Нам варта чытаць творы…

Сёння мы пагаворым…

Нам слід читати твори…

Сьогодні нашою спі…

Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

«
»

Церква «в смартфоні», як вихід із карантинної ситуації, що не може втамувати духовний голод

Святкування Воскресіння ГНІХ для українців Рима, як і для всіх християн цього року, відбулося в неординарний спосіб: через молитву онлайн, без освячення кошиків в храмі, в закритому сімейному колі, без друзів.

Одна українська мігрантська родина, що мешкає на околицях Рима, вранці, 19 квітня, молилася разом, увімкнувши Youtube-канал, по якому транслювалися пасхальні богослужіння із Патріаршого собору Воскресіння Христового УГКЦ з Києва. До того ж ця сім’я не просто молилася разом, а й належним чином приготувалася до свята, одягнувши вишиванки. А перед цим всі вправно приготували стіл для пасхального сніданку. Після Літургії онлайн та прочитання Патріархом молитви на благословення пасок та іншої поживи голова сім’ї, заспівавши з дружиною і дітьми тропар Святої Пасхи, окропив приготовані страви свяченою водою і тоді всі куштували паску та великодні писанки, освячені в новий спосіб цього року.

Пані Люба, родом із Львівщини, що доглядає за тяжкохворою старенькою бабусею-італійкою, каже, що не могла би брати участь в усьому циклі великодніх богослужінь. Її роботодавець не відпускає її з роботи, а якщо й деколи це трапляється, то лише у вечірній час на кілька годин. Цього року вона вперше, за останні п’ять років, змогла взяти участь в усьому циклі богослужінь, завдяки трансляціям онлайн із храмів України та Італії.

Священникам вдалося підтримувати літургійну динаміку Великого посту завдяки трансляціям онлайн

Ці та інші історії розповіли о. Тарас Остафіїв, парох Української парафії святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі, та о. Руслан Сідельник, віцепарох цієї ж парафії. Початок суворого карантину, спричиненого розповсюдженням коронавірусної інфекції в Італії, співпав із другим тижнем Великого посту за юліанським календарем. Зазвичай, великопісні богослужіння в цей час вже розплановані чітко за уставом, як також із врахуванням життєвих і робочих ритмів українців Рима та околиць. Проте в неділю увечері, 8 березня, душпастирів повідомили, що із наступного дня публічні богослужіння припиняються. Вони не знали, як провадити літургійне життя в нових реаліях, однак почали думати над тим, як подати «духовну поживу» на піст людям. «У перші два дні карантину ми ще не розуміли, як маємо себе організувати. Оскільки літургійне життя в парафіяльному храмі продовжувалося, але без участі мирян у богослужіннях, як це було до 8 березня, а багато наших парафіян звикли брати участь в Утрені та Вечірні, які мають особливо глибокий зміст в часі Святої Чотиридесятниці, і для того, щоб вони мали змогу зберегти започаткований в перший тиждень Великого Посту духовний ритм, ми розпочали регулярно, вранці та увечері, готувати та публікувати на парафіяльному сайті, Facebook-сторінці та Youtube-каналі парафії молитовні розважання над богослужбовими текстами Утрені та Вечірні. Зокрема я готував молитву на основі змінних частин великопосних Утрень, а о. Руслан готував пояснення та коментарі на біблійні читання з Вечірнь Великого Посту. Продовжуючи готувати такі короткі ранішні і вечірні молитовні роздуми, які ми назвали «Молимося разом щодня з Українською парaфiєю в Pимi», ми також розпочали транслювати наживо усі богослужіння, які звершувалися в нашому храмі», – розповідає о. Тарас. У такий спосіб священникам вдалося підтримувати літургійну динаміку Великого посту, молячись всі богослужінні без присутності вірян.

У цей період парафіяльний Youtube-канал, який до цього не був надто популярним (до карантину було близько 800 підписників), розрісся до близько 2800, завдяки трансляціям. До того ж вдалося розширити кількість учасників в парафіяльній групі Whatsup, а також сторінку на Facebook. «Нам телефонували самі люді із проханням додати їх до наших груп в соцмережах, також вони дякували за трансляції і за Боже Слово, що ми їм доносимо. Ми просили наших вірян переказувати всім знайомим про наші щоденні трансляції, аби всі змогли відновити свій молитовний ритм, який раптово втратили», – додає парох храму.

Як відомо, парафія Святих Сергія і Вакха УГКЦ в Римі є не територіальною, а персональною для українців, що проживають на теренах Римської єпархії. Це означає, що віряни не живуть близько до храму і тому не можуть приходити до нього щодень: більшість живе або в сім’ях, де працюють, або ж на околицях, бо так дешевше винаймати помешкання. Під час карантину храм був відкритий і всі бажаючі могли зайти туди лише для приватної молитви.

Багато українських мігрантів в цей час опинилися в скруті й тому душпастирі організовували харчові набори, аби хоч якось їх підтримати. У цьому допомогла фундація «Міґрантес» Римської єпархії, завдяки якій надавалася така допомога при парафії Святих Сергія і Вакха і в соборі Святої Софії. «Були також випадки, коли приходили люди, які не могли оплатити оренду житла, яким ми посильно допомагали, а й були такі, які просто телефонували, бо їм не було з ким поговорити. Ми намагалися після наших трансляцій звертатися до вірян зі словами підтримки», – каже о. Тарас.

По всій Італії в той час не можна було фізично приступати до Святих Таїнств Сповіді й Причастя. В цей період надзвичайного стану, спричиненого пандемією коронавірусної інфекції, коли чимало людей були ізольовані у відділеннях інтенсивної терапії, а від всіх інших вимагалося залишатися вдома, щоби запобігти поширенню заражень, Церква, для якої спасіння душ є найвищим законом, пропонувала вірним збудити в собі щирий жаль, що відпускає гріхи в очікуванні на можливість висповідатися. «Папа, в одній зі своїх проповідей [20 березня 2020] сказав, що вірні можуть висловити жаль за свої гріхи в своїй совісті перед Богом, однак при першій можливості вони повинні приступити до Таїнства Покаяння», – веде він далі.

На запитання чи були перевірки поліції в храмі, священники відповіли так: як тільки дозволили участь вірних в богослужіннях (з 18 травня), на наступний день на площі перед храмом був патруль. «Пригадую, під час першого богослужіння після карантину в храмі було 10 вірних, які сповідалися й причащалися. У цей час двічі заходили поліцейські до церкви. Вони просто подивилися і вийшли, адже було мало людей всередині, всі дотримувалися дистанції і були в масках, – наголошує священник. – У храмі є також розмітка на підлозі, а також дезінфікуючі засоби. У всі наступні неділі та свята не можемо сказати, що хтось приходив з перевіркою, але й не можемо стверджувати, що нікого не було». Зауважимо, на площі, де знаходиться український храм, розміщено багато закладів харчування, тому, напевно, більшість перевірок були пов’язані із контролем цих закладів. Та й після часу інтенсивного карантину, наші вірні сприймали ці перевірки в більшості як засіб перестороги та необхідної уваги зі сторони держави перед викликами пандемії.

Прихожан в храмі зараз небагато і священники це пов’язують із тим, що влітку кількість вірян в храмі завжди є такою, бо багато людей повертається в цей період в Україну. Однак, багато українців виїжджають за Рим разом із тими сім’ями, в яких вони працюють. Загальна картина відвідуваності, за їх словами, стане чіткою вже наприкінці вересня – на початку жовтня. Останнім часом, за словами душпастирів, в недільні дні назбирується близько сотні осіб в храмі. Наразі парафіяльні спільноти, що діяли при храмі (біблійний гурток та молодіжна спільнота), не відновили свою діяльність, як також не проводяться і катехизації для дорослих та дітей. «Перед 18-м травням був випрацьований протокол між державою та Італійською Єпископською Конференцією, про правила виходу із карантину. У ньому було заборонені зібрання на катехитичних спільнотах, гуртках читання Святого Письма, хоровий спів…», – пояснює настоятель храму.

У перші дні виходу з карантину душпастирі намагалися служити більше богослужінь, аби люди, які довгий час були фізично відсутні в храмі, могли приступити до Святих Таїнств. Щодня у визначені години (від 14:00 до 18:00), впродовж перших двох тижнів в храмі завжди був присутній священник, щоб послужити всім бажаючим приступити до Таїнства Сповіді та Причастя. Удень могло бути 10-12 людей до Сповіді. «Спочатку ми служили більше Літургій (5 Божественних Літургій в неділю), а потім ми повернулися знову в свій звичний молитовний ритм (3 Літургії в неділю, Утреня, Ісусова молитва перед Літургією по обіді, Вечірня)», – каже о. Руслан.

Серед нових обмежень – заборона на роздатковий матеріал. «Зазвичай під час богослужінь ми роздаємо книжки із текстом богослужіння (Вечірня, Утреня, Молебень, Акафіст, змінні частини Літургії), а тепер це заборонено, згідно протоколу, але ці тексти ми розсилаємо в наших групах Whatsup та на Facebook-стрінці парафії. Тож часто спостерігаємо, як наші люди моляться просто із телефонів», – пояснює о. Тарас. Отці зізнаються, шо спочатку це було незвичним, бо більшість парафіян здебільшого не хотіли користуватися смартфонами під час богослужінь. Карантин призвів до того, що люди почали користуватися тими засобами, які раніше не використовували. «Статистика Youtube показує, що наш канал переглядали глядачі і з України, а група учасників у Whatsup розширилася настільки, що нам необхідно було створити «групу-близнюка». Зараз, коли можна бути фізично присутнім на богослужінні, увага до соцмереж дещо зменшується. Тепер люди просять записати на відео вечірні та ранішні молитви, адже кажуть, що за час карантину дуже звикли до наших голосів. Вважаю позитивним в цьому те, що люди виявили бажання мати зв'язок зі своєю Церквою під час карантину, що стало можливим, завдяки цим соцмережам», – додає о. Руслан.

Переломним моментом під час карантину було святкування свята Воскресіння ГНІХ онлайн, однак цей досвід дав розуміння того, що ця подія має, насамперед, глибоке духовне пережиття, а всі обряди і традиції є помічними. Завдяки їм ми можемо глибше пережити цей празник, але вони не є основними.

Трансляції онлайн не заміняють фізичної присутності в храмі

Тепер священники припинили транслювати богослужіння в Інтернеті: «Проте є храми, які далі їх провадять, зокрема, ми завжди акцентуємо увагу наших парафіян на богослужіннях із Патріаршого собору Воскресіння Христового з Києва. У випадку мігрантського життя, то ці трансляції дуже допомагають парафіянам. Адже більшість із них працюють в італійських сім’ях, які на період найбільшої літньої спеки, часто виїжджають в такі місця в горах чи на морі, де немає храмів, або вони далеко й ті люди, в яких вони працюють, не готові їх підвозити на недільні богослужіння. Раніше ці люди залишалися просто поза богослужіннями. Тепер, завдяки трансляціям, якщо вони опиняються в таких умовах, то мають нагоду молитися». Отці наголошують, що онлайн-трансляції були виходом із ситуації, що склалася в той час, але вони не заміняють фізичної присутності в храмі та контакту із Богом, який ми здійснюємо в Таїнстві Пресвятої Євхаристії. «Присутність Церкви онлайн – це був вихід із тієї карантинної ситуації, яка склалася, а тепер є інша реальність; фізичної присутності в храмі ніщо не замінить», – кажуть вони.

На їх думку пандемія, а з нею і карантин, став нагодою усвідомити свою слабкість, з одного боку, а з іншого – всемогутність Бога. «Це показує наскільки хибною була ідея, що активно нав’язувалася суспільству, буцім-то ми все контролюємо і є незалежними та «всемогутніми», такими що нам Бога не потрібно, бо ми можемо все самі. Тепер ми розуміємо, що людина не є всесильною і має свої обмеження, за які вона сягнути не може своїми силами, і вирішити все не може без Бога. Це й був момент переосмислення своєї віри», – каже наприкінці о. Тарас.

***

Отець Тарас, парох храму Святих Сергія і Вакха в Римі: Є люди релігійні і віруючі: релігійні люди до церков майже не повернулися, а справді віруючі – знову в ній. Для релігійної людини все обертається навколо обрядів, практик, традицій і тепер вона побачила, що можна прожити місяць-два не беручи участі в цих обрядах. А для віруючих людей, карантин став нагодою ще більшого усвідомлення потреби у вірі, спільноті, в якій моляться всі разом з тобою і за тебе, і потребу в Таїнствах Сповіді та Причастя. Для таких людей це був період духовного голоду і коли вони повернулися, то із спрагою кинулися до Святих Таїнств й спільнотної молитви. Тож вони повернулися з карантину ще більше скріплені у вірі. Насправді, такий духовний голод не може втамувати ніщо, навіть онлайн-трансляції.

Отець Руслан, віцепарох храму Святих Сергія і Вакха в Римі: Люди свідчать, що це був цікавий духовний досвід. Той період карантину став нагодою для них провести «особистий іспит сумління та реколекції з Богом». Для тих, хто був близьким до Церкви, цей час був періодом духовного прозріння: багато з них для себе відкрили значущість особистої молитви, читання Святого Письма, красу різних богослужінь. Тобто вони відкрили те, багатство, яке вони мали постійно біля себе, але можливо не помічали. І коли відновилися прилюдні богослужіння, знову зайшовши до храму, я бачив, як люди приватно молилися, а їх обличчя були звернені до Чудотворної Жировицької ікони Божої Матері, що знаходиться в нашому храмі, я побачив ці плоди духовного прозріння.

Руслана Ткаченко

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *