Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

«
»

Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, у 10-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Текстовий варіант проповіді Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, виголошеної у 10-ту неділю пр Зісланні Святого Духа.

Фото Максима Прокопіва

Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, 
то нічого не буде для вас неможливого
(Мт. 17, 20)

Всечесний отче! Преподобні сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Євангелії євангелист Матей описує нам зустріч двох синів: Ісуса Христа Сина Божого, Сина Небесного Отця і сина батька, який  приходить до Христа просити про зцілення від його дивної недуги. Цікаво, що тих два сини між собою є дуже різними. Хоча син людський був сотворений на образ і подобу Сина Божого. Але що цих двох синів між собою відрізняє? Найперше те, що Син Божий – наш Спаситель є повним Святого Духа. Того Духа, який обновляє лице землі. Того духа, який відроджує сотворіння і дає йому життя. А син батька є носієм злого духа. Він робить дивні речі з хлопцем. Сам батько про нього каже, що «він є причинний, часто нездужає і той дух кидає його то у вогонь, а то і у воду». Христос коли чує про це, то каже не так про сина, як про батька: «о, роде невірний та розбещений». Властиво так, як Ісус Христос є образом Отця, тим воплоченим Сином Божим, у якому, як каже апостол Павло, спочиває тілесно уся повнота Божества (пор. Кол. 1,15-19), об’являє людям правду про свого Отця. Так само син, який нездужає злим духом об’являє, що саме діється у нутрі його батька, всередині того людського роду, якого він носить в собі і видимо виявляє способом свого життя. Підсумком зустрічі і змістом зцілення є зміна духа. Христос начебто виганяючи з хлопця духа розбиття, розбещеності і невірності  сповняє його Святим Духом. Іншими словами відновляє у синові Божу подобу. А з іншого боку відкриває глибину хвороби, в якій перебуває увесь людський рід сьогодні.

В чому полягає хвороба, невірність і розбещеність сучасного народу?

Властиво Отці Церкви говорили про те, що людина будучи сотвореною на образ і подобу Бога отримала у своїй істоті певні сили, енергії і здібності, які її повинні уподібнювати до Бога. Ті сили людини силою і діянням Святого Духа повинні б були не так кидати її у крайності, а вивести її на небеса. Але що зробив злий дух з людським родом? Він розбив ці сили. Тобто скерував кожну з них в інший напрямок. Цікавим для нас образом дезорієнтації сил людської природи є байка Крилова «Лебідь, рак і щука», в якій герої тягнуть віз у різні сторони, через що він залишається прикованим на мертво стояти на одному місці. Саме ті сили, які Бог дав людині для уподібнення до себе у своїй дезорієнтації вона їх перетворює на пристрасті. Таким чином ці сили розтягують нас у різні сторони, готові її «розірвати» своєю силою та роблять її узалежненою від невпорядкованих бажань і насолод – позбавляють її свободи.  Святі Отці говорили про три найважливіші духовні сфери людини: розум, воля і почуття. Причиною розбещеності кожного з нас є те, що наш розум розуміє одне, воля хоче другого, а почуття нас приковують до третього. Таке розбиття і параліч, така причинність, як каже сьогодні Матей, є причиною поневолення злим та гріховності як кожної людини зокрема, так і усього зраненого людського роду.

Апостол Павло описує той стан кажучи: «О, нещасная людина. Хто мене може визволити від того тіла цієї смерті? Бо те, що не хочу робити – роблю. Таким чином виконує це гріх що живе в мені у мені» (пор. Рим. 7, 15-24). Саме тому оздоровлення і зцілення хлопця є нічим іншим, як поверненням напрямку його душевних сил. Коли всі сили, воля, розум і почуття скеровані в одному напрямку: воля до Добра, розум до  Правди, почуття до вічності Божої любові, то тоді людина усім своїм єством переорієнтовується у напрямку до живого Бога. Тоді віз Крилова перетворюється на вогненну колісницю Іллі. Тоді душевні сили людини, силою і діянням Святого Духа, перетворюються на чесноти уподібнення до Бога, на тих вогняних коней, яку можуть вивести людину за межі пасток світу що швидко минає у вічне щастя життя з Богом. Звільнити людину від кидання у крайнощі. Тому що справжня чеснота, як говорив Григорій Ніський, знаходиться не в крайнощах, а в центрі і вона скеровує людину вверх до Бога. Робить її здатною відтворити у своїй істоті образ і подобу Божу.

Недаремно Христос, коли учні скаржаться на відчутність сили, бо не змогли вони вигнати цього злого, починає говорити про віру в Бога. Він порівнює віру з  гірчичним зерном. Позаяк віра – це переорієнтація людської істоти і звернення у повноті людини до Бога. Віра визволяє духовні сили людини від поневолення і дезорієнтації і дає людині зцілення. Коли людина вірить в Бога то приймає у себе Святого Духа – Духа свободи, який не нищить її природніх сил, а навпаки підсилює: робить їх вільними від узалежнення злом. Спавжня свобода не є потуранням своїм пристрастям і гріховним похотям розбещення, а навпаки – свободою від зла! Коли людина усіма своїми силами об’єднана в одному прагненню Бога, то для неї немає нічого неможливого.

Ми тепер входимо у період короткого, але дуже важливого посту, який готує нас до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Саме молитвою і постом виганяється цей вид бісів. Це чудовий момент, щоб побачити і добре зрозуміти, а чого властиво я хочу? Куди скеровані мої власні сили? Бо молитва скеровує увагу і серце в напрямку до Бога, а піст дає можливість очистити мої особисті прагнення, бажання і вподобання. Змістом християнської досконалості та аскетизму є визволення моїх душевних і духовних сил від узалежнення і розбещення злом. Молитва і піст дають мені можливість об’єднати мої зусилля і скерувати сили моєї душі в одному напрямку: до Бога. Про це співає святий Августин: «Хто мені допоможе (Господи) спочити в Тобі? Хто мені дасть цю можливість щоби Ти прийшов до мого серця, щоби я забув про всяке моє зло і обійняв Тебе – єдине моє Добро!» (пор. Сповіді 1,1 – 2,2.5,5).

Отож нехай подія оздоровлення хлопця стане частиною нашої особистої історії. Бачимо як сучасна людина кидається у крайнощі. Як не знає чого справді хоче. Як сучасна людина не розуміє в чому полягає остаточно її глибоке покликання. А її невірність і розбещеність є причиною стількох бід і лих. Особливо коли цим страждають ті, хто керує цілими народами і країнами. Нехай цей час посту стане для нас часом оздоровлення, переосмислення і очищення, щоб ми йшли за Христом у Воскресіння, бо Він для того прийшов, щоб знайти те, що загинуло. Щоб воскресити те, що є немічне і упавше, подарувати те, за чим ми так шукаємо у житті. Нехай Христос сьогодні погрозить бісові, який так мучить сучасну людину, щоб ми разом з тим юнаком видужали тієї ж хвилини. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

16 серпня 2020 року

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, у 10-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Текстовий варіант проповіді Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, виголошеної у 10-ту неділю пр Зісланні Святого Духа.

Фото Максима Прокопіва

Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, 
то нічого не буде для вас неможливого
(Мт. 17, 20)

Всечесний отче! Преподобні сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Євангелії євангелист Матей описує нам зустріч двох синів: Ісуса Христа Сина Божого, Сина Небесного Отця і сина батька, який  приходить до Христа просити про зцілення від його дивної недуги. Цікаво, що тих два сини між собою є дуже різними. Хоча син людський був сотворений на образ і подобу Сина Божого. Але що цих двох синів між собою відрізняє? Найперше те, що Син Божий – наш Спаситель є повним Святого Духа. Того Духа, який обновляє лице землі. Того духа, який відроджує сотворіння і дає йому життя. А син батька є носієм злого духа. Він робить дивні речі з хлопцем. Сам батько про нього каже, що «він є причинний, часто нездужає і той дух кидає його то у вогонь, а то і у воду». Христос коли чує про це, то каже не так про сина, як про батька: «о, роде невірний та розбещений». Властиво так, як Ісус Христос є образом Отця, тим воплоченим Сином Божим, у якому, як каже апостол Павло, спочиває тілесно уся повнота Божества (пор. Кол. 1,15-19), об’являє людям правду про свого Отця. Так само син, який нездужає злим духом об’являє, що саме діється у нутрі його батька, всередині того людського роду, якого він носить в собі і видимо виявляє способом свого життя. Підсумком зустрічі і змістом зцілення є зміна духа. Христос начебто виганяючи з хлопця духа розбиття, розбещеності і невірності  сповняє його Святим Духом. Іншими словами відновляє у синові Божу подобу. А з іншого боку відкриває глибину хвороби, в якій перебуває увесь людський рід сьогодні.

В чому полягає хвороба, невірність і розбещеність сучасного народу?

Властиво Отці Церкви говорили про те, що людина будучи сотвореною на образ і подобу Бога отримала у своїй істоті певні сили, енергії і здібності, які її повинні уподібнювати до Бога. Ті сили людини силою і діянням Святого Духа повинні б були не так кидати її у крайності, а вивести її на небеса. Але що зробив злий дух з людським родом? Він розбив ці сили. Тобто скерував кожну з них в інший напрямок. Цікавим для нас образом дезорієнтації сил людської природи є байка Крилова «Лебідь, рак і щука», в якій герої тягнуть віз у різні сторони, через що він залишається прикованим на мертво стояти на одному місці. Саме ті сили, які Бог дав людині для уподібнення до себе у своїй дезорієнтації вона їх перетворює на пристрасті. Таким чином ці сили розтягують нас у різні сторони, готові її «розірвати» своєю силою та роблять її узалежненою від невпорядкованих бажань і насолод – позбавляють її свободи.  Святі Отці говорили про три найважливіші духовні сфери людини: розум, воля і почуття. Причиною розбещеності кожного з нас є те, що наш розум розуміє одне, воля хоче другого, а почуття нас приковують до третього. Таке розбиття і параліч, така причинність, як каже сьогодні Матей, є причиною поневолення злим та гріховності як кожної людини зокрема, так і усього зраненого людського роду.

Апостол Павло описує той стан кажучи: «О, нещасная людина. Хто мене може визволити від того тіла цієї смерті? Бо те, що не хочу робити – роблю. Таким чином виконує це гріх що живе в мені у мені» (пор. Рим. 7, 15-24). Саме тому оздоровлення і зцілення хлопця є нічим іншим, як поверненням напрямку його душевних сил. Коли всі сили, воля, розум і почуття скеровані в одному напрямку: воля до Добра, розум до  Правди, почуття до вічності Божої любові, то тоді людина усім своїм єством переорієнтовується у напрямку до живого Бога. Тоді віз Крилова перетворюється на вогненну колісницю Іллі. Тоді душевні сили людини, силою і діянням Святого Духа, перетворюються на чесноти уподібнення до Бога, на тих вогняних коней, яку можуть вивести людину за межі пасток світу що швидко минає у вічне щастя життя з Богом. Звільнити людину від кидання у крайнощі. Тому що справжня чеснота, як говорив Григорій Ніський, знаходиться не в крайнощах, а в центрі і вона скеровує людину вверх до Бога. Робить її здатною відтворити у своїй істоті образ і подобу Божу.

Недаремно Христос, коли учні скаржаться на відчутність сили, бо не змогли вони вигнати цього злого, починає говорити про віру в Бога. Він порівнює віру з  гірчичним зерном. Позаяк віра – це переорієнтація людської істоти і звернення у повноті людини до Бога. Віра визволяє духовні сили людини від поневолення і дезорієнтації і дає людині зцілення. Коли людина вірить в Бога то приймає у себе Святого Духа – Духа свободи, який не нищить її природніх сил, а навпаки підсилює: робить їх вільними від узалежнення злом. Спавжня свобода не є потуранням своїм пристрастям і гріховним похотям розбещення, а навпаки – свободою від зла! Коли людина усіма своїми силами об’єднана в одному прагненню Бога, то для неї немає нічого неможливого.

Ми тепер входимо у період короткого, але дуже важливого посту, який готує нас до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Саме молитвою і постом виганяється цей вид бісів. Це чудовий момент, щоб побачити і добре зрозуміти, а чого властиво я хочу? Куди скеровані мої власні сили? Бо молитва скеровує увагу і серце в напрямку до Бога, а піст дає можливість очистити мої особисті прагнення, бажання і вподобання. Змістом християнської досконалості та аскетизму є визволення моїх душевних і духовних сил від узалежнення і розбещення злом. Молитва і піст дають мені можливість об’єднати мої зусилля і скерувати сили моєї душі в одному напрямку: до Бога. Про це співає святий Августин: «Хто мені допоможе (Господи) спочити в Тобі? Хто мені дасть цю можливість щоби Ти прийшов до мого серця, щоби я забув про всяке моє зло і обійняв Тебе – єдине моє Добро!» (пор. Сповіді 1,1 – 2,2.5,5).

Отож нехай подія оздоровлення хлопця стане частиною нашої особистої історії. Бачимо як сучасна людина кидається у крайнощі. Як не знає чого справді хоче. Як сучасна людина не розуміє в чому полягає остаточно її глибоке покликання. А її невірність і розбещеність є причиною стількох бід і лих. Особливо коли цим страждають ті, хто керує цілими народами і країнами. Нехай цей час посту стане для нас часом оздоровлення, переосмислення і очищення, щоб ми йшли за Христом у Воскресіння, бо Він для того прийшов, щоб знайти те, що загинуло. Щоб воскресити те, що є немічне і упавше, подарувати те, за чим ми так шукаємо у житті. Нехай Христос сьогодні погрозить бісові, який так мучить сучасну людину, щоб ми разом з тим юнаком видужали тієї ж хвилини. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

16 серпня 2020 року

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Проповідь Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, у 10-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Текстовий варіант проповіді Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, виголошеної у 10-ту неділю пр Зісланні Святого Духа.

Фото Максима Прокопіва

Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, 
то нічого не буде для вас неможливого
(Мт. 17, 20)

Всечесний отче! Преподобні сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Євангелії євангелист Матей описує нам зустріч двох синів: Ісуса Христа Сина Божого, Сина Небесного Отця і сина батька, який  приходить до Христа просити про зцілення від його дивної недуги. Цікаво, що тих два сини між собою є дуже різними. Хоча син людський був сотворений на образ і подобу Сина Божого. Але що цих двох синів між собою відрізняє? Найперше те, що Син Божий – наш Спаситель є повним Святого Духа. Того Духа, який обновляє лице землі. Того духа, який відроджує сотворіння і дає йому життя. А син батька є носієм злого духа. Він робить дивні речі з хлопцем. Сам батько про нього каже, що «він є причинний, часто нездужає і той дух кидає його то у вогонь, а то і у воду». Христос коли чує про це, то каже не так про сина, як про батька: «о, роде невірний та розбещений». Властиво так, як Ісус Христос є образом Отця, тим воплоченим Сином Божим, у якому, як каже апостол Павло, спочиває тілесно уся повнота Божества (пор. Кол. 1,15-19), об’являє людям правду про свого Отця. Так само син, який нездужає злим духом об’являє, що саме діється у нутрі його батька, всередині того людського роду, якого він носить в собі і видимо виявляє способом свого життя. Підсумком зустрічі і змістом зцілення є зміна духа. Христос начебто виганяючи з хлопця духа розбиття, розбещеності і невірності  сповняє його Святим Духом. Іншими словами відновляє у синові Божу подобу. А з іншого боку відкриває глибину хвороби, в якій перебуває увесь людський рід сьогодні.

В чому полягає хвороба, невірність і розбещеність сучасного народу?

Властиво Отці Церкви говорили про те, що людина будучи сотвореною на образ і подобу Бога отримала у своїй істоті певні сили, енергії і здібності, які її повинні уподібнювати до Бога. Ті сили людини силою і діянням Святого Духа повинні б були не так кидати її у крайності, а вивести її на небеса. Але що зробив злий дух з людським родом? Він розбив ці сили. Тобто скерував кожну з них в інший напрямок. Цікавим для нас образом дезорієнтації сил людської природи є байка Крилова «Лебідь, рак і щука», в якій герої тягнуть віз у різні сторони, через що він залишається прикованим на мертво стояти на одному місці. Саме ті сили, які Бог дав людині для уподібнення до себе у своїй дезорієнтації вона їх перетворює на пристрасті. Таким чином ці сили розтягують нас у різні сторони, готові її «розірвати» своєю силою та роблять її узалежненою від невпорядкованих бажань і насолод – позбавляють її свободи.  Святі Отці говорили про три найважливіші духовні сфери людини: розум, воля і почуття. Причиною розбещеності кожного з нас є те, що наш розум розуміє одне, воля хоче другого, а почуття нас приковують до третього. Таке розбиття і параліч, така причинність, як каже сьогодні Матей, є причиною поневолення злим та гріховності як кожної людини зокрема, так і усього зраненого людського роду.

Апостол Павло описує той стан кажучи: «О, нещасная людина. Хто мене може визволити від того тіла цієї смерті? Бо те, що не хочу робити – роблю. Таким чином виконує це гріх що живе в мені у мені» (пор. Рим. 7, 15-24). Саме тому оздоровлення і зцілення хлопця є нічим іншим, як поверненням напрямку його душевних сил. Коли всі сили, воля, розум і почуття скеровані в одному напрямку: воля до Добра, розум до  Правди, почуття до вічності Божої любові, то тоді людина усім своїм єством переорієнтовується у напрямку до живого Бога. Тоді віз Крилова перетворюється на вогненну колісницю Іллі. Тоді душевні сили людини, силою і діянням Святого Духа, перетворюються на чесноти уподібнення до Бога, на тих вогняних коней, яку можуть вивести людину за межі пасток світу що швидко минає у вічне щастя життя з Богом. Звільнити людину від кидання у крайнощі. Тому що справжня чеснота, як говорив Григорій Ніський, знаходиться не в крайнощах, а в центрі і вона скеровує людину вверх до Бога. Робить її здатною відтворити у своїй істоті образ і подобу Божу.

Недаремно Христос, коли учні скаржаться на відчутність сили, бо не змогли вони вигнати цього злого, починає говорити про віру в Бога. Він порівнює віру з  гірчичним зерном. Позаяк віра – це переорієнтація людської істоти і звернення у повноті людини до Бога. Віра визволяє духовні сили людини від поневолення і дезорієнтації і дає людині зцілення. Коли людина вірить в Бога то приймає у себе Святого Духа – Духа свободи, який не нищить її природніх сил, а навпаки підсилює: робить їх вільними від узалежнення злом. Спавжня свобода не є потуранням своїм пристрастям і гріховним похотям розбещення, а навпаки – свободою від зла! Коли людина усіма своїми силами об’єднана в одному прагненню Бога, то для неї немає нічого неможливого.

Ми тепер входимо у період короткого, але дуже важливого посту, який готує нас до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Саме молитвою і постом виганяється цей вид бісів. Це чудовий момент, щоб побачити і добре зрозуміти, а чого властиво я хочу? Куди скеровані мої власні сили? Бо молитва скеровує увагу і серце в напрямку до Бога, а піст дає можливість очистити мої особисті прагнення, бажання і вподобання. Змістом християнської досконалості та аскетизму є визволення моїх душевних і духовних сил від узалежнення і розбещення злом. Молитва і піст дають мені можливість об’єднати мої зусилля і скерувати сили моєї душі в одному напрямку: до Бога. Про це співає святий Августин: «Хто мені допоможе (Господи) спочити в Тобі? Хто мені дасть цю можливість щоби Ти прийшов до мого серця, щоби я забув про всяке моє зло і обійняв Тебе – єдине моє Добро!» (пор. Сповіді 1,1 – 2,2.5,5).

Отож нехай подія оздоровлення хлопця стане частиною нашої особистої історії. Бачимо як сучасна людина кидається у крайнощі. Як не знає чого справді хоче. Як сучасна людина не розуміє в чому полягає остаточно її глибоке покликання. А її невірність і розбещеність є причиною стількох бід і лих. Особливо коли цим страждають ті, хто керує цілими народами і країнами. Нехай цей час посту стане для нас часом оздоровлення, переосмислення і очищення, щоб ми йшли за Христом у Воскресіння, бо Він для того прийшов, щоб знайти те, що загинуло. Щоб воскресити те, що є немічне і упавше, подарувати те, за чим ми так шукаємо у житті. Нехай Христос сьогодні погрозить бісові, який так мучить сучасну людину, щоб ми разом з тим юнаком видужали тієї ж хвилини. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

16 серпня 2020 року

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *