Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

Чи можливий «єдиний радянський народ-2»?

Спеціально для Крим.Реалії

У Росії відзначили День народної єдності, свято, спущене владою для заміни річниць більшовицького перевороту 1917 року, які дискредитували себе. Російська влада Криму організувала святкування його й на півострові. Крим.Реалії докладно розповідали про це тут, тут і тут.

Настала черга осмислити сутність свята, яке російський народ так і не прийняв до кінця, чому є багато доказів. Наприклад, в ефірі радіо Крим.Реалії російський політик Ігор Чубайс сказав, що «Сенс цього свята до кінця не пояснений, люди погано розуміють, що відбувається, що саме відзначають 4 листопада. Справжній його зміст у тому, що Русь врятувалася, зцілилася, звільнилася від невірних, вигнаних з Кремля. У Росії до більшовиків цей день 250 років відзначали як велике свято, однак Володимир Ленін перекреслив усе це. У Суздалі розташований мавзолей Дмитра Пожарського, який очолив народне ополчення, але цю будівлю повністю знищили. Після розпаду Радянського Союзу, з 2004 року влада запропонувала знову відзначати це свято. Чому саме тоді? Версії є різні, але мені здається, що президент Володимир Путін дуже боявся потрясінь на тлі першого Майдану в Україні. Однак одночасно зі святкуванням Дня народної єдності влада ставила пам’ятники Івану Грозному ‒ хоча саме він і породив те сум’яття, яке привело чужинців у Кремль!»

Пронесли єдність крізь століття? Чи так це?

Цьому факту є і підтвердження з Криму. Свідчить про це різне сприймання свята владою та громадськістю. В один і той же час депутати російського парламенту, його керівники прославляють свято словами, аж ніяк не пов’язаними з реальністю, як, наприклад, Володимир Константинов: «Російська державність має більш ніж тисячолітню історію… (? ‒ авт.) Ми пронесли нашу єдність через століття. Зберегти її ‒ означає зберегти наші культуру, ідентичність, цивілізацію. Зберегти Росію». Водночас впливова газета в редакційній статті з підписом «Ваша «Кымская правда» пише: «А тепер, певно, щось змінилося в нас, ми поступово стали втрачати ту єдність, яка завжди допомагала перемагати. Замикаємось у своїх шкаралупах, квартирах, зоні власного комфорту, не хочемо, боїмося, соромимося озирнутися на тих, хто поруч, навколо, не хочемо подумати і про них теж, хоч трохи виявити турботу та розуміння, просте людське співчуття. Нам легше тривожитися і піклуватися тільки про себе коханих, легше не думати навіть не про Батьківщину, як вчили колись, просто про рідних, оточення ‒ ми ставимо себе в центр, зводимо в культ свої бажання та амбіції, навіть не прислухаючись до прохань інших…»

Якщо в один і той же час два суб’єкти настільки розходяться у думках, що одні вважають вигадану ними єдність своєю безумовною заслугою, а інші прямо пишуть, що вона втрачена, то за цим, мабуть, ховається складний конфлікт світоглядів та інтересів.

У російській політиці питання єдності перетворене на своєрідний фетиш

У російській політиці питання єдності перетворене на своєрідний фетиш. Не звертаючи уваги на протести, акції незгодних, громадську думку, розбіжності в інтересах центру та околиць, суперечності між республіками, відцентрові тенденції в міжнаціональних відносинах та інші докази відсутності єдності, записні пропагандисти сурмлять про єдність всіх з усіма.

Цю лінію продовжує і Крим. Політики підхопили цей міф і завзято демонструють центру, що «ми знаємо ціну єдності» і навіть «готові її захищати». Наприклад, Володимир Константинов, на засіданні президії російського парламенту Криму говорив: «Ми маємо пам’ятати, ворог не дрімає. Він нишпорить уздовж наших кордонів, вишукує слабкі ланки в наших лавах, підгодовує всякого роду поганців, готових конвертувати любов до Батьківщини та громадянський обов’язок у кошики печива…»

Його промова ‒ це ще одна присяга у вірності, адже зрадники, які перейшли на службу супротивнику, мають клястися подвійно. З іншого боку, це благання про те, щоб центр у разі якихось труднощів не кинув напризволяще не стільки Крим, скільки його чиновників. Спікер все російське звеличує, а до всього світового, міжнародного та закордонного ставиться з неприхованим презирством. Він говорить: «Сьогодні весь світ спостерігає за перебігом президентських виборів у Сполучених Штатах Америки. Але в Росії традиція вшанування Дня народної єдності була закладена в ті часи, коли ніяких Штатів з їх виборами та президентами ще й близько не було. І це теж важливо пам’ятати».

А чому б не пам’ятати про те, що створений у 1922 році й нібито згуртований тією ж єдністю, Радянський Союз проіснував всього 69 років, і єдність його не врятувала? США, яких колись «і в помині не було», утворені в 1774 році (дата проведення Першого континентального конгресу, який відбувся через рік після «Бостонського чаювання» і за два роки до ухвалення Декларації Незалежності ‒ КР), і досі вже 246 років живі, і розвалюватися не тільки не збираються, але й живуть «з їх виборами та президентами» дружніше за багатьох у світі.

Також не зайве було б порівняти російські вибори, на яких заздалегідь відомі переможці, з американськими, на яких навіть сьогодні остаточно не відомо, хто виграв. І навіть сам Володимир Константинов, затамувавши подих, стежить сьогодні за виборами за океаном, тому, що від їх результату залежить і його доля. Чи думав спікер, яка ж ціна в такій ситуації російської «єдності»? Чи усвідомлює спікер, що реальна американська єдність, ніким не прославляється та тримається зокрема на чесних американських виборах, а фальсифікації на російських виборах руйнують всяку єдність?

Чи утримати міф про єдність силою?

І тут у його промовах, як на сцені, на перший план виходить воскреслий актор ‒ СРСР. Спікер стверджує: «Ми пам’ятаємо події 1991 року… Підсумок цієї геополітичної катастрофи ще не підведений. До честі кримчан, слід зауважити, що ми ніколи не поділяли захоплень з приводу розвалу СРСР. Таку перспективу завжди вважали загрозою…» Навіщо ж говорити від усіх кримчан? Кримські татари, наприклад, повернулися на батьківщину тільки завдяки розвалу СРСР ‒ і раді цьому. Чи спікер їх кримчанами не вважає?

І тут стає зрозумілою мета, з якою російські політики та їхні сателіти в Криму прославляють міфічну єдність, хоча чудово розуміють, що ніякої єдності у країні немає, і утримувати її вдається тільки силою.

Насправді теза єдності сьогодні перехоплена російською політикою у більшовиків. Вони теж, коли влада до 1920 року вже була міцно в їх руках, закріплена терором і надзвичайними методами, коли всі політичні опоненти були розгромлені в катівнях ЧК, згадали про єдність і заговорили про єдиний радянський народ. Пропагандистська функція «єдності» та ж, що і функція «єдиного радянського народу» ‒ замовчати розбіжності, створити ілюзію згоди та дружби, ілюзію підтримки «рішень партії й уряду» усіма народами, регіонами, громадянами.

Термін «радянський народ» використовували і Микита Хрущов, і Леонід Брежнєв, були створені цілі концепції, теорії, написані книги. Точно так само конституція Росії з новими доповненнями стверджує, що у країні живе «державотвірний російський народ», а російська мова тепер ‒ «мова державотвірного народу». Таким чином, до конституції, власне, внесене поняття, тотожне колишньому «радянського народу», якийсь «радянський народ-2». Тільки набагато гірше. Адже як же тепер бути іншим, 192-м (сто дев’яносто двом!) народностям і націям у Росії? Вони приречені на русифікацію.

І ось тут владі стає в нагоді «боротьба за єдність». Їх спочатку закликають до єдності з державотвірним народом. Якщо ж вони починають виявляти незгоду й норовливість, як кримські татари, наприклад, або українці ‒ їх починають примушувати до єдності. Спочатку гучною пропагандою, потім кримінальними справами, в’язницею, термінами на 15-20 років. Як чеченців і кримських татар, інгушів і багато інших. Спробуй тут не вияви єдність…

Росія ще до офіційного розпаду Союзу, раніше за багатьох, ухвалила декларацію про державну незалежність. Сама залишила цю «єдність». А тепер кажуть ‒ геополітична катастрофа

Потрібно вивчити уроки історії. Після поразки у Першій світовій та ослаблення революцій у 1917 році «єдність» Російської імперії покинули Польща та Фінляндія. Силою, тобто війнами Росії на всьому периметрі, був створений Радянський Союз, і як тільки ослабла його сила, приєднані у 1939 році республіки Балтії вийшли з СРСР у 1990 році. Росія 12 червня 1990 року, ще до офіційного розпаду Союзу, раніше за багатьох, ухвалила декларацію про державну незалежність. Сама залишила цю «єдність». А тепер кажуть ‒ геополітична катастрофа. Радянський народ, в якому теоретики знаходили безліч чинників єднання, і про який говорили, що він спаяний єдністю, показав, що насправді ніякої єдності не було. Нинішня «єдність» існує також тільки в розумі пропагандистів. «Радянський народ-2» неможливий, і це доведене історією, оскільки така єдність може триматися лише на силі. Росія тепер намагається повторити старий досвід об’єднання, відновлюючи «СРСР-2», і «радянський народ-2», забуваючи, що об’єднання може бути тільки добровільним. В умовах примусу ніяка нова «єдність», як і стара, неможлива.

Ось і вся кримська «пісня про єдність»…

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *