Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

Ступити на дорогу братерства (9)

Ступити на дорогу братерства (9)
У третьому розділі енцикліки «Fratelli tutti» Папа Франциск запрошує «Мислити й творити відкритий світ», розпочинаючи свої роздуми зі ствердження про те, що «людська істота створена таким чином, що не реалізується, не розвивається та не може віднайти власне сповнення інакше, як через щире дарування себе самої».

Святіший Отець зазначає, що людина неспроможна до глибини пізнати істину про себе, якщо не в зустрічі з іншими. І це пояснює, чому «ніхто не може досвідчити цінність життя без конкретних облич для любові». В цьому й полягає таємниця «справжнього людського життя», яке перебуває лише там, де існують спільність і братерство. Любов творить узи та розширює життя, коли спонукає виходити із замкнутості в собі назустріч іншому. Бо ми «створені для любові». Й людині слід одного разу прийняти рішення вийти із замкнутості в собі (87-88).

«З іншого боку, не можу применшувати своє життя до взаємин із малою групою, навіть із родиною, бо неможливо зрозуміти себе самого без ширшого полотна взаємин: не лише цього теперішнього, але й того, що мене випереджує, що проминуло, формуючи мене протягом мого життя. Мої стосунки з людиною, яку шаную, не можуть ігнорувати того факту, що ця людина не живе виключно через стосунки зі мною, ані я не живу лише завдяки взаєминам з нею. Наші стосунки, якщо вони є здоровими та справжніми, відкривають нас на інших, спричиняються до нашого зростання та збагачують нас», – пише далі Папа, підкреслюючи, що справжня любов, найблагородніші форми дружби, містяться в серцях, які дозволяють себе доповнювати, бо «закриті групи та самодостатні пари, які формуються як “ми”, протиставлене всьому світові, зазвичай, є ідеалізованими формами егоїзму та чистого самозахисту» (89).

Тому, за словами Глави Католицької Церкви, зовсім не випадково невеликі народи, що вижили в пустельних регіонах, розвинули великодушне прийняття щодо подорожніх, даючи зразкове свідчення священного закону гостинності. Цим також жили середньовічні монастирські спільноти. Навіть якщо це могло порушувати монастирський порядок і тишу, святий Венедикт вимагав, аби до бідних і паломників ставитися з належною турботою. «Гостинність – це конкретний спосіб не позбавити себе цього виклику та цього дару, яким є зустріч з людством за межами власної групи», – додає Папа (90).

Люди, веде далі він, можуть розвинути деякі наставлення, які представляються як моральні цінності, як от поміркованість, працьовитість, інші чесноти. Але для того, щоб «належно спрямовувати вчинки різних моральних чеснот», необхідно брати до уваги також і те, «якою мірою вони здійснюють динаміку відкритості та єдності» щодо інших людей. Цим динамізмом є милосердна любов, яку вливає Бог, і без неї йтиметься лише про «примарність чеснот», які неспроможні будувати життя в спільності. Святий Тома Аквінський казав, що поміркованість жадібного зовсім не є чеснотливою, а святий Бонавентура пояснював, що інші чесноти без любові не сповняють заповіді так, як це розуміє Бог. Однак, існують віруючі, які вважають, «що їхня велич полягає в тому, щоби накладати на інших власні ідеології, або в насильницькому захищанні істини, або у великій демонстрації сили», в той час як «всі ми віруючі повинні визнати», що на першому місці стоїть любов, «найбільшою небезпекою є не любити» (91-92).

Святіший Отець далі посилається на святого Тому Аквінського, який стараючись уточнити, в чому полягає досвід любові, який Бог уможливлює Своєю благодаттю, пояснював це як рух, який звертає увагу на іншого, вважаючи його одністю з собою самим. Почуттєва уважність до іншого спонукає безкорисливо шукати його добра. А починається все з «пошани та цінування», що, остаточно, стоять за словом «любов»: люблена істота є «дорогою» для мене, я сприймаю її як «велику цінність» (93).

«Любов, отже, включає щось більше, ніж ряд доброзичливих учинків. Дії випливають з єдності, яка дедалі більше схиляє до іншого, вважаючи його цінним, гідним, приємним і прекрасним, незважаючи на його фізичну та моральну зовнішність. Любов до іншого, такого яким він є, спонукає нас шукати найкраще для його життя. Лише розвиваючи такий спосіб стосунків, – зазначає Папа, – вчинимо можливою соціальну дружбу, що нікого не виключає, та братерство, відкрите на всіх» (94).

Врешті, любов, «спонукає нас тяжіти до загальної спільності», бо «ніхто не досягає сповнення, ізолюючись». Любов зі свого динамізму вимагає «поступової відкритості, більшої спроможності приймати інших». І ця «потреба переступати через власні межі» стосується також різних регіонів та різних країн, усвідомлюючи єдність і спільність долі народів землі, покликання формувати спільноту братів і сестер, які піклуються одні про одних (95-96).

За словами Папи, «існують периферії, що знаходяться недалеко від нас», не лише в центрах наших міст, але й в родині. Існує аспект «універсальної відкритості любові», який є не географічним, а екзистенційним. Йдеться про «щоденну здатність» доходити до тих, яких спонтанно не відчуваю приналежними до свого світу інтересів, навіть якщо вони недалеко від мене… Кожен ближній, «покинутий чи ігнорований моїм суспільством», є «екзистенційним чужинцем». Бо «расизм – це вірус, який легко мутує» та замість зникнути, постійно перебуває у засідці (97).

У цьому контексті Святіший Отець присвячує кілька слів «прихованим вигнанцям», тобто, особам з інвалідністю, до яких часто ставляться як до «чужорідних тіл в суспільстві». Досі існує чимало речей, які стоять на заваді їхній повноцінній громадянськості. Метою є не лише допомога їм, але їхня активна участь в суспільному та церковному житті. Папа також скеровує думку до літніх людей, які «іноді, почуваються тягарем, в той як всі можуть зробити свій «особливий внесок у спільне добро» (98).

Опрацював о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ

Твій внесок у велику місію: підтримай нас в несенні слова Папи до кожної домівки

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *