30 дворів зникло без…

Екскурсію по місцев…

30 дворів зникло без…

Екскурсію по місцев…

Талдики та Худяки: давня…

12 стародавніх посе…

Вода та очерет замість…

Ми побували безпосе…

Талдики та Худяким: давня…

12 стародавніх посе…

Розповідь про життя села…

Перестройка для меш…

Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

«
»

Кримське ханство. Битва за Відень

(Продовження, попередня частина тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.

Минулого разу ми закінчили на Бахчисарайському договорі 1681 року, за яким Україна була поділена на дві зони впливу: російську та османську, причому Крим при укладанні цього договору вже виступав не як самостійна сторона, а як посередник між двома імперіями. Тимчасове підпорядкування Правобережної України стало знаковим етапом розширення турецької експансії в Європі, а яку роль в цій експансії відігравав Крим ‒ він був слухняним виконавцем волі Стамбула чи діяв на власний розсуд?

Щоб знайти відповідь на це запитання, давайте окинемо широким поглядом загальну розстановку сил у Східній і Центральній Європі на той момент.

Жодних реальних вигод, а вже тим більше можливостей експлуатації краю формальне підпорядкування Правобережної України туркам не дало

Встановивши, за умовами Бахчисарайського миру, свою номінальну сферу впливу на Правобережжі, Туреччина зовсім не отримала реальної влади над Україною. Під безпосереднім османським пануванням опинилося лише Поділля з містом Кам’янець. А на решті української території, що потрапила в сферу османського контролю, позиції османів ґрунтувалися винятково на їхніх угодах із Петром Дорошенком, який був для турків союзником лише ситуативним і не дуже надійним, що прекрасно розуміли у Стамбулі, у Варшаві, у Москві. Тобто, жодних реальних вигод, а вже тим більше можливостей експлуатації краю формальне підпорядкування Правобережної України туркам не дало. Як, власне, й Криму.

Натомість мирна угода на Дніпрі розв’язала османам руки в Європі. І там вони вирішили спробувати здійснити свою давню мрію, до якої безуспішно підступалися ще в XVI столітті, а саме ‒ захопити Відень. І ось, влітку 1683 року величезне османське військо взяло в облогу столицю Австрії. І зазнало там катастрофічного розгрому, цим Європа зобов’язана, головним чином, полководницькому таланту польського короля Яна III Собеського ‒ в армії якого, до слова, був і український козацький загін.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Кримське ханство. Мрії про незалежність

Відкинувши турків від Відня, коаліція європейських держав ‒ відома в історії як Священна Ліга ‒ упродовж наступних років продовжила тіснити османські сили на південь, звільняючи від їхньої присутності великі простори Європейського континенту. З-під турецької влади була звільнена Угорщина, частина Сербії, навіть області в Греції. Досить імовірно, що Священній Лізі вдалося б повністю очистити від турків і всі Балкани ‒ якби в спину коаліції не вдарила Франція, що, на відміну від інших країн, у силу власних інтересів не бажала повного розгрому Туреччини й тому відкрила на заході проти Австрії, так би мовити, другий фронт.

Ситуація в Європі дійсно стала новою, оскільки розгром турків під Віднем означав кінець трьохсотлітньої турецької експансії на континенті

Унаслідок цієї, а також безлічі інших причин переможний хід Священної Ліги загальмувався, і європейські держави стали домовлятися з Туреччиною про укладання мирної угоди, що зафіксувала б нову ситуацію й нові кордони на карті. А ситуація в Європі дійсно стала новою, оскільки розгром турків під Віднем означав кінець трьохсотлітньої турецької експансії на континенті. Тому що після цього розгрому турецька політика в Європі стала являти собою вже не наполегливий наступ, як раніше, а повільну, але безперервну здачу колишніх позицій.

Ось такою, якщо дуже коротко, була міжнародна ситуація того моменту.

Ну а де ж тут Кримське ханство ‒ запитаєте ви? Де в цих всіх подіях Крим?







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Кримське ханство. Союз із Хмельницьким

А ось він, Крим: ми бачимо його представників в ар’єргарді османського війська, на третіх і четвертих ролях на полях цих боїв. Добившись XVII століття остаточного й безроздільного панування над ханством, османи, звісно ж, намагалися на повну потужність використовувати військову силу Криму для вирішення власних проблем у Європі. При цьому вони були вкрай незадоволені тим, що кримські татари борються за султана без особливого ентузіазму.

Дуже яскравим прикладом тут може служити історія хана Мурада Герая, за яким у турецьких історичних творах про віденські події на багато років закріпилося клеймо мало не зрадника. Історія його участі у Віденській кампанії, коротко, така.

Своїм царюванням у Криму Мурад Герай був цілком зобов’язаний османському візиру Кара-Мустафі, який свого часу домігся усунення від влади Селіма I Герая та заміни його Мурадом Гераєм. І тепер, коли цей візир був призначений верховним командувачем османських військ під Віднем, хану настала пора оплатити свій, так би мовити, борг перед Кара-Мустафою. Тому, коли візир покликав його до Австрії на допомогу, хан без найменших заперечень прийшов під Відень із чималим військом. Але там він зустрів абсолютно не той прийом, на який очікував: візир поводився з його людьми погано й використовував їх, по суті, як гарматне м’ясо, затикаючи кримськими загонами діри в своїй обороні: він то кидав ханських вершників проти артилерійських гармат противника, проти яких ті не мали жодних шансів, то ставив їх на охорону мостів, що було, знову-таки, вірною загибеллю для лучників ‒ при тому, що власною артилерією візир із ханом ділитися відмовився.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Кримське ханство. Союзники та супротивники у Східній Європі

Мурад Герай чесно намагався допомогти своєму благодійнику. Однією з основних функцій кримськотатарських військ у турецьких кампаніях була оперативна розвідка, й тому хан мав широку й досить точну інформацію про плани протилежного боку. Ґрунтуючись на цій інформації, він повідомляв візиру, що до Відня поспішають великі сили союзників і тому візиру варто змінити тактику. Але Кара-Мустафа ставився до його попереджень зневажливо, звинувачував хана в боягузтві, тому його зауваження до уваги не взяв.

Хан завчасно забрав більшу частину своїх людей і тим самим врятував десятки тисяч життів співвітчизників від неминучої загибелі в абсолютно безглуздій для Криму бійні

У підсумку, коли Мурад Герай остаточно усвідомив, що майбутнє зіткнення матиме просто-таки титанічний масштаб, і що кримським татарам у ньому робити нічого ‒ особливо при повній байдужості командувача до їхньої долі та можливих втрат ‒ хан ухвалив непросте рішення й завчасно забрав більшу частину своїх людей із, так би мовити, зони ураження. І тим самим врятував десятки тисяч життів співвітчизників від неминучої загибелі в абсолютно безглуздій для Криму бійні.

Це йому дорого коштувало: по-перше, в устах турок за ним назавжди закріпилося клеймо зрадника, а по-друге, коли Кара-Мустафа, розлючений і зганьблений своїм провалом, шукав справжніх і уявних винуватців поразки, одним із таких винуватців був оголошений хан. У результаті Мурад Герай був зміщений з трону й засланий ‒ причому йому ще пощастило, тому що низку вищих офіцерів османської армії, теж звинувачених у боягузтві, візир наказав страти. Можна ще додати, що султан, врешті-решт, знайшов справжнього винуватця поразки: ним був оголошений сам Кара-Мустафа, й покарання негайно спіткало самого візира.

Хану доводилося стояти з військом напоготові на Дунаї – посередині між Кримом і Стамбулом – щоб не спізнитися ні на балканські фронти, ні на Перекоп

Вельми схожі проблеми виникали й у наступників Мурада Герая ‒ як, наприклад, у Селіма I Герая, від якого турки, знову-таки, вимагали безпосередньої, особистої та активної участі в їхніх тривалих битвах зі Священною Лігою ‒ і це при тому, що на межі Криму вже наступали російські війська. Хану довелося дуже сутужно, розриваючись між гострою необхідністю допомагати османам далеко на заході та захищати кордони власної країни на півночі ‒ тим більше, що відсутність хана в країні в такий критичний момент викликала цілком зрозуміле обурення знаті. Хану, в результаті, доводилося стояти з військом напоготові на Дунаї ‒ посередині між Кримом і Стамбулом ‒ щоб не запізнитися звідти ні на балканські фронти, куди в будь-яку хвилину міг покликати султан, ні на Перекоп, де в будь-який момент міг розпочатися російський наступ.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Кримське ханство. Бахчисарайський мир

Словом, якщо говорити про роль Криму в османській експансії в Європі наприкінці XVII століття ‒ а точніше кажучи, не в експансії як такій, а в зворотному процесі, коли ця експансія повернула назад і перетворилася на відступ ‒ то ця роль виглядає, по-перше, глибоко другорядною й підлеглою, а по-друге, досить трагічною для Криму.

Тому що, кажучи глобально, Османська імперія за попередній період зробила все, щоб максимально підпорядкувати собі Крим і міцно залучити його в орбіту своєї імперської політики. І ось коли, нарешті, їй це вдалося, і Крим виявився міцно прив’язаним до османської політики, ця політика зазнала краху й Османська імперія пішла на дно ‒ і потягнула за собою Крим. Спочатку повільно, потім ‒ все швидше. І рівно через сто років після «віденського розгрому» це спільне сповзання вниз закінчиться загибеллю Кримської держави.

Далі буде.

Текст уперше був опублікований Крим.Реалії в лютому 2018 року.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • Сергій Громенко

    Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *