Діти-читачі з Харківщини та…

Дитячий Міжрегіона…

На будинку, де вийшла…

В центрі Лубен, на …

На відміну від української…

Говорить Андрій Крю…

Має бути державна політика…

Говорить Дмитро Шев…

Якщо студент хоче бути…

День українськомовн…

Мова — це зброя.…

День українськомовн…

Скільки можна поступово, вже…

Скільки можна посту…

«
»

Я не маю рецепту написання твору. Це і натхнення, і творчий порив, і лет думки та емоції. Оксана Радушинська

Сьогодні нашою співрозмовницею стане цікава українська дитяча письменниця, поетеса та журналістка Оксана Радушинська. З нею ми поговоримо про літературний процес в Україні в часи пандемії та війни.

Що Ви вважаєте найбільш визначним у Вашій творчості – літературу, поезію, журналістику?

Насправді мені важко виокремити якийсь один напрямок і назвати його визначальним. Журналістика – моя професія. Та робота, яку мені подобається робити, яка дарує мені нагоди зустрічатися і знайомитися з різними цікавими людьми, повідомляти новини. Професія, котра перейшла до мене від тата – він понад 20 років пропрацював фотокореспондентом у районній газеті в м. Старокостянтинові. У журналістиці я спробувала себе у різних сферах: починала ще зі школи дописувачкою, потім працювала в газеті кореспонденткою, редакторкою. Далі у моє життя прийшло радіо. Тоді зрозуміла, що робота з голосом – моє. Згодом, паралельно, майже 10 років була авторкою-ведучою культурологічної передачі на Хмельницькому обласному телебаченні. Тепер, на вимогу часу, освоїла Інтернет-журналістику.

Що ж до поезії і прози, то їх поділити взагалі неможливо. Придумувати віршики (саме «придумувати») я почала, ще не вміючи читати і писати. То були звичайні дитячі ігри, складовою частиною яких – дуже природно і ненав’язливо – виникало віршування. Дитиною я думала, що так можуть усі. Лише згодом зрозуміла, що зерно таланту потрібно розвивати. Часто запитують, від кого мені передалося отаке вміння до роботи зі словом? Думаю, що від бабусі Віри. Вона – звичайна жінка, котра виростила 5 дітей і 10 онуків, – виколихала усіх нас на своїх придуманих казках і бувальщинах, котрі уміла дуже гарно переповідати. Я була наймолодшою, 10-ю внучкою, тому мені випало переслухати чи не найбільше бабусиних оповідок. Можливо, саме від неї отримала вміння до словотворення?

Ваш шлях у літературу – яким він був?

Не скажу, що простим. Було і неприйняття від старших та більш досвідчених колег по перу. Було відверте ігнорування. А ще – моє власне бачення шляху в літературу: на своїх помилках, а не з текстами, відредагованими під замовлення мало до невпізнання.  Утім, попри несерйозне ставлення до моїх творчих поривань від окремих письменників, мала й підтримку від метрів слова. Їх усього кілька. Але їхні поради мені цінні досі. Свого часу я активно брала участь в молодіжних літературних конкурсах і перемагала в них. Видавала книги – як більшість авторів на початках свого становлення, за власний кошт. Працювала над словом. Отримувала прикрі поразки. Все, як має бути! А потім була перша премія «Коронації Слова», після якої усвідомила, що звернення «письменниця» чи «поетеса» – то не комплімент, а мало не професія. А ще – відповідальність. А ще – потреба писати або якісно, або взагалі не писати.

Чим є для Вас література та поезія?

Просто частина мене. Не скажу, що систематично і планомірно працюю над творенням нових текстів. Бувають періоди, коли я взагалі не можу написати нічого художнього. Можливо тому, що на перший план виходить журналістська робота і саме вона забирає левову частку енергетичних ресурсів. У нашому суспільстві, коли заходить мова про письменництво, скромно замовчується тема грошей. Начебто письменнику не потрібно їсти, одягатися, сплачувати комуналку. Але ж ми живемо в реальному фізичному світі! І навряд чи в нашій країні багато письменників можуть прожити виключно з плодів своєї творчої професії. Письменництво – радше хобі поряд із основною професією. Має місце хитра, а часом – відверто непорядна поведінка видавців, котрі підписують із автором такі угоди, де автор може потішитися хіба виданою книгою. До прикладу, маю такий неприємний досвід із тернопільським видавництвом «Навчальна книга – Богдан». Вони видали мою «короновану» повість «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» ще 2012 року, але так прописали договір, що я досі не отримала жодної копійки гонорару. Чи свіжий випадок – днями дізналася, що одне з моїх оповідань вміщене до «Збірника інтегрованих підсумкових контрольних робіт» з української мови, літературного читання. За грифом Міносвіти. Діти всієї України готуються до ДПА у 4 класі саме за цим збірником. Мого дозволу на розміщення оповідання ніхто не запитував. Просто тому, що видавництво має виключні права на твір. Отож, лишається тішитися, що хоча би прізвище написали без помилок.

Авжеж, у відповідь можна резонно зауважити, що ніхто не примушував мене підписувати невигідний договір. Але хіба всі ми, автори, а надто – ще не маючи відповідного досвіду співпраць із видавництвами, не набивши ґуль, не потрапляли на такий гачок? Хитро прописаний договір, відсутність відповідних юридичних знань в автора, а ще – наївне і в результаті марне сподівання на порядність видавництва… Все це створює реалії «Дикого заходу» з авторським правом у нашій країні.

Чим Ви займались під час карантину?

Працювала. Відповідно до карантинних заборон, довелося переформатувати роботу більше під дистанційну форму, буквально «переселятися» в Інтернет. Це потребувало більших витрат часу, навчання в процесі роботи певним нюансам, вирішення питань, котрі виникали. Отож, ні додаткової іноземної мови за час карантину не вивчила, ні курс кулінарії не освоїла, ні книги нової, на жаль, не написала…

Як, на Вашу думку, українці пройшли це випробування?

А хіба ми його вже пройшли? Зважаючи на щоденну  кількість нових виявлених випадків в Україні, я б не наважилася говорити про карантин у минулому часі. Авжеж, на практиці заборон вже майже ніхто не дотримується. Я б не хотіла зараз заглиблюватися в розтиражовану тему про реальність чи фейковість коронавірусу. Як на мене, це виглядає нерозумно від людини, котра не є фахівцем у відповідній галузі. Ми з Вами можемо спостерігати, особливо у соціальних мережах, полчища експертів буквально у всіх питаннях. Вони примудряються миттєво перепрофільовуватися, стаючи знавцями музики, спорту, воєнної доктрини, політики, а тепер вже й вірусології. І на все мають свою аргументовану і єдино правильну думку. Тож, залишу за собою право не уподібнюватись до них і зізнаюся, що не є знавцем вірусів. Маю друзів серед лікарів. Вони не ставлять існування  COVID-19 під сумнів. Мені цього достатньо, щоб дотримуватись елементарних правил безпечної поведінки у соціумі, а ще аргументів здорового глузду.

Що Вас надихає на Вашу творчість?

На жаль, чи на щастя, я не маю рецепту написання твору. Певно, більше, на щастя. Бо в такому випадку процес творчості лишається у площині творення. Тут задіюється і натхнення, і творчий порив, і політ думки та емоції. Бо коли працюєш, спираючись на відомі шаблони, то теж цікаво, але вже ближче до ремесла. Тому й не можу однозначно відповісти на запитання про джерело натхнення. Все – люди, емоції, природа, музика, прочитана книга… словом, життя. Маю собі за правило – визначила його ще на початку письменницької дороги – не писати в поганому настрої. Хоча навіть психологи радять, аби вивільнитися від якоїсь життєвої проблеми – виписати її. Утім, «виписати» не означає видати на гора. Я схильна до думки, що слово – сказане чи написане – несе в собі певний емоційний заряд. Пам’ятаємо одвічне: «Словом можна вбити, а можна зцілити». Відтак отой негатив, котрий я «виписувала», може передатися читачеві. А це вже не чесно, бо людина жодним чином не сподівається на такий «бонус», купуючи книгу. Надто потрібні хороші емоції, коли пишеш для дітей.

Як Ви знаходите сюжети для Ваших казок?

По-різному. Більшість придумуються. Щось підглядаю  в поведінці дітей, тварин, рослин. Пишучи для дітей, звертаюся до свого дитячого «Я». Від самого початку свого творчого становлення, я писала тексти на дорослі теми. Авжеж, у підлітковому віці хто з нас не розмірковує про любов, філософію чи недосконалість світу? Утім, навіть пізніше не уявляла себе дитячою письменницею. Поки одного разу мене не попросили написати кілька простеньких дитячих віршиків до методичного збірника з навчання ранньому читацькому умінню. Авжеж, я б відмовилася… якби не повага до людини, котра звернулася з таким проханням. Сміючись над собою і над результатом творчих потуг, піджартовуючи, що «скотилася» до комашок і сонечок, я спромоглася на кілька віршиків. Отут все мало б закінчитися, якби не… все тільки почалося! Так мені сподобався процес творення для дітей, так захопили власні відчуття в цей момент, так цікаво стало мені, вже дорослій, занурюватися у світ дитинства і, маючи власний життєвий досвід, писати для малечі, що не змогла відмовити собі в такому задоволенні.

Про письменників, кажуть, що вони володарі слова. Що дітлахи можуть взяти собі з Ваших текстів?

Цікаву історію. Знайомство зі світом. Певний життєвий сценарій поведінки в тих чи інших ситуаціях. Книги для дітей також є різновікові. Якщо для малечі, яка лише пізнає все навколо, потрібно віршовано розповісти про оточуючий світ, то для старших діток тексти повинні мати певну настанову. Авжеж, без відвертого повчання!  Писати для дітей значно важче, ніж для дорослих. Якщо у дорослому тексті можна поставити три крапки, можна залишити якусь тему не до кінця відкритою, аби читач дофантазував розвиток подій, то в дитячих текстах усе має бути напрочуд зрозуміло і просто. Але не банально. Цікаво та зрозуміло. Але не примітивно. А найголовніше – щиро!

Яких письменників Ви можете порадити – закордонних та вітчизняних?

Відверто – запитання, котре страшенно не люблю! Найперше – усі ми маємо власні смаки та вподобання. Зокрема і в літературі. Той автор, який подобається мені, може геть «не зайти» іншому читачеві. Це зовсім не означає, що автор поганий, або, що  в мене чи іншої людини поганий смак. Разом з тим,  я, на жаль, не можу похвалитися, що перечитую геть усі новинки, які з’являються на літературному ринку України. На це банально не вистачає часу. А інколи – і сили. Бо, коли постійно працюєш із буквами і текстами, як я, то періодично хочеться від них відпочивати. Тому фахові рекомендації щодо того, кого варто читати, можуть надати інші люди, котрі в цій темі, як риба у воді. Кого з авторів порекомендую я? Вважаю, що є письменники і поети, чиї твори почитати треба, аби мати елементарну обізнаність про сучасну літературу. Маю на увазі не класиків, а… сучасних класиків: Ліна Костенко, Василь Шкляр, Борис Гуменюк. А ще – в Україні живуть і творять чимало чудових авторів, з котрими знайома особисто – з кимось дружимо, з кимось знаємося. Моя рідна Хмельниччина багата на цікавих авторів – зрілих і зовсім молодих та потужних! Свідомо не називатиму жодних прізвищ. Шукайте і читайте своїх. Вони нічим не гірші, ніж автори з відомими іменами чи закордонні письменники, котрих перекладають і видають в Україні. Щорічно літературні конкурси «Коронація Слова» і «Смолоскип» відкривають нові імена. Це ті автори, котрих варто підтримувати і читати.

Чим новим, з Вашого творчого доробку, Ви здивуєте українських дітлахів цього року?

У червні місяці вийшла друком моя казка «Про Царицю Громовицю  і Кропив’яного Короля». Книга красива, кольорова, велика – формат 30х42 см. Коли відкриваєш палітурку, складається враження, що прочиняються двері у казковий світ! Утім, саме такий великий формат, а ще повнокольоровий друк обумовили велику собівартість видання. У зв’язку з коронавірусом «врізали» наклад, досі не можемо зробити презентацію та промоцію книги. Цільова аудиторія книги – діти 8-10 років. Жанр казки передбачає поєднання вигаданого, нереального сюжету з цілком реальними подіями. Тут можна і по небу походити, і спуститися на дно найглибшої Чарівної Криниці Дощу. А можна поїсти тортик чи втікати від розлюченого гусака, чи купувати модні чобітки до школи, або поспілкуватися з Лісовиком. Словом, багато всього переплетено. У канву сюжету вплетені моменти українського фольклору. І неабиякий акцент зроблено на важливості збереження екології, бережного ставлення до природи та взаємозв’язку всього живого на планеті Земля. Мені здається, що ця книга вийшла у дуже доречний час. Коли увесь світ страждає від пандемії COVID-19, ми усі враз усвідомили, на скільки наша планета є маленькою і як легко усе можна знищити. Насправді, без моралізаторства і нудних нотацій, саме оця головна думка проходить крізь сюжет книги і усі перипетії головних героїв.

Уже готова аудіо версія цієї казки. Це – ще один аспект моєї творчої діяльності, коли паперова книга, так би мовити, конвертується в аудіо формат і починає говорити різними голосами. Отож, сподіваюся, наприкінці серпня, чи можливо на початку вересня відбудеться презентація нової книги і у вільному доступі з’явиться її аудіо версія.

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Довідка. Оксана Радушинська. Народилась 27 вересня 1979 у місті Старокостянтинів, Хмельницької області. Українська журналістка, поетеса, письменниця теле- та радіоведуча. Член Національної спілки журналістів України (2002) та Національної спілки письменників України (2006). Член Міжнародної громадської організації «Жінка ІІІ тисячоліття» (з 2010 р.).

Публікувалася в журналах: «Жінка», «Дніпро», «Дзвін», «Соціальне партнерство», в Міжнародному журналі «Склянка Часу / Zeitglas» (Україна-Росія-Німеччина), в газетах: «Проскурів», «Голос громади», «Подільські вісті», «Ровесник», «Літературна громада», «Сільські вісті», «Нова епоха», «Літературна Україна», «Литературная газета» (Росія).

Почесна громадянка міста Старокостянтинова (2009).

Кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня (2011). Нагороджена: відзнакою Міністерства оборони України – медаллю “За сприяння Збройним Силам України” (2017 р.), відзнакою Президента України “За гуманітарну участь в Антитерористичній операції” (2017 р) та низькою недержавних нагород.

Лауреатка конкурсу «Золотий лелека 2008», переможниця Міжнародної літературної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара (2009), переможниця 30-го Літературного Конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій ім. Марусі Бек, (Канада) (2009), Лауреатка Всеукраїнського конкурсу на найкращий твір для дітей «Корнійчуковська премія» (2013), Лауреатка літературно-мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото» (2013), Лауреатка Хмельницької обласної літературно-краєзнавчої премії ім. Василя Баженова (2017).

Творчий доробок складається з восьми поетичних збірок, 15 прозових та віршованих книжок для дітей, п’яти прозових книг, кількох аудіозбірок на CD-дисках.

Інші наші розмови з літераторами у розділі Літературне інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *