Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

Крим: дисбаланс економіки як результат авантюрної політики

Спеціально для Крим.Реалії

Економічна рада при голові Верховної Ради Криму була створена Володимиром Константиновим ще в українські часи. У 2014 році вона була перетворена на орган при російському парламенті Криму, у 2019 році трансформована ще раз у зв’язку з проведеними виборами. Але суть її діяльності завжди залишалася однією й тією ж ‒ аналіз стану економіки та розробка заходів щодо його покращення. У зв’язку з тим, що багато років раду очолює один і той же голова парламенту, тим більше не гуманітарій, а фахівець в економіці, здається, що ця функція мала бути відпрацьована до автоматизму. Однак засідання ради, що відбулося минулого тижня, не підтверджує цього. Аналіз є, але основою для висновків служить зовсім не логіка економічного розвитку.

Всі учасники ради, а також ЗМІ Криму звертають увагу, перш за все, на ті ділянки, в яких можна констатувати хоч якесь зростання, що, незважаючи на загальні негаразди, на кризу в умовах пандемії, на їхню думку, свідчить про те, що вони намагалися. Володимир Константинов звернув увагу на дисбаланс на ринку робочої сили, сказавши, що «кримчани не хочуть іти працювати фізично. І тоді доводиться залучати робочу силу з інших регіонів».


Володимир Константинов

При цьому голова Комітету з бюджетно-фінансової, інвестиційної та податкової політики Ольга Виноградова зазначила, що «зростання безробіття в Криму станом на сьогодні зросло ушестеро (так зазначено в оригіналі – КР) порівняно з аналогічним періодом минулого року». При цьому майже з оплесками сприймається і подається як величезне досягнення той факт, що в Криму значне зростання показало тільки будівництво ‒ практично єдина з усіх галузей.


Ольга Виноградова

За інформацією керівника управління статистики Ольги Балдіної, «індекс виробництва продукції в сільському господарстві склав 84%, зокрема, у рослинництві ‒ 73,6%, тваринництві ‒ 98,1%. Урожайність у всіх категоріях господарств склала 16,5 центнерів з одного гектара, що на 37% нижче, ніж торік… При цьому темп зростання введення в експлуатацію житла постійно зростає, індекс склав 107,7%. Крим посів друге місце серед суб’єктів Південного федерального округу (сусідньої Росії ‒ авт.). Загальна площа нових житлових приміщень склала 334,2 тис. квадратних метрів, загалом збудовано 3637 нових квартир, активно здаються в експлуатацію соціально важливі об’єкти».

Падіння сільгоспвиробництва у 2020 році порівняно з 2019-м на тлі падіння прибутків кримчан та кризи інших галузей особливо примітне, тому що його не можна списати ні на посуху (торік Північно-Кримський канал теж не працював), ні на пандемію, яка на врожайність явно не вплинула. У цій ситуації діяли лише власні для російської влади господарські чинники.

У Криму всюди криза, але будівництва на її тлі процвітають. «Своя» галузь ближча до тіла

Будівництво ж, всупереч пандемії, яка стримує інші галузі, росло, ніби нічого й не було. При цьому сам Володимир Константинов радісно розповів, що «прогнозованого колапсу не сталося», і «Крим іде за оптимістичним сценарієм». І не секрет, що це зростання зумовлене, окрім іншого, й особистою зацікавленістю самого спікера, який має стосунок до володіння багатьма будівельними фірмами і забезпечує їх замовленнями, проєктами та будматеріалами. Тому в Криму всюди криза, але будівництва на її тлі процвітають. «Своя» галузь ближча до тіла.

Рада зовсім не проаналізувала ні нинішніх, ні віддалених у часі наслідків такого дисбалансу, хоча треба було б. А річ у тім, що прискорене зростання будівництва й зумовило багато інших нинішніх дисбалансів, і буде позначатися на майбутніх диспропорціях. Вибухоподібне зростання будівництва житла упродовж декількох років поспіль у Криму спричинило перенаселення півострова через пільговий продаж цього житла переселенцям з Росії. І чи личить голові ради нарікати, що кримчани нібито «відмовляються» влаштовуватися на роботу, не хочуть працювати «фізично», тому «доводиться» брати приїжджих. По-перше, це підтверджує, що для кримчан у Криму залишилася тільки фізична робота, по-друге, ніколи кримчанам не можна було дорікнути лінощами, це, як показала історія, дуже працьовиті люди, які відродили Крим після воєнної руїни.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Невизначене кримське безробіття

Насправді у прийомі на багато вакансій кримчанам відмовляють керівники підприємств, які самі приїжджі, тому що є «свої» приїжджі, готові працювати за набагато менші гроші. Не секрет, що цілі штати будівельних та інших фірм набираються з приїжджих, тому що ці фірми не кримські й не хочуть зв’язуватися з кримчанами, а везуть «своїх», часто навіть вахтовим методом. Таким чином Крим вирішує проблеми безробіття в регіонах сусідньої Росії, часто дуже віддалених від Криму, на шкоду кримчанам. Тому значною мірою відбувається і падіння прибутків і купівельної спроможності кримчан, зниження життєвого рівня. Так виявилася «турбота» російської влади про кримчан, яким у 2014 році обіцяли, що вони «не постраждають». За України подібне було просто неможливим. І це ігнорування кримчан і є одним з багатьох результатів анексії.

Ігнорування кримчан і є одним з багатьох результатів анексії

Тут дисбаланси можна списувати на пандемію або інші фактори. І коли Ольга Виноградова намагається списати зростання безробіття на «об’єктивні чинники» і стверджує, що «збільшені показники зумовлені тим, що відповідно до встановлених правил отримання субсидії на дітей, обоє батьків мають або офіційно працювати, або бути безробітними, або навчатися. Тому дуже велика частина сімей, які не перебували у трудових відносинах і претендували на цю субсидію, стали на облік у центр зайнятості», тому це просто спотворення реальності. Можливо, така тенденція і є, і вона дала приріст в обліку безробітних, скажімо, на третину, але дати зростання всього безробіття у Криму ушестеро (!) порівняно з минулим роком тільки через взяття на облік одного з незайнятих батьків вона не могла. За цією цифрою знову ховаються приїжджі з Росії, які не працюють і претендують на життя в Криму, на допомогу та субсидії від держави.

За вибухоподібним будівництвом житла для приїжджих росіян криються й багато інших дисбалансів ‒ від заторів на дорогах через велику кількість ввезених автомобілів, від нечуваної мілітаризації Криму, до черг у дитячі садки, в яких кримчани, не маючи пільг, опинилися позаду приїжджих, до обслуговування в лікарнях, у банках, навчання дітей ув школах, студентів у вишах, постачання торгівлі товарами, постійного зростання цін через нерегулярність та низьку якість постачання і незадоволеного попиту. Все це, перш за все, результат авантюрної політики «героїв кримської весни».

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *