Життя коротке, і тому треба брати від літератури лише найкраще. Мирослава Горностаєва

Нашою співрозмовницею стане письменниця та лікар-бактеріолог з Запоріжжя Мирослава Горностаєва. З нею ми поговоримо про історичні романи та явище “фанфікшину” в українській літературі.

Доброго дня. Розкажіть нашим читачам трохи про себе та Ваш життєвий шлях.

Родом я з Луганщини, але життя провела у Запоріжжі. Свого часу закінчила Дніпропетровський медичний інститут і дотепер працюю лікарем-бактеріологом. За релігійними переконаннями є язичницею і належу до однієї з запорізьких язичницьких громад.

Що Вас надихає на Вашу творчість? Чим для Вас є історичні романи? Що читачі можуть взяти собі з Ваших текстів?

Бажання написати історичні твори виникло у мене тоді, коли я не знайшла серед творчості відомих і не дуже письменників жодного, котрий подивився б, скажімо на конфлікт язичництва з християнством не очима нашого сучасника, впевненого в “прогресивності” монотеїзму в порівнянні з природними релігіями, і не очима християнина  а очима язичника, якому лізли в душу, частенько його й не запитавши. Історичний роман для мене це спроба зламати аксіому, що історію пишуть переможці. Я хотіла і хочу довести читачеві, що зрада є злом, незалежно від того, во ім’я яких ідеалів люди зрікаються свого коріння, походження, мови, віри. І що повернутися є можливість, хоча повернення може коштувати комфорту, кар’єри, життя навіть. Що більшість може бути не правою. Що в усіх життєвих ситуаціях, як говорить один з моїх персонажів “достатньо бути просто відважним”.

Як Ви “вживаєтесь” в епоху, де розгортається дія у Ваших текстах? Чим є для Вас історичні відомості про ті часи, про які Ви пишете – допомогою чи обмеженнями?

Якщо я пишу історичний роман, а не фентезійну казку “за мотивами”, то намагаюся дотримуватися історичних відомостей, змінюючи сторону, яка ці події може оцінювати. Скажімо в “Блискавиці Перуновій” я суворо дотримувалася фактажу, викладеному в літописах, і улюбленій мною багатотомній “Історії України-Русі” Грушевського. Ну і звісно намагалася приміряти події “на себе” – наприклад моя реакція, коли до хати стукають озброєні люди і вимагають прогулятися до річки, де хрестять усіх гамузом (сходити “на референдум” під дулом автомату, потоптати українського прапора – щоб ближчими були реалії написаного)

Значну частину Ваших текстів позначено як “химерні”, де змішано такі літературні жанри: фантастика, наукова фантастика, фентезі та альтернативна історія… Як, для себе особисто, Ви визначаєте Ваш стиль?

Свій стиль я визначаю як фентезійний, тобто напівказковий, навіть коли мова йде про реальні історичні події. Моїм кумиром і прикладом того, як треба писати є Толкін Дж.Р.Р. Звичайно, до таких висот мені ніколи не сягнути, але ж мріяти не вадить (сміється). Власне кажучи, я завжди вважала, що пишу для підлітків і юнацтва і дуже вражена була, коли дорослі читачі вимагали реалізму, еротичних сцен і нецензурщини. Не те щоби я проти цього всього, але кожному жанру своє.

Чим для Вас є “фанфікшн” – покращанням відомого літературного твору; спробою розказати те, чого не розказав класик; власним залученням до творення світу чи міту?

Фанфікшн для мене – це спроба додати подробиць до улюбленого твору і ще трохи пожити в світі улюбленого письменника. Скажімо Толкін в “Сильмариліоні” як справжній геній, може окреслити свого героя кількома реченнями і змусити читача ридати вголос. Коли я пишу фанфік – мені для цього окреслення не вистачає цілого роману. Ну і звісно велике значення має полеміка зі своїм кумиром – Професор “убив” персонажів набагато більше, аніж не менш знаменитий Мартін, і тому виникає бажання їх “врятувати” в альтернативній реальності.

Яких письменників Ви можете порадити – закордонних та вітчизняних? Що саме з їх творчого доробку і чому?

Як Ви вже зрозуміли – моєю порадою щодо письменників, яких варто прочитати буде: в усіх незрозумілих ситуаціях читай “Сильмариліон”, а також усі інші твори Професора Толкіна. А взагалі читаю я багато, звісна річ не тільки “фентезі” і порадою моєю буде – читати варто “вершки” з кожного жанру. Життя коротке, і тому треба брати від літератури лише найкраще. З сучасних українських письменників я б дуже рекомендувала П. Дерев’янка з його “Літописом Сірого Ордену”. З іноземних зараз читаю Єйтса – його вірші та ірландські оповідки є неймовірними. Творіння красивих легенд як на мій погляд є основним для письменника.

Що Ви творите зараз і які у Вас творчі задуми?

Зараз у мене в роботі фентезійна повість під назвою “Котяра”. Робота йде повільно через проблеми і клопоти, але я сподіваюся таки закінчити книгу, не зараз так потім. (посміхається) Маю ще кілька цікавих сюжетів з литовської та ірландської історії, але ще не вирішила, що з ними робити.

Красно дякую Вам за розмову!

Олександр КУЗЬМЕНКО, Харків

Довідка: Горностаєва Мирослава, 1968 року народження, освіта вища медична. Твори: романи “Син Сонця”, “Вогнедан повелитель” та “Вогонь для Вогнедана”, “Життєпис Білого Ворона”. Повісті: “Дажбожа криниця”, “Блискавиця Перунова”, “Світовидові коні”. Також фанфіки за творами Дж. Р. Р. Толкіна та оповідання з жанру “міської фентезі”.

Фанфікшн (англ. Fan fiction, англ. fanfiction) – термін, що описує аматорський твір за мотивами популярних оригінальних літературних творів, творів кіномистецтва, коміксів, а також відеоігор, тощо. Зазвичай фанфіки створюються на некомерційній основі фанатами оригінальних творів.

Ознайомитись з деякими текстами Мирослави Горностаєвої можна тут

Інші наші розмови з літераторами у розділі Літературне інтерв’ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *