Карло Акутіс – надзвичайний у простих речах. Приклад, на який Церква вказує вже сьогодні

Сьогодні, 10 жовтня 2020 року, в Католицькій Церкві буде проголошено нового блаженного. Це не єпископ, священик чи богопосвячена особа. Нині о 17:30 (за київським часом) в італійському містечку Асиж Церква зарахує до лику блаженних того самого юнака у кросівках, джинсах і спортивному светрі, світлини мощів якого зі швидкістю світла поширювалися мережею Інтернет минулого тижня.

Карло Акутіс – мирянин, простий італійський хлопчина, який народився 3 травня 1991 року у Лондоні, столиці Великобританії. Туди його батьки подалися у пошуках роботи на початку 90-х. Згодом повернулися до Італії, в околиці Мілану, до містечка Монца, на свою батьківщину. Карло, як нормальний підліток, мав друзів. Одягався, як і багато з нас, у джинсові штани і спортивний светр. Як і кожен, хто зараз читає цю статтю, був активним користувачем Інтернету. Він не був вбережений від хворіб. І навіть помер від онкологічного захворювання клітин крові (лейкемії) 12 жовтня 2006 року.

Блаженний Карло Акутіс: «Кожен із нас народжується оригіналом, багато хто помирає фотокопією»

То невже святість таки не зарезервована лише для жителів таємничих монастирських келій чи представників духовенства, запитаєте ви? Звісно ні. На місці Карла може бути будь-хто із нас, улюблені читачі. Але для цього потрібно, як був переконаний сам блаженний Карло Акутіс, наважитися зберегти оригінал власної особистості, власну ідентичність, даровану кожному із нас Господом Богом при народженні, а не померти чиєюсь фотокопією.

«Він – молода людина, яка жила у вільній країні, але яка добровільно вибрала шлях життя у церковній спільноті. У процесі його беатифікації розглядався шлях геройської практики чеснот (один із трьох; два інших – мучеництво та ісповідництво віри, коли людина страждала за віру, але померла власною смертю)», – пояснює особливості беатифікаційного процесу Карла Акутіса о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ, голова Постуляційного Центру беатифікації УГКЦ, з яким ми поспілкувалися напередодні дня беатифікації.

«Карло Акутіс бачив медійний простір, який заспамлений непотрібною інформацією, тому хотів принести у нього присутність святих і Євхаристію. Він хотів, щоб у цьому морі інформації люди не розминулися із правдою»

У його випадку, вважає о. Полікарп, Церква стверджує, що людина в простих речах наслідувала Христа, і робила це у геройський спосіб – його постійність. У простих речах він був надзвичайним: і щоденне відвідування храму, і Святе Причастя, і намагання популяризувати святих в Інтернет. Карло Акутіс бачив медійний простір, який заспамлений непотрібною інформацією, тому хотів принести у нього присутність святих і Євхаристію. Він хотів, щоб у цьому морі інформації люди не розминулися із правдою. Саме Христос, Євхаристія його потягали, і він у цьому розквітнув.

Так, розквітнув, і всього за 15 років життя духовно виріс!

Але тут, мабуть, доречно згадати слова класика, який твердив, що все на світі починається з малого. А отже – і шлях до сьогоднішнього урочистого моменту зачислення його до лику блаженних.

Vox populi (голос народу)

У випадку Карла Акутіса, як це відбувається зазвичай, шлях до сьогоднішньої урочистості в Асижі (Італія) розпочався у його рідній єпархії – архидієцезії Мілану.

Як відомо, першими локомотивами беатифікаційного процесу стають, переважно, рідні, друзі чи парафіяльна спільнота, яку відвідував слуга Божий. Хтось із близького оточення стає актором процесу. Призначається також постулятор, який провадитиме процес. Саме постулятор представляє місцевому єпископу короткий опис життя покійного слуги Божого і перелік свідків, які можуть засвідчити чеснотливе життя майбутнього блаженного. Одним із головних поштовхів до початку процесу беатифікації є існування слави святості покійного слуги Божого.

«У практиці проголошення святих, – пояснює голова Постуляційного центру УГКЦ, – у Церкві втілюється давній принцип "Vox populi – vox Dei". Церква слухає своїх вірних і той приклад, який для них є живий, вона старається піднести на престол для почитання. У Римо-Католицькій Церкві цей процес відлагоджений від століть».

Особисто я, як мабуть, і не один з вас, дорогі читачі, неодноразово запитував себе: «Невже лише ті, хто є беатифікований чи канонізований Церквою, потрапляють до неба?.. Як же бути із нашими бабусями, дідусями, нашими рідними і знайомими, які все життя були побожними людьми і помирали, висповідавшись і запричастившись Тіла і Крові Господніх? Чи дорога до неба лежить лише через клопіткий беатифікаційний, а згодом і канонізаційний процес?»

Ні, звісно.

«Існування слави святості покійного слуги Божого однозначно є підставою для початку беатифікаційного процесу, актуальність прикладу його життя – для його завершення»

Як пояснює вже згаданий о. Полікарп, кожен із нас є покликаний до святості і багато християн помирають в опінії святості. Проте для проголошення блаженними Церква вибирає лише ті постаті, які є знаковими для сучасних людей. Важливо, щоб людина була не просто побожною, але й приклад її життя – актуальний і потягаючий, який провокував би релігійний ентузіазм в інших християн.

За словами співрозмовника, зараз Церкві потрібні приклади з різних верств населення, бо монахів і монахинь ми маємо у календарі достатньо, а мирян бракує. У випадку Карта Акутіса, він подається Церквою як приклад наслідування для молоді.

«Цей юнак зрозумів потребу поширення культу Євхаристії і святих, бо їх світ не знає. Він був настійливим у своїй діяльності. Як сам твердив, намагався залишитися оригіналом, а не стати чиєюсь фотокопією. Саме такі слуги Божі доходять до прослави», – вважає о. Полікарп Марцелюк і вкотре пригадує, що існування слави святості покійного слуги Божого є однозначно підставою для початку беатифікаційного процесу, а актуальність прикладу його життя – для його завершення.

Vox Dei (голос Бога)

Однак одного лише геройського практикування чеснот під час життя та існування слави святості після смерті людини є недостатньо для проголошення слуги Божого блаженним. Беатифікація передбачає також наявність чуда за посередництвом слуги Божого.

І таке чудо, за посередництвом слуги Божого Карла Акутіса, сталося у Бразилії в 2013 році.

«Чудо – це палець Божий. Ми робимо від себе те, що можемо, як люди, – збираємо документи, популяризуємо. А вибір Божий проявляється через надприродну дію», – стверджує о. Полікарп.

 «Чудо – це палець Божий. Ми робимо від себе те, що можемо, як люди, – збираємо документи, популяризуємо. А вибір Божий проявляється через надприродну дію»

Здавалося б, а як хто-небуть із нас може сподобитися чудесного зцілення за посередництвом слуги Божого, якщо той іще не блаженний? Чи можна нам вже тепер молитися до людей, яких Церква ще не зачислила до лику Божих угодників?

«Коли єпископ проголошує, що у єпархії розпочинається процес беатифікації, – пояснює голова Посутуляційного центру УГКЦ, відповідаючи на це запитання, – вірні можуть молитися за отримання тих чи інших ласк за посередництвом слуги Божого. Молитися не до слуги Божого, звісно. Але до Господа Бога, щоб, за його посередництвом, уділив нам ласку, про яку просимо. Якщо хтось із вірних (не залежно від конфесії чи навіть релігії) в чудесний спосіб отримає ті чи інші ласки, це лише пришвидшить момент беатифікації», – пояснює голова Постуляційного центру УГКЦ.

До слова, зараз в УГКЦ, ведуться процеси беатифікації отця Єремії Ломницького, отця Романа Бахтоловського, отця Ісидора Дольницького, патріарха Йосифа Сліпого, сестри Василії Глібовицької, сестри Моніки Полянської.

Карло Акутіс і УГКЦ

Актом беатифікації Святіший Отець дозволяє публічний культ слуги Божого, який поширюється на певну територію – єпархія, чин або згромадження. У випадку Карта Акутіса – це римо-католицька архиєпархія Мілану, де він жив.

«Канонізація, як наступний етап, є вже немовби законодавчим актом, який має силу віровчення. Цим актом Папа подає до наслідування і надає право публічного почитання в цілій Католицькій Церкві», – пояснює о. Полікарп.

Отож, літургійно ми не можемо споминати Карла Акутіса в нашій Церкві, але, звісно, його приклад можемо і повинні наслідувати.

Майбутній покровитель Інтернету?

Улюблені читачі, ви, мабуть, зауважили ці заголовки інформаційних повідомлень про блаженного – «покровитель інтернету». Ніби все логічно: він користувався інтернетом, чому б йому не стати його новим покровителем?!

«Інтернет не потребує покровителів, це – безособова мережа, павутина. Карло Акутіс міг би бути, швидше, покровителем залежних від Інтернету»

Я запитав про це о. Полікарпа. І ось що він на це відповів:

«Не покровителем Інтернету. Адже Інтернет не потребує покровителів, це – безособова мережа, павутина. Карло Акутіс міг би бути, швидше, покровителем залежних від Інтернету. Адже користувачем Інтернету був він. Тому може й інших навчити бути правдивими його користувачами, а не залежними. Він використав Інтернет, як засіб для досягнення добрих цілей, так, як потрібно, і зумів перемогти спокусу залежності».

Актуальність прикладу віри Карла Акутіса

Приклад Карла Акутіса нам демонструє, що навіть у таких мегаполісах, як Лондон чи Мілан, людина може відкрити для себе християнську віру, якій уже близько 2000 років. Він є прикладом людини, віра якої була не традиційною, але живою.

«Він десь мусив побачити приклад, я це називаю "ланцюжок віри", – переконує о. Полікарп Марцелюк, ЧСВВ і додає, – перед ним мусив бути хтось, кого він побачив і за ким пішов. Це така аксіома. Немає святого без коріння. Цікаво було б дізнатися, що в житті Карла, якого Католицька Церква зараховує сьогодні до лику блаженних, стало причиною його метаної (глибинної переміни). Що або хто став причиною переміни його життя?!»

«Перед ним мусив бути хтось, кого він побачив і за ким пішов. Це така аксіома. Немає святого без коріння»

Мій співрозмовник навів приклад нашого блаженного, о. Олексія Зарицького, який просив єпископа висвятити його у целібаті вже у 23 роки, не чекаючи канонічного 24-річного віку.

«Чому він так цього хотів? Ну міг би ще рік почекати. Але ж ні. Щось його до цього вмотивувало. Того сокровенного, що потягнуло, як о. Олексія Зарицького, так і Карла Акутіса, ми можемо ніколи не дізнатись. Але воно точно мало місце», – вважає голова Постуляційного центру УГКЦ.

Читайте також "Святий у кросівках, джинсах і спортивному светрі"

***

Отож, приклад святих – це приклад людей, які живуть по-справжньому, живуть між нами, подорожують тими самими видами транспорту, що й ми, одягаються подібно до нас, і життя яких наповнене силою і змістом. Ось це «не бути копією, але залишатися оригіналом» було основним у житті блаженного Карла Акутіса, що допомагало йому пізнавати Бога через відвідування храму, Сповідь, Причастя і ділитися своєю вірою з іншими людьми за допомогою сучасних засобів комунікації.

А що є основним у нашому житті? Заохочую і себе, і кожного з вас, дорогі читачі, відповісти собі на це запитання вже сьогодні.

о. Тарас Жеплінський

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *