Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

РЕАЛІЇ, ЯКИХ НЕ ХОЧЕМО…

Творився часопис пі…

Хто вони, кобзарі ХХІ…

Запрошуємо ознайоми…

Дуже часто читач дивує…

Сьогодні ми погово…

Пішов з життя багаторічний…

З сумом повідомляєм…

«
»

Владика Венедикт Алексійчук: «Найбільшу цінність мого єпископського служіння вбачаю у можливостях послужити іншим»

Пригадую, як дев’ять років тому, напередодні першої річниці єпископської хіротонії владики Венедикта, я вперше переступила поріг Курії Львівської Архиєпархії і його кабінету. Владика на той час був єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Саме тоді я записала своє перше інтерв’ю з ним, яке стало загалом моїм першим досвідом.

Минуло дев’ять років з того часу. Вже три роки владика Венедикт служить нашим вірним в Америці. Сьогодні я знаходжуся в садах монастиря св. Обручника Йосифа Студійського Уставу, більш відомого загалу, як церква св. Арх. Михаїла. Прийшла сюди, щоб розпитати владику Венедикта про досвід його архиєрейського служіння, про успіхи та невдачі, радощі й труднощі, про Львів і Чикаго, а також про його вподобання і звички. Розмовляємо з архиєреєм також про його проєкт «Цеглинка добра», власне присвячений 10-літтю його архиєрейської хіротонії. Отож, хоч владика Венедикт заклопотано готується до святкування, все ж знаходить час для розмови, яку радо розпочинаємо.

Слава Ісусу Христу! Преосвященніший владико Венедикте 5 вересня Ви святкуватимете 10-річницю Вашої архиєрейської хіротонії. Чим найбільше пишаєтеся за весь час Вашого єпископського служіння?

Слава навіки! Я в житті ніколи не мав якихось особливих подій, які б радикально вплинули на моє життя. Як ми кажемо у молитві «Царю Небесний», що Бог є всюди та все наповняє. Я вважаю, що кожна подія мого життя є важливою. Кожна ситуація у моєму житті є важливою. Тому мені важко виокремити якесь одне досягнення. Проте можу сказати з впевненістю, що моє єпископське служіння відкрило для мене можливості послужити іншим. В нас в народі кажуть, що якщо дати людині владу і гроші, то можна пізнати ким ця людина є. Я з цим цілком згідний, бо важливо розуміти, що чим більше ти маєш влади, тим більше можливостей перед тобою відкривається у житті. Моє єпископське служіння стало для мене можливістю послужити багатьом іншим. Я дякую Богові, що я можу служити іншим у різний спосіб. В цьому вбачаю найбільшу цінність мого єпископського служіння.

За десять років єпископського служіння що вам вдавалося найлегше, а що найважче?

Мені важко якось розсудити, що найлегше, а що найтяжче… Мені казали, що як станеш єпископом, то зміниться відношення людей. Проте я не змінив свого відношення до них і мені вдалося зберегти добрі стосунки з людьми й не втратити з ними контакту. Буквально вчора я повернувся зі своєї батьківщини, де зустрічався з рідними та близькими. Для мене такі зустрічі є дуже цінними. Я залишився монахом, коли переступаю поріг монастиря, то чуюся дуже добре поруч зі своїми співбратами. Звичайно, що я не втручаюся у життя монастиря. Я б сказав, що це найлегше, що мені вдалося, це власне зберегти стосунки з людьми. Щодо найтяжчого, то не маю що сказати.

За весь час сім років Ви були у Львові, а три вже у Чикаго. Як змінилося Ваше життя за останні три роки? В чому полягає унікальність і різниця між Львовом і Чикаго?

Можливо вам не сподобається моя відповідь, бо для мене фундаментально немає змін. Пригадую, коли я був разом з Блаженнішим Святославом на аудієнції в Папи й Блаженніший представляв мене Папі. Святіший Отець запитав мене про те, як мені було в монашому житті, а як є тепер у єпископському. На що я відповів, що для мене виявилося, що той самий Бог, який був в монастирі є тепер у Львівській архиєпархії. Так само, коли ми говоримо про різницю між Україною та Америкою, для мене там є той самий Бог і ті самі люди. Звичайно, що відрізняється культура, ментальність, економічна і політична ситуація, але Бог є тим самим. Люди є тими самими. Проте звичайно ситуація трішки змінилася. У Львові я був зосереджений у своїй праці більше в одному місці. До найвіддаленішої парафії можна приїхати до двох годин. В Америці до найдальшої парафії мені потрібно летіти 6 годин літаком. З пересадками, то займає і 8 годин. Наші парафії дуже розкидані одна від одної. Я тепер багато подорожую. За останні пів року під час коронавірусу трохи менше. Якщо брати місяць, то я одну неділю служив у Чикаго, а три інших по парафіях. Якщо територію, за яку я відповідаю порівняти з Україною, то треба 15 територій України. Це площа майже цілої Європи. Якщо дивитися образно по площі, то моя остання парафія на такій відстані як Португалія від Львова. Це величезна територія. В цьому полягає найбільша зміна. Також в Америці наші парафії складаються з трьох частин: українці, які приїхали з України, українці, які народжені в Америці і американці. Є парафії виключно англомовні, на яких більшість американців. Кожна парафія є унікальною. Маємо також парафії виключно з емігрантів. Також маємо дуже різних священників. Одні народжені в Америці, маємо священників з Аргентини, Канади і звичайно з України. За тих три роки я вже зумів відчути наших вірних. Кожну парафію бодай раз відвідав.

У 2017 році, коли люди дізналися про Ваше призначення до Чикаго у соціальних мережах була ціла дискусія на тему: «Чий владика Венедикт»? Минуло три роки. Чи почуваєтеся Ви «своїм» в Америці? Як би Ви дали відповідь на це питання?

Маю дивний дар від Бога: я чуюся добре там, де я є. Я ніколи не скучав за Україною. Можливо це когось дивує і виникне запитання: чому? Чи ти не є патріотом? Ні, проте я вважаю, що треба жити там, де ти живеш. В нас часто старші люди люблять згадувати про те, як добре колись було. Молодші люди думають, що колись настане добре. Ми дуже рідко живемо в реальності. Я вчився жити там, де Бог мене поставив. Якщо мене Бог тепер поставив в Америці, то це моє життя. Ти живеш там, де живеш. Я прилітаю до Америки, виходжу з летовища і занурююся цілком у світ Америки. Нещодавно прилетів до Львова, я стараюся жити тут наповну. Звичайно, я дзвоню в Америку, тримаю ситуацію під контролем, але живу тут на повну. Я живу не в минулому і не в майбутньому, а тут і тепер.

Хто для Вас є найбільшою підтримкою на дорозі єпископського служіння?

Насамперед Бог для мене є найважливішою підтримкою. По-друге, люди, яких я зустрів на своїй життєвій дорозі. Вони для мене були і залишаються авторитетами. Проте я ніколи з нікого не творив ідеалів. Бо дуже важко є, коли ми спочатку зачаровуємося, а потім розчаровуємося. Я свідомий того, що через когось Бог більше діє, а через когось менше. Я вчуся розпізнавати Бога, який діє через кожну людину. В монашій традиції кажуть, що найважливіша людина твого життя та, яка є поруч з тобою. Виходить, що зараз ви є найважливішою для мене людиною, бо сидите поруч. Я люблю людей, хоч є інтровертом тому найбільш комфортно почуваюся наодинці. Однак ціную кожну людину, яку Бог ставить на моїй життєвій дорозі. Я певний, що кожна людина має місію для мене. Під час Богослужіння ми часто кажемо: «будьмо уважні». Стараюся завжди бути уважним до людей, яких присилає мені Господь.

Які маєте плани на найближчий час для розвитку єпархії?

В перший рік ми дуже багато робили для розвитку структури єпархії. На мій погляд, структура є дуже важливою, ми створили дієву унікальну структуру. Я багато радився з іншими людьми. Друге, ми випрацьовуємо візію і стратегію життя єпархії. Третя річ – ми наповняємо структуру людьми. Структура вона не твориться сама для себе, а радше задля якоїсь візії й стратегії. Це три важливих інструменти: структура, візія, люди. Недавно ми запустили місійний інститут в єпархії. Бо нам важливо, щоб наші священники й миряни в єпархії були місійними. Наш інститут має три спрямування: 1) постійна формація священників, 2) школа Євангелізації, 3)богословський відділ (виховуємо дияконів, катехитів, дяків).

Також прагнемо розвиватися як єпархія. Засновувати місійні єпархіяльні станиці. Пробуємо проаналізувати сильні й слабкі сторони кожної парафії, щоб її вдосконалити, як скріпити сильні сторони та що зробити зі слабими.

А тепер кілька питань про Вас…

Як Ви відчули покликання до монашого життя? Чому обрали монастир саме Студійського Уставу?

Психологія каже, що якщо ти маєш якісь глибокі емоції, то ти не можеш їх словами передати. Це мій особистий поклик від Бога, який я відчув і словами ніколи не зможу передати. Це важко одягнути в слова. Але якщо спробувати сформулювати на рівні інтелекту, то я б сказав, що в житті був ідеалістом і шукав ідеалів. Перші ідеали я шукав ще в медичному училищі, в якому я вчився. У своїх пошуках в період зрілості я прийшов в політику, у політиці я звичайно цих ідеалів не знайшов.. Потім я глибинно ввійшов у християнство. У християнстві я відчув бажання служити Богові у священстві. Також не маю відповіді на питання чому я не одружився, бо я мав багато знайомих дівчат. До тепер не можу сказати, чому і як я усвідомив в собі, що це Боже покликання. Я пішов дорогою неодруженого священника. Спершу служив на парафії, надалі шукав ідеалів, а тоді вже пішов до монашества. Єпископство не вважаю покликанням, бо я ж не казав комусь, що я хочу бути єпископом. Це Церква собі таке придумала, що я можу бути єпископом. Моє покликання є монашим. Так само як ми говоримо про природу Ісуса Христа. Він був Богом чи чоловіком? Правда, Він був Богочоловіком. Для мене є дуже важливими ці дві природи: єпископська і монаша. Вони мене взаємодоповнюють. Не можу уявити себе в єпископстві без досвіду монашого життя.

Чи виникало у Вас бажання стати єпископом у період монашого життя?

Скоріше таке бажання виникло в Церкви. За останні 25 років життя так виходило, що інші приймали за мене рішення, я лиш акцептував ці рішення. Останнє, я ніколи не відчував бажання жити в Америці. Я не мав такого бажання, однак тепер почуваюсь там щасливим. Так само у єпископстві я чуюся щасливим, бо Бог дав мені свідомість, що тут тепер моє місце освячення і служіння іншим. Попри це я почуваюся повноцінним монахом. Моє єпископське служіння мені нічого не додає до вартості. Я відчуваю свою вартість сам в собі. Так само Америка мені не додає вартості. Найбільшу вартість мені додає буття з Богом. Саме буття з Богом наповнює тебе радістю і ти почуваєшся щасливим незалежно від того, де ти є. У монашестві є обіт убогості. Це не є просто обіт бідності, а радше обіт буття у Бозі. Бо монах у Бозі має все. Коли ти не маєш Бога, то постійно шукаєш щось, що б тобі додало вартості. Про це святий Августин дуже гарно сказав, що моє серце не зазнає спокою, поки не спочине у Бозі.

Яка молитва є Вашою улюбленою?

Ісусова молитва є найбільш улюбленою. Люблю читати Псалми. Також люблю Церковне правило. Для мене це нагода бути з Богом. Так само як з їжею, коли не маєш улюбленої страви то їси все, що тебе насичує. У приватній молитві все ж надаю перевагу Ісусовій молитві і читанню псалмів. У спільнотній – Церковне правило.

Владико, Ви згадали про улюблену страву, яка страва є Вашою улюбленою?

Я не маю улюбленої страви. Колись любив солодке, зараз вже не так сильно. Ніколи не любив гострих страв, а останні декілька місяців полюбив. Тому мені важко виокремити щось одне. Останнім часом надаю перевагу здоровій їжі.

Про що мрієте?

Чинити Божу волю. Бути відкритим до Божого покликання. Пробувати все більше жити досконалим і праведним життям.

Маєте хобі?

Ні, не маю хобі. Можу їздити на велосипеді, плавати… Навіть, якщо плаваю чи їжджу на ровері, то це радше заради здоров’я. Я не є фанатом цього.

Що любите читати?

Що Бог пошле. Стараюся звичайно читати Біблію. Читав чимало праць митрополита Андрея, Патріарха Йосифа, історію Церкви, життя отців у пустині. Люблю багатогранні речі. Завжди люблю дивитися на світ через різні вікна, люблю спілкуватися з різними особами. Воно мені дає тоді багатогранність. Є така поговірка: бійся людини, яка прочитала тільки одну книжку. Люблю читати дуже різні книги.

Які ваші улюблені свята: церковне і світське?

Великдень і День Незалежності.

Дякую. Владико, на завершення розкажіть, будь ласка, детальніше про акцію «Цеглинка добра», яку Ви організовуєте спільно з Фундацією Духовного Відродження до 10-ліття Вашої хіротонії. Яка її основна ціль?

Я маю багато освіт. Моя остання освіта пов’язана з бізнес-школою УКУ. Можу сказати жартома, що люблю робити «бізнес». До свого 50-річчя ми збирали кошти для семінаристів на стипендії. Ця акція продовжується і надалі. Коли я думав над новим проєктом, то зрозумів, що у важких ситуаціях, як пандемія коронавірусу, завжди терплять найменш забезпечені. Я хотів їм якось допомогти. Я мав довші роки співпраці зі спільнотою св. Егідія, трохи менше з «Оселею». Я дуже не хотів комусь одному допомагати. Мене завжди болить, що ми не вміємо спільно робити проєкти. Саме тому ми з нагоди 10-річчя хіротонії зініціювали збірку для безхатченків. Я запросив своїх друзів розділити зі мною цю радість і скласти пожертви на безхатченків. В такий спосіб можемо врятувати голодних від голодної смерті. Тому я дуже не хотів подарунків, але хотів щось доброго зробити для бездомних. Я знаю, що багато безхатченків за силою обставин залишилися на вулиці. Це такі самі люди як і ми. Чоловік викинув жінку, або навпаки. Так, я сьогодні є єпископом, але невідомо як би могло моє життя скластися. Там часто є люди з вищою освітою. Тому я дуже хотів допомогти людям, які опинилися у складних життєвих ситуаціях.

Щиро дякую за розмову!

Розмовляла Христина Кутнів
Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *