Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

«
»

Правильних чи неправильних емоцій немає, зокрема, у переживанні горя, – психолог Іванна Циб

У день Успіння Пресвятої Богородиці, пригадаємо одну із програм «Психологічної порадні» про тих, хто переживає втрату близької людини. Християни вірять, що душа – безсмертна, вірять у зустріч у вічності із тими, хто любив нас і кого любили ми. Але ми – люди, і таке переживання завжди важко, іноді – понад силу.

Психолог відділення паліативної медицини Шпиталю Шептицького Іванна Циб пояснює природу емоцій у цей складний час і розповідає, як підтримувати тих, хто втратив близьку людину.

 

Як пережити втрату близької людини?

Як пережити втрату близької людини?

 

Як підготуватися? Як прийняти це?

 

Відповідь на ці та інші питання шукатимемо з психологом Центр психічного здоров'я у Шпиталь Шептицького – Іванною Циб.

 

#ПсихологічнаПорадня на Воскресіння. Живе радіо і ЖИВЕ телебачення Zhyve.tv, 11 серпня о 16:00.

 

Ведучий – диякон Богдан Романов

 

Дивіться також на YouTube: https://bit.ly/3bVUvvR

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 11 серпня 2020 р.

 

Серцем такі втрати фактично завжди сприймаються як несподіваний удар, навіть якщо голова розуміє, що кінець був невідворотним – як от у випадку важкої хвороби, коли люди ніби готуються до цього кінця. Свідомість відмовляється сприймати слово «ніколи», розуміти, що близька людина пішла назавжди. Кожна втрата є однаково болісною для тих, то її переживає. Інша річ, що є смерті, які піднімають дуже непрості емоції, думки і стани, які переживати особливо важко. У нинішні часи таких смертей багато, як і багато переживань, з якими людина часто не знає, як жити далі.  

Іванна Циб каже: у цей період важливо не боятися переживань, які є насправді. Адже емоції можуть бути різними, залежно від дуже багатьох обставин, – від суму і печалі до злості і почуття провини.

«Може бути навіть почуття полегшення – таке часто буває у сім’ях, де було насильство, алкогольні чи інші залежності. Людина відпускається з думкою – «тепер ми в безпеці і нам нічого не загрожує». Чи коли людина дуже страждала і смерть сприймається як закінчення її мук.  Здавалося б, таке полегшення є неприйнятним, але реальність така, що часом буває й так. Тому важливо цього не соромитися – в першу чергу, перед собою, бо немає правильних чи неправильних емоцій. Це насправді болюча тема, тому що соціально така емоція за даних обставин не приймається, і людина може докоряти собі за це. Так з’являється автоагресія, відчуття провини за те, що справжнє почуття є саме таким. Але, повторюся, всі реальні емоції є адекватними до тієї ситуації, яка склалася на той момент в житті конкретної людини…»

Ще одне зауваження, яке стосується тих же соціальних рамок і прийнятності – гендерні стереотипи, щодо «чоловічих» чи «жіночих» емоцій. Найбільш поширений – «чоловіки не повинні плакати». Це – також велика помилка і неправда. Якщо переживання є, вони є незалежно від того, показують їх чи ні. Тому, по можливості, цим емоціям потрібно дати проявитися. І пам’ятати – за певних обставин чоловікам плакати не соромно, навпаки.     

Смерть близької людини – одна із найважчих травм, якої зазнає людина у своєму житті. Тому важливо усвідомлювати і знати, що відбувається і які етапи проходить людина, проживаючи таку травму. Це знання якщо не полегшить, то, принаймні, допоможе усвідомлено пройти всі ці етапи, не боятися переживати їх.

«Найперший етап – шок, – каже Іванна. – Психологи метафорично описують цей стан і емоцію втрати як падіння у водоспад: людина пливе у своєму човнику по ріці і потрапляє у вир водоспаду. Перша реакція – «не розумію, що сталося, не можу мислити чи діяти – просто лечу вниз за водою». Але дуже скоро наступає етап заперечення: це неправда, такого бути не може, це не реальність, а якийсь поганий сон. Цей етап також не триває довго – від кількох годин до кількох днів…»

Коли умовний човен падає і розбивається, й людина бачить, що заперечувати немає змісту, настає період дуже гострих переживань. «Ці переживання можуть бути різними – включно зі злістю, агресією чи почуттям провини. Часто це може бути агресія і пошук винних ззовні, часто – самозвинувачення, що «я не зміг/не встиг порятувати», «це я винен/винна».  Це й період, коли людині потрібно виплакати своє горе, не затримувати в собі, що вдається не всім… На цьому етапі багато емоцій, які забирають всі сили, людина не відчуває потреби поповнити їх, тому часто виснажується не лише емоційно, а й фізично. Після такого сплеску наступає період знесилення і апатії, який часом може переходити у депресію. Інколи може здаватися, що людина заспокоїлася і збайдужіла, але насправді це виснаженість…»

З часом – у когось швидше, у когось пізніше, наступає примирення, прийняття того, що сталося, розуміння, що якось потрібно жити далі і будувати свій човен чи хоча б плотик з тих уламків наново. Це період пошуку нових сенсів – хоча б короткотривалих: повернення до повсякденних справ і обов’язків, до роботи, перемикання на якесь заняття. Рана починає по-трохи затягуватися, і приходить світла печаль, яка дозволяє жити далі – з пам’яттю про цю людину, і смутком, який уже не зранює так боляче.

Що може допомогти людині, яка переживає горе? Психолог каже: тим, хто поряд, треба розуміти особливості станів, через які проходить ця людина. Так, у стані шоку і емоційного переживання горя людина не дуже сприймає слова. До речі, за будь-яких обставин не варто говорити щось на кшталт «і це мине» чи щось подібне, тому що це знецінення і переживань цієї людини, і її втрати. «Це період, коли найкраще, чим можна розрадити, – тепло обіймів і дружньої руки, присутність, співчуття і солідарність у переживанні горя, спільна молитва…»

Є випадки, коли людина намагається позбутися всього, що б їй нагадувало про втрату – віддає особисті речі померлого, переїжджає в інше місто тощо.

«Це можна зрозуміти, але часто це створення ще більшої проблеми, – зауважує Іванна. – Тому що таке позбавляння всіх маркерів, які можуть тривожити, – своєрідна втеча від цих переживань, страх пережити біль, застрягання на етапі заперечення. Але справжні емоції нікуди не подінуться і все одно будуть проявлятися… Мусить минути час, коли людина прийме і сприйме те, що відбулося в її житті, і тоді віддасть чи поїде не тому, що хоче позбавитися того, що приносить біль, а тому, що трохи цю ситуацію вже прожила і справді може відпустити…» 

reradio.com.ua

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *