Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

«
»

Отець Теодосій Роман Грень: Велика кількість покинутих дітей є лакмусовим папірцем морального стану суспільства

Д-р Теодосій Роман Грень, ЧСВВ, віце-ректор Папської Колегії Святого Йосафата, редактор Українського Відділу Ватиканської Дикастерії в справах комунікації, викладач канонічного права у Папських ВУЗах розповів Департаменту інформації УГКЦ, чому важливо допомагати іншим та про нову волонтерську ініціативу «Маленькі мрії», духовний провідником якої він є.

Отче, ми мали великий сплеск волонтерської благодійної активності на початок війни в Україні, бо наша армія була гола і боса. Пізніше ця активність спала… А як зараз загалом виглядає ситуація з благодійністю?

Волонтерство у благодійній сфері – це, мабуть, один іт тих позитивних феноменів, який сьогодні притаманний всім народам, адже в кожному куточку нашої планети є люди, які потребують допомоги інших і є ті, які готові в різний спосіб їм допомогти.

Перш за все слід зазначити, що волонтерство та благодійність не обмежуються лише до економічного сегменту, а охоплюють значно ширший спектр людської діяльності: комусь його фінансова ситуація дозволяє зробити більшу чи меншу грошову пожертву, хтось готовий посвятити іншим свій час, а хтось готовий долучитись до якогось доброго діла своїми талантами.

У волонтерстві та благодійності всі ці три складові є дуже важливими, адже ідеальна організація благодійної діяльності потребує різних людей, тих, які готові допомогти як коштами, так і своїм часом чи здібностями.

Поштовхом до волонтерства та благодійності є, без сумніву, складна ситуація, у якій перебувають потребуючі особи, а також небайдужість людей до болю та потреб інших. Сплеск волонтерської активності на початку війни на Сході України, власне, був зумовлений цими двома факторами: з одного боку, потребами нашого війська, яке було, на жаль, незабезпечене навіть найголовнішим, а з іншого, – небайдужістю багатьох наших співгромадян, які усвідомлювали, що в житті ми не є самотніми островами, але співвідповідальними одні за одних.

Дуже люблю цитувати Блаженнішого Святослава, Главу і Отця УГКЦ, який при різних нагодах наголошує на тому, що «байдужість вбиває». Дякуючи цій свідомості багатьох наших людей, волонтерський рух був і продовжує бути досить активним та дієвим. І сьогодні, як в Україні, так і в інших країнах світу, маємо чимало свідчень того, що люди не є байдужими, а навпаки – усвідомлюють своє покликання чинити діла милосердної любові, наказ якої вписаний самим Богом у серці кожного із нас…

Як і в минулому, так і сьогодні є багато волонтерських благодійних організацій та фондів, які здійснюють свою діяльність у дуже різноманітних сферах: від підтримки наших воїнів до сприяння здійсненню маленьких мрій дітей-сиріт, допомозі потерпілим від природніх катаклізмів, охороні довкілля…

Вважаю, що неправильно було б стверджувати, що на сьогодні волонтерство і благодійність дещо пригасли, мабуть, у наш час на таку діяльність звертається менше уваги, однак, усвідомлення співвідповідльності за інших і небайдужість до горя потребуючих і надалі спонукають багатьох людей до благодійності та волонтерства. 

Що з християнської точки зору людині дає те, що вона жертвує для потребуючих?

Як священикові мені дуже часто доводиться чути від людей, особливо від тих, яких в житті доторкнувся великий біль чи страждання, запитання про ціль людського життя: “Для чого я живу? Чому Бог привів мене на цей світ?”. Запитання не з простих, однак, відповідь можемо знайти на сторінках Святого Письма, де описується про те, що Господь Бог сотворив людину “чоловіком і жінкою”, тобто, спільнотою двох осіб. Це свідчить, що задумом Творця було привести у світ людину, однією із головних характеристик якої було б вміння нав’язувати стосунки з іншими людьми, або, іншими словами, входити у взаємини любові. Тому, можемо сказати, що кожен із нас живе для того, аби дарувати свою любов іншим і бути любленим.

Мабуть, кожен із нас неодноразово чув твердження про те, що світом сьогодні керують гроші. Так, за гроші можна купити багато, але не все. Можна найняти для себе працівників, але не вдасться придбати справжніх друзів, можна купити ліки, але не здоров’я, можна заплатити за тілесну близькість з іншою людиною, але не можливо купити любові…

Тому можемо зробити висновок, що світом керують не гроші, а – любов, яка проявляється у всій своїй різноманітності та багатогранності: від любові Бога, що готова до мучеництва чи відречення від світу, до любові щодо потребуючого, яка проявляється навіть у складені невеликої пожертви жебракові.

Про силу любові ми маємо нагоду переконатись у нашому щоденному житті, коли дивимось на зусилля батька, який докладає великих трудів, аби забезпечити гідне життя для своєї дружини і дітей, коли бачимо втомлену жінку-матір, яка з великої любові забула про те, що означає міцний сон, коли роздумуємо про жертвенність наших воїнів, які готові навіть до жертви свого життя за батьківщину і своїх рідних, коли подивимось на волонтерів, які впродовж довгих років невтомно намагаються підтримати наших хлопців на передовій…  Саме так, любов – це велика сила, надзвичайний потенціал, дарований Творцем, для осягнення цілі людського життя.

Отож, ділячись чимось із нашими ближніми, ми, християни, виявляємо їм нашу любов та турботу, здійснюємо таким чином наше життєве покликання, нашу християнську місію, виконуємо Божу заповідь любові, реалізуємо себе як Боже творіння.

Кажуть, що коли ти віддаєш щось, тобі потім повертається сторицею. Це справді працює?

Кожен із нас у житті отримав дуже багато цінних дарунків. Передовсім, Господь Бог, у співпраці з нашими батьками, подарував нам найцінніший подарунок – життя. Цей дар Він зробив нам не через якісь наші майбутні заслуги, чи за минулі заслуги наших батьків або інших родичів, але безкорисливо, з великої любові до нас. Подумаймо також про дар нашої віри, про наші здібності і таланти, про здоров’я, про сім’ю, родину і наших друзів, про більші чи менші наші матеріальні статки, які дозволяють забезпечити наші потреби, тощо…

Щодня ми отримуємо численні дари від Бога, які не завжди зауважуємо і за які часто забуваємо Йому подякувати. Ці всі дари є безкорисливими, адже ми їх отримали просто так і за них Господь нічого від нас не очікує взамін та не вимагає повернення з відсотками.

Безкорисливістю повинні характеризуватись також і діла милосердя людини щодо ближніх, зокрема потребуючих. Якщо ми чекаємо на ту “сторицю” за наші добрі вчинки, за наші пожертви чи волонтерське служіння, то ми ще не на добрій дорозі. Бажання чинити діла милосердя повинно ґрунтуватись на прагненні ділитись тими дарами, якими, у свою чергу, нас обдарував Всевишній.

“Даром ви прийняли, даром і давайте” (Мт. 10, 8), – навчав Христос Своїх найближчих учнів і цими ж словами Він звертається сьогодні також і до кожного із нас.

Але, коли роздумую над тією обіцяною “сторицею”, то перед моїми очима постає образ сім’ї. Люблячі батьки, коли бачать, що їхня дитина зробила щось добре, то їхньою природньою реакцією є похвала та бажання в якийсь спосіб обдарувати дитину, хоча б смачною цукеркою.

Якщо батьки відзначаються такою поведінкою до своїх дітей, то хіба ж Господь, Який є люблячим Батьком всіх нас, не захоче віддячити Своїм дітям за їхні добрі діла?! Тому, як християнин я більш ніж переконаний, що жодне наше добре діло, вчинене щодо наших ближніх великодушно і безкорисливо, не мине безслідно і Господь не забариться до нас із винагородою. Тому, заохочую себе і вас до частих добрих діл, щоб ми мали не одну нагоду особисто перевірити чи функціонує та обіцяна “сториця” чи ні…

В Україні, як ніде з європейських країн, багато потребуючих дітей. Інтернати, дитячі будинки просто переповнені дітьми, батьки яких спилися або просто від них відмовилися. Що не так з нашим суспільством, що ми маємо стільки покинутих дітей?

На жаль, я не володію статистичними даними про те, яка європейська країна очолює список держав із найвищим показником дітей-сиріт, однак, ви слушно зауважили, що феномен сирітства є досить драматичним в нашій державі. Коли ми говоримо про сиріт, то не маємо на думці лише тих дітей, батьки яких померли, але й тих, кого залишили після народження у пологовому будинки, від яких відмовились уже після народження, чи тих, батьки яких були позбавлені батьківських чи материнських прав з причини якихось шкідливих залежностей.

До традиційного сирітства сьогодні можемо додати також сирітство з причини робочої міграції батьків, які залишили свою дитину опіці бабусь, дідусів чи інших близьких родичів. Тому, правдою є те, що сьогодні в Україні досить багато покинутих з різних причин дітей, які позбавлені найважливішого – батьківських і материнських тепла і любові.

Хто винний, у чому причина цього драматичного явища? Переконаний, що не варто шукати поодиноких винних, адже, як я вже сказав швидше, кожен із нас є співвідповідальним за іншого, а отже, всі ми більшою чи меншою мірою винні у цьому явищі і всім вартувало б зробити іспит сумління, запитуючи себе самих про те, що ми можемо зробити для того, аби якось змінити на краще цю ситуацію.

Велика кількість покинутих дітей, на мою думку, є свого роду лакмусовим папірцем, який показує моральний стан певного суспільства. Чи може не бути покинутих дітей там, де не має пошани до цінності людського життя? Суспільство, де легалізовано переривання вагітності, де не цінуються похилі віком особи, де тягарем вважають людей з інвалідністю, не спроможне правильно розв’язати проблему, пов’язану із феноменом покинутих дітей. Переконаний, що сьогодні слід розпочинати із духовно-просвітницької діяльності, скерованої на те, аби вказати на цінність людини як Божого творіння.

Цю діяльність необхідно вести на різних рівнях: сім’я, школа, вищі навчальні заклади, різні товариства, професійні спілки… Лише на сильній моральній основі можна випрацювати різні моделі, щоб посприяти зменшенню кількості покинутих дітей.

Кажуть, дитина, яка виросла в сиротинці, назавжди зранена і їй важко віднайти гармонію в житті…

Чимало розвинутих країн намагаються зменшити кількість традиційних домів-інтернатів, сприяючи усиновленню дітей-сиріт та поширенню домів-інтернатів домашнього типу. Не знаю наскільки реалістичним є цілковита відмова в недалекому майбутньому від традиційних сиротинців, через які дітьми-сиротами опікується держава. Однак, їхнє існування сьогодні дає можливість забезпечити дітям-сиротам базову опіку: дах над головою, харчування, загальну освіту та інше.

Дитина, яка провела свої дитячі роки у домі-інтернаті, без сумніву, понесе продовж усього свого життя цей досвід. Незважаючи на те, що інколи сиротинці мають добру матеріальну базу, щедру підтримку жертводавців-волонтерів, яким небайдужа доля дітей-сиріт, правдою залишається те, що діти із тих домів не мають найважливішого – можливості втішатись присутність і любов’ю своїх рідних батьків. Брак цього важливого для розвитку людини досвіту має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивні, адже спроможній вчинити особу значно чутливішою до питань сім’ї, виховання дітей, болю та потреб інших, а негативні, адже впродовж дитячого періоду, що є одним із найважливіших у формуванні особистості, людина була позбавлена материнської та батьківської любові, які є немов би киснем для живого організму.

Знаю, що ви стали духовним провідником благодійного волонтерського фонду “Маленькі мрії”. Чим особливий цей фонд?

На даний час в українському суспільстві діє чимало доброчинних організацій та фондів, які мають за ціль допомогти державним інституціям якомога краще здійснювати їхні обов’язки щодо різних категорій осіб. Існують організації та фонди, які фокусують свою увагу на допомозі воїнам, інші скеровують своєю діяльністю на хворих, безхатченків і похилих віком осіб, а є й такі, які всіма своїми силами бажають допомогти дітям-сиротам.

Благодійний Фонд “Маленькі мрії”, духовним провідником волонтерів якого я маю честь бути, є дуже молодою благодійною організацією, заснованою на базі волонтерів-ентузіастів, об’єднаних довкола спільної мети, а саме – дарувати дітям-сиротам різні нагоди посміхатись. Якщо конкретніше, то наш Фонд має на меті охопити своєю діяльністю окремі сиротинці Західної України, які розташовані, перш усього, поза межами більших міст, адже, згідно із статистичними даними, саме до них найрідше доїжджають благодійні організації та окремі волонтерські групи.

Благодійний Фонд “Маленькі мрії” ставить перед собою конкретні цілі: відвідувати дітей-сиріт вищезгаданих сиротинців, присвячувати їм свій час, аби спілкуватись із ними та вислуховувати їх, організовувати для них майстер-класи та пізнавальні екскурсії, які сприятимуть їхньому загальнолюдському розвитку, сприяти у тому, аби їхні маленькі дитячі мрії могли здійснитись.

Особливістю нашого Фонду є те, що ми прагнемо задовільнити також і духовні потереби наших маленьких друзів. Під час зустрічей, спілкування, ігор та дозвілля волонтери намагаються показати дітям, що вони є цінними і важливими для них, а також передати їм те добро і любов, якими наповнені їхні серця. Кожна людина є унікальною і багатою Божими дарами, тому наші волонтери, хочуть ділитись з дітьми-сиротами тим духовним багатством, яке вони носять у собі і яке вони щоденно розвивають.

У чому полягає ваш духовний супровід?

Моє завдання дуже скромне і полягає у тому, аби, перш усього бути до диспозиції волонтерів, а також постійно пригадувати їм про те, що духовне є ціннішим ніж земне; що солодощі, цукерки і фрукти дітям дуже потрібні, однак, значно важливішим для їхнього майбутнього є передання їм духовних цінностей та ідеалів. З цієї метою духовний провідник розпрацьовує теми для щомісячних зустрічей, які допомагають волонтерам особисто духовно зростати та збагачуватись, щоб потім було чим ділитись із маленькими друзями, яких вони періодично відвідують.

Духовні зустрічі із волонтерами, з огляду на карантинні заходи і моє служіння у Римі, відбуваються за допомогою сучасних засобів зв’язку і передбачають коротку духовну конференцію на одну із тем, зокрема, щодо цінності людського життя, християнського милосердя, прощення, справжньої віри, справедливості, тощо, після чого слідує вільна дискусія та обмін думками на дану тему.

Окрім цього духовний провідник є тим, до кого кожен волонтер у будь-який момент може звернути із якимось своїм сумнівом, попросити поради чи духовної підтримку. Особливо на початку діяльності Фонду дуже важливим є присутність священика, який допомагає як Голові Фонду, так і волонтерам розставити пріоритети, вибудувати піраміду цінностей та окреслити межі діяльності волонтерської місії любові.

Сама назва «Маленькі мрії» говорить за себе… Чому важливо здійснювати дитячі мрії?

Однією із найбільш незахищених груп у суспільстві є діти, а особливо ті діти, які позбавлені материнської та батьківської опіки. Як вже було сказано, державні інституції роблять все можливе, аби захистити тих дітей, забезпечити їхнє право на гідне життя та розвиток. Але попри ці найнеобхідніші речі діти мають також і інші потреби. У серці кожної дитини вирує безліч бажань, мрій, прагнень… У лоні сім’ї  люблячі батьки цікавляться цими маленькими бажаннями та мріями своїх дітей та намагаються, мірою своїх можливостей, їх задовольняти. Але хто ж здійснить мрії дітей-сиріт? Мабуть у цьому і полягає особливість нашого Фонду: прислухатись до дітей і, оскільки це можливо, здійснювати їхні мрії.

Признаюсь чесно, я пережив свого роду шок, коли Голова нашого Фонду, Люба Боднар, після одних із відвідин дітей дому-інтернату у селі Лаврові, розповіла мені про мрію одного хлопчик, який дуже сильно бажав мати свій футбольний м’яч. Це свідчить про те, які часто маленькі мрії вирують у серцях дітей-сиріт: маленькі і легкі для виконання для нас, але такі великі і дорогі для них…

Важливість виконання тих маленьких дитячих мріє має подвійну основу: перш усього, аби подарувати дітям трішки щастя і нагоду посміхнутись, але також це необхідно для формування їхньої особистості, щоб вони зростали та розвивались в усвідомленні, що мрії збуваються, що світ не без добрих людей, що сьогодні допомогли мені, а завтра, можливо, я буду мати подібну нагоду принести радість комусь іншому.

Тому, користаючи нагодою, запрошую всіх вас познайомитись ближче із діяльністю нашого Фонду, що описана на нашій ФБ-сторінці https://www.facebook.com/malenkimrii/ , та приєднатись до наших ініціатив своїм часом, своїми здібностями і талантами, або фінансовою підтримкою.

Над інтерв’ю працювала Оксана Климончук

 

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *