Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

«
»

Будинок з мозаїками

Завтра, 7 серпня у Лвові відбудеться урочистість – відзначатимуть 110-у річницю церемонії офіційного відкриття будівлі Львівської торгово-промислової палати. Це той будинок за адресою проспект Шевченка, 17, де тепер розмістилася Прокуратура Львівської області. З цієї ж нагоди Z публікує текст за матеріалами мистецтвознавця Ігора Жука

На проспекті Шевченка у Львові є будинок, означений подвійним номером 17-19, який справедливо вважається однією з окрас центральної частини міста. Будівля привертає увагу своїм фасадом, орнаментованим мозаїкою, і чудовим оздобленням інтер’єрів. Образно кажучи, це один з найяскравіших позументів архітектурної «тканини» Львова.

На початку минулого століття, за Австро-Угорщини, власником цього коштовного об’єкту була Львівська торгово-промислова палата. Згодом упродовж тривалого часу доступ до пам’ятки був обмеженим – після Другої світової війни у її респектабельних стінах, за мозаїковим фасадом, облаштував свої канцелярії львівський міський комітет компартії України. Через півстоліття, вже за незалежної України, господарем будинку стала Прокуратура Львівської області.

Нещодавно завдяки ініціативі керівництва Прокуратури будинок відкрив двері для екскурсантів – як львів’ян, так і гостей міста, зацікавлених історією та культурою Львова, численних шанувальників мистецтва та архітектури. Цією нагодою скористалися організатори пропонованої презентації, присвяченої ювілейній даті – 110-ій річниці церемонії офіційного відкриття будівлі офісу Львівської торгово-промислової палати, яка відбулася 3 липня 1910 року.

Згадана інституція була створена у 1850 р., і від часу заснування зробила чималий внесок у справу розвитку торгівлі та промисловості Королівства Галичини і Володимирії – найбільшого коронного краю у складі імперії Габсбурґів. У перші десятиліття свого існування торгово-промислова палата містилася у старому орендованому палацику на пл. Галицькій, 10. Однак на початок ХХ ст. невелика будівля стала вже недостатньо репрезентабельною для впливової інституції, і затісною для персоналу.

1903 року для вирішення питання про переїзд до нового приміщення палатою була сформовано комісія, яка висунула пропозицію купівлі ділянки на колишній вул. Арсенальській. Цей перший задум не дочекався здійснення.

У лютому 1906 р. створюється нова комісія, яка енергійно береться за справу: закуплено ділянки під конскрипційними номерами 429 ¼ , 456 ¼ та 676 ¼ між вул. Академічною (теперішній просп. Шевченка) та Баторія (Князя Романа). Оголошується архітектурний конкурс, умови якого опубліковано з датою 7 листопада 1906 р., з трьома нагородами для кращих проектів у сумі 4.000, 2.500 і 1.500 корон.

Незважаючи на високий рівень премійованих проектів (першу нагороду отримав архітекторський «тандем» Юзефа Пйонтковського – Максиміліана Мацялека), жодна з конкурсних пропозицій не була реалізована. Несподівано виконання детальних планів доручили авторам, які у конкурсі участі не брали: молодим львівським архітекторам Альфреду Захарієвичу та Тадеушу Обмінському. Очевидно, вагомим аргументом на користь такого рішення стала репутація найбільш обдарованих архітекторів Львова початку ХХ ст., яку заслужено мали обидва співавтори здійсненого проєкту.

Альфред Владислав Крістіан Роберт Захарієвич

(1871–1937)

Син видатного майстра архітектури історизму, професора Львівської політехніки Юліана Захарієвича. Вищі технічні студії відбув у Львові та Відні. На початку 1900-х рр. відкрив власне проектне бюро і заснував разом зі своїм партнером Юзефом Сосновським першу в Галичині фірму, яка спеціалізувалася на залізобетонному будівництві. Найбільш плідний період архітектурної творчості Захарієвича-молодшого – це кінець 1900-х – початок 1910-х рр., коли він проєктує і будує у Львові кам’яницю Балабана (вул. Галицька, 21), офісну будівлю Assicurazioni Generali і будинок Кредитного земельного товариства (Коперника, 3 і 4), інші великі будівлі, і стає визнаним «законодавцем стилю» і архітектурі Львова. Початок цій смузі великих творчих успіхів поклала праця над проєктом будинку Торгово-промислової палати у Львові.

Тадеуш Антоній Обмінський

(1874–1932)

Також вихованець Львівської політехнічної школи; крім того, вчився у Берліні. Проявив себе як видатний педагог і теоретик (більш як три десятиліття викладав у Львівській політехніці, обирався деканом архітектурного факультету, захистив докторську дисертацію, професор), а також як талановитий теоретик-практик. У 1900-ті роки Обмінський був одним з головних ініціаторів впровадження нових стильових форм в архітектуру Львова – сецесії та мотивів народного мистецтва, стилізованих в проєктах міських будинків (участь у проєктуванні кам’яниці Сегаля – просп. Шевченка, 4; будинку товариства «Дністер» – Руська, 20, та ін.).

Про співавторство Альфреда Захарієвича і Тадеуша Обмінського необхідно сказати додатково, розставивши у цьому питанні деякі акценти.

За умовами дорученого їм замовлення, у районі вул. Академічної, окрім офісу Торгово-промислової палати, споруджувалася ще одна будівля – т. зв. Технологічний інститут. Цей заклад, будучи дочірньою інституцією Палати, виконував роль учбово-інформаційного центру, свого роду «академії ремесел». Будівля інституту творила єдиний комплекс з будинком на Академічній, 17-19, і мала з ним спільний внутрішній двір, але фасадом виходила на малолюдну вулицю Бурлярда, на інший бік кварталу (теперішня адреса – Нижанківського, 5). Зараз тут розміщена Львівська національна музична академія.

Можна зробити обґрунтоване припущення, що загальний абрис обох будинків Захарієвич і Обмінський визначали разом, працюючи «в чотири руки» – однак в процесі подальшої детальної розробки функції авторів, напевно, були розмежовані. На думку дослідників, дім на Нижанківського, № 5 можна в основі приписати авторству Тадеуша Обмінського (останній, до речі, у 1909–1910 рр. був директором Технологічного інституту). Що ж стосується будинку на просп. Шевченка, 17-19 – то у вирішенні його форм явно відчувається рука Альфреда Захарієвича, переважання його індивідуального стилю і смаку (хоча окремі партії міг розробляти й Обмінський).

Отримавши опрацьований архітектурний проєкт, влітку 1907 р. керівництво Торгово-промислової палати приступило до розподілу підрядів на виконання основних будівельних робіт, вартість яких початково була означена сумою 600 000 корон. Серед заявок, які надійшли від підприємців, як найбільш вигідну вибрали пропозицію професора Левинського.

Іван Левинський

(1851–1919)

Професор кафедри утилітарного будівництва Львівської політехнічної школи і керівник провідного проєктного бюро (у якому свого часу працювали і Альфред Захарієвич, і Тадеуш Обмінський, й інші знані архітектори), був власником найвідомішого у Львові будівельного підприємства і великої фабрики будівельних матеріалів. Фірма Левинського споруджувала найбільші львівські будівлі кінця ХІХ – початку ХХ ст. (згадати лише міський театр чи залізничний двірець), виконуючи тут основні будівельні роботи: земляні, каменярські, мулярські, бетонні та теслярські.

Поряд з підприємством Івана Левинського слід назвати й інших виконавців будівельно-технічних робіт. Будинок на проспекті Шевченка, 17-19 – показник високого рівня технічної культури свого часу.

В будівлі застосовано залізобетонні конструкції системи Геннебіка, замовлені фірмі «Сосновський–Захарієвич», яка попередньо вже згадувалася (елементи склепінь, конструкції даху, еркер). Будинок був обладнаний оригінальною системою центрального опалення – як паливо використовували нафту, завезену з Борислава. Електричне обладнання (освітлення потужністю 6000 свічок у залі засідань, електричні ліфти, внутрішня телефонна мережа) інсталювала фірма «Сокольніцький і Віснєвський».

Кілька уваг відносно датування. За тогочасним будівельним статутом Львова, у межах міста будівельні роботи не можна було розпочинати до затвердження відповідних планів Львівським магістратом. Процедура затвердження відбулася 4 жовтня 1907 року. Дата повного й остаточного завершення будівлі, також зафіксована магістратськими актами – 6 травня 1911 р.

Однак фактичний початок використання основної частини приміщень пов’язується з більш ранньою датою: урочиста церемонія відкриття нового представництва Палати відбулася 3 липня 1910 р., у присутності високих гостей з Відня, посланців від палат торгівлі і промислу з усіх земель Австро-Угорщини і численних крайових делегацій. Це була одна з подій міської хроніки Львова, якій у 1910 р. місцева преса приділила найбільшу вагу (поряд з українсько-польським конфліктом в університеті, першими в історії Львова авіаційними польотами та святкуванням 500-ліття битви під Ґрюнвальдом).

Силами авторів проекту і будівельних підрядників було створено видатну пам’ятку архітектури, домінанту ансамблю вулиці Академічної – теперішнього проспекту Шевченка. Ядро забудови тут формувалося у період панування неоренесансу і необароко, хоча в архітектурі проспекту можна зауважити й відлуння пізнього класицизму, а згодом з’явилися форми сецесії та модерністичної архітектури. Проектанти будинку № 17-19 органічно доповнили цей ансамбль, і при цьому поставилися надзвичайно тактовно до роботи своїх попередників. Будинок гармонійно співвідноситься з масштабом вулиці, з її шириною. Високий наметовий дах виразно читається у перспективі проспекту Шевченка, фіксуючи тут «середню точку», а також – з бічної вулиці Дудаєва (колишня Зіморовича).

Симетричний чільний фасад привертає увагу стрункістю форм та елегантністю. Вісь симетрії майстерно акцентується аркою головного порталу, балконом президентського кабінету і центральним аттиком. Поверхню фасаду розчленовано іонічними пілястрами та лізенами, вертикальний ритм яких врівноважується горизонталями карнизів. Усі частини й деталі відзначаються бездоганним моделюванням. Кам’яний водостійкий тиньк з часом набув теплого пісково-сірого відтінку, на тлі якого чудово читаються вставки кольорової мозаїчної смальти.

 

Стиль головного фасаду – як і будівлі в цілому – можна характеризувати як перехідний. Хвилястий силует аттиків і вільна трансформація ордерної системи мають в собі характерні ознаки сецесії. Загалом, однак, у стильовому вирішенні відображається перехід до неокласицизму, характерний для архітектури Львова кінця 1900-х рр.

Тильний фасад, який бачимо з боку подвір’я, характеризується простотою і вишуканим аскетизмом, а також оригінальним вирішенням блоку, де міститься зал засідань – з виступом еркера та терасою, розміщеною нагорі.

Планування самого подвір’я, доволі просторого (незважаючи на складне розташування ділянки), є свідченням високої професійної кваліфікації авторів проекту. Колись тут був старанно доглянутий сад і квітники.

Внутрішнє планування будинку Палати обумовлюється його подвійним призначенням: поєднанням функцій адміністративно-конторської будівлі (їх виконували численні кабінети) та ролі репрезентативного, престижного об’єкта. Ця остання відводиться головній сходовій клітці, розміщеній у центрі будинку, і розкішному залу засідань у правому крилі, блок якого виступає у бік подвір’я, надаючи загальному абрису плану Г-подібної форми.

Зал засідань займає лише верхню частину блоку, а в нижньому ярусі було розміщено зал біржі.

Обидві секції будинку – і парадна, і службово-адміністративна – були достатньою мірою автономними, і водночас пов’язаними одна з одною, завдяки гнучкому, раціональному плану та зручній, продуманій системі сходів. Центральна сходова клітка, з широким маршем і багатим опорядженням, доходить лише до другого поверху, де знаходяться парадні інтер’єри. До кабінетів нижчого рангу, на першому та верхніх поверхах, ведуть інші сходи – службові, розміщені по всій висоті будинку у лівому крилі і призначені лише для персоналу. До них прибудовано шахту ліфта.

Відповідно, на фасаді компонуються три портали: у центрі – парадний, який через ошатні сіни веде до до головної сходової клітки; бічний лівий – до службових сходів, а симетрично розташований правий є ізольованим входом до колишнього приміщення біржі.

В історії архітектури Центрально-Східної Європи будинок Львівської торгово-промислової палати відомий насамперед завдяки своїм прекрасним інтер’єрам. Тут можна говорити про «драматургію» внутрішнього архітектурного простору, про ритуалізацію архітектури. Архітектурне «дійство» починає розгортатися у вестибюлі, перед маршем парадних сходів, у перспективі якого на верхньому ярусі сяють поліхромні вітражі. Тут знову вражає досконалість архітектурної деталі: профілів лізен, гофрованих панелей, сходових бордюрів з вмонтованими у них мініатюрними мозаїчними композиціями, кесонів, ніш, карнизів з дентикулами, оригінальних світильників-«сталактитів».Сіро-бежевий колір полірованого каменю вишукано поєднується з яскравими вкрапленнями мозаїки та палітрою вітражів.

На рівні верхнього ярусу сходової клітки вертикальний рух зупиняється, і внутрішній простір розтікається на два боки рукавами широкого коридору. Функція останнього є подвійною: одночасно це і коридор, і гардероб-фойє перед залою засідань. Дубові панелі, які бачимо тут – це вбудовані стінні шафки, де члени Палати, приходячи на збори, лишали верхній одяг.

Коридор веде до до залу засідань і до просторих парадних кабінетів. На жаль, оригінальне інтер’єрне обладнання останніх – меблі, тапети, освітлювальні прилади – здебільшого не збереглося, але відповідні детальні описи можна знайти у львівській пресі періоду 1910 р. Зокрема, описується, як виглядали бюро президента Палати та прилеглий до нього приймальний салон, кабінети віце-президента та секретаря, бібліотека та кімната секційних зборів.

Кульмінаційним пунктом дійства є розкішний зал засідань, інтер’єр якого контрастує з коридором своєю висотою (у перерізі, вона дорівнює сумарній висоті другого та третього поверхів). Висоту залу акцентують пілястри, капітелі яких завершені монументальними рельєфами роботи Зиґмунта Курчинського, а також видовжений формат вітражних вікон. По периметру стін на рівні верхнього ярусу компонується малярський фриз пензля Фелікса Виґжевальського. Ряди світло-сірих пілястр поєднуються з покриттям стін, виконаним із сіро-зеленого з білими прожилками полірованого каменю. Додатки – зеленкаве скло вітражів, золочені рельєфні гірлянди, золото в композиціях настінних розписів та панелі з потемнілого дуба. Поверхню стелі перетинають смуги кесонів, в які вмонтовано 124 електричні лампи.

Рафінований естетизм у поєднанні з функціональною продуманістю характеризував не тільки парадні інтер’єри Палати, але й приміщення, які поектувалися для службовців нижчого щаблю. На першому поверсі містилися залізничне й тарифне бюро, каса та відділ подань, на третьому – кабінети віце-секретарів, промисловий кадастр, бухгалтерія та реєстратура марок і зразків, на четвертому– службове помешкання і декілька додаткових кабінетів.

На верхньому поверсі є вихід на терасу площею бл. 150 кв. м, розміщену над залом засідань, на якій свого часу облаштували «повітряний садок».

Будинок Торгово-промислової палати у Львові є унікальним прикладом синтезу просторових мистецтв. Як Gesamtkunstwerk – «синтетичний твір мистецтва» – він може бути темою окремого великого дослідження. У цьому контексті слід виділити перш за все три основні компоненти, які творять синтез з архітектурою: настінний живопис (фриз авторства Фелікса Виґжевальського), скульптуру (пластика Зиґмунта Курчинського) та вітражі й мозаїки, виконані підприємством С. Ґ. Желенського.

Проекти останніх – розроблялися художниками Генриком Узємблом і Каролем Фричем. Вони відносяться до періоду, коли краківський заклад вітражів та мозаїк, власником якого був архітектор Станіслав Ґабріель Желенський, своїми виробами здобуває європейську славу. Фасадне мозаїкове панно з гербом Львова та тріумфальними гірляндами виконувалися ним за картоном Г. Узємбло. Мозаїки парадних сходів з зображенням квітів – за картонами К. Фрича.

У доброму стані до нашого часу дійшли виготовлені фірмою Желенського великі вітражі сходової клітки та залу засідань, для яких характерним є стриманий колорит і геометричний характер рисунку. Написи, вміщені у кутах, засвідчують, що автором їх проекту був архітектор Альфред Захарієвич. На жаль, з вітражної композиції люнету над головним порталом, проетованої Генриком Узємблом, збереглися лише дві бокові секції, які вражають багатством палітри кольорового скла.

З численних елементів монументально-декоративного вистрою будинку Львівської торгово-промислової палати у публікаціях найчастіше згадуються стінні розписи, виконані Феліксом Виґжевальським (1875–1944), вихованцем Мюнхенської академії.

Художник певний час працював в Італії, звідки й був запрошений до Львова для роботи над малярським фризом у залі засідань на Академічній 17-19. Розпис складається з шести композицій з оголеними фігурами, розміщеними на золоченому тлі. Це міфологізована оповідь, присвячена союзу Торгівлі і Промисловості. Бачимо постаті атлетів, які віддаються напруженій, титанічній праці, героя, який пересуває циклопічні брили, та сцену кентавромахії («Праця», «Витривалість» і «Сила» – символічні назви цих частин фризу).

На протилежній стіні зображено берег моря з групою ловців: з хвиль витягають велетенську перлину, на якій балансує жіноча фігура – богиня Удачі; у сусідніх композиціях персонажі новітнього міфу представлені з магічною сферою і тарелем, на який проливається золотий дощ («Фортуна», «Основний капітал», «Оборотний капітал»).

Ця варіація легенди про золотий вік має підтримку і продовження у попередньо вже згадуваних рельєфах роботи Зиґмунта Курчинського (1886–1949), випускника Львівської промислової школи та академії у Кракові, який відбував подальшу творчу практику в Парижі (ательє Родена і Трубецького). У Львові його талант був одразу оцінений Альфредом Захарієвичем, який наприкінці 1900-х – на початку 1910-х рр. довірив Курчинському виконання скульптур для своїх основних львівських будівель. Зокрема, барельєфи його авторства розміщено у будинку Торгово-промислової палати по периметру залу засідань. Курчинський представляє тут сцени героїзованої праці, вводячи до композиції фігури робітників, які відзначаються такою ж атлетичною статурою, як і представлені поруч міфічні титани. Герої епосу, оспіваного скульптором, здається, є учасниками якогось таємничого дійства. Постать, що персоніфікує Час, з’єднує символічні фігури Торгівлі і Промисловості. Інші фігури зливаються у ритуальному поцілунку, і т. п.

Поряд із щойно описаними компонентами монументально-декоративного оздоблення, слід звернути увагу й на такі деталі пластичного вистрою, як рельєфи головного фасаду (роботи Войцеха Пшедвоєвського) та ліпнина плафонів у залі засідань та в кабінетах (майстерня Людвіка Репіховського).

Цінним зразком декоративного мистецтва початку ХХ століття є парадні двері, виготовлені з міді у майстерні Владислава Мусяловича і доповнені пластинами фацетованого скла з фабрики Юзефа Фрідлендера. Слід згадати світильники на головній сходовій клітці, у залі біржі та в її вестибюлі, а також кабінетні лампи (які до сьогодні не збереглися) фірми Рудольфа Дітмара. У будинку можна було бачити ще й вироби з декоративної бронзи, які виконував Вільгельм Скнужил.

З найкращого боку показали себе також львівські меблярі. Майстерня Станіслава Крука виготовила крісла і дубові панелі для залу засідань, В.Пелчарський меблював кабінети президента та віце-президента, Карл Горнунґ – бюро секретаря, Еміль Чернявський – приймальний салон. Третій поверх було обставлено меблями, виготовленими на підприємствах Станіслава Щуплакевича, Людвіка Чеховича, Ігнатія Мільвіна та на кількох інших фірмах. З декоративно-оздоблювальними роботами у будинку на просп. Шевченка, 17-19 пов’язуються також імена інших майстрів – забуті у потоці наступних десятиліть і зафіксовані лише завдяки випадковим згадкам на сторінках старих газет та адресних книг.

Архітектурно-художнє вирішення будинку Торгово-промислової палати у Львові – яскравий приклад синтезу мистецтв, які творять шляхетний «сплав». Вони єднаються у гармонійному союзі заради утвердження міфу про свою добу як про золотий вік. Це – спроба «естетичної магії», яка робиться у неспокійний час, у переддень світової війни та в умовах кризи багатьох ідеалів, і тут виявляється джерело внутрішнього напруження. Навіть через сто десять років уважний спостерігач відчує його у формах архітектури.

Будинок з мозаїками на проспекті Шевченка у Львові лишився виразним документом своєї доби – про яку можна говорити не як про «золотий вік», а скоріш як про «срібну добу»; пам’яткою перехідного стилю, у якому відобразився неспокійний, збентежений дух тої епохи.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *