Синергія виконавця і слухача…

Збірник наукових ро…

Я не чакаў такога…

Сёння нашым суразм…

Я не очікував такого…

Сьогодні нашим спі…

Важливо вчитися у класиків…

Сьогодні нашою спі…

Я не маю рецепту…

Сьогодні нашою спі…

Кернесюґенд

м. Харків, вул. Д…

В Ірпені утворено…

Нещодавно в Ірпені …

«
»

Неправильний Сенцов

7 вересня минув рік, відколи до України з російських тюрем повернулися Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Роман Сущенко, Володимир Балух, Микола Карпюк та інші політв’язні. Сенцов відзначив річницю свого звільнення двома символічними подіями. Він презентував у Львові двотомник власної тюремної літератури – щоденник і збірку біографічних оповідань. А перед тим виніс із дому останні в’язничні реліквії – колекцію листів і тюремну робу. Каже, що за цей рік остаточно перегорнув сторінку із ув’язненням.

Рік тому такого самого сонячного вересневого дня Львів приймав першу презентацію Олега Сенцова. Планувалося, що вихід «Маркетера» приверне додаткову увагу до потреби звільнення українських політв’язнів, а зібрані кошти забезпечать підтримку поневоленим та їхнім близьким. Однак виявилося, що саме перед BookForum найвідоміші українські політв’язні (хоча й далеко не всі) вийшли на волю – й Олег особисто презентував збірку короткої прози на книжковому фестивалі.

За рік Олег Сенцов виконав одну з обіцянок, оголошених на тодішньому Форумі видавців, – він перейшов на українську мову в публічному спілкуванні. У 2019 році презентація почалася з перепросин: «Я буду спілкуватися мовою Пушкіна і окупанта». Цього разу Олег розмовляє українською. Іноді з нього вистрибують російські слова – але Сенцов дійсно дуже старається. Він переходить на російську мову лише двічі, в дуже показових контекстах: одного разу – коли згадує про свою в’язничну камеру. Іншого разу – коли втаємничує публіку в тему тюремної ієрархії.

У в’язниці Олег Сенцов списав п’ятнадцять зошитів. Густо і дрібним почерком. Серед текстів були оповідання про саму тюрму і щоденник голодування. Адміністрація запевне вилучила б ці рукописи… якби могла їх прочитати.

«У тюрмі не заборонено писати – заборонено писати про тюрму. Я казав їм, що пишу книжку-фантастику, бо хочу розвіятися», – пригадує Сенцов.

Найбільш крамольним був щоденник. Але й тут Олег схитрував – писав нарочито нерозбірливим письмом.

«Коли почав голодування, то усвідомив, що маю багато думок. Почав писати. Але камера – під постійним оглядом і відеозйомкою. Як це робити? Вирішив, що буду писати відкрито. У мене поганий почерк. Я писав іще меншими буквами, потоком тексту без абзаців, щоб не можна було очима зачепитись за рядок. Вони брали і нічого не могли зрозуміти. Так ці тексти і збереглись», – розповідає Сенцов.

Головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка жартує зі Сенцова: рік знадобився якраз для того, щоб розібрати Олегову писанину. «Найбільше часу й зусиль витратили на розшифрування криптографічного почерку Олега, – сміється вона. – Це було важко, не одна людина була задіяна».

Пані Мар’яна задоволена результатом. «Воно того вартувало. Це дуже енергетичні книжки», – резюмує видавець.

Перші книги прийшли з друкарні якраз у день презентації. «Відчуття зовсім інші – писати книжку і тримати книжку в руках», – коментує Сенцов.

До комплекту в одному коробі входять два томи: щоденник «Хроніка одного голодування» та збірка оповідань «4 з половиною кроки».

Під час презентації Сенцов рекомендує публіці читати двотомник, починаючи із оповідань. Тюремна проза детальніше й змістовніше відтворює неволю. Натомість уже після прочитання оповідань вартує гортати щоденник – переказ 145-денного голодування.

В оповіданнях змальовано в’язнів. Ці тексти біографічні. Сенцов одразу додає: не автобіографічні. Про себе він написав одне оповідання. «Воно найменше», – доповнює Олег.

Сенцов – вимогливий як автор. Він наполягав на тому, щоб видання вийшло саме двотомником. На його погляд, ці тексти є нерозривними.

«Це моя ідея – зверстати ці два томи разом. Тому що вони пов’язані однією темою. Я дуже радий, що «Видавництво Старого Лева» реалізувало це видання в такому форматі і з такою обкладинкою, як я хотів», – зізнається Сенцов.

«Я себе багато сюди вклав. Щоденники – це, мабуть, найбільш відверта моя література», – додає Олег.

У книгах подано текст двома мовами – оригіналом, російською мовою, а також переклад українською. Сенцов зізнається, що мав вимоги й до авторського перекладу. Україномовний варіант видався йому занадто м’яким, згладженим. «Я навмисне хотів, щоб це був неправильний текст», – пояснює Сенцов.

Під час презентації публіка робить комплімент Олегу Сенцову: декотрі його оповідання разюче зачіпають. Приклад, який торкнув читача, – розповідь про цуцика зі збірки «Жизня». Однак Сенцов не хоче занурюватися в сентименти і ностальгію. Він зізнається: відколи написав ті оповідання, жодного разу їх не перечитував.

Про тюрму Олег Сенцов згадує досить сухо. Декотрі теми уникає цілковито. Про інші, якщо вони стосуються тюрми як системи і як явища, – розповідає детальніше.

Запитують: якими були стосунки з іншими в’язнями і як вони реагували на те, що перед ними – Сенцов? Та ніяк. Навіть якщо хтось помер – переступають, і живуть собі далі у цьому просторі.

Сенцову було найлегше тоді, коли його посадили самітником у карцер.

«Ти ніколи не буваєш один. Ти спиш разом з іншою людиною, ти їси разом з іншою людиною, ти ходиш в туалет разом з іншою людиною, ти ходиш в душ разом з іншою людиною. Зовсім нема особистого простору. І коли тебе після цього відпускають в ШІЗО («штрафний ізолятор») – це як відпустка», – згадує він.

Олег Сенцов коротко розповідає публіці про свої теперішні захоплення. Наразі він заклопотаний зйомками фільму «Носоріг». Прямо зі Львова запланував вирушити до Кривого Рогу для проведення кастингу. Вже 1 жовтня стартують зйомки.

За цей рік Сенцов захопився українськими Карпатами. Двічі ходив у туристичні походи. Навчився говорити «слава Ісу’!» (щоправда, в значенні словосполуки «слава богу»). Також  їздив святкувати в Карпати новий рік. Каже, що друзям запропонував забронювати садибу ще тоді, коли сам сидів у тюрмі. «Я ніколи не сумнівався, що мене звільнять», – додає він.

Перед річницею свого звільнення Олег Сенцов зробив для себе символічний жест – він позбувся речей, що пов’язували його із російською тюрмою. Віддавав їх поступово. Вручив Володимиру Зеленському баночку синьо-жовтого кольору, поклавши до неї свій тюремний жетон, аби вона нагадувала президентові про інших політв’язнів. В’язничну робу спалив разом із друзями із «Автомайдану». Донедавна в Сенцова залишалися лише листи, отримані в ув’язненні, й іще одна роба. Він передав ці артефакти Музеєві Другої світової війни, котрий збирає експозицію про політв’язнів. Сенцов резюмує: він уже остаточно відпустив своє ув’язнення в минуле.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *