Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

«
»

Цирюльник чи палікмахер: до кого йдемо стригтися?

Прокіп Свиридович: Чи не цилюрник з-за Канави?

Проня: Не цилюрник, а палікмахтер

М.Старицький. За двома зайцями

Я люблю Тернопіль. Тут виросли мої діти, тут народилася онука. Це направду «файне місто». Хоча пісню «Братів Гадюкиних» вважаю трохи вульгарною. Мабуть, тому я зробив спробу ушляхетнити культурний контекст міста, написавши зовсім в іншій стилістиці власну пісню про Тернопіль і присвятивши її пам’яті славного романсом про мамину черешню барда Анатолія Горчинського (бажаючі можуть її послухати або прочитати).

Закінчуємо рекламну акцію, переходимо до суті справи.

Олександр Глотов – літературознавець, доктор філологічних наук, професор

Повертаючись до проблеми культурного контексту, поставимо питання, а чим Тернопіль перш за все відомий в Україні? А я вам скажу чим: своєю українськістю. З досвіду можу ствердити, що це єдиний обласний центр, де на вулицях дійсно розмовляють тільки українською. Тернополяни досі думають, що саме вони першими в світі повалили тридцять років тому пам’ятник вождю світового пролетаріату (ну бо першими були таки червоноградці). Тернопільські політики, митці і науковці, навіть роз’їхавшися світами, все одно кажуть: у нас в Тернополі.

І коли час від часу у різних політичних ситуаціях виникає якась вічнозелена проблема державної атрибутики – Тернопіль завжди і безумовно стоїть на вершині барикади з негаснучим смолоскипом в руках, уособлюючи ідею українського фронтиру, що охоплює собою усе тернопільське пограниччя. Влада і громада у нашому випадку становлять гідну хвали одностайність:

Коли я свого часу переїхав зі Львова з його вишуканою архітектурою та ментальністю столиці Галичини, тернопільські повоєнні будинки справляли гнітюче враження, таке собі повітове містечко. З часом змінювалося місто, змінювався я сам, і тепер чесно можу сказати те, з чого почав: я люблю Тернопіль.

Але останніми роками, йдучи вулицями міста, з усе більшим подивом перестаю бачити Тернопіль український. Він перетворюється на якийсь химерний умовно-європейський осередок.

Спершу я подумав, що це мені здається. Взяв з собою онуку, яка пару років прожила у столиці Європи і вчила німецьку, англійську, французьку, фламандську мови – і ми розпочали полювання на українські вивіски. Саме так, вивіски магазинів, кав’ярень, яток, фірм і таке інше.

Ми пройшли трьома паралельними, навіть не центральними вулицями. І я зрозумів, що я як свідомий громадянин повинен розповісти urbi et orbi про очевидне порушення чинного законодавства, а саме того, за яке так завзято виступає тернопільська влада.

Отже, що пише Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» № 2704-VIII, прийнятий 25 квітня 2019 року? А пише він, зокрема у статті 28-й, яка називається «Державна мова у сфері інформації для загального ознайомлення» таке:

«1. Інформація для загального ознайомлення (оголошення, зокрема ті, які містять публічну пропозицію укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що використовується або може використовуватися для інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних суб’єктів господарювання, посадових, службових осіб підприємств або органів державної влади, органів місцевого самоврядування) подається державною мовою, якщо інше не встановлено цим Законом».

От навмисне, для тих, хто не любить читати довгі речення, виділяю: «Вивіски, написи та інша публічно розміщена текстова інформація подається державною мовою». Кінець цитати.

І щоб не забути – йдеться про державу Україну.

Звісно, я не маю на увазі той факт, що світові бренди, входячи на національні ринки, не міняють логотипи і назви свого продукту.

Якби фірма Coca-Cola теж, як і McDonald’s, відкрила у Тернополі свою філію, думаю, ніхто не переплутав би її з фірмою Red Bull GmbH. Грошовитого іноземного інвестора треба плекати й пестити, аби він не втік до Польщі.

І в законі йдеться аж ніяк не про нього. А йдеться про того вітчизняного суб’єкта підприємницької діяльності, про якого писав ще Микола Васильович Гоголь у поемі «Мертві душі»: «магазин с картузами, фуражками и надписью: “Иностранец Василий Федоров”». А пізніше Михайло Петрович Старицький у п’єсі «За двома зайцями» показує ще одного успішного бізнесмена: «А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк!». Йдеться про тих «цилюрників», які дуже хочуть бути «палікмахтерами».

І таких у файному місті Тернополі ми з онукою виявили стільки, що можна було б загатити греблю. Якби вона вже не була. Ще з 1548 року.

Причому у найрізноманітніших мовах. Крім російської, звісно. Ці біду тернополяни подолали ще на початку 90-х. Будинок побуту «Пенза» (тепер – «Роксолана»), готель «Москва» (тепер – «Галичина»), будинок культури «Октябрь» (тепер – «Березіль») успішно, як бачите, перекладені на українську. Щоби й духу не було. А може й не зовсім перекладені…

Правда, закралася у нас підозра щодо одного закладу, названого латинськими літерами так.

Але я проконсультувався зі своєю лінгвістично обдарованою онукою – у жодній з відомих їй європейських мов такого слова нема. І я згадав, що була така тема: слова з російської мови, які перейшли до вжитку у інші мови в первісному вигляді. Але це мали бути неабиякі явища культури та цивілізації: «matryoshka», «sputnik», «perestroika» тощо. Невже російське (а воно таки російське) слово «простор» вже вийшло на міжнародну орбіту і може змагатися з брендом «Smirnoff»? Чи це знову безсмертний Свирид Петрович Голохвостий, який «по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма»?

А от далі ми вже вирвалися на розгнузданий простір та розмаїття всіляких пропозицій…

 

Особливо мене особисто вразила цирульня під скромною назвою

Якщо хтось раптом в школі португальську вивчав, то це означає «Будь найкращою!». От таке побажання від Natalia Kovalchuk. З нею може змагатися тільки фірма під не менш іноземною назвою.

Тобто – «Будь чудовою!»…Ну просто суцільне «мі-мі-мі», як тепер кажуть в інтернеті…

Взагалі тема назв-гасел дуже перспективна, а навіть – благодатна. От магазин, що прямо і безпосередньо закликає «Одружися зі мною!»:

Кольорова гама буває подібною, незалежно від профілю…

Не тільки англомовні назви є в асортименті. От прошу – щось таке гаряче іспанське…Мабуть…

Або французьке:

А от тут я дослівно остовпів. Бо знову нема такого слова у цій літері…Якщо прочитати вголос, то ніби ясно…А мо’ це щось таке інше, по-модньому, га?

Коротше кажучи, не будемо засмічувати ефір оцими усіма неподобствами, бо їх виявилося, повірте на слово, напрочуд багато. Не буду також давати відсотки, щоби не давити на психіку читача.

Перейдемо до висновків. Закон з усією очевидністю зґвалтований. Брутально і зухвало. Побоююся, що так йдуть справи не тільки у Тернополі. Але мовчить на цю тему жителька міста Києва Лариса Миколаївна Ніцой. Ані пари з вуст у жителя міста Львова Святослава Володимировича Літинського. Невже там нема своїх «іноземців Федорових» та «палікмахтерів Голохвостих»? От не повірю.

Чи є можливість протистояти цьому? Ні, запитаємо інакше: чи є потреба протистояти цьому? Бо про можливість читач, боюся, вже здогадався.

Оф коз, учень 5-го класу, побачивши вивіску «Be best», перший раз втішиться, що він второпав, про що йдеться. Але чи включили вчителі іноземних мов до своїх методик такий неординарний спосіб вивчення їх за допомогою вивісок? Щось не чув про таку новацію.

А тоді – навіщо? От на якої холери державний реєстратор фіксує підприємця з таким брендом? Ну бо йому це ніхто не забороняє.

Натомість, повертаючись до питання можливості протистояння…До Карного кодексу України я навіть заглядати не став. Нема сенсу. У Кодексі про адміністративні правопорушення існує кілька розділів, де могли би міститися способи боротьби з правопорушниками у цій сфері, наприклад, глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності», або глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління». Але законодавець, на жаль, ще не доріс, не дозрів до такого рівня правосвідомості, щоби карати за вивіску басурманською говіркою.

А що каже сам Закон про забезпечення функціонування? Можливо, він сам себе здатен захистити?

Еге ж, здатен. Є цілий розділ «Захист державної мови». Є посада – «уповноважений із захисту державної мови». На момент написання матеріалу це – Тарас Дмитрович Кремінь, філолог, син відомого поета, політичний діяч. І виписана довга і марудна процедура, з масою протоколів та попереджень, узгоджень та пояснень, яка закінчується накладанням штрафу «у розмірі від трьохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Але не поспішайте радіти, бо «постанову про накладення штрафу за порушення закону у сфері застосування державної мови може бути оскаржено суб’єктом господарювання до суду». І ця весела забава під назвою «розгляд у суді цивільних справ» триває ро-ка-ми… І ані хвилиною менше.

Глухий кут, громадяни…Ну або громадяни таки відчують себе частиною української спільноти і просто скажуть своїм «палікмахтерам», щоби вони вчили українську мову. У кожному місті, на кожній вулиці…Бо навіть міському голові не надано повноважень йти і кивати пальцем «цилюрникам з-за Канави».

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *