У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

Діти-читачі з Харківщини та…

Дитячий Міжрегіона…

На будинку, де вийшла…

В центрі Лубен, на …

На відміну від української…

Говорить Андрій Крю…

Має бути державна політика…

Говорить Дмитро Шев…

Якщо студент хоче бути…

День українськомовн…

«
»

Морські піхотинці спостерігають за ворогом та слухають порад головного сержанта

Поблизу Талаківки – підозріла тиша. Та сказати, що ворог відмовився від своїх планів не можна, – він зачаївся та проводить «розвідувально-показову» діяльність. Морські піхотинці, що вартують тут, розповідають, як на фальшивих позиціях противник розставляє манекени, а справжніх фахівців – російських снайперів – у засідках. Дуже зрідка щось вибухає, інколи чути стрілецьку зброю, пересування техніки. Гібридні війська не забираються з українських територій – навпаки – укріплюють на ній свої позиції. Наші запевняють – не поступляться більше ні метром, лишаються зимувати на передньому краї і застати себе зненацька – не дадуть.
Стояти на варті й воювати – різні речі, кажуть українські воїни. Активних бойових дій менше, тому глобальні стратегічні задачі нині трансформуються у поточні буденні – як обладнати свою позицію, яким чином додати кілька десятків метрів свіжих окопів та пару-трійку точок спостереження. Морпіхи, як і решта підрозділів на передньому краї, поспішають підготуватися до зимівлі, без цього в донецьких степах нікуди. Додому передають привіти, кажуть, рідні все розуміють і готові підтримувати скільки треба.
Кожен з хлопців має за плечима свою історію, своє життя, яке лишилось там, поза війною. На відміну від Сергія, який до війни працював у престижному ресторані кухарем-кондитером, морпіх Владислав з позивним «Ромашка» мріяв про великий футбол, грав за молодіжну збірну України до 17 років. Війна не лишила їм іншого вибору, крім того, щоб стати воїном, – каже хлопець. Своє бойове хрещення отримав під Широкиним, дивом залишився живим під час ворожих атак важкою артилерією та вніс свою крихту у відбитті нині вільних населених пунктів Донеччини. Ні про що не шкодує, каже – морська піхота – це справжнє бойове братерство, де цінують вольові якості і дух перемоги.
Ділитися досвідом з молодими контрактниками, вирощувати з них справжніх лідерів і помічників командирів – обов’язок сержантів. В батальйоні морської піхоти цими питаннями завідує головний сержант, якого ми спеціально розшукали, аби першими привітати з професійним святом, що відзначається 19 листопада. Сам Володимир – з Херсонщини, починав свою службу у Криму в гірсько-піхотному батальйоні, пережив зраду друзів у 14-му році, та й досі не зневірився у власному виборі – вірний Україні і нині допомагає професійно зростати молодій зміні лідерів.
Володимир, військовослужбовець ЗС України: "Відповідальність повинен мати кожен сержант. Він повинен дбати за навчання, освітній рівень своїх підлеглих. Не тільки як начальник, а й як друг, співрозмовник. Можна говорити стандартними словами, – що він повинен бути лідером, повинен бути кращим, його мають слухати, поважати, за ним йдуть вперед, але я думаю, що кожен сержант, кожен лідер повинен бути просто людиною."
Володимир каже – в морпіхів, що пройшли на цій війні вогонь і воду, навіть в період тиші – настрій бойовий, вони завжди готові до будь-яких несподіванок. Вони не втрачають віру в перемогу і знають, що Україна рано чи пізно все одно поверне свої території, адже це питаня честі і, врешті, справедливості.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *