережах треба спрямовувати на поширення Христової Благовісті, духовне добро вірних та розвиток Церкви. Хоча особисті облікові записи у фейсбуку, твітері, інстаграмі, телеграмі або в інших соцмережах є приватними, однак вони ніколи не є відокремленими від пастирського та чернечого служіння;

4) у приватних повідомленнях, особливо в разі листування з особами, які не поділяють поглядів автора чи вороже налаштовані до Церкви, слід бути обережними та дотримуватися етики спілкування, адже часто ці повідомлення набувають публічного характеру з недоброї волі співрозмовника чи третіх осіб, які отримують доступ до цієї інформації. Обмеження доступу до профілів священнослужителів чи богопосвячених осіб без належного обґрунтування викликає підозри щодо відсутності прозорості в спілкуванні. Робити виняток із цього правила, блокуючи доступ до профілю, можна тільки для деяких осіб, які виявляють ненависть до інших користувачів чи практикують т. зв. «тролінг» облікового запису. Духовенство і богопосвячені особи не повинні обмежувати можливість перегляду власного профілю чи облікового запису для свого ієрарха чи настоятеля;

5) не слід спілкуватися у публічному віртуальному просторі з людьми, про яких відомо, що вони порушують правила конкретної соціальної мережі чи служби, особливо якщо через вік вони не мають права створювати облікового запису або профілю в певних соціальних мережах;

6) кожен має право блокувати у соцмережах записи, які містять погрози або образи;

7) треба уникати ведення духовних розмов у приватному віртуальному спілкуванні;

8) у приватному віртуальному спілкуванні належить бути обережними зі всіма співрозмовниками, а особливо з неповнолітніми. Останніх слід заохочувати створювати міжособистісні християнські взаємини в реальному світі. У цих відносинах необхідно враховувати положення документа «Норми та принципи захисту дітей та молоді під час здійснення душпастирської діяльності за участю семінаристів, монашества та духовенства УГКЦ в Україні», затвердженого рішенням Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ (13–14 лютого 2018 року);

9) власник облікового запису може приймати неповнолітніх осіб до кола «друзів»/підписників тільки в тому разі, коли знає їх особисто або має намір проводити для них пастирську діяльність у реальному світі;

10) коментарі, що з’являються під публікаціями на приватних профілях і порушують принципи поваги або добропорядності, або дискредитують будь-яких осіб, або очорнюють чиєсь добре ім’я, слід негайно видаляти. Водночас потрібно приватно нагадати користувачам, які публікують ці коментарі, про неприпустимість такої поведінки або навіть заблокувати їх;

11) якщо профіль користувача, який просить додати його у «друзі», видається підозрілим або ж є закритим, його не обов’язково блокувати, можна лише відкрити можливість відстежувати ваші дописи;

12) у разі очорнення Церкви слід аргументовано виступити проти цього;

13) необхідно дотримуватися церковних норм і приписів державного законодавства у сфері захисту персональних даних;

14) потрібно ретельно перевіряти достовірність матеріалів, які публікуються.

16. Окрім того, священнослужителям і богопосвяченим особам забороняється:

1) звершувати Таїнство Покаяння у віртуальному просторі;

2) публікувати будь-які матеріали з облікових записів і профілів із джерела, яке порушує чинне законодавство у сфері масмедіа та авторського права або не має
відповідних ліцензій;

3) у своїх дописах у соцмережах висловлювати тенденційні чи невірогідні погляди, піддавати сумніву правди віри, писати образливі коментарі або робити щось інше, що шкодить добру Церкви загалом;

4) вступати в «секретні» групи у фейсбуці та на інших платформах, які можуть просувати тенденційні погляди, що не сумісні з навчанням Церкви;

5) приймати запрошення (запити на «дружбу») від неповнолітніх, молодших за 15 років, окрім випадків, якщо пастирські міркування виправдовують такі дії. Комунікація з особами такого віку повинна здійснюватися в публічному просторі (групі) з іншими людьми, без приватного спілкування;

6) ділитися з будь-яких джерел сумнівними чи провокаційними матеріалами, які зачіпають церковні питання. Позицію Церкви слід подавати, посилаючись тільки на офіційні джерела (www.ugcc.org та ін.);

7) поширювати фейки, тобто фальшиві повідомлення, які з певних причин подаються як правдиві. Їх треба розпізнавати і очищуватися через правду[21].

V. Етикет у соціальних мережах

17. У веденні індивідуальних облікових записів та профілів слід дотримуватися відповідного етикету:

1) потрібно дбати про належний стан своєї сторінки. Йдеться про якісний, правдивий, корисний для інших контент, не обов’язково релігійного характеру, однак такий, що не суперечить вченню Церкви;

2) фото- та відеоматеріали не повинні містити інформації неморального чи провокаційного характеру;

3) кожен має право на приватне життя, однак, беручи на себе обов’язки клирицького чи чернечого стану, працюючи в церковних структурах або інституціях чи будучи членом священничої сім’ї, людина автоматично стає публічною, а тому у віртуальному, як і в реальному, спілкуванні повинна дотримуватися євангельських принципів;

4) додавати в «друзі» слід тих осіб, які є знайомі або з якими треба познайомитися з певної причини. Не варто долучати в «друзі» чи стежити за особами із сумнівною репутацією, оскільки алгоритми найбільших сучасних соцмереж запрограмовані так, що «друзі» це бачитимуть, а тому для них це може стати причиною згіршення;

5) не слід надсилати повідомлення в пізній час (після 21.00) — це ознака поганого тону;

6) варто поширювати тільки свіжі та корисні статті, а не застарілі матеріали. Перед тим як щось поширювати, треба із цим ознайомитися. У разі публікування новин необхідно перевірити їх достовірність;

7) не слід додавати іншу людину до своєї групи без її згоди. Можна надіслати запрошення особі, але за нею залишається вибір — вступати до групи чи ні;

8) потрібно пам’ятати, що соцмережі — це неформальні стосунки, тому стиль розмови чи посту в приватному профілі не повинен бути офіційно-діловим. Варто ділитися враженнями від прочитаних книг, розповідати про УГКЦ, висвітлювати власну участь у різного роду подіях за допомогою прямих трансляцій, публікації фото чи відеоматеріалів, якщо це не заборонено їх організаторами;

9) хоч особистий профіль — це «приватна територія», є речі, які, за досвідом експертів, негативно впливають на сприйняття образу людини в соцмережі. Ось чого робити не слід:

— відзначати у власних дописах людей і публікувати аудіо-, фото- та відеоматеріали за їхньою участю без їхньої згоди;

— не слід відправляти одне приватне повідомлення відразу в усі соцмережі. Краще узгодити з людиною один, найзручніший для неї засіб зв’язку;

— перш ніж знайомити людей у соцмережі, необхідно отримати від них попередню згоду на таке знайомство;

— не можна виносити на обговорення в соціальній мережі особистий конфлікт з іншими духовними особами, ієрархією, парафіянами тощо.

VI. Діяльність у групах в соціальних мережах

18. Для того щоб групи в соціальних мережах були середовищами поширення віри, необхідно, аби:

1) вони мали передусім пасторальну, євангелізаційну і формаційну мету. Потреба створення закритих груп повинна мати явне пастирське обґрунтування;

2) велася роз’яснювальна робота із підписниками. Зокрема, їм треба регулярно пояснювати, що під час онлайн-трансляції богослужінь їхні коментарі з наміреннями на молитву не будуть прочитаними. Водночас варто створити допис-анонс або передбачити іншу форму прийняття такого виду намірень;

3) створення груп для неповнолітніх у віці до 15 років відбувалося за згодою батьків або опікунів неповнолітніх. Не дозволено формувати закритих чи таємних груп для дітей;

3) документ «Норми та принципи захисту дітей та молоді при здійсненні душпастирської діяльності за участю семінаристів, монашества та духовенства УГКЦ в Україні» застосовувався також у групах віртуального світу. У разі проявів форм насильства або дискримінації адміністратори груп повинні негайно реагувати згідно з нормами чинного цивільного та церковного законодавства. Куратор і адміністратор групи повинні подбати, щоб у групі панував дух взаємоповаги;

4) у них суворо дотримувалися норм церковного і державного законодавства у сфері захисту персональних даних та правил, що випливають із законодавства про авторське право та суміжні права[22].

VII. Поведінка в соціальних медіа під час виборчих кампаній

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *