Село Привітне: стара мечеть, бюст Леніну та кактуси

В Алуштинському районі в мальовничій долині річки Ускут розташоване велике село Привітне, яке до 1945 року мало назву Ускют.

У 1873 році кримський краєзнавець, письменник, етнограф Василь Кондараки так описував його у своїй книзі «Універсальний опис Криму»: «Від Туака не більше ніж дві годин їзди до Іскута, одного з найбільших і найбагатших сіл на кримському півострові. Іскут у перекладі означає: стій! Тубільці вважають, що назва ця була дана їхньому селу натовпом, який шукав вигідне місце для поселення, і коли шукачі спустилися з гір до цих розкішних полів, ватажок їх, переконаний у неможливості знайти більшої зручності для життя, крикнув: іскут! ‒ і велів селитися. Вони ж упевнені, що на цьому місці раніше за них існувало грецьке селище Ай-Єрі, (тобто Св. Георгій)».

Від Алушти до Привітного трасою рівно пів сотні кілометрів, але сьогодні за годину можна й не дістатися ‒ на дорозі декілька ділянок справжнього гірського серпантину. Часто рух гальмують очманілі від такого екстриму російські туристи, які плетуться зі швидкістю 35-40 кілометрів на годину. Обігнати можна далеко не скрізь: то видимість обмежена, то дорога сильно в гору йде.


Село оточене виноградниками «Масандри»

Большинство пригодной для земледелия территории вокруг села занимают виноградники «Массандры»

Привітне розташоване в мальовничій долині річки Ускут, захищеній з півночі горами Карабі-Яйли. Перші поселення в тутешніх місцях датуються кількома тисячоліттями. Сьогодні ж на площі понад 11 квадратних кілометрів у 867 будинках проживають майже дві тисячі осіб. Більшість придатної для землеробства території навколо села займають виноградники «Масандри».


На в'їзді у Привітне

Дорога на в’їзді в село зберегла старі придорожні стовпчики, яким років 50-60, не менше. Вони, як і стовбури кипарисів, акуратно побілені. Від дорожнього знака «Привітне» починається вулиця Горького ‒ вона найдовша і пронизує село наскрізь. З півдня на північ село витягнулося на 3,5 кілометра, а ось у «поперечнику» не більше ніж кілометр.

Рік тому російська влада Криму говорила про можливість будівництва дороги від Білогірська до села Привітне. До Білогірська по прямій стільки ж, скільки до Алушти й нормальна автодорога значно полегшила б життя місцевим жителям. Втім, підконтрольний Кремлю глава Криму Сергій Аксенов більше думає про туристів.

«Зараз з федеральним центром обговорюємо питання будівництва дороги Білогірськ ‒ Привітне, яка допоможе зрізати і забезпечити доступність (проїзду) Білогірському та Кіровському районам, щоб жителям і туристам, відпочивальникам було швидше діставатися до морського берега», ‒ повідомив він.


Вулиця Горького пронизує село наскрізь

За приватними сільськими будинками видніється Привітненська середня школа. Вона збудована у 1991 році, тоді в ній навчалися 319 дітей. З 29 вересня нинішнього року через коронавірус школа переведена на дистанційне навчання.


За приватними будинками – Привітненська середня школа

Церква святого апостола Андрія Первозванного в селі Привітне будується більше ніж десять років, але працює. «Придбали водовідводи для Храму», ‒ повідомляла в серпні на своїй сторінці «ВКонтакте» православна громада села.


Андріївський храм ще будується, але вже працює

Навпроти храму дисонує своїм зовнішнім виглядом двоповерховий дерев’яний барак. Гнітюче видовище. У які роки збудований ‒ інтернет мовчить, а місцевих жителів, щоб дізнатися, поблизу не виявилося.


Двоповерховий дерев'яний барак

На бараці табличка, яка повідомляє про те, що сприяти будівництву житла для раніше депортованих з Криму народів мали декілька міжнародних проєктів. Як написано, «здійснюється на кошти Офісу європейської спільноти з гуманітарної допомоги урядів Японії, Фінляндії, Швеції, США, Нідерландів, Німеччини. До того ж це спільний проєкт Кабміну України та УВКБ ООН, і Кримський проєкт з ремонту та реконструкції житла для раніше депортованих кримчан. Також проєкт здійснюється Данською радою у справах біженців. Загалом, якби не анексія Криму, напевно, давно б уже збудували.


Сприяти будівництву житла для раніше депортованих народів мали кілька міжнародних організацій

У провулку наїжачилися колючками кактуси-опунції. Вважається, що опунція з’явилася на півострові під час Кримської війни 1853-1856 років, завезли її солдати острівного королівства Сардинія ‒ в Середземномор’ї ці кактуси не рідкість. Але точних відомостей, звідки й коли прибула до Криму екзотична рослина, досі немає. Італійська кухня сповнена рецептами страв з опунції, також вона використовується косметологами й дієтологами, але в Криму функція цього кактуса найчастіше декоративна.


Кактуси-опунції

Радянська влада вчинила із мечеттю, як і з іншими культовими спорудами: мінарет знесли, мечеть використовували як звичайну будівлю

Над селом височіє новий мінарет мечеті Ускут Джамісі ‒ сяяння його синього скла добре видне здалеку. Мечеть упродовж п’яти років з великих кам’яних блоків і дикого каменю будували місцеві жителі, будівництво закінчене у 1825 році. Зараз мечеть є пам’яткою архітектури і зовсім скоро відзначить 200-річчя.


Мінарет мечеті Ускут Джамісі видно здалеку

Радянська влада вчинила з архітектурним дивом, як з іншими культовими спорудами в той час: мінарет знесли, мечеть стали використовувати як звичайну будівлю. Відомо, що там був барак, потім склади, потім до розпаду СРСР Будинок культури.


Архітектура XIX століття

Наприкінці 1990-х років мечеть повернули вірянам. Її реконструкція почалася у 2007 році, мінарет був відбудований заново. На стінах мечеті збереглися унікальні написи. Час, зокрема й радянський період, виявився над ними не владним.


У радянські роки мечеть використовували в якості барака, складів та Будинку культури

У невеликому сквері біля мечеті ‒ пам’ятник жертвам депортації кримських татар. На мій погляд, він найзворушливіший і пронизливий з усіх побачених мною в Криму. Автор пам’ятника ‒ скульптор і художник Аджи Садих Селімов. Ідея монумента ‒ не просто його фантазія. Саме таку картину Селімов бачив своїми очима: коли він був зовсім дитиною, його сім’ю депортували до Узбекистану. Незабаром батьки хлопчика померли, а сам він потрапив у дитячий будинок. Майже все життя скульптор провів на чужині. Повернувшись до Криму у 1992 році, Аджи Садих Селімов оселився в рідному Ускуті. Ідея пам’ятника депортованим з’явилася у нього ще в 1990-х роках, але реалізувати задумане вдалося тільки у 2012-му. Кошти на пам’ятник збирали всім селом.


Пам'ятник жертвам депортації кримських татар в сквері біля мечеті

За сквериком ‒ сільський будинок культури, з якого через відкрите вікно линуть звуки піаніно та голос викладача. А вулиця Леніна в тіні високих кипарисів, посаджених уздовж однотипних парканів, збудованих радгоспом.


Вулиця Леніна в Привітному

Тут же, на вулиці Леніна, розташована сільська рада. Окрім самого села Привітне до ради входить невелике село Зеленогір’я, розташоване в шести кілометрах на північний схід, а також курортне селище Канака. У сусідньому Зеленогір’ї діє унікальний Музей мов народів світу, більшість експонатів в якому інтерактивні.


Сільська рада

Старий будинок на Леніна покритий французькою черепицею. Все навколо стареньке, але двір доглянутий і город у порядку.


Старий будинок вкритий французькою черепицею

На перетині вулиць Леніна та Горького ‒ офіс виноробного підприємства «Привітне», яке входить до складу «Масандри». У радянські часи це був винрадгосп «Привітне», а нинішній офіс, швидше за все, називався конторою. Зараз російська влада Криму готує «Масандру» до продажу, нещодавно закінчили її акціонування.


Виноробне підприємство ДП «Привітне», що входить до складу НВАО «Масандра»

У сквері «виноробів» пофарбований бронзовою фарбою бюст Леніну, з побіленим постаментом. Поруч хлопчаки ганяють на велосипеді.


Бюст Леніну в сквері ДП «Привітне»

Поруч зі сквером мальовничі руїни літнього кінотеатру. Колись тут під стрекотіння кінопроєктора та «лузання» насіння проходили вечірні кіносеанси. Зараз біля кінопроєкційної будки стоять футбольні ворота ‒ чим не поле для мініфутболу. Тільки других воріт не видно.


Руїни літнього кінотеатру

Через дорогу від руїн ‒ такий же «стародавній» кіоск, з 1990-х або початку 2000-х. Нині він не працює і неабияк запорошився. Після 2014 року вести малий бізнес у Криму стало в рази складніше.


Кіоск з 1990-х

Уздовж дороги схилом у бік річки йде зливова каналізація, без неї село б просто затоплювало потоками з гір під час рясних дощів. Сьогодні річка Ускут повністю висохла.


Без зливової каналізації в оточенні гір не обійтися

Біля мосту через річку магазини і невеликий ринок, де в цей час року можна купити інжир і виноград, а також домашні пиріжки з фруктовою начинкою. А за мостом ‒ автостанція, звідки можна виїхати в Алушту.


Невеликий ринок біля мосту через річку Ускут

Євген Жук, блогер з Севастополя (ім’я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)​

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції​

  • Євген Жук

    Євген Жук, краєзнавець і блогер з Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з метою безпеки). Співпрацює з Крим.Реалії з 2019 року. Автор фоторепортажів про соціальне і культурне життя Севастополя, а також про історію Севастополя та Криму.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *